Велике архієрейське освячення церкви св. Архангела Михаїла в м. Переяславі-Хмельницькому 20 січня 2011 року

У середньовічній Русі, коли часто відбувалися жорстокі кровопролитні битви і збройні сутички з різноманітними чужоземними загарбниками, особливо шанували Пресвяту Царицю Небесну - заступницю православних християн від нападників, а разом з нею і Архістратига Михаїла, який завжди перебуває поруч з Пречистою Богородицею на чолі всього Воїнства Небесного. Ім'я святого Архангела Михаїла в перекладі з давньоєврейської мови означає - „хто, як Бог". Святий Архістратиг Михаїл - вірний служитель Божий, проводир Небесного Воїнства, поставлений Господом над всіма дев'ятьма чинами Ангельськими. В древньому Києві, зразу після прийняття християнства, спорудили Архангело-Михайлівський собор і влаштували монастир. У ті часи Архістратигу Михаїлу було присвячено багато храмів і монастирів. Мабуть, не було на Русі міста, де б не існувало храму Архістратига Михаїла [19, с. 92].

У давньому Переяславі перший храм Архістратига Михаїла збудував митрополит Київський Михаїл ще в 70-х роках ХІ ст. [8, с. 5]. Невідомо хто розпочав будувати великий п' ятинавовий Михайлівський собор, але вже завершував будівництво митрополит Переяславський Єфрем, який і освятив храм у 1089 р. «У це ж літо була освячена переяславська церква святого Михайла митрополитом тієї церкви Єфремом, він же її і збудував великою, і прибудови до неї великі поробив, і оздобив її всілякими прикрасами, церковними сосудами. Цей Єфрем у ті літа багато будов воздвиг навколо церкви святого Михайла: заклав же церкву святого Федора на городських воротях, і церкву святого Андрія біля церковних воріт, і город кам'яний і поставив бані кам'яні, чого досі не було на Русі. І прикрасив город Переяславський будинками церковними і іншими будинками» [17, с. 321].

Давньоруський Михайлівський собор знаходився на південній околиці Переяслава, там де зливаються літописні річки Трубіж і Альта, на єпископському дворі Переяславського дитинця. Сучасна церковна споруда збудована на тому ж самому місці, над залишками давньоруського Михайлівського собору [8, с. 7].

Попередниками нинішнього храму були дерев'яна церква ХУІІ ст., будівничим якої вважається переяславський козацький полковник Федір Лобода та кам'яна церква 1713 р., збудована єпископом Переяславським Захарієм Корніловичем і знищена пожежею 14 серпня 1734 р. (Дати наведено за старим стилем - Ю. А.) [8, с. 7].

Теперішня церква в ім'я св. Архангела Михаїла закладена єпископом Переяславським і Бориспільським Арсенієм Берло 1 квітня 1743 р. і добудована єпископом Переяславським і Бориспільським Никодимом Срібницьким у 1750 р. [8, с. 7]. Михайлівська церква була головним храмом одноіменного чоловічого монастиря. До неї 13 травня 1750 р. переносяться мощі св. Преподобномученика Макарія, архімандрита Овруцького, ігумена Канівського, Переяславського чудотворця, які і зберігалися там до 1786 р. [8, с. 34]. У 1768-1770 рр. у Михайлівському монастирі перебував ревний поборник віри православної ігумен Мельхиседек Значко-Яворський [8, с. 17]. У 1786 р., згідно з царським указом, обитель скасували, а мощі святого Преподобномученика Макарія 4 серпня 1786 р.

перенесли до кафедрального архієрейського Вознесенського собору [8, с. 34]. З 1786 р. до 1864 р. Михайлівська церква була приходською і міською соборною. З 1864 р., згідно указу Святішого Синоду, Михайлівська церква стала тільки приходським храмом. У 1930 р. церкву закрили, а з 1934 р. у ній влаштували сховище «Заготльону». Під час Другої світової війни, в ході бойових дій, була зруйнована церковна баня. І хоча у 1951-1953 рр. проводились великі ремонтно-реставраційні роботи, але баня вже не була відновлена. У 1954 р. церковні споруди передали з балансу «Головзаготльону» у власність міста для створення музейної експозиції. У 1956 р. у будівлі церкви відкрили етнографічний відділ Переяслав-Хмельницького державного історичного музею. У 1959 р. постановою Київського обласного управління культури створений Музей народного одягу Середньої Наддніпрянщини кін. ХІХ- поч. ХХ ст., що перебував у церковних будівлях до 2 квітня 2010 р. У 2004 р. утворилася релігійна громада Української Православної Церкви Свято- Михайлівської парафії (Статут громади зареєстрований Київською обласною державною адміністрацією 2 квітня 2004 р.). Митрополит Київський і всієї України Блаженніший Володимир настоятелем Свято-Михайлівського храму призначив священноінока Анатолія (Пономаренка). 20 липня 2007 р. на подвір'ї Михайлівської церкви, під відкритим небом, розпочалися богослужіння релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Михайлівської парафії. З благословіння Митрополита Київського і всієї України Блаженнішого Володимира, після 70-річної перерви, у переддень Святої Пасхи, 3 квітня 2010 р., у Михайлівській церкві відбулася перша Божественна Літургія. Релігійна громада УПЦ Свято-Михайлівскої парафії користується церквою, дзвіницею та трапезною на підставі наказів Міністерства культури і туризму України від 6 вересня 2007 р. № 1070/0/16-07 «Щодо спільного користування Свято-Михайлівською церквою у м. Переяслав-Хмельницький Київської області» та від 1 квітня 2010 р. № 170/0/16-10, відповідно до Договору про постійне безоплатне користування Михайлівською церквою від 15. 06. 2010 р., погодженого Міністерством культури і туризму України 29 червня 2010 р. та Акту приймання-передачі Михайлівської церкви у користування від 16 серпня 2010 р.

Згідно Постанови Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 р. № 970 «Про впорядкування справи обліку та охорони пам'ятників архітектури на території Української РСР» Свято-Михайлівська церква та її дзвіниця є видатною пам'яткою архітектури та містобудування національного значення (охоронний № 50) [7, с. 250]. Церква і дзвіниця з трапезною належать до загальнодержавної власності і перебувають на балансі Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

21 листопада 2010 р., вперше після закриття більшовицькою богоборчою владою храму, парафіяни Свято-Михайлівської парафії урочисто відзначили храмове свято Архістратига Михаїла в стінах церкви [11, с. 4].

Восени 2010 р. церковною громадою на чолі з настоятелем о. Анатолієм, за активної участі добровільних спонсорів і помічників проведений значний ремонт церковних споруд. З цього приводу, перебуваючи у Переяславі на святкуванні Святого Богоявлення 19 січня 2011 р., Голова Київської обласної державної адміністрації Анатолій Присяжнюк зазначив: «Реконструкція Михайлівської церкви вже завершується. В останні роки її споруда практично розсипалася на шматки. Настоятель звернувся до влади - і допомога не забарилася» [22, с. 1].

Освячення церкви Архістратига Михаїла відбулося 20 січня 2011 р. в день, коли вся Православна Церква відзначала Післясвято Богоявлення та Собор Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана. Саме цим, особливо шанованим християнами святим, завершується старозавітна історія і відкривається епоха Нового Завіту [14, с. 1].

Освячення храму ще має назву «оновлення», тому що через цей обряд він із звичайного приміщення стає святим, а тому зовсім іншим, новим. За правилами Православної церкви (IV Всел. Соб., 4-те прав.) таку процедуру повинен звершувати архієрей. Якщо ж не сам, то надіслає освячений ним антимінс у новозбудований храм, що покладається на встановлений і освячений священиком Престол. Таке освячення храму - архієрейське та ієрейське - називається великим.

Парафіяни Свято-Михайлівської парафії сподівалися на приїзд, що дійсно розглядався як можливий, Предстоятеля Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України Блаженнішого Володимира. Адже 24 травня 2010 р. на День Святого Духа, після звершення святкової літургії у Свято-Троїцькому храмі міста Переяслава-Хмельницького, Предстоятель відвідав і Свято-Михайлівську церкву. Проте, через погіршення стану здоров'я, візит Блаженнішого 20 січня 2011 р. не відбувся [10, с. 4].

Цього дня прибув до парафіян Свято-Михайлівської парафії владика Олександр (Драбинко), архієпископ Переяслав-Хмельницький, вікарій Київської Митрополії, особистий секретар Предстоятеля УПЦ, щоб із благословення Блаженнішого Митрополита Володимира освятити відремонтовану церкву Архістратига Михаїла [14, с. 1].

До знаменної події освячення храму Архістратига Михаїла вірні готувалися заздалегідь. Вхід на територію церкви прикрасили аркою із зеленої хвої та різнокольорових стрічок. Зустрічати владику Олександра до Михайлівської церкви прийшло багато людей з букетами і корзинами квітів [14, с. 2].

Перед входом на церковне подвір'я владику вшановувало духовенство м. Переяслава- Хмельницького на чолі з благочинним Переяслав-Хмельницького благочиння УПЦ архімандритом Нілом (Семенцем) та настоятелем Свято-Михайлівського храму ієромонахом Антонієм (Пономаренком), яке прибуло привітати свого архіпастиря і помолитися разом з ним за Божественною літургією. Також зустріли з квітами архієпископа Олександра міський голова Олександр Шкіра, виконувачка обов'язки голови Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Людмила Воловик, колишній голова Переяслав-Хмельницької райдержадміністрації Олександр Коваленко, депутат Київської обласної ради, приватний підприємець Борис Аврамич, голова Парафіяльної ради релігійної громади УПЦ Свято- Михайлівської парафії Ганна Клименко та інші впливові особи. Молоді жінки в яскравому українському національному одязі піднесли владиці Олександру хліб-сіль [14, с. 2].

Незадовго до освячення храму, в житті його настоятеля о. Анатолія відбулася знаменна подія. Відповідно до правил чернечого життя, 4 січня 2011 р., його (тоді ще священноінока) постригли в мантію з іменем Антоній, на честь архієпископа Антонія Смирницького Воронезького [10, с. 4].

У чині освячення храму взяли участь священики м. Переяслава-Хмельницького - благочинний Переяслав-Хмельницького району, настоятель Свято-Троїцького храму, архімандрит Ніл (Семенець), настоятель Свято-Михайлівської церкви ієромонах Антоній (Пономаренко), священик Свято-Троїцької церкви о. Віталій Вишаровський, настоятель кафедрального собору Успіння Пресвятої Богородиці, протоієрей Іоан Гайдучок, священик цього ж Успінського собору о. Іоан Гайдучок, син протоієрея Іоана, настоятелі Хрестовоздвиженської церкви с. Дем'янці о. Григорій Гайдучок та Борисоглібської церкви протоієрей Анатолій Міхневич, Митрополичий архідиякон Сергій Косовський. Церковну відправу супроводжував хор із Києво-Печерської лаври. Взагалі чин освячення храму включає в себе: влаштування Престолу (святої трапези); його омивання і помазання; облачання Престолу і жертовника; освячення стін храму;

перенесення і покладання під Престолом і в антимінс мощів; заключні молитви, коротка літія і відпуст.

Найголовнішою частиною храму Божого є вівтар, (лат. alta ara), що означає - підвищений жертовник [3, с. 93]. У вівтарі священнослужителями відправляється богослужіння і знаходиться найсвятіше і найважливіше місце в усьому храмі - Святий Престол, на якому звершується Таїнство святого причастя (св. євхаристія).

Престолом називається особливо освячений чотирикутний стіл, який знаходиться прямо за Царськими вратами посередині вівтаря. Таке розташування вказує на те, що він умовно є центром всесвіту і людського буття [3, с. 93].

Префікс «пре» у слові «престол» означає «більше», «важливіше», отже Престол - це «найбільший, найважливіший від усіх столів».

На Престолі невидимо і потаємно, як Цар, возсідає Сам Господь і Владика Церкви [6, с. 68]. Престол у храмі тотожний небесному Престолу, з якого Сам Бог править світом. На Престолі Він приймає молитви і роздає Свою благодать. Це образ нематеріального Престолу Пресвятої Трійці [3, с. 93].

Престол символізує освячену стражданнями Господа земну область буття, ту гору Голгофу, де на хресті Ісус Христос приніс себе у криваву жертву заради спасіння грішних людей. За літургією, тут приноситься святіша жертва Тіла й Крові Христової, і з нього подається віруючим Святе Причастя - свята трапеза. Тому, ще Престол називається «трапезою» [6, с. 68].

Торкатися Престолу і цілувати його можуть лише священнослужителі [19, с. 532].

Престол завжди має чотирикутну форму. Цим виражається, що Престол із перебуваючим на ньому Божественним «брашном» (їжею), тобто тілом і кров'ю Христовими, відкритий для християн усіх чотирьох сторін світу: сходу, заходу, півночі й півдня [6, с. 68].

Чотири сторони Престолу означають чотири властивості Ісуса Христа: Великої Ради Ангел, Жертва за гріхи людського роду, Цар світу, досконала людина.

Ці чотири властивості Ісуса Христа відповідають чотирьом таємничим істотам, яких бачив святий Іоан Богослов на Престолі Христа Вседержителя в Храмі небесному. Цими істотами були: Орел - символ вишньої, горньої, ангельської природи; Тілець - символ жертовної тварини; Лев - символ царської влади і сили, Людина - символ людської природи, в якій відбився образ і подібність Божа. Ці символи, прийняті в Церкві, наділені чотирьом євангелістам: Іоану - орел, Луці - тілець, Марку - лев, Матвію - людина.

Іноді, наприклад, після Великого входу на Літургії, Святий Престол знаменує собою Гроб Господа Ісуса Христа, в котрому покоїлось тіло Його до моменту воскресіння, а також і самого Господа, який лежить у Гробі. При цьому згадуються обставини смерті Господньої [6, с. 68].

Таким чином, Престол поєднує в собі два основних уявлення - про смерть Христа заради людського спасіння і про царственну славу Вседержителя, який возсідає на небесному Престолі. Тому освячення храму починається і, в більшості, зосереджується саме на освяченні Престолу. Тут проходить переважна його частина.

Готуючись до приїзду в Переяслав-Хмельницький, Владика Олександр доручив настоятелю Свято-Михайлівського храму ієромонаху Антонію завчасно приготувати все потрібне до освячення як усередині вівтаря, так і в усьому храмі.

Престол церковна громада Свято-Михайлівської церкви придбала в православному центрі України - Києво-Печерській лаврі [21]. Він типовий, дерев'яний, його висота разом з напрестольною дошкою складає 105 см. (може бути до 120 см.). Довжина сторони стільниці - 130 см. Потрібно, щоб кути стільниці співпадали з кутами стовпців. Взагалі, розміри Престолу залежать від величини вівтаря. Престол у Свято-Михайлівській церкві поставлений прямо на вівтарну підлогу, хоча Престол може мати одну, дві чи три сходинки, що символізують східці духовної досконалості, необхідної для сходження до святині Божественних Таїн.

Так як храм Архістратига Михаїла повинен був освячуватися архієпископом, то під стільницею, у скріплювальному бруску, біля невеликого дерев'яного хреста, підготували заглиблення для закладення в нього ковчегу зі святими мощами.

На верху престольних стовпців завчасно зробили заглиблення для воскомастики, а на престольній дошці провертіли отвори для кілочків.

Жертовник влаштовується такої ж висоти, як і Престол, ставиться ліворуч від Престолу, при північній стіні вівтаря і освячується разом з Престолом.

Напередодні освячення поставили стіл перед царськими вратами і столик у вівтарі з усім необхідним для освячення, а з вівтаря винесли усі рухомі церковні речі. Така процедура означає непохитність і непорушність стверджуваного Престолом Непорушного Бога.

Уранці, ще до прибуття Владики Олександра, на вогні приготували воскомастику із воску, товченої мастики і товченого ладану. Ці клейкі речовини потрібні для з'єднання трапези з кутами Престолу. Воскомастика символізує також любов до ближніх і поєднання з ними в цій любові Христа Спасителя. Ароматичні речовини воскомастики нагадують про ті аромати, з якими було поховане тіло Христове.

У храмі Владиці Олександру поверх повного церковного облачення зодягнули білі запони і прив'язали нарукавники, що символізують поховальний одяг Христа - плащаницю.

Священики внесли через царські врата до вівтаря стіл, що стояв перед ними та блюдо зі свяченою водою і чесним хрестом.

У вівтар зайшли Владика Олександр, священики і протодиякон Косовський, після чого царські врата і завіса закрились.

Перед тим як приступити до освячення Престолу, Владика Олександр і присутні у вівтарі священнослужителі зробили на нижній стороні стільниці пам'ятні написи.

Перш за все владика Олександр, благословивши своїх сослужителів, окропив святою водою стовпці Престолу. Потім він залив верхи всіх чотирьох престольних стовпців розплавленою воскомастикою (Рис. 1, 1-2).

Після короткої молитви про те, щоб Господь сподобив без осуду звершити освячення храму, архієпископ окропив святою водою престольну дошку з обох сторін. Потім цю дошку, при співанні 144-го і 22-го псалмів, було покладено на престольні стовпці, дотримуючись точного співпадання її кутів зі стовпцями. За участі священнослужителів, з допомогою заготовлених наперед чотирьох камінців, Престол скріпили чотирма дерев'яними кілочками - символами тих цвяхів, котрими був розіп'ятий Ісус Христос.

Прикріпивши трапезу, Владика Олександр вийшов з вівтаря, виголосив молитву та повернувся до Престолу

Потім обмили стільницю теплою освяченою водою, далі червоним вином з розовою (родостамною) водою, далі помазали миром, що знаменує розливання мира на Христа перед Його стражданнями і ті аромати, котрими було полито Тіло Його при похованні й теплоту Божої любові, і благодатні дари Божії, що пролилися на людей завдяки подвигу Сина Божого.

Після цього Престол одягнули в спідню білу сорочку - катасарку, що означає «найближчий до тіла одяг». Катасарка (по церковно-слов'янському - «срачиця», від слова «сорочка») покриває увесь Престол до підлоги і знаменує собою плащаницю, в котру було обгорнуте Тіло Спасителя при покладанні Його в Гроб [19, с. 456].

Далі Престол опоясали «вервієм» - шнуром довжиною близько сорока метрів. Вервіє символізує собою пута, якими був зв'язаний Спаситель, коли вели Його на суд, і одночасно Божественну силу, котра тримає собою весь Всесвіт, обіймаючи собою Творіння Боже [19, с. 456].

Тому що освячення храму здійснював архієрей, то Престол опоясали за уставом шнуром так, щоб утворилися хрести з усіх чотирьох сторін Престолу [19, с. 456].

Якщо освячення храму здійснюється священиком, то Престол опоясується шнуром тільки у верхній частині Престолу у вигляді пояса.

Потім Престол зразу ж вбрали у виготовлену із золотистої парчі світлу верхню «індитію», що з грецької означає «одяг», який символізує одяг царственної слави Христа як Сина Божого, після Свого подвигу спасіння, який постав у славі Бога Отця і грядущого «судити живим і мертвим». Індитія нагадує, що слава Ісуса Христа, котру мав Він перш усіх часів, тим не менше безпосередньо заснована на Його крайньому приниженні, навіть до смерті [19, с. 456].

Після покладання індитії Престол вмістили в металевий корпус, прикрашений на кутах колонками та різнокольоровими хрестами, покрили ілітоном, поклали на Престол антимінс, Святе Євангеліє, чесний хрест, покрили воздухом і окропили святою водою.

На кожній стороні металевого корпусу Престолу відтиснута ікона. Спереду, на стороні від царських воріт, ікона «Таємна вечеря», на стороні від Горнього місця, ікона «Розп'яття Христове», на правій стороні від ризниці, ікона «Хресний хід», на лівій стороні від паламарні, ікона «Моління про чашу». Всі ікони мають символічний зміст і означають Жертву Христову, яку вчинив Ісус Христос в ім' я спасіння людей.

З духовної точки зору, наявність рухомого антимінсу на нерухомому Престолі означає, що на Престолі незримо присутній Своєю благодаттю Господь Бог. Він не відділимий від свого творіння, але і не зливається, не змішується з ним. Антимінс із зображенням Христа, котрого покладають в Гроб, свідчить, що ми поклоняємося Престолу, як Гробу Господньому, тому що із нього засяяло Джерело вічного життя, Джерело нашого воскресіння.

Хрест і Євангеліє на Престолі є символами самого Ісуса Христа, Спасителя людства і Вчителя істини: бо стражданнями Своїми на хресті Він спас людей, а в Євангелії вчить Своїх вірних.

За Престолом ставиться семисвічник та запрестольний хрест. Простір від Престолу до Царських воріт вівтаря знаменує собою входи і виходи Самого Господа Бога і перетинається священнослужителями лише в міру богослужбової потреби.

Також прикрасили жертовник, окропивши його святою водою, поставили на нього сосуди, поклали покрівці, і все покрили воздухом.

Владика Олександр зняв із себе білі запони з нарукавниками і постав у блиску святительських риз, що зображують одяг Небесного Царя.

Після завершення влаштування Престолу, відкрилися царські врата і архієрей, повернувшись обличчям до людей, стоячи на колінах, разом з віруючими прочитав у царських вратах натхненну молитву, в якій подібно до Соломона, просив Господа зіслати Пресвятого Духа освятити храм і жертовник, щоб безкровні Жертви, що приноситимуться на ньому були прийняті в небесний жертовник.

Архідиякон Косовський подав архієпископу кадило, і той обкадив вівтар і всю церкву за чином. За ним йшли архімандрит Ніл і священики, які окроплювали стіни св. водою і помазували в певних місцях навхрест святим миром.

Після освячення храму та Престолу владика Олександр звернувся до вірян зі словами настанови: «... Знову у цьому храмі, який ожив, буде підноситися молитва до Бога, буде звершуватися те, заради чого ми сюди прийшли - шукати свого спасіння. Двері храму відкрилися, відкрилися двері до неба. Я сердечно вітаю вас із цією подією і передаю благословення Блаженнішого митрополита Володимира. Нехай ніколи двері цього храму більше не закриються. Приносимо подяку всім тим добрим людям, які допомогли наблизити ту подію, яку ми молитовно звершуємо. Нехай же Господь сподобить нас не тільки тут, у храмі, але сподобить і Небесних благ у Його Царстві. Хочу подякувати усім, хто доклав зусиль по поверненню цього храму, всім, хто коштами, хто ідеями, хто своїми талантами допоміг у відбудові святині. Нехай цим людям Господь воздасть сторицею. Дозвольте із благословення Блаженнішого митрополита Володимира піднести деякі церковні нагороди тим, хто потрудився над звершенням цієї визначної події.» [14, с. 2].

Орденом Української Православної Церкви - святителя Димитрія (Туптала), митрополита Ростовського, удостоїли міського голову Олександра Шкіру та генерального директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» Павла Довгошию.

Начальника Переяслав-Хмельницького райвідділу Головного управління Міністерства надзвичайних справ України у Київській області Ігоря Босенка - орденом Святителя Феодосія Чернігівського. Ордени та грамоти отримали ще деякі благодійники.

Архієпископ Олександр, вітаючи нагороджених, сказав: «... нехай те церковне благословення, що було передане із грамотами і орденами, на яких зображені наші святі, допомагають вам звершувати у повсякденному житті ті подвиги, до яких ви були покликані - допомоги ближньому. Многая і благая літа!» [14, с. 2].

Після вручення нагород архієпископ Олександр у співслужінні духовенства міста відправив у освяченому храмі Божественну літургію.

На малому вході владика Олександр із благословення Предстоятеля Української Православної Церкви, Митрополита Київського і всієї України Володимира нагородив настоятеля Свято-Михайлівського храму ієромонаха Антонія (Пономаренка) правом носіння золотого наперсного хреста та возвів його у сан ігумена [14, с. 2].

Після звершення богослужіння, від вірних Свято-Михайлівської парафії настоятель храму ієромонах Антоній щиросердно подякував Владиці Олександру за проведене священнодійство та в свою чергу привітав його із возведенням у сан архієпископа [14, с 2].

За доброю традицією, на молитовну згадку про проведене освячення храму св. Архістратига Михаїла, його настоятель, ігумен Антоній подарував архієпископу Олександру ікону «Моління про чаш» [14, с 2].

10 лютого 2011 р. під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира відбулося робоче засідання Священного Синоду Української Православної Церкви, на якому ухвалили рішення благословити відкриття чоловічого монастиря на честь Архістратига Михаїла в м. Переяславі-Хмельницькому [13].

14 червня 2011 р. на черговому засіданні Священного Синоду, що відбулося під головуванням Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, було затверджено намісником новоутвореного Свято-Михайлівського монастиря ігумена Антонія (Пономаренка).

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Будур Н. Православный храм / Н. Бандур. - М., РОССА, 2009. - 272 с. ил.
2. Великий требник. Киевская митрополия. Украинская Православная Церковь. - 2002 г. - 903 с.
3. Водотика О. Архітектура православних храмів України: історія та сучасність. [Монографія] / О. Водотика. - К.: СПД Коляда О.П. - 2006. - 160 с.
4. Шиманский Г. Чин освящения храма / Г. Шиманский // Православие. Яи.
5. Грабовський И. Переяслав-Хмельницкий / И. Грабовський, И. Днестров. - К.: Изд-во Академии арх-ры УССР. - 1954. - С. 37-38.
6. Дьяченко Г. Православный храм / Г. Дьяченко. - К.: «Пролог», 2005. - 282 с.
7. Законодавство про пам'ятники історії та культури (Збірник нормативних актів). - К.: Видавництво політичної літератури України, 1970. - 464 с.
8. Крамаренко И. Описание Архангело-Михайловской церкви в г. Переяславе / И. Крамаренко. - Полтава: В типографии бр. Пигуренко, 1868. - 36 с.
9. Лоха В. Духовенство, церкви та колегіум міста Переяслава середини ХУІІІ- ХІХ ст.: [Монографія] / Передмова В. Коцура. / В. Лоха. - К.: Міленіум, 2006. - 114 с., з іл.
10. Мілютін Л. Освятили історичну Михайлівську церкву / Л. Мілютін // Вісник Переяславщини. - 2011. - 25 січня. - С. 4.
11. Михняк М. На день св. Архістратига Михаїла / М. Михняк // Переяславська Рада. - 2010. - 26 листопада. - С. 4.
12. Набок В. Михайлівську церкву віддали віруючим. Музей одягу закрили / В. Набок // Вісник Переяславщини. - 2010. - 9 квітня. - С. 15.
13. Набок Л. Колибенко О.В. Православні храми Переяславщини: історія, дослідження, сучасність / Л. Набок, О. Колибенко. - К., 2007. - 176 с.
14. Невертій І. Освячення престолу і церкви Архістратига Михаїла / І. Невертій // Переяславська Рада. - 2011. - 28 січня. - С. 1-2.
15. Ніколєнко А. Переяславу - 1100 / А. Ніколаєнко. - К., Міленіум, 2007. - 296 с., з іл.
16. Офіційний веб-сайт «Українська Православна Церква».
17. Переяслав у віках / Автори-упорядники проекту В. Коцур, О. Колибенко. - К.: ТОВ «Світ успіху», 2007. - 423 с.
18. Повість врем'яних літ: Літопис (За Іпатським списком) / Пер. з давньоруської, післяслово, комент. В. Яременка. - К: Рад. письменник, 1990. - 558 с.
19. Православие от А до Я. Словарь-справочник. - М., Издательский Совет Русской Православной Церкви, Издательство «ДАРЪ», 2006. - 752 с.
20. Респондент Клименко Г.Є., голова парафіяльної ради релігійної громади Української Православної Церкви Свято-Михайлівської парафії м. Переяслава- Хмельницького.
21. Респондент ігумен Антоній, настоятель Свято-Михайлівської церкви м. Переяслава-Хмельницького.
22. Сахно Ю. Водохреща на Київщині / Ю. Сахно // Київщина регіональна. - 2011. - 21 січня. - С. 1.

Avramenko Jurii, Vysharovskyi Vitalii
Great episcopal consecration of the Ghurch of St. Archangel Michael in Pereiaslav-Khmelnytskyi on January 20, 2011
This article is devoted to description of the consecration ceremony of the St. Archangel Michael's Church in Pereiaslav-Khmelnytskyi on January 20, 2011.
Key words: archbishop, prayer, awards, consecration, Thron, priests, church.