Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Свято Покрова Пресвятої Богородиці

Свято Покрова Пресвятої Богородиці

Свято Покрова Пресвятої Богородиці

Свято Покрова Пресвятої Богородиці було впроваджене ще з часів хрещення Русі і церкви в честь свята стали будувати ще з XII століття. Проте особливої популярності набув культ Богородиці-Покрови як заступниці та захисниці від ворога за часів козацтва. Мабуть тому й в Переяславі, перша церква Покрови була збудована в 1614 р., з дерева, і в ній, з а легендою, було поховання заможного козака. Простояла церква 100 років, струхла, тому переяславський полковник Іван Мирович дав кошти на будівництво кам’яної церкви – фортеці, яку й звели у 1704 р.

Та оповідка моя не про церкву Покрови, а про знамениті переяславські ікони Покров Божої Матері, які, на жаль, майже всі втрачені. Однією з найвідоміших була храмова ікона Божої Матері, яку замовив Іван Мирович для нової церкви. Первісна ікона була написана на липовій дошці; мала два аршини в висоту (142см) та аршин в ширину (0,71см). Сюжет ікони вирізнявся від канонічного і складався з трьох частин. Вгорі, на хмарах, була зображена Богоматір, а по обидві сторони з розкритими обіймами, на руках тримає омофор; над нею Дух Святий у вигляді голуба: перед нею на колінах фігури святих обабіч Неї, вгорі і знизу, чотири групи – ліворуч пророки, знизу апостоли, праворуч преподобні і нижче мученики. В групі апостолів виокремлювався образ апостола Павла з Євангелієм та довгим мечем. Мученики з пальмовими гілками та списами. Фігури на колінах біля ніг Богоматері важко було ідентифікувати навіть священикам, припускають що це були Єнох та Ілія. Середня частина ікони представляє інтер’єр якогось храму з високим іконостасом. В центрі був зображений архідиякон Роман в богослужбовому одязі. Згідно барокової традиції українського іконопису сюжет доповнювали портрети світських осіб. Проте, згідно церковним дослідникам ХІХ ст., оригінал ікони XVIII ст. зберігався в іконостасі до 1830 року, коли був встановлений новий іконостас, то її перемістили на північну стіну помістивши в позолочену раму під скляним футляром. Там її й побачив і захоплено описав Тарас Шевченко під час свого обстеження переяславської старовини у 1845 році. В 1884 році з дозволу Архієпископа Полтавського Іоанна старовинну козацьку ікону віддали великому князю Миколі Миколайовичу Романову (молодшому). Можна припустити, що переяславці сумували за цим образом, тому він до них невдовзі повертається вже, щоправда, у вигляді копії в 1888 році. За поясненнями сучасників, це сталося за причиною дивовижного спасіння царя Олександра 17 жовтня 1888 року.

Образ Покрови помістили на попереднє місце, навіть вставили у ту ж саму раму…але, копія має трішки менші розміри – 128 х 66 см і написана на полотні. Щоправда сюжет повністю збережений, і, як зазначали деякі сучасники, вставивши в раму було важко відрізнити нову ікону від оригіналу. Але зазначу, що знавці мистецтва все ж критикували і манеру виконання, і колористику, і настрій. Де зараз знаходиться оригінал, мені наразі невідомо, а от копія зберігається у фондах Національного художнього музею України в Києві.

Для переяславців цінна, навіть копія, тому що на ній зображені не тільки лики святих, але й гетьмана Івана Мазепи, переяславського полковника Івана Мировича, префекта Києво-Могилянської академії Феофана Прокоповича. Щоб вам було зручніше розпізнати портрети, то під фото ікони подам ще раз опис нижньої її частини. В центрі зображений архідиякон Роман, що стоїть на солеї біля Царських воріт, його права рука піднята вгору, а в лівій він тримає свиток, на якому написано: «Діва зараз стоїть в церкві і ликами святих невидимо моляться Богу. Ангели зі святими поклоняються». Ліворуч нього цар Петро 1 у військових латах, перев’язаний широким орденським поясом; в руках тримає скіпетр і державу, на голові корона. Поруч нього його дружина Катерина I в розкішному костюмі зі шлейфом, в руках тримає віяло. За Петром і Катериною, так, що голова знаходиться між ними, помітний гетьман Іван Степанович Мазепа в зеленому гетьманському вбранні. Лице кругле, повне, з сивими вусами і таким же коротким волоссям на голові. Вираз його обличчя спокійний, сповнений впевненості. За Мазепою лице чоловіка похилого віку в червоному полковничому вбранні. Вираз задумливий, обличчя худе. Є припущення, що то будівничій храму полковник Іван Іванович Мирович. За Катериною, вглиб, декілька молодих облич в козацькому вбранні. Праворуч архідиякона Романа, в одній лінії з царем, зображений архієпископ Феофан Прокопович в повному архієрейському вбранні. Він вже старий, сивий,але з ясним поглядом. За ним два молодих диякона, в облаченні, а праворуч старий монах, в чорній мантії і клобуці з чотками: позаду нього стоїть Андрій Юродивий піднятою до гори рукою вказує на Богоматір. За ним, в темноті іконостасу декілька облич, можливо духовного звання.

Другою знаменитою іконою, була ікона Покрови написана на південному порталі Покровської церкви, який виходив на вулицю Покровську. З нею пов’язана легенда про гетьмана Івана Мазепу записана вперше від переяславських довгожителів дослідником старовини Терещенко Олександром Власовичем ще в 1865 році. Зокрема в легенді переповідається, що коли напередодні полтавської битви, коли І.Мазепа відвідував Переяслав, то його кінь спіткнувся перед цією іконою і гетьман впав, таким чином Богородиця немов би попередила про марність його задумів щодо незалежності.

Особливою за сюжетом була й третя ікона Покрови, яку так і називали Переяславська Покрова. З 1814 по 1941 р. вона прикрашала східний фронтон Вознесенського собору. Сюжет її мав суттєву відміну від канонічного, адже під омофором Матінки Божої були зображені не пророк Іоанн Предтеча та апостол Іоанн Богослов,а канонізовані переяславські єпископи Єфрем і Сімон. Таким чином переяславські єпископи засвідчували не тільки приналежність Переяславської єпархії ортодоксальній церкві, але й підкреслювали її ставропігійне походження та важливе місце в церковній структурі. Окрім ікон Покров Пресвятої Богородиці в Переяславі були ще чудодійні ікони Матінки Божої, але про них будуть окремі розповіді.


Автор: Людмила Набок

1