Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » «Стара Переяславщина» як історико-географічна територія у працях Михайла Грушевського

«Стара Переяславщина» як історико-географічна територія у працях Михайла Грушевського

Аналізуються погляди М. Грушевського щодо Переяславщини як територіально- адміністративного утворення між Київщиною та Чернігівщиною у добу пізнього середньовіччя таранньомодерного часу.

У науковій спадщині Михайла Грушевського можемо почерпнути цікаві факти та авторське трактування тяглості історії Переяславської землі від часів татарського завоювання та входження до політичних систем Великого князівства Литовського та Речі Посполитої. Нам важливо подивитися на термінологічне трактування вченим території Переяславської землі/князівства саме у ключі вказаних політичних систем.

У своїй багатотомній «Історії України-Руси» у томі про політичні відносини М. Грушевський вживає термін «давня Переяславщина». Автор описував процес входження Переяславської землі до складу ВКЛ наступним чином: «З Київщиною перейшла в залежність від литовських князїв і давня Переяславщина. Ми знаємо, що вона належала до Київа в XV в., і в сю залежність, очевидно, перейшла ipso facto. Наслідком повного політичного упадку ся територія та її кольонїзація були притягнені наблизшим політично-адмінїстраційним центром, яким під литовською зверхністю став Київ. Се могло стати ся тим лекше, що київські волости переходил споконвіка на лівий берег Днїпра, важнїйші ж адмінїстарційні центри Сїверщини лежали тепер досить далеко на північ (Новгород, Стародуб), а полудневе пограниче давньої Чернігівщини було в XIV в. ослаблене й дезорганізоване під довгою татарською зверхністю. Тим всїм пояснюєть ся, що Переяславщина не була притягнена Сїверщиною, зв'язаною з нею етнографічно, а Київщиною. Та й давнїйше Переяславщина тягнула не до Чернигова, а від нього[i].

Через брак джерел М. Грушевський пояснює приєднання Переяславщини до ВКЛ разом із Києвом, слідуючи логіці подій політичної історії. Зокрема, вчений так про це писав: «Ніяких звісток ч записок про прилученнє Переяславщини до в. кн. Литовського не маємо, і се прилученнє мусіло довершити ся само собою, після того як у Київі засів литовський княжич, а татарська орда, побита Ольгердом, стратила свою власть над переяславською людністю»[ii]. Тому так, за М. Грушевським, «непримітно переходило прилученнє українських земель до в. кн. Литоського», бо «в одних землях не було зовсім державної організації (як на Поділю або в значній частині давньої Київщини та в Переяславщині), в иньших (як у Сіверщині, або в самім Київі) ся державна організація хоч і була, але незвичайно слабка. Зверхник же сих земель - Татарська орда була в такім розстрою, що не могла поставити перепони литовській окупації»[iii].

Уточнення щодо географії Переяславської землі бачимо у сюжеті про отримання у вотчинне управління Київщиною князем Олельком, коли останній у 1441 р. «разом з Київщиною він дістав також задніпрянські простори давньої Переяславщини»[iv](виділене нами - Авт). М. Грушевський вживає також термін «давня Переясдавщина» і в інших сюжетах політичної історії України -Руси. Зокрема, описуючи походження і пожалування землями князів Глинських. Так, князь Михайло Львович Глинський «дістав маєтности в давній Переяславщині, м.и. Глинськ на Ворсклі - звідти й пішло їх імя»[v]. За М. Грушевським, наприкінці XV ст. величезні простори південно-східної України «аж до лінії лісів - Переяславщина, полуднева Чернигівщина, полуднева й центральна Київщина, Браславщина й східнє Поділє - перетворилися в пустиню, де тільки в рідких державних замках, а що найбільше - в безпосередній їх близькости трималися малі групи людности»[vi].

Вперше М. Грушевський йменує землі Переяславщини терміном «стара Перяславщина», характеризуючи загальний погляд на наслідки Люблінської унії, коли українські землі перейшли під польське управління. Якщо практично уся Чернігівщина відійшла у результаті московсько-литовських воєн до складу Московської держави, то лише за винятком «узького західного наддніпрянського поясу - округів Любеча й Остра (сі зісталися при в. кн. Литовськім і зачисляли ся, як і стара Переяславщина (виділена нами - Авт), до Київщини та разом з нею перейшли в 1569 р. до Корони)»[vii].

Результатом запровадження низки територіально-адміністративних та судових реформ у ВКЛ стало творення об'єднаної польсько-литовської (без особливих політичних прав руської частини) Речі Посполитої. Польські впливи різною мірою проникли в українські землі. Якщо, за М. Грушевським, «тільки на Волини, в більше спокійних і нормальних обставинах життя, польські впливи свобідно розвинутися. У Київщині ж і Браславщині наслідком виїмкових колонізаційних обставин витворяються й суспільно-політичні обставини виїмкові, «яко на Україні», і вони богато паралізували впливи польського права й спиняли польську шляхотьску колонізацію. А вже найменше зачепили польські впливи Сіверщину і давню Переяславщину, бо щойно почали вони тут защіплюватися (в першій половині

XVII в.), як звіяла їх буря Хмельнищини»[viii]. У наведеній цитаті вчений вживає термін «давня Переяславщина», що продовженням синонімічного ряду історико - географічного трактування Переяславської землі у післятатарські часи.

Водночас, аналізуючи статус українських земель у складі Великого князівства Литовського, М. Грушевський відзначив, що Переяславщина майже весь час литовської зверхності «лежала облогом»[ix], тобто зазнала незначного впливу у політико-адміністративному підпорядкуванні.

Розглядаючи особливості оподаткування різних земель та регіонів України у XVI-XVII ст., вчений вживає термін для позначення території Переяславщини, як «теперішня Полтавщина»: «В Переяславщині і в дальших околицях теперішньої Переяславщини самі «місточка», на свободах, або непослушні...». Тут, вочевидь, історик позначав хронологію та територію питання, яке вивчав[x].

Цікаві спостереження М. Грушевського і щодо питань організації управління на українських землях раннього нового часу. Зокрема, він у цьому контексті вживає термін «стара Переяславщина» у територіально-географічному просторі східно- південної України - «полуднева Київщина, стара Переяславщина порожні під час реформи 1560-х рр., і пізнійше зісталися поза судовою гродовою організацією. De jure вони мали належати до Київського повіту, де старостинський уряд злучений був з урядом воєводи, що ніколи майже в Київі не показувався, і його заступали приватні його заступники»[xi]. М. Грушевський підсумував таку даність наступним чином: «... великі пограничні простори, повні елементів безправних і противоправних, де якраз найбільше треба було нагляду й власти, були властиво вповні вийняті з публичної власти й державного права, яке б воно там не було! Вони складали ся з великих панських лятифундій і королівщин-староств (Білоцерківське, Канівське, Корсунське, Богуславське, Черкаське, Переяславське, Остерське, Ніжинське й ин.), що правилися старостами не судовими, які урядниками державними не уважали ся, були простими державцями й правили своїми маєтностями через своїх слуг, на підставі патримоніальної власти й юрисдикції, а публичної власти не було тут ніякої. Обставина дуже характеристична, і в ґенезі пізніших українських відносин не без значіння!»[xii].

Отже, Переяславська земля у термінологічному позначенні процесів реформи у ВКЛ трактується М. Грушевським як «стара Переяславщина» у позначенні східно- південних земель України, як малокеровані і малоконтральні пограничні простори, де владу контролювали приватні латифундисти - князівсько-панські роди ВКЛ.

Певну увагу питанням форм правління на Переяславщині у монгольські та постмонгольські часи приділяв Михайло Грушевський як в окремій спеціальній праці[xiii], так і в багатотомній серії «Історії України-Руси»[xiv]. Вчений, зокрема, підтримавши свого вчителя Володимира Антоновича, спростував думку своїх попередників про тотальне запустіння і знелюднення Подніпров'я у монгольські часи. У своєму «Очерке Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия» М. Грушевський зробив скрупульозний аналіз літописного повідомлення другого литовсько-руського літопису про завоювання Київської землі литовським князем Гедиміном. Дискутуючи з точками зору, висловленими по цій події різними вченими (В. Антоновичем, М. Дашкевичем), історик відніс похід Гедиміна на Київ до категорії реального, а не фантастичного[xv]. Тут Переяславщина у термінологічному значенні трактується вченим, як «Переяславська земля».

Зрозуміло, що М. Грушевський у своїх наукових пошуках використовував широку джерельну базу, а також праці вчених, які розробляли подібну тематику у цей же час. Так, М. Любавський у своїй спеціальній праці про обласний устрій та місцеве управління у ВКЛ окремий розділ присвятив Київські землі. Він, зокрема описав адміністративний устрій Київського воєводства до видання Першого Литовського Статуту. Так, в територіально-адміністративному плані Київське воєводство складалося із намісництв (намісники були мозирські, брягинські, овруцькі, чорнобильські, звягольські, житомирські, черкаські) та волостей (Олевської, Вишгородської, Завшської, Чуднівської, Остерської, Путивльської)[xvi]. Переяславську землю М. Любавський вважав запустілою територією частини Київського воєводства і так визначав кордони і території Київського воєводства: «Киевская земля на левой стороне Днепра обнимала все бывшее Переяславское княжество и захвачивало южную часть земли Северской, т. е Посемье»[xvii].

Місце Переяславщини в історії Київської землі відображено у праці А. Яблоновського про колонізацію Лівобережної України XV-XVII ст., опублікованій редакторами «Киевской старины» за 1896 р.[xviii] зі статті автора «Задніпров'я» із «Географічного словника». Так, вчений бере час відліку свого нарису від 1471 р., коли відбулася зміна статусу від удільного князівства до Київського воєводства.

Північну частину воєводства займали землі, як пише автор, бувшого Переяславського князівства, так як він вважав, що монгольське нашестя аж до кінця XVI ст. перетворило Переяславщину у дикі поля, подібні сусіднім половецьким пустелям[xix].

Вивчаючи колонізаційні процеси на території Переяславської землі упродовж X­XV ст., О. Анріяшев постійно звертається до поточної політичної ситуації, подає різні точки зору вчених на спірні питання, полемізує, намагається подати об'єктивну власну позицію[xx]. Важливо, що у так звані століття суцільної пустелі (так характеризували Переяславську землю різні вчені, в основному через брак актових джерел), як влучно зазначає автор, «на Переяславщині й до наших часів збереглося чимало назов поселень тощо, які ми знаємо, ще з літопису, наприкл. сам Переяслав, Прилука, Пирятин, Ромен та ін. Коли б уся стара людність країни загинула, то ці ймення не могли б зберегтися й загнули б так само, як загинули імена тих безіменних городищ, що їх так багато тепер на території колишньої Переяславщини»[xxi]. Автор також вважав, що політична одиниця під назвою Переяславське князівство зникла назавжди і колишні землі Переяславщини відтоді отримали назву «Задніпрянщина»[xxii]. Таким чином, згідно з О. Андріяшевим, у політичному відношенні Переяславське князівство трансформувалося у територіально-географічну малозаселену територію «Задніпрянщину», яка перебувала під формальним правлінням литовських князів.

Як бачимо, спільної точки зору на історію Переяславщини у Литовську добу у часи творчості М. Грушевського не було. Водночас історик чітко обстоював свою наукову позицію. Він кардинально не змінював свою точку зору щодо тяглості історії «старої Переяславщини» у литовську та подальшу польську добу.



[i] Грушевський М. Історія України-Руси. В одинадцяти томах, дванадцяти книгах. Том V XIV- XVI віки - відносини політичні. - К., Наукова думка. - 1993. - С. 78-79.

[ii] Грушевський М. Історія України-Руси. Том - С. 79.

[iii] ГрушевськийМ. Історія України-Руси. Том- С. 94-95.

[iv] Грушевський М. Історія України-Руси. Том - С. 234-235.

[v] Грушевський М. Історія України-Руси. Том - С. 281.

[vi]ГрушевськийМ. Історія України-Руси. Том- С. 335.

[vii]ГрушевськийМ. Історія України-Руси. Том- С. 422.

[viii] Грушевський М. Історія України-Руси. В одинадцяти томах, дванадцяти книгах. Том V. Суспільно- політичний і церковний устрій і відносини в українсько-руських землях XIV-XVII віків. - К., Наукова думка. - 1994. - С. 2.

[ix]ГрушевськийМ. Історія України-Руси. Том V... - С. 2.

[x] Грушевський М. Історія України-Руси. Том V... - С. 220.

[xi] Грушевський М. Історія України-Руси. Том V... - С. 340-341.

[xii] Грушевський М. Історія України-Руси. Том V... - С. 341.

[xiii] Грушевский М. Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава до конца XIV столетия. - К. : Тип. Императорского Университета Св. Владимира В. И. Завадского, 1891. - С. 460-462.

[xiv] Грушевський М. Історія України-Руси. - Львів, 1905. - Т. 3. - С. 167-168, 170-172. 167-171. Репринтне видання: Грушевський М. С. Історія України-Руси: В 11 т., 12 кн. /Редкол.: П.С.Сохань (голова) та ін. - К.: Наук. думка, 1992. - (Пам'ятки іст. думки України). - Т. 1. - 1993. - 592 с.

[xv] ГрушевскийМ. Очерк истории Киевской земли от смерти Ярослава... - С. 473-484.

[xvi] Любавский М.К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства ко времени издания первого Литовского статута. - Москва, 1892. - 235-248; Любавский М.К. Очерк истории Литовско-Русского государства до Люблинской унии включительно. - Издание 2-ое. - М., 1915.- С. 95-102, 122-132.

[xvii] Любавский М.К. Областное деление и местное управление Литовско-Русского государства... - С. 247.

[xviii] Яблоновский А. Левобережная Украина в XV-XVIII ст. //Киевская старина.- 1896. - Т. LIII. - С. 85-101.

[xix] Яблоновский А. Левобережная Украина... - С. 85-87.

[xx]  Андріяшев О. Нарис історії колонізації Переяславської землі // Записки історико-філологічного відділу ВУАН. - К., 1931. - Кн. 26. - С. 1-29.

[xxi] Андріяшев О. Нарис історії колонізації Переяславської землі... - С. 19-20.

[xxii] Андріяшев О. Нарис історії колонізації Переяславської землі... - С. 20.


Автор: Андрій Блануца (Київ) // Фактор простору в історичних дослідженнях: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 23 травня 2019 р. - Переяслав-Хмельницький. - С. 58-62

1