Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Слободищенський трактат 1660 року

Слободищенський трактат 1660 року

Слободищенський (або Чуднівський) трактат - договір, укладений гетьманом Юрієм Хмельницьким з Польщею в Слободищі, коло м. Чуднова 17(27).10.1660.

Намагаючись уникнути громадянської війни, пом’якшити соціальну напругу, запобігти територіальному розколу, старшина знову проголошує гетьманом Ю. Хмельницького. Розрахунок був на те, що “чарівне ім’я Хмельницького” (вислів І. Крип’якевича) стане тією силою, яка забезпечить єдність еліти, консолідацію суспільства та стабільність держави. Зрозуміло, що юний Юрій був не стільки прапором, скільки ширмою для елітної групи старшини, що стояла за його спиною. Найближчими радниками гетьмана стали досвідчені політики та воєначальники - генеральний осавул І. Ковалевський, прилуцький полковник П. Дорошенко та запорозький кошовий І. Сірко. Уряд Ю. Хмельницького для збереження української державності обрав тактику не прямого протистояння, а обережної гри на суперечностях між Москвою та Варшавою.

Слободищенська битва

Юрій Хмельницький та його найближче оточення (Тиміш Носач, Іван Ковалевський, Григорій Лісницький), розуміючи суть Переяславських статей, намагалися використати їх як важливий чинник у боротьбі за звільнення тих українських земель, які ще залишалися під владою Речі Посполитої. Було вирішено здійснити новий похід на Західну Україну.

У липні 1660 року були створені дві групи військ, які мали визволити Львів і навіть, за сприятливої ситуації, дійти до Кракова. Пізніше з Києва на захід вирушила московська армія (40-60 тисяч вояків) на чолі з боярином Василем Шереметєвим. Під Фастовим до них приєдналося 11 українських полків під орудою наказного гетьмана Тимоша Цицюри. Юрій Хмельницький зібрав основні сили українського війську на Ташлику (до 40 тисяч) і мав наздоганяти В. Шереметєва на Волині. Тим часом армія Речі Посполитої об’єдналася з військами Кримського ханства. Їхні спільні сили склали понад 100 тисяч осіб. Головне командування цього війська (С.Потоцький, Ю. Любомирський, Ян Собєський, Амурат-султан) вирішило перехопити ініціативу і розбити українсько-московські війська поодинці. Водночас було зроблено все, щоб використати незадоволення козаків Переяславським договором 1659 року і перетягти їх на свій бік. Це також спрацювало. Під час битви під Любаром спільний табір українсько-московських військ перерізав земляний вал, яким Шереметєв поспішив відгородитися від корпусу Цицюри. Не витримавши тиску противника, Шереметєв відступив до Чуднова, куди поспішив і Ю. Хмельницький. У цей час частина польсько-татарського війська на чолі із С. Потоцьким залишилася під Чудновим, а інша, більша, на чолі з Ю. Любомирським, була кинута напереріз Ю. Хмельницькому і раптово вдарила на українські війська під Слободищами. У цей час полковник Г. Лісницький переконав Ю. Хмельницького розпочати перемовини.

Слободищенський трактат

Ю. Хмельницький прибув для переговорів з російською стороною до Переяслава, де стояв з великим військом О. Трубецькой. Князь запропонував йому на підпис зовсім не ті статті, що були передані в посольстві, а фальсифікований варіант 1654 р., на яких нового гетьмана примусили присягнути силою, затверджували прямо протилежне тому, чого вимагала у своєму проекті старшина. Так:

- різко обмежувалося право закордонних зносин гетьмана;

- він мусив посилати військо на перший виклик царя і, навпаки, без його дозволу не розпочинати жодних військових дій;

- московські воєводи на кошт місцевої людності мали бути введені, окрім Києва, до Переяслава, Ніжина, Чернігова, Брацлава та Умані;

- без згоди Москви гетьман не міг призначати й усувати полковників, а військо не могло переобрати гетьмана;

- Київському митрополиту належало визнати зверхність Московського патріарха. Зайве коментувати настрій правобережної старшини, з яким вона поверталася до своїх полків.

Новий Переяславський договір, ухвалений 27 жовтня 1659 р., фактично перетворював Україну на автономну частину Росії.

У повітрі зависав неминучий конфлікт і все виразніше окреслювалася його демаркаційна лінія - Дніпро, що розділив задніпрянців і правобережців спершу на дві ворогуючих партії, а згодом - і на дві держави.

Тож коли влітку 1660 р., московський уряд, зірвавши перемир’я з, вислав для окупації армію на чолі з воєводою Василем, підсилену 20-тисячним корпусом задніпрянців під командою Тимофія Цюцюри, перспектива злагоджених дій козацтва обох берегів вимальовувалася вельми сумнівною.

Під містечком Чудновом військо було оточене польсько-татарською армією, серед якої знаходились і прибічники. Трохи вагалися, але витримавши на підступах до Чуднова кілька боїв, полковники Юрася Хмельниченка, що нібито мали підтримати наступ, теж вступили в переговори з поляками.

Тож 17 жовтня 1660 р., під с. Слободищем гетьман підписав мирну козацько-польську угоду - Слободищенський (Чуднівський) трактат.

Слободищенський трактат скасовував невигідні для України, продиктовані Москвою Переяславські статті 1659, розривав союз із московським царем і відновлював державний зв’язок України з Річчю Посполитою. Хоч український уряд наполягав на повному відновленні Гадяцького договору 1658, польська сторона, репрезентована гетьманом С. Потоцьким і Ю. Любомирським, не погодилася на реституцію Великого князівства Руського, залишаючи в силі інші пункти Гадяцького договору.

На підставі Слободищенського трактату Україна діставала лише автономію з гетьманом на чолі, була зобов’язана воювати разом з польським військом проти Москви й не нападати на Кримські володіння. Наслідком цього трактату була капітуляція московського війська й довголітній кримський полон його головнокомандувача, боярина Василя Шереметєва. Козацька рада в Корсуні схвалила Слободищенський трактат, але лівобережні полки, на чолі з Якимом Сомком і Василем Золотаренком, під загрозою московської помсти, залишилися на боці Москви. Цим був започаткований поділ Козацько-Гетьманської держави на Правобережну й Лівобережну частини. гетьман війна історичний

У січні 1663 р., Ю. Хмельницький, розуміючи, що він не тільки не зміцнив єдність держави, а й став одним з ініціаторів її територіального розмежування, зрікається гетьманської булави та йде в монастир, у січні 1663 р. Київський митрополит Діонісій Балабан особисто постриг юнака в ченці під іменем Медеона. Після того, як Правобережжя обрало гетьманом П. Тетерю, а Лівобережжя - І. Брюховецького, територіальний розкол України доповнився політичним.


1