Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Інформація

чисельність населення за даними  на 01.10.2011 року в селі налічується 1000 осіб, з них 400 осіб пенсійного віку, 200 – працездатного, 46 – шкільного віку та 10 дошкільного.

Головна » Села » Помоклі

село Помоклі

Заселення  території сучасних Помоклів сягає в сиву давнину. Ще на початку ХІV ст. цей край почали заселяти козаки. Місцеві перекази пов`язують походження назви села від місцевості, що заливалася водою. Існує також думка що слово «Помоклі» — це з татарського «погоріле». В списку 1622 року село названо Помокле, на карті Біплана – Помокла. Близькою є назва урочища Помоклятин поблизу села Вороньків. Тюркське «тамак» означає «горло», «гирло річки», «вихід в ущелину».  

Через село Помоклі проходить Змійовий вал, який іде від села Натягайлівки і до села Строкова Переяслав-Хмельницького району. На схід від села – курган «Півнева могила» . Із західної сторони валу – курган «Соболева могила», зі східної сторони – курган без назви.

Архіологічні дослідження дають нам відомості про те, що вже в ІІІ-ІІ тисячолітті до нашої ери в епоху бронзи на території нашого села були поселення. Це підтверджують знахідки в урочищах Завалля, Заріччя та в урочищі Сичі (два пункти із знахідками кераміки ранньої та середньої бронзи). Є сліди і Черняхівської культури ІІ-Vст. Так  в урочищах Завалля, Заріччя, Сичі та Тогобівка були знайдені залишки поселення. Найближчі відомості про створення нинішнього поселення на території села є археологічні знахідки ХІV-XV століття та ХVII-XVII століття в урочищах Завалля , Заріччя, Тогобівка, Чернече та Сичі.

Десь приблизно в 1650 році в наш край прибув волох Пархом Волошин. В нього було два сини . Поселився засновник села Помоклі на березі річки Грудка, де тепер куток Пархоми. Другим після Пархома поселився козак Артюх з синами Пантюхом, Хомою та Гаврилом. Від цих імен синів збереглися народні назви вулиць: Панченківська, Хоменківська, Гаврилівська. Пізніше прийшли  Костюк, Дубина, Сич, Черненький , Болілий із синами Савкою і Гаврилом. Звідси частини села Савенки і Гаврилівка. Пізніше в наше село приїхали сімї козаків Кравченка, Павленка Герасименка, Клименка, Свириденка, Лозовенка та інші.

Достоменно відомо, що в 1737 році Помоклі були великим хутором. За етнічним складом переважають українці. Прізвища жителів села мають глибокі корені. У козацьких реєстрах, складених після Зборівської угоди 1648 року, прізвищем назви на -енко мають абсолютну перевагу над всіма іншими. Це, швидше всього, пояснюється тим, що до реєстрів дописувалися переважно молоді козаки, тоді як їхні батьки мали найменування без суфікса -енко (Коваль-Коваленко і т. п.).

Землі, що використовувалися для сільськогосподарських робіт, теж мали свої назви. Так поля в напрямку до села Денис носять назви Торчове (саме крайнє у торці ), Середнє (знаходиться посередині між селами), Урашівське (багато урочищ і ярів), в сторону села Шевченкове – Кучерява (обсаджене кучерявими дубами), Остапенкові (раніше був одноосібний господар Остап), в сторону села Виповзки -  Заріччя (за річкою).

селяни використовували не тільки для сільськогосподарських робіт. Грунти місцевості неоднорідні . З півночі та на північному заході – пісок. Ця територія простягається від села Строкова до Соболевої могили. Це не родючі ґрунти, на них на них розміщуються луки, ліси, поля, частина присадибних ділянок жителів села. Недалеко від Соболевої могили був яр, глибиною до 8 метрів і довжиною до 1 км. Тігся він у напрямку до села Денис. У яру була червона глина, придатна для гончарства. У 80-х роках ХХ століття яр загорнули і зробили поле, але весняні талі води, літні дощі вимивають новий яр на старому місці.

Було ще на території Помоклів рукотворне озеро Довге. Водойму названо за прізвищем господаря. Ґрунти там були піщані , люди навкруг не селилися. Після смерті господаря місцевість заросла лісом, тому озеро збереглося. Знаходиться тепер воно в лісі, на півночі від села в урочищі Довге.

Неподалік від села у лісі знаходилася криниця, яка, за переказами старожилів, мала чудодійну силу. Із давніх часів у селі «Помоклі» передається із вуст у вуста цікава історія. Один чоловік, який мандрував краєм, шукав кращої долі. Помалу ішов він у супроводі малого поводиря, оскільки був сліпий. Ішли вони вдвох лісовими стежинами довго-довго, доки не підійшли до лісового джерела, яке весело дзюрчало серед трав. Зупинились біля води потомлені подорожні, попили води студеної і, як годиться, вмилися, змиваючи смуток і втому. І тоді сталося диво. З радості закричав сліпий чоловік: «Я бачу! Я все бачу!» Отак і прозрів той чоловік і аж тоді зізнався, що напередодні наснився йому сон. Уві сні сказано йому було, щоб ішов полями, ішов лісами до кринички з водою, умившись якою, прозріє. Нікому нічого не сказавши сліпий про віщий сон, мовчки вирушив у пошуки чарівної криниці. З багатьох криниць пив воду  той чоловік, водою з кожної вмивався, різні місця відвідав, але «знайшов» свій зір на околиці села «Помоклі».

Слава про чудодійну силу джерельної води облетіла село. Посходилися люди з довколишніх сіл, освятили воду, поставили поряд хрест дубовий, уквітчаний рушниками вишитими, зробили цямрину деревяну. Із тих далеких років на кожну  четверту неділю після Паски, у Праву Середу, щороку, приходили люди з села до чарівної, чудодійної криниці. Кожен з присутніх обов'язково кидав у воду копійки – на здоров'я, на щастя, на долю. Була криниця глибока, вода в ній холодна, смачна, джерельна.  Всім людям: і дорослим і малечі вгамовувала цілюща вода спрагу.

Минали роки, змінювалися покоління людей у селі, а лісове джерело заповнювало  криницю по вінця, даруючи смачну воду. Після важких років війни селяни Помоклів мали і свинарну і конюшню і корівник. Влітку напували худобу біля святої криниці і джерельної води було вдосталь. Настали інші часи. Прийшли нові господарі, переробили криничку, опустивши цементні круги. Джерело зникло, опустіла криничка. Не допомогло ні чищення, ні розкопування. Старі люди говорять, що джерело висохло, тому що підземні води опустились вглиб, зникли.

В середині ХХVІІІ століття поселення стало значним хутором, утворилась громада, на зборах було обрано голову й писаря. Писати в селі ніхто не вмів, тому писарем працювала людина з іншого села. Був призначений піп, хоч церкви ще не було.

Природних угідь навколо села було досить, селяни займалися хліборобством та скотарством. В 40-х роках ХVІІ століття в селі поселились чотири сім'ї дворян-панів: швидко прибрали селян до рук, батраків наймали на сезонну роботу за мізерну плату. Пізніше вони закріпачили сім'ї Яковченків, Захарченків та інших.

В 1764 році в селі Помоклі було збудовано маленьку церкву. За її освячення ігумен Красноярського монастиря узяв плату 100 днів лук та 100 днів орного чорнозему. День дорівнював 0,8 га. Умову на передачу громадської землі монастирю підписали 37 громадян, але всі вони були не писемні, тому підписи ставив сільський писар.

Цього ж року за указом Катерини ІІ всі монастирські землі і селяни, що на них жили, перейшли в Казну. Тому в Помоклях стало селитись багато казенних селян. Вони утворили окрему від козаків громаду. Казенні селяни ділили землю на душі кожні тпи роки, жили бідно, так як мали слабку техніку для обробітку землі.

Під кінець ХІХ століття в селі нараховувалось до 1000 окремих селянських господарств. В Помоклях було 2 попи, 5 шинків, становий пристав, що слідкував за порядком. Біля 600 селянських дворів мали у користуванні до двох десятин землі. На панські господарства припадало до 3000 десятин землі. Щороку на весні з Помокель виходили на заробітки сотні молодих чоловіків і жінок в поміщицькі економії. Сім'ї заробітчан жили бідно, маленькі діти від недоїдання та холоду помирали, не доживши до 3 років. Про таку високу дитячу смертність свідчать книжкові записи, які вела Помоклівська церква. Жінки та чоловіки батракували у панських господарствах.

В Переяслав-Хмельницькому музеї хліба під відкритим небом зберігається рідкісний документ від 7 травня 1893 року «купча» на продаж землі за 140 карбованців козаком села Помоклі Романом Костюком козаку нашого села Кирилу Клименту. Цей документ – свідчення розвитку земельних відносин на Переяславщині у XIXст.

Помоклі в роки колективізації та голодомору 1932-1933 років

Після закінчення громадянської війни жителі села Помоклі почали одержувати землю. Та наділи були далеко від села, часто у кількох місцях. У 1926 році були скликані загальні збори земельної громади, на яких було одноголосно схвалено просити у держави, щоб прислали землевпорядників для повного землеустрою села. В 1927 році в село приїхала землевпорядна партія. Територію села поділили на 5 частин, на яких згодом почали утворюватися колгоспи. Маломірники, що мали в користуванні до 2 газемлі, одержали її поблизу села. Далі наділялися землі по кількості членів родини. Значна частина селян переселилась на висілки на колишню поміщицьку землю Горчакова, де утворився хутір Могильний, а нині село Шевченкове, та на висілки, де нині село Сомкова Долина.

Звичайно, що ні худоби для обробітку землі, ні реманенту, ні робочих рук в окремих сім'ях не вистачало. Селяни часто запитували себе: «А що далі робити ?» Відповідь підказували зверху – об'єднуватися у колгоспи.

До колективного господарювання селяни приступили у 1928-1929 роках. У 1929 році на територіїї села Помоклі був створений перший колгосп «Жовтнева хвиля». А в 30-х роках  були створені ще чотири колективних господарства: «Дружба», «Своя воля», «Червоний пролетаріат», «Непереможне».   

Осінь 1932 року великого лиха жителям села не віщувала – урожай був не гіршим ніж у попередні роки. Але керівники колгоспів , представники з району, з області, твердили, що потрібно здати державі хліба якнайбільше. І жителі села змушені були віддавати все, що виростили. По селу почали їздити комуністи, яких люди називали «ударники» , і забирати у селян збіжжя. Люди ховали зерно, картоплю в ямах, скиртах, під долівкою, в скринях, та хіба вбережеш все від пильного ока збирача?

І в селі почався голод, а за ним прийшла смерть. Помирали сім’ями, кутками.

Саме в роки цього штучного голодомору було знищено стільки людей, скільки не гинуло у воєнні роки. Саме тоді було викорінено фізично і морально в сільській людині прагнення самостійного і добротного господарювання на землі.

В роки голодомору в селі з 5215 (перепис 1930 року) померло понад 3000 осіб. Вони пішли з життя тому, що у них було забрано останній шмат – останню надію на порятунок.

Осягнути у послідовному викладі, читаючи підряд сторінку за сторінкою чорну хроніку голодомору в нашому селі – моторошно, страшно. Нелегко слухати спогади односельців, які залишилися живими.

Якщо порівняти смертність від голоду в Переяслав-Хмельницькому районі, то найвищою була в Помоклях. В жодному селі району стільки не померло ( для порівняння наводиться фрагмент таблиці).

№ з/п Назва населеного пункту Кількість населення перед голодомором Кількість жертв голодомору в 1933 році Кількість загиблих в бойових діях під час Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 років.
42 с. Положаї 1191 (1930р) 300 83
43 с. Помоклі 5215 (1930р) 3000 422
44 45 с. Пристроми
с. Радянське
2280 (1930р)
135
149
---
223
46
46 с. Світанок 300 5 23
47 с.Сомкова Долина 694 (1930р) 42 92
48 49 с. Соснова
с. Стовп’яги
2537 (1930р)
1178 (1930р)
700
82
239
333

Про жахливий голод дізнаємося від тих, кому пощастило вижити.

В кінці ХІХ століття в нашому селі було засновано дві школи: церковнопарафіяльну та земську, вони мали дворічний термін навчання, давали найпростіші початкові знання. Приміщення церковнопарафіяльної школи с. Помоклі нині знаходиться у Переяслав-Хмельницькому музеї просто неба. Згодом земська школа була реорганізована у початкове училище, в якому навчалися не тільки діти багатіїв, ай бідняцькі діти.

У післявоєнний період, починаючи з 1946 року, все помітнішим стає відновлюваний процес на селі. Відбудовується господарська частина: створено дві тракторні бригади, колгосп має своїх власних 13 тракторів, 5 комбайнів, 10 машин. Механізовано водопостачання, приготування і подача кормів на всіх тваринницьких фермах. Механізовано і всі основні польові роботи.

Післявоєнний розвиток і розбудова  колгоспу значною мірою залежали не стільки від наявних матеріальних цінностей, скільки від ентузіазму самих людей та уміння керівників працювати з людьми, вирішувати проблеми та виконувати поставлені завдання.

У 1946-1950 роках працює лікарня на 25місць , хоча приймалося до 45 хворих, адже обслуговувала ця лікарня ще три села: Виповзки, Строкову і Соснову. Лікарем на той час була Марчевич Софія Гордіївна, а також молодший фельшер Черненька Фаля Пантелимонівна. Згодом головним лікарем став Розовик Микола Федорович. В селі був колгоспний пологовий будинок, амбулаторія, аптечний пункт ( колишня церковно - приходська школа). В даний час приміщення аптечного пункту знаходиться в Переяслав- Хмельницькому музеї просто неба.

В 50-х роках колгоспні споруди для утримування корів, коней, свиней, вівців будували з «лєпки» ( глина з соломою).

1957 рік – в село проведено електрику, це було, як чудо.

1960 рік – проведено радіо.

З кожним роком в селі з'являється більше будівель. В 1968 році збудували приміщення сільської ради, яке функціонує і на цей час.

З 1970 року колгосп розширюється, об’єднавшись із с. Виповзки. Головою колгоспу був Мартишко Іван Михайлович. У ці роки колгосп достроково виконував плани п'ятирічок. Найпотужнішим було тваринництво: 1500 корів дійного стада, стільки ж молодняку. Велика заслуга в цьому належить зоотехніку - селекціонеру Бутович Ніні Степанівні, яка пропрацювала в цій галузі 40 років. Роботу колгоспників високо оцінено державою і представлено на ВДНХ.

Гарний економічний заділ, закладений правлінням колгоспу та його працівниками у ці роки, приносив свою віддачу і в наступні десятиліття.

Паралельно  розвивається культурно - соціальна інфраструктура - відкривають дільничну лікарню, дитячі ясла, їдальні для робочих, працює радіовузол, видається місцева газета «Зірка»,збудовано великий , світлий клуб, кооперативні магазини, ветеринарна лікарня.

У 1983 році була проведена газифікація села. Керівником колгоспу на той час був Криволап Василь Омельянович. Під його керівництвом зроблені дві дороги: на Соснову і на Строкову, побудована вулиця Молодіжна, де молодим сім’ям давали будинки. Помоклівське господарство єдиним комплексом стабільно працювало під його керівництвом до початку 90-х років, коли почалися глобальні суспільно-економічні зміни в Україні

24 серпня 1991 року наша країна стала незалежною державою. І саме цього року, як символ майбутнього, була відкрита нова школа на 225 учнів. Життя школи насичене, багате на події - проходять вечори, конкурси, змагання. Учні та вчителі мають багато відзнак своєї роботи.

Колектив школи свято береже традиції свого села. В школі створено Музей Освіти, який налічує 9 розділів, що представляють шлях розвитку освіти на селі від часів Київської Русі і до сьогодення. Музей освіти багатий великою кількістю експонатів - фотографій, книг, підручників, особисті речі бувших вчителів ( зошити, класні журнали, грамоти, книги наказів). Особливу увагу школярі приділили збору спогадів про минуле життя школи вчителів пенсіонерів. Створено також Музей рушника та Світлицю. У Музеї рушника зберігається більше 123 зразків рушників села Помоклі, а також народний одяг. Світлиця знайомить учнів з побутом та традиціями села. Обладнано куточок письменників рідного краю.

Цього року школа відсвяткувала своє двадцятиріччя. Сумно, що розглядається питання про закриття школи , адже кількість учнів на сьогодні всього 46. 

Щодо релігійних уподобань  Помоклі представляють собою село, де переважно все населення сповідувало християнство, зокрема православну віру . Церква в Помоклях існувала вже в першій половині XXVIII століття. Помоклівське священство зіграло величезну роль у справі освіти населення. У радянський період більшість селян відвідували церкву, здійснювали релігійні обряди, але потай від правлячої влади, адже такі дії каралися комуністичною партією.

На зламі тисячоліть  почалася нова ера відродження духовності і жителів Помокель. З приїздом до села Отця Іоанна почалося будівництво нової церковної споруди. Храм у селі звели практично за півроку. Хрести, які були зроблені на церкву освятив Філарет Патріарх Київський. Настоятель української православної церкви вручив Володченко Володимиру Федоровичу, Володченко Валерію Федоровичу та Макарову Михайлу Олександровичу ордени « Миколая Чудотворця» та грамоти, за значний внесок у розвиток духовності України.

Село Помоклі після Чорнобильської трагедії  1986 року, має екологічно чисте повітря, підземні джерела, тому  у селі  налічується більш як 240 дач.

Символи герба та прапора села Помоклі

Свята Покрова – чотирнадцятого жовтня є свято Покрови Пресвятої Богородиці.

На Запоріжжі була церква святої Покрови і запорізькі козаки вважали святу Покрову своєю покровителькою.

Існує переказ, що після зруйнування Січі Запорізької москалями в 1775-му році козаки, що пішли за Дунай під ласку турецького султана, на еміграцію, взяли з собою і образ Пресвятої Покрови.

Українська Повстанська Армія , що постала під час другої світової війни як збройна сила, - теж обрала собі свято Покрови за день Зброї, віддавшись під опіку святої Матері Богородиці. Таким чином, Покрова святкується в нас не тільки як народно-релігійне , а й національне свято.

Свято Покрови в Помоклях є Храмовим.
Жовтий колір – символ щедрої, колосистої ниви
Зелений колір– символ лісів , які оточують село Помоклі.
Блакитний колір– символ безкрайнього, чистого неба.


1