Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Останні новини
В Переяславі відбулася зустріч із героями 3-ї окремої штурмової бригади
18.03.2024

Представники 3-ї окремої штурмової бригади нещодавно завітали до Переяслава, де поділилися з місцевою громадою та випускниками одного з місцевих ліцеїв своїми переживаннями на фронті, деталями служби в підрозділі, а також цілями та діяльністю молодіжної організації «Центурія».


Переяслав відзначив відкриття модернізованого молодіжного центру «Зустріч»
18.03.2024


На Переяславщині оголошено попередження про потенційні затоплення: жовтий рівень загрози на берегах Дніпра
18.03.2024


Переяславська громада тепер користується автомобілем швидкої допомоги, подарованим містом Магдебург з Німеччини
18.03.2024


Головна » Новини » Лист Миколи Медведцького до громади Переяславщини (щодо конфлікту з суддею Верховного Суду України)

Лист Миколи Медведцького до громади Переяславщини (щодо конфлікту з суддею Верховного Суду України)

23 січня сторінці ВКонтакті «Переяслав-Хмельницький 2014», було розміщено заяву від сусідів, друзів та знайомих судді Скотаря А.М., які не вказали свої прізвища. У цій заяві подавалося їх бачення інциденту, що відбувся між мною, Медведцьким Миколою Леонідовичем, та суддею Верховного Суду України Скотарем Анатолієм Миколайовичем на Різдво 7 січня цього року. Не знаю, чи відомо про цей лист щось судді Скотарю А.М., але вважаю за потрібне надати громаді відомості про той конфлікт, тим більше, що раніше цю ситуацію неточно уже висвітлювали ЗМІ.
Медведцький Микола Леонідович

7 січня я на своїй машині «Жигулі» (ВАЗ 2102) разом із моїм сослуживцем та односельцем Боярчуком Олександром, з яким відстояли наряд сутки у військовій частині у Дівичках поверталися додому. (Я – мобілізований, контракту я не підписував, трудову книжку мені не оформляли у військовій частині, лише у військовий квиток внесли відомості про службу.) Боярчук О. запропонував заїхати до своїх товаришів по колишній роботі, тому ми і опинилися на Борисівці. Перед тим випав сніг, по цій причині я пізно й загледів піраміду, що стояла посеред дороги, в’їхав в піраміду посеред дороги і побив радіатор та піддон на своїй машині. Так як ця перешкода знаходилась перед воротами єдиного по цій стороні вулиці домогосподарства, то я натиснув на дзвінок біля цих воріт.

До мене вийшов пожилий чоловік із собакою. Я запитав у нього, хто він: господар чи робітник (сторож, двірник) цього двору. Він нічого не відповів, а поцікавився, що трапилося. Я сказав, що пошкодив свій автомобіль наїхавши на перешкоду посеред дороги, яку могли поставити господарі цього двору і сказав, що потрібно вирішувати питання про компенсацію на ремонт моєї машини через це. На що він мене почав принижувати і ображати, що зводилося до того, що, з його слів, він господар життя, мало не цар і бог, а мене він в порошок зітре і як клопа одним пальцем роздавить, і я йому ніхто. На питання: «Хто ти такий?», відповів - військовий, що я був в АТО з 12 вересня по 30 жовтня. На що він мені відповів, що: «Ти там не був!». Взяв мене за комір куртки і потягнув на інший бік вулиці і почав бити кулаками по моєму обличчю та голові. Я не давав здачі, враховуючи,що він був значно мене старший, хотів щоб конфлікт вирішився спокійно. Я навіть його не обзивав у відповідь. (При оформленні мене в ізолятор тимчасового тримання мене було освідовувано і про садна та подряпини на правій щоці зафіксовано.)

Потім я з Боярчуком О. пішли у магазин, що був на углу, і запитали у продавчині, хто господар будинку. Вона витерла кров на моєму обличчі і по її опису, зрозумів, що господар будинку - той пожилий чоловік, який мене бив. Я повернувся до будинку, спробував відкрити хвіртку, але не зміг, взяв автомат і подзвонив у хвіртку. Він привідкрив двері, побачив мене з автоматом і закрив хвіртку. Я його викликав і просив відкрити хвіртку, але він відійшов від хвіртки. Я зрозумів, що він не збирається її відкривати, то я вистрелив під кутом (майже вертикально для безпечності, оскільки наміру завдати господареві шкоди не мав) з автомата у замок. Замок не піддався, тому я переліз через забор. Господар стояв під будинком. Підійшовши до будинку, господар тон розмови зі мною змінив, ми знайшли спільну мову. Під ноги я йому не стріляв. У будинку господар попросив мене роззутися і повів мене на кухню. Автомат був при мені, але я не наводив на нього жодного разу дуло. Господар сказав, що вдома нікого не було. Він мене пригощав кавою. Господар налив мені і собі трохи кагору (експертиза на алкоголь на наступний день показала, що я не був п’яний). Ми спілкувалися із господарем. Я розповів про себе, що в мене є дружина і син, розповів, як ми воювали в Малоорлівці Донецької області. Він мені розповів про те, як будував це домогосподарство, про те, що він суддя, що в нього є сім’я, що в мене є сім’я і нам не потрібно робити дурниць. Про свою роботу він мені нічого не розповідав. Він просив у мене пробачення за пошкоджений автомобіль, питав, що я від нього хочу, я сказав що від нього мені нічого не потрібно, лише відшкодування завданих мені збитків. Господар сказав, що відшкодує збитки по ремонту мого авто, але так як сьогодні ми на емоціях, то він запропонував зустрітися завтра і все обговорити. Дав мені свій номер телефону. Ми розпрощалися. І я пішов на вулицю. Але товариш, якого я визивав, щоб відбуксирувати мою машину, затримувався.

Я знову подзвонив у хвіртку. Суддя вийшов. Я попросився в нього почекати, він пустив мене до будинку, але попросив автомат із собою не брати. Я зайшов без автомата. Знову ми пили каву. Потім виходячи з будинку я подарував судді гранату. Зловив попутку, так як товариш не приїхав, відбуксирував свою машину до СТО біля цегельного заводу. Автомат, набої та 4 гранати, я заховав у лісосмузі. Потім повернувся додому. Зранку зателефонував Боярчук О. і сказав, що мене шукає міліція. Я сказав, що через 20 хвилин буду, пішов у міліцію і розповів все, як було, добровільно показав місце, де була захована зброя. У дворі та будинку судді ми були тільки вдвох: я і суддя. Нікого іншого не було.

9 січня зранку міліціонери мене привезли в суд і суддя Опанасюк І. виніс ухвалу про тримання мене під вартою. Клопотання про це підготувала слідча нашої міліції Сонько В.В. та підтримувалося це клопотання прокурором нашої прокуратури Свириденком С.М. З цієї ухвали я дізнався, що суддя Скотар подав письмову заяву на мене до міліції. У військовій частині у Дівичках знали про цей конфлікт ще з ночі, бо вдосвіта 8 січня туди приїздила міліція – мене шукати. Начальник військової частини у Дівичках 8 січня був у міліції і запитав у мене моє прізвище та прізвище Боярчука.

У Переяславі в ізоляторі тимчасового тримання умови нормальні: в камері двоє нар, умивальник, туалет, чисто, харчування приносили, я так зрозумів, із сусіднього ресторану «Дружба». А от умови тримання в Лукянівському СІЗО № 13 нелюдські. Мене розмістили у камері на 20 осіб. У вікні не було не тільки скла, а й самі рами відсутні – одні металеві решітки. Вікна виходили у господарчий двір на смітник. Влітку, може це виправдано, щоб люди не задихались від жари, а от взимку при морозах – це катування. Першу ніч я був сам, потім підселили людей і коли вже я звідти виходив, то у камері було 9 осіб. Камера брудна, 20 нар вкриті порваними замусоленими матрасами, одіял немає, подушок немає, білизни немає. Спали в ночі укриваючись брудними матрасами, завісивши вікно без скла єдиним дирявим одіялом, що було на камеру. По камері бігають таргани та коти, які входять і виходять в камеру через вікно. Харчували нас тим, що зранку розносили у віконечко у дверях баланду, в обід давали варену крупу і варену кукурудзу, а на вечерю варену картоплю, яку більш-меншу можна було їсти, от вона нас і спасала тамувавши голод.

Після інциденту я не спілкувався із суддею Скотарем, не захотів він спілкуватися і з моєю дружиною та з матір’ю. Знаю, що я вчинив не законно, своїх дій не виправдовую, готовий нести відповідальність згідно чинного законодавства, цей інцидент був спровокований уже не скільки матеріальною шкодою,як великою моральною образою, яку суддя мені наніс своїми словами, що він всесильний, а всі решта – ніхто. Я хотів спустити його з небес на землю, щоб він усвідомив, що він такий як усі.

Я ладен відповідати за скоєнні правопорушення згідно чинного законодавства, надіюся, що при призначенні мені вироку будуть враховані всі обставини,що призвели до інциденту.

Дуже хотілося, щоб суддя Скотар А.М. надав через ЗМІ своє бачення цього інциденту. Надіюся, що його сусіди, друзі та знайомі передадуть це повідомлення Скотар Анатолію Миколайовичу, і істину писатиме він, а не ті друзі, сусіди та знайомі, щоб не спотворювати події, що відбувалися насправді, адже їх там не було.

Медведцький Микола, 24 січня 2015р.



1