Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Зрічення українського козацтва на чолі з гетьманом В'ячеславом Черноволом від присяги московському царю

Зрічення українського козацтва на чолі з гетьманом В'ячеславом Черноволом від присяги московському царю

21 червня 1992 року в Переяславі-Хмельницькому (тому самому!) була зібрана чергова Велика Рада Українського козацтва, на якій зібралися козаки з усіх куточків України. Тоді було затверджено текст присяги на вірність Україні і одноголосно проголосошене зречення присяги на вірність московському цареві, данної у 1654 році під час Переяславської Ради. Ось повний текст зречення:

- Люде український!

Всі жителі сіл і міст великих і малих, і всіх земель єдиної й світлої Вітчизни нашої, славної України!

З волі Божої зібралися ми, Українське Козацтво, і Гетьман, і Генеральна старшина, і отамани, і козаки звідусіль на Раду у славному місті Переяславі, разом з духовними отцями нашими і з православними мирянами на тому самому майдані, де в місяць січень 8-го дня року Божого 1654-го наші предки славні лицарі козаки українські дали згоду присягнути цареві московському і стати під його руку.

А помисливши над тією старою присягою, яку ми, теперішні козаки, не можемо віддати у забуття, нібито її не було, бо як розумні й чесні діти мусимо брати всю козацьку спадщину, а уникати відповіді на дії батьків є гріх великий, то розумом, що нас їм наділив Господь Бог, дійшли такої згоди.

Предки наші, славні козаки українські, люди лицарського духу, богобоязливі і всіляких чеснот сповнені, як самі даного слова трималися, так з чистою душею вірили чужим клятвам. А присягнувши московському цареві, повірили лукавим устам і лживим посулам, бо часто буває, що той, хто по правді живе, чужої кривди розгледіти не вміє. Не могло їм навіть на думку спасти, що Москва щедрі обіцянки давала, а віроломні думки плекала. То підтверджувалося не раз і не два, а скільки та давня присяга існує, стільки Україна терпіла від хитрощів і неправд московських. Московія поклялася надійною опорою Україні бути, а сама першою клятву поламала, домовляючись тайкома з українськими ворогами, і державу нашу зруйнувала, яку великими муками український народ виборов, а потім беззахисному люду почала всілякі шкоди робити.

І землю нашу чужим країнам роздавала, і сама наші землі гарбала, і козацькими костьми болота гатила, і кров українську проливала заради власної величі, і мову, і звичаї наші, що батьки нам заповідали, гірше від орди витоптувала, і голод, і всілякі інші напасті на люд наш напускала, по каторгах його гноїла, та й саме ім’я наше і назву землі нашої мріяла витерти з пам’яті народної. А тепер, коли ми нову незалежну державу муруємо, знову наміряється роздерти Україну хижими кігтями дворогового орла на шматки.

Помисливши над тим, вирішили ми, Українське Козацтво, щоби ті, хто на шию Україні нове ярмо хочуть повісити, не могли покликатися на стару козацьку присягу, то Українське Козацтво схвалює таке:

Від сьогодні і допоки сонце світить над Україною, стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі і незалежності.

На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, в чому хрест цілуємо Гетьман Українського Козацтва і вся Генеральна старшина і отамани.

Оголошено у місті Переяславі-Хмельницькому року Божого 1992-го місяця червня дня 21-го, до чого руку доклали:

Гетьман Українського Козацтва - В’ячеслав Чорновіл

Головний отаман Українського Козацтва - Євген Петренко

Духовний батько Українського Козацтва - Іван Гончар

Генеральний писар Українського Козацтва - Віктор Стріха.

Тричі перепитав Гетьман козаків: «Чи буде на те ваша згода?», на що тричі одноголосно пролунало: «Згода! Згода! Згода!». За тим бабахнула гармата, ніби поставила крапку на цій темі.

На цій же Раді прийнята присяга на вірність Україні. Отож, буде в Москві цар, чи ні, а козаки відтепер служитимуть лише своїй неньці - Україні, на що й присяглися після зречення.

«Перед Богом нашим Всевишнім, перед Святою Покровою, перед українським народом – ім’ям моєї матері і батька, святою землею нашою клянемось, що готові віддати життя, захищаючи споконвічну свободу народу нашого рідного, дідівські вікові порядки та звичаї, самостійну Україну!» - так починалася та присяга.

Тоді, в червні 1992 року, Переяславська Рада нагадала українцям, що вони таки козацького роду. Ми не зайди і не гості на своїй українській землі, ми її діти, і мусимо дбати, аби жилося тут кожному вільно. Ніякі царі московські не подарують нам достатку і справжньої незалежності, бо свій дім господар облаштовує сам, своїми руками.

Акт зречення присяги на вірність московському цареві – це історична необхідність, моральний обов’язок українських козаків. Тоді, 20 років тому ця подія так і розглядалась. Але за два десятиліття з українського «Українського Козацтва» вичленились всілякі «мєждународниє», «вєрниє» і тому подібні «казакі». Отож, очевидно, що привид «вєрності» московському цареві, незважаючи на оголошення зречення давньої присяги 21 червня 1992 року, ще бродить по Україні. Та це вже окрема тема для розмови.


1