Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Повстання під приводом Северина Наливайка (1594-1596)

Повстання під приводом Северина Наливайка (1594-1596)

Брестська унія 1596 року не могла не вплинути на козацтво, яке значно посилило свій вплив на суспільне й духовне життя України. Саме після оголошення Брестської унії, як зауважують науковці, розпочався новий етап у розвитку українського козацтва. Цей етап характеризувався його «оселяненням», тобто масовим вступом до козацьких лав селянства й міщанства, яке, і ми могли бачити це з попередніх розділів, просто не знаходило для себе іншого виходу на землях, де швидкими темпами впроваджувались ідеї уніатства.

Покозачення нижчих верств населення південного регіону України не припинялося впродовж першої половини XVII сторіччя й слугувало необмеженим і дужим соціальним джерелом поповнення козацьких рядів. Відомо, що вже у 1616 році в таких містах, як Чигирин, Канів, Черкаси, Богуслав, Стеблів, Данилів, Корсунь, Говтва, Іркліїв, Переяслав, Боровиця, Біла Церква, та деяких інших козаки становили понад сімдесят відсотків від кількості їхніх мешканців. Саме козаки відігравали визначальну роль у господарському освоєнні півдня й сходу України, щедро поливаючи потом і кров'ю кожний лан землі, відвойований у Дикого Поля і татарських орд. З того часу «вільний труд на вільній землі став невіддільним від самої суті козацтва й становить одну з його фундаментальних рис».

З посиленням католицької експансії, яка відбулась після Брестської унії, козацтво цих регіонів не відразу відчуло на собі негативні явища, що мали місце на західноукраїнських землях. Козаки продовжували обживати прикордонні ґрунти й установлювати тут свої традиції. Окрім землеробства, вони займалися розведенням худоби й риби, бджільництвом, виробленням горілки й пива, продажем надлишків продукції. Заможніші з–поміж козаків удавалися до використання вільнонайманої праці, але кріпосницьке право було чужим для жителів козацьких кресів Речі Посполитої.

Однак дуже скоро негативні наслідки насильницького сполячення України, що їх несли за собою Люблінська й Брестська унії, далися взнаки й донедавна вільному козацькому народу. Саме тоді й починається тривалий період козацько–селянських повстань. Ці повстання, першим з яких вважають виступ 1591 року, напередодні Брестської унії, козаків Кшиштофа Косинського, повторювались багаторазово і в майбутньому. У 1594–1596 роках козаків повів проти польських магнатів і греко–католицького духовенства Северин Наливайко, стопами якого пішли десятки козацьких ватажків початку XVII сторіччя. В 1635–1638 роках козацька вольниця організувала вже повномасштабну війну проти польсько–католицького панування, йдучи у бій під стягами гетьманів Сулими, Павлюка і Остряниці. А 1648 року, як відомо, почалась національно–визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького, котра значною мірою послабила панування Польщі в українських землях у наступні роки. Все ж першим виступом, спрямованим безпосередньо проти рішень Брестської унії, правильно було б вважати, на нашу думку, саме повстання Северина Наливайка.

Козацький ватажок Северин Наливайко походив із дрібної української православної шляхти. Рік народження його нам невідомий. Народився Наливайко, згідно з деякими джерелами, у місті Гусятин (нині Тернопільська область). Історична наука не зберегла інформації про перші роки життя отамана, але зростав він, судячи зі скупих згадок, залишених сучасниками, на Волині. Після смерті батька, закатованого слугами польського магната Олександра Калиновського, сім'я Наливайків проживала в Острозі. Брат Северина, Дем'ян, був священиком домашньої церкви князя Костянтина Острозького, а також підтримував тісні зв'язки з Острозькою академією, навіть викладав у її стінах. Не дивно, що за таких умов майбутній козацький отаман був вихований саме в дусі православної віри й згодом став активним борцем із наслідками Брестської унії.

Про молоді роки Северина Наливайка, як, утім, і багатьох інших видатних діячів української козаччини, відомостей збереглося теж украй мало. Відомо лише, що кілька років майбутній отаман перебував у Запоріжжі, з чого можемо зробити припущення, що він міг брати участь у походах князя Дмитра Вишневецького, спрямованих проти Османської імперії й Кримського ханства, наприкінці 50–х і на початку 60–х років XVI сторіччя.

Повернувшись згодом до Острога, Северин Наливайко вступив на службу до князя, посівши посаду сотника надвірного війська Костянтина Острозького. За свідченням польського хроніста Йоахима Бєльського, Наливайко був «людиною незвичайною, вродливим чоловіком, до того ж чудовим гармашем», отже, маємо привід стверджувати (значною мірою через твердження про те, що Наливайко був гармашем), що він зміг досягти на службі у православного магната високого становища. Адже усім відомий той факт, що артилерійських спеціалістів надзвичайно цінували в арміях епохи Ренесансу. А те, що Северин Наливайко вирізнявся винятковою хоробрістю і був талановитим воєначальником, нам доводить більш пізній період життя отамана.

Повстання Северина Наливайка, власне, почалося за два роки до Берестейської унії і було спрямоване не так проти єпископів, котрі задумали заснувати греко–католицьку церкву, як проти польського магнатства, котре принижувало дрібну українську шляхту й козаків. Як відомо, влітку 1594 року на чолі двох з половиною тисяч нереєстрових козаків Северин Наливайко вирушив до Молдови, де розбив великий загін кримських татар, які йшли в Угорщину. Трофеями того походу стала велика кількість зброї, спорядження, а також кілька тисяч коней. Повернувшись на Брацлавщину, Наливайко зупинився з військом у місті, досить безцеремонно виселивши за допомогою козаків і міщанства з Брацлавського замку представників польської шляхти, серед яких був і староста Юрій Струсь. Потрібно сказати, що міщани на чолі з війтом Романом Тишковичем допомагали козакам Северина Наливайка у боротьбі з польськими урядниками й надалі. Восени 1594 року міщани Брацлава за допомогою Наливайка розгромили на річці Південний Буг шляхетське ополчення, яке наступало на Брацлав, намагаючись повернути під свій вплив центр Брацлавського воєводства. Увесь цей час Северин Наливайко активно шукав способів заручитись підтримкою запорожців, котрі не дуже прихильно ставилися до колишнього сотника Костянтина Острозького через те, що той брав участь у придушенні попереднього виступу на чолі з Кшиштофом Косинським.

Однак більш означеного відтінку повстання Наливайка набрало дещо пізніше, після того, як він вирушив походом у Волинь та Білорусію. Саме тоді стали зрозумілими наміри козацького ватажка жорстоко провчити єпископів, схильних до схвалення унії. Поява Наливайка під Луцьком стала поворотною подією в його подальшій діяльності.

Окремо взятий прихід повсталих козаків на Західну Волинь виглядав не зовсім умотивованим з огляду на попередні дії Северина Наливайка. Це викликало велику кількість різноманітних чуток і пліток у середовищі польської шляхти та іноземних дипломатів, котрі на той час перебували у Речі Посполитій. Зокрема, московські посли писали в Москву з Кракова, що нібито сам князь Баварії Максиміліан І Баварський послав Наливайка плюндрувати фільварки свого особистого ворога Яна Замойського. Пізніше представники литовської шляхти озвучили версію, що це поляки спеціально направляли козаків для знищення Великого князівства Литовського. Хоча, скоріш за все, такі припущення були звичайними вигадками. Але окрім вигадок були у дій Северина Наливайка й цілком конкретні цілі. Саме тут він уперше починає репресії проти прихильників унії — луцького старости Олександра Семашка та єпископа Луцького Кирила Терлецького. Безсумнівним у нападах на маєтності Терлецького і Семашка був зв'язок із цими акціями людей з оточення князя Костянтина Острозького. У нападі на головний маєток Олександра Семашка — Луцький замок та його землі — брали участь не тільки козаки Наливайка, міщани та селяни, але й слуги князя Костянтина Острозького. Також є відомості про те, що частину трофеїв, здобутих у замку Олександра Семашка, пізніше знайшли в Острозі серед майна князя. Ці події, поза всяким сумнівом, найбільше характеризують рейд наливайківців Волинню як спробу провчити прихильників унії й показати спроможність православної партії застосовувати військову силу для захисту своїх інтересів.

На грабунку маєтностей Семашка Северин Наливайко не зупинився. Відомо, що одразу після взяття Луцького замку козаками Наливайка був захоплений та пограбований обоз, який прямував із майном єпископа Кирила Терлецького з Кракова до Луцька. Як свідчили листи, у яких постраждалі уніати скаржились на козаків королю, безпосередню участь у цих справах брав і священик дому Острозьких Дем'ян Наливайко. Очевидно, впевнившись у своїй перемозі, греко–католицьке духовенство просто не очікувало такого відвертого нахабства з боку козаків. Не зупинившись на досягнутому на Волині, Северин попрямував у Білорусію.

Прибуття Северина Наливайка та його численних козацьких ватаг у спокійний білоруський край одразу ж викликало там загострення боротьби проти поневолення панівним класом нижчих і насамперед масові втечі підневільного селянства до козацького табору. До Наливайка селяни і панські слуги тяглися безкінечним потоком. Як ми зазначали, у Білорусії наслідки Брестської унії виявилися ще більш несприятливими для представників православної віри, аніж це було в Україні, тож в особі козацького ватажка православна людність тут бачила оборонця віри й заступника.

Однак, дуже швидко оговтавшись після шоку, що його відчули білоруські феодали під час козацького вторгнення, вони почали збирати сили для оборони своїх земель. Гетьман Великого князівства Литовського Кшиштоф Радзивілл негайно оголосив посполите рушення, а князівське військо приготувалося до відбиття козацького наступу. Коли один із загонів Северина Наливайка спробував захопити невеличке містечко Копиль, жовніри литовського князя його розгромили. Тоді Наливайко залишив Слуцьк, у якому стояв на той час, і розпочав рейд на схід Білорусії. Повільно рухаючись, він зайняв Бобруйськ, а потім на початку грудня — Могильов, який був важливим економічним центром білоруських земель. Саме під Могильовом відбулась Буйницька битва, котру дослідники докладно вивчають у рамках повстання Наливайка. Але для нас важливіші події, які відбулись одразу після закінчення битви. Саме тоді Северин і Дем'ян Наливайки вступили в маєтність Кирила Терлецького на Пінщині під назвою Городець. Тут вони розпочали справжній терор щодо Яроша й Кирила Терлецьких, грабуючи їхні фільварки.

Можна припустити, що за допомогою таких дій Костянтин Острозький руками Наливайка намагався примусити Терлецького відступити від унії. На користь такої думки свідчить той факт, що Кирило Терлецький не був значним феодалом або політичним конкурентом Острозького, тож релігійна мотивація наїздів на його володіння виявляється найімовірнішою. Підтверджує таку точку зору як сам факт того, що Терлецькі й Семашко постраждали від дій козаків Наливайка, так і свідчення самого отамана, яке він дав після придушення бунту, перебуваючи під арештом, безпосередньо перед стратою. Поміж іншим, Наливайко повідомив, що під час його перебування в Угорщині «від пана Воєводи Київського (Костянтина Острозького. — Ю. С.) послано до нього Маласчинського, з таким повідомленням ознаймуючи, що Король ґвалт в Релігії Руській чинити хоче і питаючи його, чи не хотів би панові Воєводі допомогти і при ньому залишитись, на що Наливайко відповідав, що як давній слуга Його Милості і зараз від послуг Його Мосці не відмовляюсь. Затим обернувся до Литви, бажаючи там перезимувати… а потім навесні прибути до того замішання, якого сподівався і пану Воєводі допомогти». Що ж до ставлення Костянтина Острозького до Наливайка після повернення з рейду землями Терлецьких, літопис свідчить: «в маєтностях Воєводи Київського велику хіть до нього показувано, мости по дорогах мощено, стації давано та ін.».

Не дивлячись на сумні наслідки для самого отамана, повстання Северина Наливайка надовго залишило слід у свідомості прихильників греко–католицької церкви. Відомий факт, що незабаром після ухвалення Брестської унії 1596 року греко–католицький митрополит Іпатій Потій назвав своїх опонентів із Віденського православного братства «наливайковою ордою». Пізніше, з легкої руки уніатів, термін «наливайківці» закріпився в Україні за православними загалом. Він асоціював лояльні до Речі Посполитої шляхетські та міщанські православні верстви населення з антикатолицькою «ребелією». Тож немає сумніву, що вживання терміна «наливайківці» було потрібне для того, щоб зчорнити православну опозицію, яка на той час ще збереглась в Україні. Використання терміна «наливайківці» також звичайно пов'язувало перші козацькі повстання зі справою захисту православної церкви. В будь–якому випадку, можемо стверджувати: якщо повстання Северина Наливайка й не було напряму пов'язане із впровадженням в Україні засад Брестської унії, у ході нього козаки боролись з уніатами й назавжди залишили за Северином Наливайком славу захисника православ'я.

Як відомо, Северина Наливайка стратили 11 квітня 1597 року, тобто рівно за півроку після ухвалення Брестської унії. Його дії проти прихильників ідеї створення греко–католицької церкви значно не вплинули на її становлення в Україні, але вони вказали на клас суспільства, який міг стати опорою для православ'я. Таким класом було козацтво і його ватажки. Далі на арену боротьби з ієрархією уніатської церкви й відстоювання православної віри виходив гетьман Петро Сагайдачний.


1