Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Вшанування Кобзаря в Переяславі навесні 1917 року

Вшанування Кобзаря в Переяславі навесні 1917 року

Шевченківська маніфестація. Березень 1917 р. м. Переяслав

Звістка про відречення від російського престолу імператора Миколи ІІ на користь брата Михайла та наступну відмову від царської корони останнього долетіла до переяславців не відразу. Першими отримали таке повідомлення телеграфісти, зокрема, Федір Степанович Сарін. Як старший телеграфіст нашого міста, він поділився цією надважливою новиною з головою земства Ю.М. Чепцовим, а потім у колі своєї родини. Але, як мовиться у давнім прислів’ї, «шила в мішку не сховати». Через два дні про це знали вже всі.

Сприйняли звістку по-різному – хтось зі смутком та острахом, хтось байдуже. А було й чимало таких, що з надією та хвилюванням чекали значних змін. Наш земляк Олександр Рубан у своїх «Споминах», що зберігаються у фондах історико-етнографічного заповідника «Переяслав», писав так: «Щось радісно-тривожне тремтіло в самім повітрі. Люди ходили, мовби захмелілі. Йшов неповторний перший медовий місяць весняної революції. Всю весну лунали імпровізовані зібрання та громадянські маніфестації».

А найбільше раділи, напевне, учасники нелегальної організації «Юнацька спілка», до якої входили учні та учениці переяславських гімназій та шкіл. Однак навіть вони спочатку трохи розгубилися від такої несподіваної новини, бо постало питання: з чого починати в нових обставинах, коли впали царські заборони?

А оскільки залишилося кілька днів до чергових роковин від народження Тараса Шевченка, то вирішено було «Юнацькою спілкою» організувати серію громадсько-культурних акцій на честь Великого Кобзаря. Адже в попередні роки відзначення подібних дат суворо заборонялося – особливо для вчителів та учнів.

Рівно сто літ тому – саме в ці дні – юнаки та дівчата зібралися ось так відкрито, не остерігаючись нікого. До них приєдналися й молоді педагоги: Кость Іванович Тимощук, Олександр Володимирович Міхновський, Ганна Юхимівна Чепцова, Варвара Іванівна Чередниченко, Гліб Костянтинович Дорошкевич, Антон Іванович Луговик, Володимир Варламович Міяковський та його дружина Інна. І двоє вже старших учителів – Марія Андріївна Левицька та Юрій Іванович Міщенко. Ініціаторами зібрання були учасники таємного гурту, що називали себе молодими українськими революціонерами-самостійниками: Єфрем Іщенко (якого щойно юнаки визволили з Переяславської тюрми), Яків Керекез, брати Гамалії – Борис та Іван, Степан Новородовський, Василь Гайдук, Володимир Заболотний та інші. Із дівчат-гімназисток прийшли тоді Ганнуся Карескевич, Уляна Черняк, Євдокія Науменко та дві Марусі – Стефанович і Холодна (донька шанованого нашого земляка, художника й педагога Петра Івановича Холодного, він тоді саме був у Києві). Деякі з них (а також і наближені до них) дожили до 1970-х років і змогли мені розповісти про ті події. Це – Василь Якович Гайдук, Іван Степанович Курилко, Степан Феофанович Левченко, Уляна Василівна Черняк-Саріна, Євдокія Сергіївна Науменко, Марія Прокопівна Стефанович-Іващенко. Ці гімназисти стали згодом вчителями й прожили довге життя. Вони, наскільки це було можливо, відтворили переді мною перебіг та канву тих подій.

Але окрім таких живих споминів, я шукав документальні згадки і підтвердження про названі ті чи інші події. І вже у 1980-х роках я знайшов такі в українських газетах 1917 року «Нова Рада» («Н.Р.») та «Київська земська газета» («К.з.г.»). Подаю свідчення преси в хронологічній послідовності:

«К.з.г.», №15: «У Переяславі 19 березня (за старим стилем – О.К.) відбулося свято на честь Тараса Шевченка. В гімназіях та школах пройшли пам’ятні вечори. Вивішено портрети поета». Г. Дорошкевич.

Тут слід додати, що освітлювали в українській пресі події в Переяславі троє братів Дорошкевичів – Олександр, Гліб та Борис (останній був редактором «К.з.г.»). Вони навчалися в Києві й приїздили в Переяслав до матері Леоніли Петрівни.

«К.з.г.», №42: «Легалізовано «Юнацьку спілку», яка об’єднала три (раніше нелегальні) гуртки. Головна вимога – українізація шкіл. Готується вистава «Невольник» за творами Т.Г. Шевченка».

«Н.Р.», №9: «У Переяславі закладено товариство «Просвіта». Після Шевченкових роковин у березні переяславці мають намір 22 квітня влаштувати маніфестацію «Шевченкове свято Волі» – День викупу Тараса Шевченка з кріпацтва».

«Н.Р.», №15: «Почала виходити «Переяславська газета».

«Н.Р.», №31: «Переяславський повіт. Закладено «Просвіти» в селах Хоцьки, Вітовці, Вороньків, Дем’янці… В самому Переяславі засновано книгозбірню «Просвіти», яка вже має 250 українських книжок».

«Н.Р.», №73: «Добродій Носар запропонував видати від Переяславського земства для «Просвіти» сім тисяч карбованців на влаштування просвітянських лекцій та курсів з української мови. Обрана перед тим головою переяславської «Просвіти» Варвара Чередниченко виголосила доповідь про позашкільну та шкільну освіту».

Щирі й теплі слова переяславським просвітянам надіслав тоді наш земляк, письменник і художник Григорій Олексійович Коваленко, який очолив полтавську «Просвіту» (а в той час Переяслав належав до Полтавської губернії), із Шевченкової (Чернечої) гори, яку тоді відвідав: «Надсилаю вам квітку з Тарасової могили! Тут його дух оглядає Україну. Тут – прапор нашого національного визволення, надії та боротьби за волю. Слово його розійшлось по селах, ярах, лісах, по рівнинах і роздоллях Лівобережжя».


Джерело: Олег Коломієць, краєзнавець, письменник
1