Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Інформація
Свято-Михайлівський собор (Михайлівська церква)
Адреса
м. Переяслав-Хмельницький, вул. Московська, 34

Головна » Mісця » Свято-Михайлівський собор (Михайлівська церква)

Свято-Михайлівський собор (Михайлівська церква)

Найстарішою будівлею-аборигеном Переяслава є Михайлівська церква. Розташована вона у центрі детинця часів Переяслава княжої пори, неподалік від площі Переяславської Ради. Храм заклали у 1646 році. Значну частину коштів на його будівництво виділив полковник Федір Лобода. Церкву реставрували і оновлювали у 1719 році, а також після пожежі у 1734-му. На початку ХІХ століття обвалилося кам’яне склепіння. Його більше не відновлювали, замінивши у 1823 році дерев’яним дахом. Саме тоді Михайлівська церква зробилась схожою на великий декорований будинок з фасадами, оздобленими пілястрами і полив’яними кольоровими розетками, головами янголяток та рельєфними орнаментальними написами. Під час ІІ Світової війни церкву було дуже пошкоджено. Відновлювали її у 1951-53 роках за малюнком Тараса Шевченка. Зараз у приміщенні храму розташовано експозиції Музею народного одягу.

Михайлівську церкву збудували над фундаментом великого п’ятибанного Михайлівського собору (1089 р.), який стояв у центрі дитинця. Ця споруда, датована другою половиною ХІ століття, неодноразово згадується у літописах як один з найвеличніших храмів Київської Русі. У ньому хоронили переяславських князів. Фундамент та залишки стін собору, зруйнованого татаро-монголами, розкопали у 1949-53 роках. А в 1982 році над північно-західною частиною фундаменту спорудили павільйон, в якому розмістили Музей архітектури Переяслава часів Київської Русі.

Основне приміщення церкви - витянутий з заходу на схід прямокутник  з гранчатими прибудовами: вівтарем і притвором. Над проймами вікон - орнаментальна та сюжетна ліпка. А по всій довжині зовнішнього фризу розміщені кольорові полив’яні керамічні розетки ХVІІ ст., прикрашені українським народним орнаментом. У XVII столітті Михайлівська церква була головним храмом однойменного монастиря.

Поряд з церквою збудували дзвіницю, що одночасно служила надбрамною вежею, а також трапезну і келії. Згідно реєстру нерухомих пам’яток України, дзвіницю збудували у 1666 році, але багато дослідників стверджують, що це відбулося в 1745-му.  А між дзвіницею та церквою - камяна палатка, під якою зберігся розпис ХVІІ ст. Перед вівтарем на видному місті зображені історичні особи, причислені до лика святих, доля який зв’язана з історією міста: “Святитель Христов Єфрем” - епіскоп Переяславський та “Святитель Христов Симеон” що очолював оборону міста від монголо-татар в 1239 році.

Сама церква знаходиться на чильному місті - на площі Переяславської  Ради, де відбулася доленосна подія нашого народу - прийняття Переяславської угоди.

У 1786 р. згідно з царським указом обитель скасували, а мощі св. Макарія 4 серпня 1786 р. урочисто перенесли до головного архієрейського Свято-Вознесенського собору. У 1786-1864 рр. Михайлівська церква була приходською і міською соборною. З 1864 р. згідно з указом Священного Синоду Михайлівська церква стала приходським храмом.

Саме в цьому історичному місті в 1959 році у приміщенні Михайлівської церкви було відкрито музей українського народного одягу Середньої Наддніпрянщини кінця ХІХ ст. - поч.ХХ ст., а також розміщено колекцію полтавських та київських килимів. У заповіднику зберігається та експонується близько 10000 екземплярів українського одягу. Із 3 квітня 2010 р., Свято-Михайлівська церква перебуває в користуванні громади Української Православної Церкви.

Михайлівська церква належить до типу зальних. Вона тридільна, з прямокутною навою і гранчастими притвором та вівтарем. Обабіч вівтаря розташовані прямокутні паламарня і ризниця.

Надбрамна дзвіниця – прямокутний одноповерховий корпус, над проїзною аркою якого височить четверик власне дзвіниці з великим арковим вирізом у кожній грані. Четверик увінчується верхом наметових обрисів із ковніром і маківкою.

У типологічному відношенні обидві споруди є унікальними як маргінальні типи й не мають прямих аналогів в українській архітектурі.



1