Переяславські дуби повинні стати місцем паломництва
Дуб - cакральне таємниче дерево, вічне, як саме життя. Нам, переяславцям, пощастило, ми маємо два прекрасні віковічні дуби у центрі міста. Ці величні дерева знаходяться біля Спаської церкви (храм ХІ ст., який слугував усипальнею знатним особам літописного міста Переяславля Руського) та біля Вознесенського собору. Нині це відповідно територія ТОВ «НУС» (колишня фабрика «Гаян») та двір Переяслав-Хмельницької музичної школи ім. П. Сениці.
Враховуючи те, що дуби знаходяться біля храмів, які належали Вознесенському монастирю, і що характерним для того періоду було садити дерева біля культових споруд, можна приблизно встановити їхній вік. Вознесенський собор був збудований 1695 року, отже, дубам більше ніж 300 років.
Розглянемо етимологію самого слова. Первісна назва його, від індоєвропейського «perk», збереглася в імені бога – Perun і означає «дерево». На санскриті Purus’a – чоловік, герой, рід людський, світовий дух, Бог, що уособлює чоловіче начало. Саме слово «перун» – синонім блискавки і грому. Збереглося немало географічних назв на цю ж тему: Перунова Рінь (на Дніпрі), село Перунове, урочище Перуни (на Черкащині). А назва «дуб» означає «дерево». Словник В. І. Даля не розкриває етимології цього слова.
Коли на Русь прийшло християнство, почалося повсюдне нищення дубів, як одного з об’єктів язичницьких культів.
Проте згодом епоха Відродження ввела в оздоблення деталі, пов’язані з дубом. Емблема дубового листа стає воістину міжнародним позачасовим, позакласовим символом, тісно пов’язаним з поняттями мужності, доблесті і честі.
Вчені дослідили, що ці дерева – сучасники мамонтів та інших вимерлих тварин і можуть жити до 2,5 тисячі років, а зрілість дуба настає тільки в 150 років. Дуби виростають до 30 метрів у висоту і до 25 метрів в окружності.
З етнографічних досліджень щодо цього дерева дійшли такі дані. Ще на початку ХХ ст. молодята продовжували здійснювати весільний обряд трикратного обходу навколо дуба, навіть після церковного вінчання. Дуб шанують за міцність, красу, довговічність. «Міцний, як дуб», – кажуть про сильного чоловіка. Освячені на Перунів день (20 липня) жолуді наші предки використовували як символи родючості. Їх берегли, як чоловічі обереги: носили на шиї в ладанках і зашивали в одяг. Також цього дня жінки віншують чоловіків вінками з гілочок дуба. Їх вони зберігають протягом року до наступного свята і використовують в оздоровчій магії для своїх чоловіків та синів, аби ті були міцними та дужими (кілька листочків до чаю або додають їх у купіль).
Існує повір’я, що дерево, в яке ударив Перун, не можна використовувати для будівництва, але воно придатне для виготовлення музичних інструментів. Блискавка, яку в народі називали Перуницею, з усіх дерев найчастіше вдаряє саме в дуби – в середньому 54 зі 100 ударів. Для порівняння: в тополю – 24, ялину – 10, сосну – 6, бук – 3, липу – 2, акацію – 1.
Історичні відомості про священні дуби подаються з Х ст. У хроніці Костянтина Багрянородного описано такий дуб на о. Хортиця.
Віковічний дуб росте, зокрема, в Холодному Яру біля с. Мельники на Чигиринщині. Є відомості, що біля нього освячували мечі для боротьби з ворогом гайдамаки і козаки.
Існують перекази, що легендарному дубові висотою 36 м, окружністю 6,32 м на Хортиці в Запоріжжі було 700 років Не так давно цей патріарх засох, живою залишилася лише одна гілка. Але посаджено 2000 дубків з жолудів цього історичного дуба-велетня.
Звичай шанувати ці священні дерева міцно увійшов у ментальність наших пращурів. Тому збереглося так багато прикмет, пов’язаних з його застосуванням. Так, щоб зняти головний біль, треба було вбити цвях у гілку дуба. У день літнього сонцестояння (20-21 червня) треба мовчки потерти рукою шматочок дуба, і він буде зцілювати всі хвороби. Також за допомогою дуба замовляли зубний біль, дитячі хвороби і захворювання горла. Грецькі заклинателі вірили, що за допомогою дубової гілки можна викликати дощ. А в Англії проводили такий ритуал: брали два жолуді, називали їх іменами закоханих і опускали в таз із водою. Якщо, плаваючи, вони сходилися – значить, до весілля.
З давніх віків серед слов’ян побутувала впевненість, що в дубах жили душі померлих предків. Це підтверджується реальними фактами давніх поховань в дубових гаях. В легендах і казках давніх слов’ян дуб виступає сакральним місцем, з яким пов’язується доля людини і біля якого здійснюються вирішальні для героїв події. Ще дуб вважався деревом плодючості; зберігся звичай садити дуб при народжені дитини.
У християн дуб – емблема Христа як сили, що проявляється в біді, твердості у вірі і в милосерді. За деякими даними християнського вірування, хрест розп’яття Ісуса Христа був виготовлений із дуба. Саме тому, вочевидь, при закладені Вознесенського монастиря увічнили його межі цими священними деревами. Нам, вдячним нащадкам наших праотців, залишається лише зберігати віковічні дуби для наступних поколінь. І в першу чергу бажано було б мати доступ до місця знаходження цих дерев. Без сумніву, вони повинні мати охоронні таблички, бути місцем духовного паломництва кожного охочого переяславця та гостя міста.
