Особливості боротьби Українських державно-незалежницьких організацій в північно- східних областях УРСР (1941-1945 рр.) за створення самостійної держави

Ситуація в сучасній Україні доводить необхідність духовної консолідації суспільства, посилення соборницької ідеології. Подолання антиукраїнських стереотипів, які десятиліттями нав'язувались суспільству, особливо тих, що стосуються протиставлення «Схід-Захід», зближення, єднання українців є однією з передумов збереження та зміцнення державності. Завдання науковців - не протиставлення окремих регіонів нашої країни, а дослідження особливостей, відмінностей їх суспільно- політичного, культурного, духовного розвитку.

В силу багатьох причин проблема національно-визвольних рухів, і зокрема під час Другої світової війни, виходила за площину суто наукових пошуків. Надто суперечливими, а часто й трагічними, і не лише для українців, були ці події. Особливо це стосується ОУН та УПА, які відіграли вагому роль в організації спротиву як німецьким, так і радянським військам, але в історіографії оцінювались по-різному. Довгий час предметом наукових зацікавлень в цих дослідженнях були західні області України. Боротьба в східних та північних областях досліджувалась частково та епізодично.

Історіографічна база з дослідження національно-визвольних рухів часу Другої світової війни є дуже обширною. За кордоном та за часи незалежності в Україні було видано ряд збірників архівних матеріалів, документів, спогадів, що містили дані і про північні області України [14; 13; 3]. Окремі збірки присвячені регіонам або областям нашої держави. Особливо відмітимо збірку документальних матеріалів Г. Іванущенка, де зібрані документи радянських органів влади, що є цінним, а в деяких випадках і єдиним джерелом для вивчення діяльності учасників національно- визвольних змагань окремо взятого регіону [7; 8]. Що стосується досліджуваної автором проблеми, то вона висвітлена як в узагальнюючих працях щодо національного спротиву в 1941­1945 рр. авторів А. Русначенка, І. Патриляка, А. Кентія, тощо, так і регіональними дослідженнями [11; 9; 10; 5]. Питанням діяльності ОУН та УПА на Чернігівщині присвячено ряд досліджень С. Бутка, Т. Демченка, на Сумщині - Т. Іванущенка [1; 2; 4].

Запропоноване дослідження стосується в основному діяльності ОУН (б) та УПА, діяльність ОУН (м) в досліджуваному регіоні була менш помітною.

Зазначимо, що одним з найважливіших стратегічних завдань визначених в програмових документах ОУН (б), яке лишалося незмінним, була боротьба за єдину самостійну соборну українську державу. На думку дослідника В. Сергійчука, ще задовго до початку війни ОУН планувала діяльність і на тій частині території України, що входила до складу СРСР, «особливо ретельно її плануючи на Наддніпрянщині» [14, с. 7]. Для цього організовувались похідні групи. Так, за інформацією про розподіл учасників Північної похідної групи ОУН в липні 1941 року 6 осіб направлялося в Чернігів, 2 - в Суми [8, с. 26].

Ось як оцінює тактику використання похідних груп ОУН в центральних і східних землях американський професор Джон Армстронг «Український націоналізм був єдиним антикомуністичним рухом, який міг вести широку пропаганду в Східній Україні під німецькою окупацією, він був досить гнучким, щоб пристосувати свою програму до соціальних вимог, які вкоренилися в східноукраїнському населенні внаслідок совєтського досвіду. кадри, що її могли передавати, були наполовину зформовані, але основна маса залишалася незацікавленою» [14, с. 12]. Нерозуміння та несприйняття населенням східних областей ідеології інтегрального націоналізму у 1941-1942 рр. стало одним з чинників у перегляді окремих ідейних положень та демократизації політичної програми ОУН у 1943 році.

У Галичині проводились акції для допомоги похідним групам на Східноукраїнських землях. Є відомості про те, що в Чортківській окрузі ОУН створювались «Національні українські комітети помочі для східної акції». Вербувались люди для діяльності на сході, збирались прапори, книжки, продукти тощо [11, с. 69]. Підтвердженням є і планування заходів Волинською ОУН по створенню відділів в Східній Україні [7, с. 19] «Підготувати пропагандивний матеріял, пристосований передусім до потреб Осередніх і Східних Українських земель, а також до відповідних середовищ з розв'язкою актуальних питань, як робітниче питання, селянське питання, боротьба за Українську Державність, розуміння української націоналістичної революції і збройного зриву, вивчення всеукраїнської політичної організації та нашої політичної концепції; питання нової провідної верстви, виховання молоді» [7, с. 20].

Після початку радянсько-німецької війни 22 червня 1941 р. на окупованій німцями території ОУН намагалася використовувати всі легальні засоби боротьби за власну державність: допомога в створенні органів української влади, господарських органів, української поліції, друкованих видань, організації та функціонуванні просвітницьких установ тощо. Члени похідних груп ОУН вели патріотичну пропаганду серед населення, влаштовувалися до місцевих окупаційних установ, органів самоврядування, допоміжної поліції, створювали громадські організації («Січ», «Просвіта» тощо ). Активно використовувалась періодичні видання («Українське Полісся», «Голос Охтирщини», «Сумський вісник» тощо), в яких до початку репресивних дій німців відкрито проголошувались цілі майбутнього українського державного будівництва. Свідченням цього є «Звіт оунівця Бондаренка про події на Сумщині», який відзначає відновлення українського життя після «відходу більшовиків: організовано «Просвіту», українську газету, українці посіли багато урядів. Документи НКВД також підтверджують створення «Просвіт»: у м. Лебедин до складу цієї організації входило 37 осіб, ціль - створення самостійної української держави [7, с. 42].

У сеpпнi-вepеснi 1941 pоку на Haдднiпpянщинi почалися репресії нацистів на український самостійницький рух. З цитованого вище звіту Бондаренка дізнаємося про закриття «Просвіти», обмеження українського шкільництва тощо [14, с. 52].

У кінці 1941 - поч. 1942 рр. зі зміною ситуації на радянсько- німецькому фронті - поразки німецьких військ під Москвою та наступу радянських військ, оформленням антигітлерівської коаліції тощо - сталися зміни в програмових документах та тактиці українського визвольного руху. На ІІ конференції ОУН (б) в квітні 1942 року визначено, що всі майбутні поступки німців - чи то культурні, господарські, адміністративні, чи автономічні - вважались тактичним маневром, щоб витворити оманливі сподівання і відвернути маси від боротьби за УССД. [11 40]. Основним фронтом вважався антинімецький. Що стосується сходу, то основним завданням було згуртування провідного активу і творення організаційної мережі, виховна робота серед населення, особливо молоді «одночасно проти обох московсько-більшовицького та німецького імперіалістів» [14, с. 59], прищеплення йому націоналістичної ідеї, поглиблення зв'язків Заходу і Сходу України тощо. Критика одночасно колоніальної політики німців мала поєднуватися з «боротьбою проти московсько-большевицьких впливів, проти пропаганди партизанщини, санкціонованих московським імперіалізмом» [11, с. 40]. ОУН намагалася залучити до своїх лав «членів усіх політ угруповань: петлюрівці, СВУ, гетьманці, широкі селянські маси, церкви, переслідувані більшовиками тощо [14, с. 59].

Діяльність ОУН на сході під час окупації в «Звіті ОУН» поділяється на 2 періоди: «час походу і студіювання СУЗ до весни 1942 р. та підпільно-революційний етап» [14, с. 154].

Із переходом ОУН (б) до підпільного етапу діяльності навесні 1942 р. на терені Наддніпрянщини було створено два крайові Проводи - один з яких в Осередньо-Східних (центральних) українських земель (ОСУЗ) з центром у Києві. За даними дослідника А. Русначенка край «Північ» (крайовий провід ОУН на східноукраїнських землях) із центром у Києві охоплював Камянець-Подільську, Житомирську, Вінницьку, Київську, Чернігівську, Полтавську, Сумську і Харківську області. Його очолював Дмитро Мирон - «Орлик» ( пізніше Пантелеймон Сак), заступниками до вересня 1941 р. - Климчишин, потім - Д. Маївський - «Косар», входили також Пантелеймон Сак - «Могила», Юрко Бузат, М. Прокоп, Хомін-Лімницький. За свідченням радянських документів членами ОУН у Чернігові був створений обласний провід ОУН [1, с. 74]. В період німецької окупації в Сумах було два оунівські центри - окружний та районний [7, с. 44].

Німецькі документи також підтверджують не лише факти існування організованого руху опору (арешт членів ОУН), а і його організаційну структуру: «Центр ОУН є у Києві. ОУН діє за принципом кілець. Можна бачити зовнішнє кільце, а серцевина залишається недосяжною» [7, с. 42]. Таким чином, німецьке керівництво досить високо оцінювало рівень організації ОУН, що свідчило про ретельну підготовку в створенні осередків, плануванні діяльності. Це підтверджує і ряд документів, таких як відозви проводів ОУН, звернення, огляди, інструкції, що видавались і стосувались як стратегічних питань розбудови незалежної української держави, відношенню з владою в окупованих територіях тощо, так і поточній діяльності.

Після німецьких репресій у січні-лютому 1942 р., коли зазнали значних втрат або були повністю розгромлені проводи ОУН, зокрема і в Сумській та Чернігівській областях, члени похідних груп ОУН (б) створюють у підпіллі в Чернігові в березні-квітні 1942 р. новий обласний провід ОУН (б). Участь у його організації взяли активісти Київського проводу ОУН (б) Остапенко та Савченко [1, с. 75] Націоналістичні організації тут не були багаточисельними. Так, на Чернігівщині в м. Ічня група налічувала 3 особи, у м. Мена - 6 [1, с. 75].

Згідно рішень ІІІ надзвичайного збору ОУН (б) у серпні 1943 р. було вирішено створити військове формування - УПА та розпочати збройну боротьбу з Червоною Армією та німцями. Делегати збору вважали, що це зможе об'єднати широкі верстви українського народу: «Наші цілі здобудемо, вийшовши поза межі України та зв'язавши нашу боротьбу за УССД з боротьбою інших поневолених народів» [6, с. 236].

Що до командування УПА, то воно теж усвідомлювало необхідність поширення діяльності в східних областях після повернення сюди радянських військ. На поч. 1944 р. підрозділи УПА-«Північ» були перейменовані на зразок населених пунктів Наддніпрянської та Слобідської України: «Полтавський», «Сумський», «Чернігівський», «Батуринський», «Корсунський». Зміни у назвах повстанських загонів та з'єднань відображали наміри командування УПА щодо їх подальшої передислокації у східні області України.

Радянські документи 1943 р. засвідчують, що ОУН поширила свою діяльність на всю окуповану територію України: у всі області відправлялись емісари, створювались підпільні організації та центри, закладались сховища зброї, типографії, йшла підготовка до збройної боротьби; відбулися зміни в тактиці ОУН - тимчасова відмова від активних виступів проти німців для збереження кадрів та накопичення сил для боротьби як проти німців так і проти більшовиків [14, с. 261].

Після повернення радянської влади починається новий етап національно-визвольного руху. Керівництвом ОУН та УПА були зроблені спроби відновлення, незважаючи на переслідування репресивних органів влади СРСР, підпільної мережі на сході України. У травні 1944 р. з Волині до Чернігівської та Сумської областей прибула група вояків УПА (понад 20 чол.), яка мала завдання - вербувати в УПА, вести агітаційну роботу, знищувати комуністів, перешкоджати вивезенню продовольства тощо для «підготовки збройного повстання населення для боротьби за самостійну Україну» [1, с. 76]. Факти збройної боротьби УПА в північних областях ще є малодослідженими. Інформаційний звіт ОУН про діяльність УПА на Сході України повідомляє про загони української самооборони у Чорнобильських, Чернігівських та Київських лісах. У червні-липні 1943 р. вони провели ряд переможних боїв «з червоними бандами і німцями» [8, с. 63]. Фіксувалися і спроби звільнення «добровільних поворотців з Німеччини», в липні 1944 р. на шляху Бахмач-Конотоп повстанці затримали поїзд і вступили в бій з охороною [8, с. 30]. Радянські документи теж повідомляють про діяльність «банди бендеровців», яка протягом 2 років діяла на території лісів Недригайлівського, Смілівського та Роменського районів Сумської області грабувала та розповсюджувала антирадянські листівки, убила комуніста- директора Коровенського заводу. Для знищення повстанського підпілля радянські спецслужби вербували свою агентуру, за допомогою якої їм вдалося викрити багатьох учасників визвольного руху.

На сьогодні ще мало досліджені масштаби національно- визвольного руху в північних областях України. Тут, як і по всій Україні, форми і методи змагань мали свої регіональні особливості через географічні відмінності (наявність великих лісових масивів, радянський партизанський рух тощо), соціальні (склад населення, його відношення до українського питання, голодомори та репресії попередніх років, вплив радянської агітації на частину населення) та ін. Найактивніше проводилась агітаційно-пропагандистська робота, їй надавалась перевага.

Дослідження діяльності збройних формувань ОУН-УПА, кількісного складу організацій, репресованих та загиблих учасників боротьби за незалежність після прийнятих Верховною Радою України законів т. зв. «декомунізаційного пакету», серед яких і закон № 2540, що декларує відкритий доступ до архівів усіх каральних органів часів СРСР суттєво допоможе науковцям у вивченні цих ще маловідомих сторінок боротьби українського народу за власну державність в роки Другої світової війни та після її закінчення.

Джерела та література:

1. Бутко С. Український національно-визвольний рух на Чернігівщині у роки Другої світової війни / С. Бутко, Т. Демченко // Скарбниця української культури. - Чернігів. - 2005. - С. 70-75.
2. Бутко С. Національно-визвольна боротьба на Чернігівщині у 1941­1945 рр. / С. Бутко // Сіверянський літопис. - Вересень-Жовтень. - 1995. - С. 10-13.
3. Діяльність ОУН та УПА на території Центрально-Східної та Південної України / Вид-во «Літопис УПА». - К. ; Торонто : Літопис УПА, 2011. - 1159 с. - (Літопис УПА. Нова серія ; т. 18).
4. Іванущенко Г. Підпілля ОУН-УПА на Сумщині: деталізація подій через призму документів спецслужб / Г. Іванущенко // ОУН-УПА на Сумщині: Т. 2 - 2009. - С. 8-21.
5. Кентій А. Збройний чин Українських Націоналістів, 1920­1956: історико-архівні нариси / А. Кентій. - К., Т. 2: Українська повстанська армія та збройне підпілля Організації українських націоналістів, 1942-1956. - 2008. - 415 с.
6. Літопис УПА: Том 24: Ідея і чин. Орган проводу ОУН, 1942-1946. - Торонто., 1995 р. - Львів., 1996 р. - 592.
7. ОУН-УПА на Сумщині: Т. 1 / Держ. арх. Сум. обл. / упоряд. Г. М. Іванущенко. - К.: Укр. вид. спілка ім. Юрія Липи, 2006 - 156 с.
8. ОУН-УПА на Сумщині : Т. 2 / Центр дослідж. визвольного руху ; [авт.-упоряд. Іванущенко Г. М.]. - Суми: [ДАСО], 2009. - 230 с.
9. Патриляк І. Військова діяльність ОУН (Б) у 1940-1942 роках / І. К. Патриляк; Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т історії України Нац. акад. наук України. - К. , 2004. - 598 с.
10. Патриляк І. Перемога або смерть: український визвольний рух у 1939-1960 рр. [Текст] / Іван Патриляк ; Центр дослідж. визвол. руху. - Л.: Часопис, 2012. - 509 с.
11. Русначенко А. Народ збурений: Національно-визвольний рух в Україні й національні рухи опору в Білорусії, Литві, Латвії, Естонії у 1940-50-х роках. - К.: Пульсари, 2002. - 520 с.
12. Сергійчук В. Діяльність підпілля ОУН на Сході України // Визвольний Шлях. - 1995. - Ч. 8. - C. 965-971.
13. Україна в Другій світовій війні у документах: зб. нім. арх. мат. / упоряд. В. Косик. - Л., 1997-2000. - Т. 1-4.
14. Український здвиг / В. Сергійчук. - К., 2004. - Кн. 5: Наддніпрянщина. 1941-1955. - [Б. м.], [б.в.], 2005. - 833 с.

Ключові слова: визвольна боротьба, українська держава, Організація Українських Націоналістів, Українська Повстанська Армія.

This article highlights the issues of little-known pages of Ukrainian patriots' struggle for independence of Ukraine in Sumy and Chernihiv regions of USSR (1941-1945). The focus is on regional specifics of this struggle and its forms.

Keywords: Liberation struggle, ukrainian state, Organization of Ukrainian Nationalists, Ukrainian Insurgent Army.