День скорботи: Україна вшановує пам'ять жертв Голодомору

26 листопада 2015 року,  Національний історико-етнографічний заповідник «Переяслав» спільно з Переяслав-Хмельницькою загальноосвітньою школою № 3  організували для учнів 8-их класів урок пам’яті  присвячений вшануванню пам’яті жертв голодоморів в Україні «Голодомор – геноцид: шлях до правди».

Завідувач науково-освітнього відділу екскурсійно-масової роботи НІЕЗ «Переяслав» Марина Лой поспілкувалася з учнями про події, які відбувалися в Україні в 1932-1933 рр., причини та наслідки Голодомору,  а також про сучасні  дослідження цієї жахливої сторінки історії нашого народу. Також, увазі присутніх було продемонстровано документальний фільм «Ой, горе, це ж гості до мене!» (1989 р., режисер Павло Фаренюк), у якому йшлося про життя, побут і спогади жінки, яка пережила Голодомор 1933 року.

З реакції та запитань учнів стало зрозумілим, що сучасне молоде покоління не лише цікавиться минулим свого народу, але й щиро співчуває тим, хто пережив страшні часи.  Співчуває і жалкує, що нічим не винні люди так боляче постраждали від тодішньої  радянської влади.

Наш обов’язок ніколи не забувати про тих, хто пережив Голод, вшановувати їхню пам'ять та зробити власні висновки про причини і наслідки Голодомору.

27 листопада у районному будинку культури райдержадміністрацією було організовано мітинг-реквієм «Скорботна свічка пам’яті святої». Учасниками заходу стали учні районних шкіл - наше підростаюче покоління, адже нація тільки тоді має майбутнє, коли пам’ятає своє минуле.

На заході були присутні голова РДА Григорій Дубина, його заступник Світлана Шевченко, голова райради Петро Качкалда та представники громадськості району.

Голодомор… Його жертви… Знищення українських синів і дочок – ця тема найболючіша з усіх, яких торкаєшся вдивляючись у ті страшні роки.

За ці голодомори, а було їх в Україні вчинено три, від голоду та на засланні загинуло до 5 млн. дітей. Доля тих, хто вижив була нелегкою. В їхніх тілах на все життя огніздилися недуги, а в душах страх.

Кожне українське село у ті страшні роки мало свою книгу смерті, у якій записували тих, хто помер від голоду – вік, національність, стать. Було таких книг десятки тисяч, а дійшло до нашого часу лише декілька – книги скорботи були вилучені і знищенні. 

Програма заходу була дуже зворушливою та сумною. На сцені символічно було встановлено хрест із запаленими на ньому свічками. Діти читали вірші про ті трагічні події, а на екрані плинули кадри жахливої історії. Особливо хвилюючими були спогади про страхітливі події голодомору 1932-1933 років на Переяславщині.

До присутніх звернувся голова РДА Григорій Дубина, він розповів, що і його сім’ю не оминуло це страшне горе, його дід помер в голодовку, а бабуся залишилася з двома маленькими дітками. Григорій Іванович наголосив, що наш святий обов’язок закарбувати в серцях пам’ять про невинно убитих наших дідів та прадідів.

Почесний житель району Віра Каплюк, яка є співавтором книги про голодомор на Переяславщині, розповіла і про те, що пережила сама, і про свої дослідження. Вона попросила діток шанувати світлу пам’ять безвинно замучених голодомором, проходячи повз їхні могилки, покласти такий жаданий шматочок хліба.

Хвилиною мовчання, запаливши свічки, вшанували пам’ять жертв голодоморів. По закінченню заходу діток запросили пригоститися чаєм та солодощами, що стало своєрідним поминальним обідом.

Після мітингу відбулося покладання квітів біля пам’ятного знаку жертвам голодомору, який встановлено у селі Лецьки, адже саме там у 1932-1933 роках померло найбільше людей. Там зібралися учні Лецьківської школи, жителі села та працівники РДА. Голова райдержадміністрації Григорій Дубина звернувся до присутніх: «Голодомор став національною трагедією і окремою сторінкою в історії українського народу. Сьогодні ворог знову намагається роз’єднати нас, пересварити, посіяти поміж нас розбрат та ворожнечу. Сьогодні нам як ніколи потрібна єдність. Хай не сподіваються знову підкорити Україну - ми стали сильними, ми стали мудрими, і ми дамо відсіч.» По закінченню жалобного заходу невинно замордованих вшанували хвилиною мовчання, запалили лампадки, до меморіалу поклали квіти та колоски пшениці.