Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Новини » Переможець «Голос країни» Олександр Клименко провів концерт у Переяславі

Переможець «Голос країни» Олександр Клименко провів концерт у Переяславі

Олександр Клименко «Голос країни»

У середу, 14 листопада 2018 року, сніг густо вкриває Переяслав вперше у цьому році.  Вечоріє, та замість того, аби розходитись по домівках, людей на території університету, з кожною хвилиною, все більшає. Саме цього дня до нашого міста та університету з благодійним концертом завітав переможець сьомого сезону телевізійної програми «Голос країни», протоієрей Олександр Клименко.

Послухати найспівочішого українського священика, деякі переяславці, збираються більше ніж за годину до початку виступу. Люди не минають благодійної скриньки, що стоїть перед входом до залу. Анонсовано, що виступ є благодійним – під час своїх виступів, останнім часом, отець збирає кошти для дітей, хворих на туберкульоз.

Поки зал активно продовжує наповнюватися людьми, на сцену виходить ведучий вечора, керівник соціально-гуманітарного відділу університету Андрій Іващенко. Він відзначає, що приємно, коли, попри не найкращу погоду на вулиці, посеред тижня, разом збираються близькі родичі та друзі, аби на кілька годин відволіктися від буденних турбот та негараздів, приділивши час своєму культурному та духовному зростанню. Під бурхливі оплески залу ведучий дякує кандидату педагогічних наук, професору, поету-пісняру Олександру Потапенка. Саме він, ще навесні цього року, запросив отця Олександра до університету. І ось, нарешті, Олександр Клименко, що здійснює просвітницько-релігійну місію та активно їздить з виступами містами України та Європи, знайшов час і нагоду, та завітав з концертом на славетну переяславську землю.

Поки отець готується до виступу, «розігрівають» чималу публіку, що зібралась у залі, вокалістки університетської вокальної студії «Sing Well», лауреатки багатьох українських та міжнародних конкурсів Ганна Ляч, Анастасія Петрова та Валентина Шевчук. У їх виконанні звучить віночок українських народних пісень та низка сучасних популярних композицій, зокрема «Бред Піт», «Палала» та «Ніченькою темною». Не могли дівчата, у своєму виступі, оминути тем Революції Гідності та подій на Сході нашої держави, п’яті роковини від початку яких, незабаром, відзначатимуть українці. На знак поваги до всіх захисників України та небайдужих громадян, що були учасниками Євромайдану, всіляко допомагали і допомагають фронту, вони виконали відому пісню «Злива».

За кілька хвилин, під гучні оплески майже переповненого залу, на сцену виходить і сам винуватець концерту, протоієрей Олександр Клименко. На ньому традиційне вбрання священика, подібне до того, у якому його вперше побачила багатомільйонна глядацька аудиторія каналу «1+1» навесні минулого року, коли він прийшов на відбір до головного вокального шоу країни. Свою програму отець починає із виконання знаної в Україні та світі пісні на слова Миколи Сингаївського «Чорнобривці». Аудиторію відразу ж бере в полон розкішний, сильний вокал отця Олександра у живому виконанні, що, навіть, попри його застуду, моментами, перевершує те, що люди чули по телевізору.

Після завершення пісні отець вітається із залом, і бажає всім присутнім у ньому хорошого та спокійного вечора. Отець не погодився з тим, що концерт, як правило, починається тоді, коли на сцену виходить основний виконавець, відзначивши талант попередніх виступаючих переяславських дівчат, що, віддаючи самих себе, подарували частинку теплоти власних душ, що жевріє у серцях всіх талановитих людей. Ще знаходячись за кулісами отець впізнав у Валентині Шевчук, що виступала на сцені, одну із учасниць вокального квартету «Діапазон», що, разом з Олександром Клименком, виступали в проекті та, так само, належали до команди Тіни Кароль. Присутні ще раз поаплодували чарівним Насті, Валі та Ані, вкотре подякувавши за їх виступ. Олександр Анатолійович відзначив, що дуже важливо відчувати себе частиною своєї землі, тому для отця, де б він не був, завжди важливим є повернення додому. Коли більше ніж десять днів, під час своїх виступів і поїздок, отець Олександр проводить поза межами дому, за його словами, він втрачає серцевину і коріння. Йому важливо повертатися до рідних місць, до власного храму, місць, де йому комфортно та приємно, де він черпає енергію для звершення трудів. Олександр Клименко побажав кожному цінувати рідний край, свою оселю, своїх батьків та отчий дім, і, неодмінно, мати у житті власне місце сили.

Наступні пісні, в ході виступу отця, вражали присутніх глибиною своїх сенсів, вищим рівнем духовності та віри, допомагали глибше зрозуміти душу священика, його думки та побут, врешті – суть Бога. Багато хто в залі, що, цього вечора, вміщував як студентів так і багато людей старшого віку, не стримували сліз. У перерві між піснями отець Олександр розповідав мудрі притчі та кумедні змістовні історії із власного життя. За його словами, іноді такі притчі народжуються у нього прямо на сцені, під час виступів.

Крім цього, протоієрей вважає, що Господь ніколи нічого не дає не в порожню руку, а приходить лише тоді, коли в ситуації нам окрім нього більш немає на кого покластися. Священик побажав кожному мати надію на Бога!

Після однієї із пісень на сцену виходить маленька дівчинка, і дарує отцю квіти. Олександр Клименко усміхається, і ділиться із присутніми згадкою про один з найкращих подарунків, які він отримував під час своїх концертів. Так, виступаючи на одній із благодійних ярмарок, отець помітив маленького хлопчика, що продавав із мамою пряники власного виробництва. Під кінець у хлопчика лишився лише один пряник, очевидно, для себе. Але щось у виступі голосу країни так зачепило хлопчика, що він розламав свій пряник навпіл, і віддав половинку священику зі словами «Мені так жалко ділитися пряником, але Ви таааак співаєте».

Виконавець поскаржився, що нині в нашій країні неочевидними є багато речей, зокрема волонтерство, добрі вчинки та справи, коли людина відриває від себе шматок останнього, та віддає тому, хто нині цього потребує більше. Тому священик зичив всім частіше діяти не очевидно, і робити кращими свій дім та свою країну.

На останок концерту голос країни приберіг дві особливі для себе та нашого міста композиції – «Цвіт полуниці» та «Дві матері», які написав відомий в Переяславі та Україні творчий тандем пісняра Олександра Потапенка та композитора Віктора Тузика, пісні яких і до сьогодні звучать у виконанні Алли Кудлай, Віктора Шпортька, Дмитра Цимбалюка та багатьох інших виконавців. Наступного дня, після першої появи співочого священника в ефірі, вражений, Олександр Іванович Потапенко поїхав додому до співочого священика, подарувавши йому кращі зразки власної творчості, та запропонувавши йому виконувати свої пісні. Нині Олександр Клименко співає вже дві пісні переяславських авторів, і ще кілька чекають свого часу, і звучатимуть, у його виконанні, за деякий час. Більше того, протоієрей поділився з авторами, що цього дня були присутніми в залі, і яких глядачі привітали гучними оплесками, такою новиною – нещодавно співочий священик завітав до міста Нова Жмеринка на Вінничині, де церковний хор зробив йому, та, в його особі, і авторам подарунок, адаптувавши і виконавши пісню «Цвіт полуниці» сорокома голосами хористів. Крім того, як запевняє виконавець, пісні «Дві матері» та «Цвіт полуниці» є піснями, фонограми яких найчастіше просять у нього бажаючі співаки, для подальшого виконання цих пісень.

Свій виступ виконавець завершив виконанням пісні авторства Миколи Мозгового, що зіграла визначну роль у його співочій долі на проекті «Голос країни», привівши його до перемоги (хоча, в особистому спілкуванні, артист дивується, чому визнання до нього прийшло саме після «Голосу», адже він співав чи не все своє життя) – «Материнська любов». Олександр Клименко пригадав та поділився з присутніми історією своєї участі в цьому проекті та життя, яким він живе нині.

Олександр Клименко належав до тих щасливчиків яких з понад 4000 учасників відібрали до 160 найкращих, яким випала нагода взяти участь у сліпих прослуховуваннях. Коли отець приїхав на запис програми він теж був простуджений, в час коли всі розспівувались за кулісами – багато мовчав, зізнається – він завжди так робить перед виступами. На прослуховуванні, дівчина що його розспівувала перед виходом на сцену, сказала, що в цей день, об’єктивно, він зможе взяти не більше 3-х нот, але вона щиро за нього вболіває. Що було далі – Ви знаєте і самі! Отець став голосом країни, а до його простого життя священика, поміж різноманітних служінь, додалась велика кількість виступів в Україні та далеко поза її межами із піснями та щирим божим словом.

Після завершення виступу ми зустрілись з отцем Олександром у фойє біля актового залу університету, де він, попри, помітно, хворобливий та застуджений стан, погодився відповісти на кілька моїх питань:

– Отче, які враження від виступу? Ви вперше в Переяславі?

 – У Переяславі я не вперше. Як це не дивно, але у 1999 році я виступав тут у складі команди КВК. Щоправда, тоді цей зал виглядав набагато скромніше. Враження від виступу та аудиторії хороші, я виступав і не думав ні про що зайве, адже тут я наче на своїй землі. Все що стосується виступів дальніх – це завжди переживання, коли їдеш кудись за кордон, чи на інший кінець України. Нині в мене вільний тиждень, попри те, що вчора я мав виступ у Києві, сьогодні тут. Але все це по місцю. Я вважаю, що Переяславщина – це наш край, це одна єпархія, в якій ми молимось одними молитвами.

– У Вас дуже насичений графік. Поділіться секретом, як Ви все встигаєте?

– Нічого не встигаю. Зараз зрозумів, що дуже багато чого упустив з родини, і в мене син десь місяців два тому каже «Тату, ти знаєш, я не знаю чи добре що ти переміг на «Голосі країни». Тобто, є всьому своя ціна. Приміром, мене мої діти не дуже бачили, саме тому десь останні два місяці, все таки, я став, можливо, більш жорстким в плані організації виїздів, і стараюсь аби все було дуже стисло. Хай буду дуже виснаженим, але стараюсь все за один-два дні зробити, аби два-три дні побути вдома. Для мене це дуже важливо, бо перші півтора роки після «Голосу» пройшли в якомусь такому постійно наростаючому великому темпі, який і нині не перестає наростати. Звичайно, це виїзди благодійні, в яких ми переслідуємо, більш менш, високу мету. Збираємо чи на лікування хворим, чи на допомогу воїнам АТО – все залежить від міста. Мені здається, живить те, що ти бачиш сенс. Людині взагалі, як на мене, легко працювати, коли вона має сенс перед очима. Проблема тоталітарних режимів і концентраційних таборів полягала в тому, що людина мучилась і не знала за що і чому. Коли людина знає за що бореться, вона може перетерпіти і витримати дуже багато. І сила їй додається, коли вона знає в ім’я чого вона трудиться,і що, на виході, вона отримає. Я нічого не встигаю, і мені взагалі здається, що було б не розумно думати, що будь яка активна людина що небудь встигає. Встигає тільки той, хто майже нічого не хоче робити. У мене дуже багато планів: в мене одночасно будується храм в Березані, реконстуюється храм в Недрі, де я служу – просто зараз будуємо там дзвіницю. Я пробую викладати, читати якісь основи християнської моралі та історію християнської етики, читаю лекції з Нового Заповіту в Березанській філії МАУП, вже років сім. Був тюремним священиком, а зараз вже, слава Богу, колонію закрили. Це найкращий результат роботи священника, який може бути! Загалом, дуже багато різної роботи, і я не думаю що я десь і щось встигаю, чи щось серйозно в мене поки вдається.

– Мало хто знає, що було з Вами після «Голосу». Де виступали з піснями і Божим словом? Як формували свій репертуар?

– Знаєте, в мене є якась своя історія, і я розумію, що вона вперше писана. Бо немає в світі більше такого варіанту, коли проповідь у священика відбувається на сцені і перемежована з піснями і концертною програмою. Це, достатньо, новий формат, який ми почали минулого року, десь через півроку після «Голосу» і певного відпочинку. Спершу це був тур майже всіма великими містами України, а в цьому році виступали вже, більше, в містах Європи і в Азії, на Близькому Сході. Все що ми робили – робили вперше, тому було дуже не просто. Ми довго підбирали цей формат, думали як воно має працювати. Саме тому, поки, ми не видаємо жодного диска, тому що це формат зустрічей, а не те що треба слухати в машині. Це те, що ми хочемо передавати виключно через спілкування, тому що, кожного разу, ти говориш на сцені те, що тобі просто зараз прийшло в голову, і, так само, підбираєш репертуар, який просто зараз саме тобі хочеться співати. Благо, майже на всі пісні, що я нині виконую, я маю авторські права, оскільки працюю у благодійному просторі. Було дуже приємно, коли мені після «Голосу» телефонували самі автори пісень і казали «Батюшка, а можна щоб Ви виконували наші пісні?». Зараз ми надішлемо Вам ось цю чи цю мінусовку, бо нам здається, що вона Вам підійде. Зрозумів, світ не без добрих людей.

– Отче, яким Ви бачите майбутнє України?

– Як на мене, поки що все погано. Я не з тих, хто каже «я за себе не переживаю, я за дітей переживаю» (а у отця Олександра їх четверо – прим. автора). Я і за себе переживаю, і за батьків своїх, адже не відомо скільки ще жити їм, чи мені. Мені не підходять фрази, що, мовляв, «влада не така», або «історичний момент не такий». Пройдіться по вулиці, і Ви побачите, що переважна більшість людей просто не хочуть робити країну кращою, навіть починаючи із власних дворів. Навіть церква має своє екологічне вчення, стосовно того що ми з ніжністю та трепетом маємо ставитися до землі, що була вручена нам Богом. Стосовно України, сьогодні, після того як я розвіз своїх дітей по садочках і школах, в мене була пробіжка. Я вирішив з завтрашнього дня бігати зі сміттєвими пакетами (є такий світовий рух). Можливо, за рік я очищу хоч одну бігову доріжку, по якій я бігаю. Це просто морок! Тому я переконаний, що в нашій країні усе дуже непросто, допоки кожен із нас, не чекаючи зміни влади і перебудови світової політики, не візьметься за розум. Як каже релігія «Не міняй світ навколо – змінись хоча б ти один».

– І, наостанок, дайте якусь пораду нашій сковородинівській молоді.

– У молоді є єдиний ресурс, що відрізняє її від людей старших, і якого вже у мене, приміром, немає (в цьому році Олександру Клименку виповнилось 35 років, і за європейськими мірками він вже не входить до людей молодого віку – прим.автора) – це сили, які треба витрачати на щось корисне. Кожен має побудувати свою історію успіху, зважаючи на власну активність і власні таланти, не просидівши зранку до вечора в соціальних мережах чи в комп’ютерних іграх. Питання в тому, наскільки молода людина зуміла не розтратити той, лише тоді їй притаманний ресурс – невтомність. І дай Боже, аби Ви не розтратили її просто так!


Автор: Максим Левченко

1