Церква святого Іллі Пророка, с. Циблі
Першу, традиційну для Наддніпрянщини дерев’яну церкву збудували ще у XX ст., а вже у1820 році на її місці збудували нову кам’яну церкву, у видовженій формі подібно до корабля. Церква мала риси псковсько-новгородського архітектурного стилю із класицистичними «домішками», з п'ятьма цибулькоподібними банями. Вона будувалась декілька років, клали її з розової цегли на вапняному розчині, що складався з води, молока і яєчних жовтків. Цеглу привозили воловими підводами з пристані і Переяслава. Пізніше прибудували дзвіницю із шатроподібним верхом. В самій церкві хрести і хоругви сяяли позолотою, іконостас над вівтарем був триярусний з дорогими іконами. Панно і картини на релігійне життя святих Ісуса та Марії прикрашали стіни храму, величне було центральне панікадило.
У 30-х роках ХХ ст. бригада по боротьбі з релігією побили та потрощили храм, пізніше перетворивши його в склад для зерна.
Влітку 1937 року циблівська комсомолія по приказу з району закінчила розгром храму.
В 60-х роках в старих Циблях почала оживати церква. На церковних банях спочатку укріпили дерев'яні, а потім поставили металеві хрести і покрасили під золото. На місці дзвіниці на залізних перекладинах на цепу укріпили величезний балон від зрідженого кисню і задзвонив дзвін. В такому вигляді церква в старих Циблях служила вірянам до початку 70-тих років, коли почалось будівництво Канівського водосховища.
У зв'язку з цим, циблівчан переселили у нове село, що зводилося «на горі», за кілька кілометрів на схід. Церкву разом з частиною житлових будівель було розібрано, проте повністю зруйнувати не змогли. За розповідями старожилів, у 70-ті роки вона ще мала купола, в 80-ті - тільки дах, а зараз від неї залишилися лише три стіни і вівтарна частина.
Літ-ра: Лесик М. «Циблі» – моє рідне село на Переяславщині (Спогади). – Переяслав- Хмельницький: СКД, 2007. − 256 с.; Рекламно-інформаційне видання «Вісті.Інформація.Реклама». Збереження історичної спадщини та перемога над собою заради майбутнього...». - Випуск №31 від 15.08.2016. Автор Олександр Матвієнко.
1
