Презентація книги «Букринський плацдарм. 1943»
– 6 листопада 1943 року Київ був визволений від фашистських загарбників. І до цієї дати я приурочила презентацію книги, – зазначила Надія Бойко. – Саме з Букринського плацдарму радянське командування планувало визволити Київ восени 1943 року. Але не вдалося. Офіційна версія цього – не був врахований рельєф місцевості (правий берег Дніпра значно вищий лівого). Центр наступу перенесли на Лютізький плацдарм, і вже з нього визволили столицю України. А битва за Букринський плацдарм увійшла в історію, як одна з найжорстокіших, найкривавіших, найтрагічніших.
– Під час форсування Дніпра загинуло понад 250 тисяч воїнів, – навела сумну статистику Надія Бойко. – Уже минуло 75 років, а на правому березі після кожного дощу вимиваються людські кістки. Ті, хто там воював, називають битву за Букринський плацдарм пеклом. Людські втрати нікого не цікавили. Головне – результат, будь-якою ціною.
Щоб кожен учасник зустрічі відчув трагічність Букринських подій, Надія Бойко процитувала письменника-фронтовика, учасника боїв за Дніпро Віктора Астаф’єва: “Когда с одной стороны в Днепр входили 25 тысяч воинов, то на противоположном выходили не более 5 тысяч. Вода в Днепре в те дни была буро-красной от человеческой крови и соленой на вкус. Мы просто не умели воевать. Мы залили своей кровью, завалили врагов своими трупами».
Автор книги наголосила, що Букринський варіант визволення Києва був прорахунком радянського командування. Тож раніше про цю операцію згадували мало і викривлено. Та й зараз не все відомо. Цінність книги “Букринський плацдарм. 1943” у тому, що вдалося зібрати спогади самих учасників битви.
– Працюючи в музеї-діорамі, я часто зверталася до учасників боїв за Дніпро з проханням надіслати спогади. Тоді не розуміла, який тягар звалюю на їхні плечі. Ті, хто пройшов це пекло, ніколи про війну не розповідали навіть у колі сім’ї, тим паче, не ходили на зустрічі з молоддю. Їм не хотілося згадувати. Тому спогадів так мало. І вони відрізняються. Бо написані через десятиріччя після війни, а пам’ять і сприйняття у всіх різні. Спогади подаються у книзі без коригування, – наголосила авторка.
Надія Бойко зазначила, що невипадково обрала гімназію для презентації. Навчальний заклад зіграв важливу роль у видавництві книги.
– Якось я проводила в музеї-діорамі захід, на який запросила учнів гімназії, – розповіла авторка. – Вони заодно пофотографували експозицію музею. Фото виставили на сайті гімназії. Через кілька днів у музей зателефонувала Людмила Федорівна Сухова, завідувачка бібліотеки гімназії №5 в місті Сергієв Посад Московської області, член спілки журналістів Москви. Вона із захопленням розповіла, що побачила на сайті переяславської гімназії фото із зображенням портрета Героя Радянського Союзу Олександра Івановича Алєксєєва. Він випускник їхньої школи. Лейтенант Алєксєєв був командиром штурмової групи, яка найпершою переправилася на правий берег Дніпра в районі села Зарубинці в ніч на 22 вересня і звільнила його. Загинув на Букринському плацдармі 14 жовтня. Йому було 20 років, – пояснила Надія Бойко.
– Я сказала Людмилі Федорівні, що в мене є спогади учасників битви про те, як група під командуванням Алєксєєва переправлялася на правий берег. Зазначила, що вони ввійдуть до книги, яка майже готова, але немає грошей її віддрукувати. За кілька хвилин знову дзвінок від Людмили Федорівни: “Я знайшла половину суми на книгу”. Це було 4 листопада 2017 року, а наступного дня вона повідомила: “Сьогодні зустрічалася з племінником Олександра Івановича Алєксєєва – Олександром Семеновичем Алєксєєвим і його сином Сергієм. Вони – теж випускники нашої школи. Розповіла їм про музей-діораму. Вони готові надати всю суму для видавництва вашої книги”. Я вважала, що отримувати допомогу від родичів Алєксєєва неетично. Однак Людмила Федорівна вмовила мене прийняти фінансову допомогу. Так книга вийшла друком.
Надія Бойко із сумом повідомила, що на днях помер учасник боїв за Букринський плацдарм, 94-річний Володимир Львович Міллер. Харків’янин Міллер форсував Дніпро 18-річним.
– У минулому році він лікувався в нашому госпіталі, був у музеї-діорамі, розповідав про участь у битві за Дніпро. Він був військовим лікарем. Згадував, що перепливав Дніпро на медичних грілках. Можливо, це був останній живий учасник подій на Букрині.
Із виданням книги Надію Бойко привітала заступник міського голови Валентина Губенко.
Учасники презентації переглянули документальний фільм про форсування Дніпра, а також режисерську роботу Наталії Ноєнко – фільм «Вишні», в якому вона “оживила” діораму «Битва за Дніпро в районі Переяслава і створення Букринського плацдарму восени 1943 року».
У програмі презентації взяли участь учні гімназії: Марина Бойко прочитала вірш Бориса Олійника «Останній», а Денис Пастернак, Єлизавета Волошин і Богдан Юрченко виконали музичні номери на воєнну тематику. Із піснями воєнних років виступила директор музичної школи імені Павла Синиці Ганна Іфтоді.
Наприкінці зустрічі Надія Бойко подарувала частину книг гостям заходу.
