Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Останні новини
Проведение распродаж и скидок на Черную Пятницу
17.11.2022


Прощання із воїном Олексієм Цупилом
14.11.2022


Комендантська година у Київській області: скільки діятиме та яка відповідальність за порушення
29.10.2022

У Київській області продовжили комендантську годину до 6 листопада. Вона діятиме щодня з 23:00 до 5:00.


Нові гральні автомати в онлайн казино Goxbet
19.09.2022


Стоит ли использовать мазь от псориаза
31.08.2022

Псориаз — это заболевание, поражающее кожу. Он вызывается аномальным ростом клеток дермы. Аномальный рост клеток кожи, в свою очередь, вызывает воспаление и боль. Воспаление может привести к образованию рубцов и некрасивых шрамов.


Головна » Новини » Марія Шеремета купалась на Водохреще

Марія Шеремета купалась на Водохреще

З кожним роком з’являється все більше охочих скупатися на Водохреще в лісовому озері, що за містом. Варто відзначити, що у водохрещенську купель занурюються люди будь-якого віку. Цього року тут у крижаній воді купалася жителька Єрківець Марія Шеремета, 83 роки.

«Як буду жива, то кожного року купатимуся на Водохреще»

— Минулого року на Водохреще син Іван взяв мене з собою в Золотоношу, щоб покупатися там в ополонці. Так я, хоч охоту і мала, не купалася, бо не убралася як слід. До речі, три роки тому купалася у Почаєвському озері на Тернопільщині, то там було де сорочку переодягнути — роздягальні є. А тут шо — всі під відкритим небом. У Золотоноші також так, як оце в нас. У сина минулого року, як одягався після купелі, на голові бурульки замерзли.

Так от, на це Водохреще я вже приготувалася: взяла із собою стільця, рушників побільше, щоб і під ноги накласти, сорочку на бретельках одягла, щоб після купання зручно було її знімати. Тож як вийшла з води, одну бретельку зняла, а потім — другу, а син накинув на мене халат. Порядок! Сіла на стілець, одягнулася, обулася і поїхали додому. Я ж три рази з головою занурювалася у воду. Як буду жива, то кожного року так купатимуся. А що я зараз відчуваю після купання? Яка була, така й лишилася. У моєму віці треба так, як ото кажуть: «Як грають, так і танцюй».

«За дві корови й кожуха купили хату»

— Як жилося на Поліссі? (Марія Шеремета переселенка з чорнобильської зони — авт.) Клубу у нас не було, то молодь збиралася то в одній, то в іншій хаті. Яке ж те бєдне гуляніє було — війна да голод. Спочатку я з батьками жила на хуторі Вовчий ліс, а з 39-го року для всіх, хто жив у хатах по подібних хуторах, збудували житло на полі і назвали — село Весняне. А по хуторах люди жили через те, що хати тоді були вкриті соломою. Тож як одна хата загориться, за мить починає горіти друга, третя, і так всі вряд. Оце така наша бєдна жизнь була.

Посадили й ми у Весняному садок. Тільки він став плодоносити, а тут –Чорнобиль. Знову переселення. Приїхали у Єрківці, і що перше зробили — знову посадили сад. Слава Богу, дожили до того, що знову маємо все своє. А було, як переїхали, що на Спаса в церкві люди клали мені в кошик яблука, бо бачили, що там лежать лише колоски пшенички.

Чоловіка Василя вже 25 років немає. За місяць до Чорнобильської трагедії помер. Ми з ним були з одного року. Ні, не гуляли довго, бо не той вік у нас вже був. А ось весілля було, як у людей. Коли я йшла заміж, то батька вже не було в живих — на фронті загинув. Два місяці не дожив до Перемоги. Правда, двоюрідний дядько Михайло Максименко (він також тут, у Єрківцях, зараз живе) порядок на весіллі вів так, як треба.

Та яка там хвата була у мене? Віночок з брижками, до яких була причеплена марля. Цей наряд, а також стрічки дівчата у селі передавали одна одній, як заміж ішли. Платтячко ж було зшите з тоненької матерії. Іншого не було де купити.

Які подарунки дарили нам на весілля? Хто приніс два, а хто — три метри ситцю. А раніше несли на весілля і остільки, і остільки, — розводить руки в сторони, — лляного самотканого полотна. На коровай же мені склали 94 рублі, то я за них купила собі туфлі. А на що витратив весільні гроші (весілля гуляли у двох хатах) чоловік, не знаю.

Спочатку ми жили у Василевих батьків. Потім продали дві корови (одну – моя мама, другу – його батьки), щоб купити нам окреме житло. Цих грошей не вистачало на хатинку за три тисячі, що запримітили у Весняному, тож мама продала ще й свого кожуха. Отак за дві корови й кожуха ми стали жити окремо. Потім пішли у нас діти — Антоніна, Микола, Іван, а через дев’ять років знайшовся Вітя. Я всіма їми горжуся. Ніколи не забуду слова колгоспного бригадира: «Які батьки, такі й діти». Я ж своїм дітям завжди кажу: «Живіть по-чесному, трудіться добросовісно, щоб мені за вас не було соромно. Це буде найбільшим моїм багатством». Було, як Віктор працював головою районної ради, їде на роботу, а я перехрещу його вслід і скажу: «Їдь собі з Богом».

Казала моя мати: «Дай Боже царство й панство тому, хто цю пенсію видумав». Я ж у своїх дітей грошей не беру, і вони в мене не просять. Розраховую сама на себе. Оце, було, на Різдво, як приїхала дочка з дітьми, давала я внукам (загалом у мене їх аж восьмеро та ще дев’ятеро правнуків) по 50 гривень, а вони не беруть. Не брали гроші, щоб не ущемити мене. Ледве вмовила на такий гостинець.

«Двісті рублів, що заробила на фермі, віддала за батареї»

– Де працювала? Я маю чотири класи освіти, яку встигла отримати ще до війни, а з 15 років вже працювала продавцем. А чому мені під силу це було, бо вміла рахувати на рахівниці і знала табличку множення. Та ще біля батька (він торгашем був) з 12 років вчилася торгувати. Після продавця пішла в доярки. Правда, перед цим трохи гнула спину на полі, а також приймала від населення молоко. Згодом поставили мене завферми. А вже коли дочекалася найменшого сина Вітю з армії, то цю справу передала йому. З часом він вивчився на зоотехніка. Було, Вітя і доярем працював. Якось прийшла на ферму, а дівки й кажуть мені: «Ми сьогодні ледь сльози стримували». – «А чого?», — питаю. «Це ж треба, щоб такий молодий гарний хлопець бовтався біля цих корів…»

Вже як сюди переїхали, то й тут на фермі працювала. Одного разу пішла взимку в «родільню» допомагати дівчатам, коли корови телилися. Прийшла додому, а в хаті всі батареї полопали від морозу. То ті двісті рублів, що заробила на фермі, довелося за нові батареї віддати.

Важко було приживатися тут. Адже все нажите залишили там, вдома. Але треба дякувати Богу, що він дав нам здоров’я.

А ще мені оце така політика не дає жити. Як святкували десятиріччя нашій церкві, то півча співала: «Боже, збережи Росію». А чого ж Росію, як треба Україну берегти?! Хліб їдять український, а славлять Росію. Хіба ж це діло? Добре, що хоч артисти прославляють Україну. Коли на сповідь прийшла до батюшки, то пожалілася йому про це.

Ой, я вже, мабуть, забалакала вас. Краще зараз пригощу вас селянським харчем. Оце саме зварила борщ з кислої капусти. Він мені такий смачний, такий смачний, бо так його варили на Поліссі. А ще юшку з грибами дуже люблю.


Автор: Олена МАТВІЄНКО

1