Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Географія походів козацтва Переяславського полку у 1680-1720-их рр.

Географія походів козацтва Переяславського полку у 1680-1720-их рр.

У статті на основі архівних джерел, досліджень закордонних та вітчизняних істориків висвітлюються військові походи переяславського козацтва упродовж 1680-1720 рр. Географія військових походів переяславських козаків у 1680-1720-их рр. охоплювала: Південну Україну (Північне Причорномор 'я, Бессарабію, Буджак, Запоріжжя, Приазов'я), Середню Наддніпрянщину, Правобережжя, Лівобережжя, Галичину, Чернігівщину, Слобожанщину, Балтійський регіон (Швецію, Латвію, Естонію, Литву, Польщу, Інгерманландію - фінські терени, що увійшли за результатами Північної війни до складу Московії), землі Білорусії, Росії, а також прикаспійські території Персії у Північному Кавказі (Дагестан).

Кримські (1687 та 1689 рр.) та Азово-Дніпровські (1695-1996 рр.) кампанії та інші військові походи, у яких брали участь козаки лівобережних полків, це героїчна та водночас трагічна сторінка й пам'ять про наших предків, що змушені були воювати за державні інтереси Москви, оскільки, російська монархія прагнула здобути собі вихід до Чорного і Азовського морів та закріпитись на узбережжі Північного Причорномор'я. Проте козацтво Переяславського полку активно боролося і проти турецько-татарської агресії, оскільки, почастішали напади ханських загонів на Україну.

У рукописній відомості Переяславського полку (1758 р.), що інформує про походи за участю козаків, канцелярист Петро Ващенко пише, що 1687 р. «походъ бил под Перекоп . ,.»[1]. Переяславці мали діяти разом із чернігівськими, прилуцькими та охочепіхотними козаками під командуванням полковника Чернігівського полку Г. Самойловича (сина гетьмана І. Самойловича), що мав вийти до Кам'яного Затону і разом із запорожцями вдарити по згаданих фортецях. Загін українців завдав поразки гарнізону Кизикермена (нині місто Берислав у Херсонській області) в урочищі Каратебень[2].

У листопаді 1687 р. під командуванням В. Сербина, 1-тисячна козацька кіннота здійснила розвідку до Кизи-Кермену, втративши декілька своїх побратимів. Ретельно оглянувши позиції противника, переяславці довідались, що турки здійснюють фортифікаційні роботи, спрямовані на укріплення своїх фортець[3].

На весні 1688 р. І. Мазепа прийняв рішення з усіх полків Гетьманщини згуртувати 20 тисяч козаків для будівництва так званих «городків» - укріплень вздовж р. Самари, що мали спиняти ворожі напади[4]. У рукописній відомості Переяславського полку повідомляється про те, що у «1688 г. ... построен городъ Самара ...»[5]. Конкретно, влітку того року була збудована Новобогородицька фортеця на р. Самарі, про яку І. Мазепа писав, що вона буде «в окрестных государствах явна и славна, великим государям к чести, а непріятелям страх и разореніе»[6].

Наприкінці вересня того ж року Новицький на чолі кількох козацьких полків (Переяславський, Миргородський та інші), вирушив у похід під турецьку фортецю Очаків, де було зруйновано кілька турецьких поселень, розгромлено татарський загін, який повертався до Криму з Угорщини, маючи великий ясир, взято було полонених і велику здобич[7].

У відомості Переяславського полку йдеться про те, що у «1689 г. второй походъ войскъ великороссийских и малороссийских был под Перекопъ при командире князе Голицине и гетмане Мазепе»[8]. Зокрема, на весні 1689 р. російсько-українське військо (150 тис. чоловіків, близько третини контингенту становили козаки, у складі якого перебували і вояки Переяславського полку) вирушило на Крим і в травні дійшло до урочища Зелена Долина (на північ від Перекопського перешийка), де в кривавому бою перемогло загони кримського хана[9].

Чиновники Москви намагаючись здобути Крим, хотіли спочатку за допомогою козаків закріпитися на узбережжі Чорного моря. У відомості Переяславського полку з цього приводу зазначається, що у: «1690 г. за гетмана Мазепы был поход под Очаков, где над малороссийскими полками, в комендирах находились наказній гетьман Новицкій, асаулъ генералній Рубан да полковникъ компанейскій Семенъ Палій. В том же году полки козацкіе ходілі, по очередно до Самары и для стражи (охорони - Авт.)»[10].

У 1690 р. гетьманські полки та загони правобережних козаків здійснили похід на Газі-Керман (Кизикермен), а у 1691 р. - на Аккерман (нині - Білгород- Дністровський). Найважливішим у цих акціях було об'єднання для спільної боротьби з Туреччиною і Кримом лівобережних козацьких полків з правобережним козацтвом на чолі з полковником Семеном Палієм[11].

10 квітня 1692 р. переяславське козацтво під командуванням полковника І. Мировича та бубнівського сотника Д. Деркача, об'єднавшись із С. Палієм та охочекомонним полковником Г. Пашковським, рушили у військовий похід супроти Білгородської орди. Дійшовши до фортеці Тягинь (нині - с. Тягинка у Херсонській обл.), розгромили там татарський загін, враховуючи наближення зимових морозів, українські воїни переправились через р. Буг та напали на м. Очаків, що перебував в руках турків, спалили передмістя, взяли велику здобич та полонили більше десятка татар. Про все це і про благополучне повернення військ до Дніпра написав у листі гетьману переяславський полковник[12].

Про боротьбу з військовими силами Кримського ханства інформується у листі І. Мазепи від 31 серпня 1693 р., адресованому російським царям - Івану Олексійовичу та Петру Олексійовичу. У ньому йдеться про те, що послане за наказом І. Мазепи на Правобережжя товариство Переяславського полку натрапило на загін противника з Білгородщини чисельністю в 300 осіб, який повертався з -під Києва з полоненими християнами. У листі не розповідається про збройну сутичку, а лише написано, що переяславські козаки захопили одного «язика» і привезли його до Батурина[13].

Для зупинення нападів татар на початку осені 1694 р. відбувся великий похід козаків Переяславського, Лубенського, Ніжинського, Чернігівського, Фастівського, а також деяких інших полків під головуванням наказного гетьмана Якова Лизогуба проти Буджацької орди. Українські збройні сили досягли в ньому значних успіхів, зокрема розгромили татарську паланку Ганкушлі[14].

Навесні 1695 р. московський уряд вирішив знову спробувати здобути вихід до Азовського моря. Планувалося посилити воєнні дії проти Туреччини та Кримського ханства, зосередити основну увагу на здобутті фортеці Азов як важливого стратегічного пункту й створити в цьому районі морський флот. Водночас готувався виступ війська в пониззя Дніпра для «промисла над Кримом», щоб відвернути увагу ворога й роз єднати його сили[15].

У 1695 р. згідно відомості Переяславського полку: «поход был под ... Тавань, Кинзарь (турецькі фортеці - Авт.), послан комендирами над малороссийскими полками (у складі якого воювали і переяславські козаки - Авт.) ..., гетман Мазепа, да выше писаны ... Рубан і Палій»[16].

Після падіння Газі-Кермана капітулювали й невеличкі фортеці — Нусрет- Керман (Мустрит-Кермен, Таванськ) і Мубарек-Керман. Турецьке військо покинуло і останні дві фортеці — Іслам-Керман (Аслан-Кермен, Ослам-городок) і Шах-Керман (Шингирей, Саксагань), вивізши звідти гармати і спаливши будови. Заволодіння усіма турецькими фортецями в пониззі Дніпра відкрило вихід до Чорного моря. Залишивши залогу в Таванську, Мазепа і Шереметєв повернулися на Гетьманщину[17].

У червні 1696 р. 15-тисячне українське військо на чолі з наказним гетьманом Яковом Лизогубом підійшло нижче Азова й зайняло позиції на Дону[18]. Сам І. Мазепа зі своїм підрозділом козаків спільно з боярином Шереметєвим із зайнятої на Дніпрі під Кодаком позиції мусили прикривати облогу Азова[19]. Переяславські козаки також брали участь у 2-му Азовському поході[20].

Головним завданням українського війська було не давати змоги татарам допомогти Азову. Відбулося кілька сутичок. Знесилені козацькими атаками й налякані мужністю українського війська турки змушені були капітулювати. 19 липня 1696 р. захисники Азова здалися. Вихід до Азовського моря був відкритий[21].

На початку 1700-их рр. відбулося зіткнення інтересів Московії та Швеції в Балтиці. Спалахнула довготривала війна на Півночі, в яку московський царат, втягнув і Україну, територія якої входила до складу Російської імперії. Зрозуміло, що переяславське козацтво змушене було брати активну участь у бойових діях, воюючи за чужі, імперські інтереси Росії. Так, у рукописній відомості Переяславського полку є згадка, що у 1700 р. «был походъ под Ругулев»[22] (до шведської фортеці Нарва, нині місто у складі Естонії - Авт.), яку російський монарх вважав «ключем» до Інгерманландії[23]. Незважаючи на те, що козаки брали участь із 1700 р. у Північній війні, вони не встигли дійти до району бойових дій під Нарвою, тому на початку бойових дій й уникнули втрат і полону[24].

Влітку 1701 р. у складі 15-тисячного російського війська під командуванням Б. Шереметьєва в Естляндії[25] й Ліфляндії[26] успішно діяли козаки з Переяславського, Миргородського, Лубенського, Полтавського полків під командуванням наказного гетьмана Д. Апостола[27]. У грудні 1701 р. переяславське козацтво під керівництвом полковника І. Мировича брало участь у поході в Балтію, відзначившись в боях із шведськими воїнами генерала Шліппенбаха під селищем Еристфер (нині - Ераствере, Естонія). Козацька кіннота оточила шведів та взяла в полон понад дві тисячі вояків, захопивши трофеї - вогнепальну зброю і артилерію[28].

У вересні 1704 р. вояки шведського короля Карла XII захопили Львів (вони перебували там близько місяця), тому 10 козацьких полків (серед яких був і Переяславський полк, очолюваний полковником І. Мировичем - Авт.) підійшли до мурів міста й з'єдналися з польськими корогвами. Невдовзі об'єднані українсько - польські підрозділи змусили шведів відступити до Замостя й Варшави[29]. Погане ставлення російських та польських військових та чутки про епідемію чуми, від якої помирали у Львові, Бродах та Кременці, змусили переяславського полковника із побратимами самовільно повернутися у Переяслав в листопаді 1704 р. І. Мирович фактично врятував значну частину козаків від голодної смерті та хвороб[30].

В походах у Білорусь, Польщу та Литву брали участь козаки Переяславського полку. Конкретно у рукописній відомості 1758 р. вказано, що 1706 р.: «Былъ походъ под Ляховичи[31] там командирами били над малороссийскими полками гетман Мазепа, да полковники переяславскій Мирович й стародубскій Миклашевскій»[32]. Наприкінці березня 1706 р. Переяславський полк під орудою переяславського полковника Івана Мировича зайняв добре укріплену фортецю Ляховичі, яку важко було взяти штурмом. Скандинавські війська під командуванням Кройца оточили ляховицьку фортецю[33].

1 травня 1706 р. майже весь Переяславський полк був узятий в полон після довгої понад місячної облоги фортеці в Ляховичах. Серед бранців був полковник Іван Мирович[34], а також старшина полку: Олександр Сулима (полковий хорунжий (1689­1706), Клим Іскра (полковий хорунжий (1703-1706), Лука Петровський (полковий писар (1692-1706). Логвин Рокитний (яготинський сотник)[35], Федір Дараган (трахтемирівський сотник, вподальшому помер в неволі), Денис Деркач (бубнівський сотник), Лук'ян Шульга (золотоніський сотник), Федір Магіровський (бориспільський сотник - Авт.), Сергій Колибоженко (домонтівський сотник). У цілому, 1 361 особа потрапила у полон після капітуляції і, незважаючи на те, що ця цифра включала польсько-литовський гарнізон, більша частина полонених були козаки[36]. Якимось дивом вдалося вийти з оточення лише 150 переяславським козакам, які дійшли до Борисова де їх зустрів І. Мазепа[37].

Цікаво те, що у 1707 р. чотирьом військовополоненим переяславським сотникам - Логвину Рокитному, Денису Деркачу, Лук'яну Шульзі, Сергію Колибоженку - вдалося втекти із Швеції й повернутися додому на Переяславщину. Більшість козаків через 5 років або ж після 15 років повернулася із балтійського ув'язнення на свою батьківщину, інші - переяславці померли на чужині від поранень, виснаження, нестачі провізії, переохолодження та хвороб[38].

Про охорону козаками Переяславського та Стародубського полків північних кордонів Гетьманщини та перебування їх на території Росії у Смоленщині, свідчить очевидець військових дій - переяславський полковник Стефан Томара, який повідомляє у своєму листі до Г. Головкіна[39] від 23 вересня, що, перебуваючи приблизно за 20 верств[40] від Рославля, стародубський полковник «со всеми полками, ему под команду врученными, так городовыми, как и компанейскими»[41] прагнув сконцентрувати всі сили козаків і вирушити проти шведів.

Згідно рукописної відомості Переяславського полку, у 1709 р. «Баталея была з шведами, под Полтавою, комендиром был гетман Скоропадский»[42]. Переяславці у складі гетьманського війська закріпившись по лінії Переяслав - Кременчук, повинні були зупинити відступ балтійців у напрямку Дніпра, тому козаки у самій битві під Полтавою участі не брали, а переважно охороняли «кордони» бойових дій[43].

У 1710 р. переяславське козацтво, разом із іншими лівобережними побратимами під командуванням Д. Апостола штурмували Ригу, а саме: «Походъ был под Ригу, комендирами тамо были над малороссийскими полками, наказный гетман Апостолъ, а велікоросском войску генералъ Шереметев, и тогда ... город покорено»[44]. Козацькі загони значно домомогли російським військам оволодіти рижською фортецею Дюнамюнде, яку обороняв шведський гарнізон.

Навесні 1711 р. через оголошену війну турків, розпочинається Прутський похід у Крим козацького війська, до складу якого входили і козаки Переяславського полку. Під керівництвом гетьмана І. Скоропадського козаки оберігали кордони від р. Донець до р. Буг, а також перебували під Кам'яним Затоном4546. У відомості Переяславського полку є згадка про те, що: «войска козацкіе идучи с Каменного Затону Самар разорили, й батальи у Прута била»[45].

Про те, що виникли труднощі у наборі козаків у цей похід довідуємося з листа Д. Голіцина від 6 квітня того ж року: «... И поход свой забираешъ в Полк Переяславскій и к побережью, и что. по присланному ц.в. (царською величністю - Авт.) указу, велено отправить за Днепр в армію к Волоским границам (молдавським кордонам - Авт.) с господином полковником миргородским 4 000 число людей из регименту Вашего, а с 20 000 регименту - ж Вашего войсками велено. стоять на той стороне у Днепра. О трудностях Ваших в набираніи онаго войска известен, и хотя сіе. не без труда воистино есть, токмо надеюсь, что сіе впред к лучшему явится, и за уведомленіе того благодарствую»[46].

Зважаючи на загрозу війни із Туреччиною в Лівобережній Україні почали здійснюватися фортифікації: у Переяславі ремонтувалася міська фортеця, у Києві зміцнювалася Печерська твердиня, насипалися вали Київського замку, споруджувалися вали уздовж р. Либідь до Подолу від «московського міста» понад горою Кожум'яки[47], а також були проведені укріплювальні роботи в інших містах. У рукописній відомості означено, що у 1712 р. переяславське козацтво разом із російськими військовими знаходилися на будівництві наплавного мосту через Дніпро поруч Лоєва (в Чернігівщині - Авт.), а згодом робили фашинні укріплення[48] вздовж правої притоки Дніпра - р. Либідь. Далі мовою оригіналу: «... делали, а в Кієве на Днепре у верхнего города поуз Лебеди вал»[49].

Згідно Сулимівського архіву у 1718 р. наказний переяславський полковник та генеральний хорунжий Іван Сулима був призначений наказним гетьманом над 7 -ма українськими полками та відряджений у Царицинський похід, у якому відбувалося 3 - річне будівництво каналу між Волгою та Доном[50]. У поході було залучено 20-ть тисяч козаків у тому числі й переяславці, які у степу - влітку під променями «палаючого» сонця не тільки виконували тяжкі земляні роботи, але й охороняли кордони Російської імперії від Кубанських татар та Пилипа Орлика[51]. У відомості Переяславського полку вказано, що 1718 р. «Быль походъ до царичанской линиї, где находилося Малороссійкіхь полковь только семь, в команде хорунжого генералного

Ивана Сулими, да пять полковъ слобоцкихъ (слобідських - Авт.) з бригадиромъ слобоцкимъ ... генерала Кропотова, ... поход продолжался ... три года»[52].

Восени 1718 р. за вказівкою Петра I розпочалися земляні роботи для утворення водного каналу в обхід Ладозького озера, який мав з'єднати р. Волхов з Невою. На початку весни 1721 р. розпочався Ладозький похід, у який було знову відряджено за головного командира генерального хорунжого Івана Сулиму. Згідно Сулимівського архіву, під регіментом переяславця Івана Сулими перебувало 20000 козаків у тому числі і козаки Переяславського полку, які мали працювати на будівництві Ладозької лінії. У березні цього ж року трохи не дійшовши до Вишнього Волочку, стомлений від тривалих походів та хвороби, майже 70-літній Іван Сулима помирає. Тіло свого командира побратими доправили у його родову вотчину - Сулимівку (Бориспільської сотні, Переяславського полку) для почесного поховання[53].

У відомості Переяславського полку не означено скільки у поході перебувало козаків, а лише є запис про те, що 1721 р. «Походъ былъ ... до Ладожского озера, где за комендира был ... хорунжій генералній Иван Сулима»[54]. Згідно показань переяславського сотника Івана Добронизького, збережених в Сулимівському архіві, у Ладозькому поході приймали участь: «духовний батюшка» (священник - Авт.) Симеон Грим'ячевський та полкова старшина - осавул Лука Васильович, писар Павло Черняхівський, воронківський сотник Василь Берло, значковий товариш Яків Михайлович[55] та інші переяславці.

Ладозький канал українці будували на захоплених порубіжних територіях. Корінні фінські народи, проживаючи на цих землях, чинили запеклий опір, тому козаки змушені були їх відтісняти від Ладоги та охороняти межі Російської держави[56].

У результаті походу померло від холоду, недостачі їжі, одягу та від різного роду захворювань, що не рідко траплялися в суворих кліматичних умовах аж 30% козаків[57]. У такий спосіб російський уряд знищував військовий потенціал України, використовуючи козаків як дармову робочу силу.

Проводячи активну територіально-економічну та політичну експансію, Росія у 1700-1720-их рр. постійно воювала проти Швецького королівства у Балтійському регіоні, Туреччини та Кримського ханства - на узбережжі Північного Причорномор'я,

Речі Посполитої - на Заході. Московський агресор в особі Петра I водночас прагнув здобути собі панівне становище ще й у прикаспійському регіоні тому невдовзі виник конфлікт між Російською імперію та Персією, яка займала значну частину узбережжя. Похід у перські прикаспійські «області» Петро I розпочав улітку 1722 р., залучивши до нього 10 тис. лівобережних козаків під командуванням миргородського полковника Данила Апостола[58], у складі якого перебували й козаки Переяславського полку, що прямували до Дербенту[59] У відомості Переяславського полку писар відмітив, що «того ж году билъ походъ Сулацкий, в котором главним комендиромъ билъ полковникъ миргородский Данило Апостол й продолжался тот походъ до четирехъ год»[60]. Із архівного рукопису помітно, що похід 1722 р. називали Дербентським або ж Сулацьким, який тривав до 4-ох років. У першому Дербентському поході переяславським наказним полковником був іркліївсткий сотник Славуй Требинський, який вподальшому на протязі 2 -ох років, командував 6- ма сотнями козаків та компанійців, направлених до фортеці Святого Хреста[61]. Стратегічний план Перської кампанії передбачав застосування козацьких формувань для того, щоб заснувати фортецю Святого Хреста на р. Сулак, у якій мала дислокуватися залога[62]. Також козаки зводили Дербентську цитадель та гавань[63] та виконували й різноманітні бойові завдання. Зокрема, козацька кіннота переважно виконувала функції військової охорони, рухаючись поруч із російською піхотною бригадою та драгунами[64].

У жовтні 1724 р. Петро I звелів спорядити із Гетьманщини на наступний рік у так званий Гілянський похід дві тисячі бунчукових товаришів та козаків, а також майже 150 осіб із значкового товариства. Очевидно, черговий військовий набір мотивувався високою смертністю, виснаженням, хворобами та втечами багатьох українців[65]. Відомі прізвища частини переяславської козацької верхівки, які під керівництвом бунчукового товариша Семена Лизогуба залучалися до Гілянського походу[66]. Конкретно це: Мирон Лютий, Михайло Ревуцький, Іван Адаменко, Іван Зощенко, Василь Зеленський, Яків Безбородько та інші, що переважно належали до значкових товаришів[67]. Ними, як правило, ставали нащадки полкових та сотенних старшин, які не мали адміністративно-військових посад. Значкові товариші виконували різноманітні доручення полковника, могли керувати окремими військовими загонами або ж були помічниками сотенної та полкової козацької верхівки[68].

Із щоденника сина лубенського полковника Андрія Марковича, бунчукового товариша Якова Марковича, відомий персональний склад переяславського бунчукового товариства, що перебували у поході 1725-1727 рр. Нагадаю, що до бунчукових належала привілейована верства козацької верхівки, що не мала офіційний посад в уряді, проте виконувала службу під так званим бунчуком та користувалася значним авторитетом серед соціуму Гетьманщини. Звання «бунчуковий товариш» надавали в основному нащадкам полковників, генеральних старшин, знатного шляхетства. У період військового походу бунчуковий товариш перебував у оточені керманича булави, охороняв символи влади: бунчук і корогву (бойовий прапор). Бунчукові товариші підпорядковувалися генеральному бунчужному, військову службу виконували за власні кошти та не отримували постійних посад. Вони перебували під протекцією гетьмана, нерідко трималися незалежно від полкових та сотенних урядників не бажаючи їм підкорятися[69].

У похід бунчукові вирушали самостійно, прямуючи обозом до Харкова у Ахтирку, а потім вони рухались у Царицин (нині - Волгоград), Астрахань[70], добираючись до р. Сулак у фортецю Святого Хреста. Із переяславців у поході були: Василь Томара (у січні 1727 р. атестований за рекомендацією лікарів для повернення на Батьківщину), Василь Дмитрашко, Федір Дмитрашко (помер 28 вересня 1726 р. в Сулаці поруч Старої Шимахи), Федір Іванович Сулима (помер 25 серпня 1726 р. в Сулаці, похований поруч вівтарної стіни церкви у новій фортеці Святого Хреста).

Окрім них за реєстром 1724 р. у Гілянському поході ще перебували: Григорій Іваненко, Василь Танський, Афендик із синами, Данило Берло (помер), священик - Андрій Берло. Бунчукові товариші переважно виконували різного роду доручення командування, їздячи у відрядження в опорні пункти, Астрахань, Санкт-Петербург та Україну[71].

Бунчукові товариші та рядові козаки масово гинули переважно не в боях, а від незвичних природних умов кавказького передгір'я та гілянської низовини через вологий та жаркий клімат, а також від різноманітних хвороб й надзвичайно тяжкої праці, що виснажувала їх. Українцям доводилось терпіти пекучу спеку, відбувати нестерпну службу в необлаштованих місцях, відправлятися в роз'їзди, працювати на тяжких фортифікаційних та «гаваних» роботах. Часто продукти та інші необхідні припаси козаки не могли придбати у армійських магазинах тому, що платня їм не надавалася[72]. Через погане харчування й незбалансований раціон, який переважно складався із хліба та води не задовільної якості, зростала чисельність небіжчиків серед українців. Взимку 1724-1725 рр. від хвороб померло 1 450 козаків, а згідно іншого рапорту, за півтора місяця (з 1 квітня до 16 травня цього ж року) від цинги померло 2 204 українця при одному вбитому у бою і 3-ох померлих від поранень[73]. Лише за час повернення з походу на шляху до Гетьманщини, померло 350 українців[74].

Значних втрат зазнали козаки у 1724-1725 рр. під час будівельних робіт на Кавказі. Із російських документів дізнаємося, про те що «из десяти с половиной тысяч казаков от цынготной (від цинги - Авт.) и другой тяжкой болезни повалились (померли - Авт.) и от татар в сулацком городке и в Аграханском транжаменте на боях и нападениями в разных местах побито и умерло 5 183 человека; более 900 были больны»[75]. Вцілілі, доповідав у серпні 1725 р. полковник Михайло Милорадович, «платья (одягу - Авт.), обуви и других харчевых вещей, кроме хлебного жалованья, давно лишились»[76]. Нагадаю, що переяславці, як і решта козаків нашої Батьківщини, за вимогою російського уряду повинні були йти у похід зі своєю зброєю, грішми, спорядженням, конем та харчами. Зауважимо, що військова служба була важким тягарем для козацьких господарств. Якщо заможній старшині могли рідні з дому надіслати провіант, то рядове козацтво виживало за рахунок тих мізерних харчів, що вони могли взяти із собою у далеку подорож або ж купити по дорозі та харчувалися переважно хлібом і сухарями, що їм виділяли. Цікаво те, що син Івана Сулими, Федір, який був відряджений у Сулацький похід у Персидські гори - фортецю «Честного Креста», написав 7 листопада 1725 р. додому лист, у якому повідомив: «...жебы провянти сюда в Сулакъ присилались, то жебы былъ готовъ, а именно: куфовъ (бочок - Авт.) горелки (горілки - Авт.) простой литовской пенной 4, а доброй двойной досужую едну (одну - Авт.), а особливо барилъ (невелика діжка - Авт.) алембиковой водки (вищий ґатунок горілки, яку виготовляли переганяючи сировину через два котла або ж діжки - Авт.) умислне перегнать зо-три бедренцовой (тобто спеціально виготовити три барила горілки, настояної на рослині бедренці - ломикамині, що мав цілющі властивості - Авт.); сала бочку, крупъ грецкихъ бочку и пшона бочку; а иншого борошна не надобно: тут знатнейше за горелку борошенного провиянту достать (можно) и все тое борошно завчасу приготовить»[77]. У 1726 р. Федір Сулима знову пише своїй матері лист, у якому сповіщає про труднощі військового життя та прохає прислати йому провіант, а саме: «горілки куфов простой доброй 6 или 7, и доброй досужихъ барилъ 3; сала бочку да крупов гречанихъ з бочку.»[78].

За «Ревізькою книгою Переяславського полку 1726 р.», відомі імена майже 490 козаків, що перебували у походах та зафіксовано 460 вдів[79], що стали самотніми унаслідок загибелі чоловіків у різного роду «мандрівках», у які їх відряджав російський уряд.

Таким чином географія військових походів переяславських козаків у 1680-1720- их рр. охоплювала: Південну Україну (Північне Причорномор'я, Бессарабію, Буджак, Запоріжжя, Приазов'я), Середню Наддніпрянщину, Правобережжя, Лівобережжя, Галичину, Чернігівщину, Слобожанщину, Балтійський регіон (Швецію, Латвію, Естонію, Литву, Польщу, Інгерманландію - фінські терени, що увійшли за результатами Північної війни до складу Московії), землі Білорусії, Росії, а також прикаспійські території Персії у Північному Кавказі (Дагестан). Козаки були задіяні як безпосередньо у військових діях, так і в будівництві фортифікаційних споруд,

ритті каналів та охороні кордонів поза межами Гетьманщини. Московський царизм за допомоги козаків реалізовував свою загарбницьку політику, захоплюючи та приєднуючи нові території до Російської імперії.

 



[1]ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз 'єднання» України з Росією. - Арк. 2 зв.

[2] Галушко О. Участь козаків Чернігівського полку у війнах Росії з Туреччиною та Кримом в останній третині XVII-XVIII ст. / О. Галушко // Сіверянський літопис. - 2008. - № 5. - С. 114.

[3]  Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп, Войцеховичей XVII - XVIII вв. - К., 1884. - С. 132.

[4]  Мельник Л.Г. Лівобережна Гетьманщина періоду стабілізації (1669-1709 рр.): Навч. посібник. / Л.Г. Мельник - К. : ІСДО, 1995. - С. 27.

[5] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз 'єднання» України з Росією. - Арк. 2 зв.

[6] Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба /Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доповнене видання. - Нью-Йорк - Київ - Львів - Париж - Торонто, 2001. [Електроннийресурс] //- Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl08.htm - 464 с.: іл.

[7]  Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба /Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доповнене видання. - Нью-Йорк - Київ - Львів - Париж - Торонто, 2001. [Електроннийресурс] //- Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl08.htm - 464 с.: іл.

[8] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз 'єднання» України з Росією. - Арк. 2 зв.

[9] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К. : Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 158.

[10]ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз 'єднання» України з Росією. - Арк. 2 зв.

[11]  Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доповнене видання. - Нью-Йорк - Київ - Львів - Париж - Торонто, 2001. [Електроннийресурс] //- Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl08.htm - 464 с.

[12]  Листи Івана Мазепи / Упор. та авт. вступн. дослідж. В. В. Станіславський. - К. : Інститут історії України НАНУ, 2010. - Т. 2: 1691-1700. - 2010. - 752 с. - С. 21; Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі / О.І. Рігельман; вст. ст., упор, та примітки П.М. Саса, В. О.Щербака. - К. : Либідь, 1994. - С. 506.

[13]  Листи Івана Мазепи / Упор. та авт. вступн. дослідж. В. В. Станіславський. - К. : Інститут історії України НАНУ, 2010. - Т. 2: 1691-1700. - 2010. - С. 28.

[14] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К. : Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 158.

[15] Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доповнене видання. - Нью-Йорк - Київ - Львів - Париж - Торонто, 2001. [Електроннийресурс] //- Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl08.htm - 464 с.: іл.

[16]ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз 'єднання» України з Росією. - Арк. 2 зв.

[17]  Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доповнене видання. - Нью-Йорк - Київ - Львів - Париж - Торонто, 2001. [Електроннийресурс] //- Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl08.htm - 464 с.

[18]  Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доповнене видання. - Нью-Йорк - Київ - Львів - Париж - Торонто, 2001. [Електроннийресурс] //- Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl08.htm - 464 с.

[19] Енгель Й.-Х. Історія України та українських козаків /Ін-т укр. археографії та джерелознавства імМ.С. Грушевського НАН України, Східний ін.-т українознавства ім. Ковальських, Центр укр. студій ім. Д.І. Багалія Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. [Заг. ред., вступ. ст. В.В. Кравченка; упоряд. Т.О. Чугуя]. - Харків: Факт, 2014. - С. 366.

[20] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз 'єднання» України з Росією. - Арк. 2 зв.

[21]  Оглоблин О. Гетьман Іван Мазепа та його доба / Редактор Любомир Винар, упорядники Ігор Гирич, Алла Атаманенко. - 2-е доповнене видання. - Нью-Йорк - Київ - Львів - Париж - Торонто, 2001. [Електроннийресурс] //- Режим доступу: http://litopys.org.ua/coss3/ohl08.htm - 464 с.

[22] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз 'єднання» України з Росією. - Арк. 2 зв.

[23]  Етнокультурний та історичний регіон, розташований по берегах Неви, обмежений Фінською затокою, річкою Нарвою, Чудським озером на заході й Ладозьким озером з прилеглими до нього рівнинами на сході. Межею з Фінською Карелією вважається річка Сестра.

[24]  Хенрікссон Г. «У жилах багатьох шведів тече українська кров... » / Г. Хенрікссон [Електронний ресурс] //Голос України, 29 травня 2012 - Режим доступу: http://siver.com.ua/forum/58-628-1.

[25] Історична назва північної частини Естонії.

[26] У XVII - початку XX ст. офіційна назва території Північної Латвії та Південної Естонії. Також у середньовіччі існувала німецька назва Лівонія.

[27] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К. : Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 162.

[28]   Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России от избрания Мазепы до уничтожения Гетманства /Д.Н. Бантыш-Каменский - Ч.3 - М., 1830. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: https://runivers.ru/lib/book4342/53042/- С. 94.

[29] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К. : Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 279.

[30]  ІР НБУВ. - Ф. II. - Спр. 15925-16136. Рапорт переяславського полковника І. Мировича про повернення з походу, 1704 р. - 1 арк. - Арк. 1.

[31] У ті часи фортеця Ляховичі належала Речі Посполитої, нині це місто Республіки Білорусь (Брестська область).

[32]ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3.

[33]  Хенрікссон Г. «У жилах багатьох шведів тече українська кров... » / Г. Хенрікссон [Електронний ресурс] // Голос України, 29 травня 2012 - Режим доступу: http://siver.com.ua/forum/58-628-1; Хенрікссон Г. З України до Швеції: доля полонених козаків під час Північної війни / Г. Хенрікссон [Електронний ресурс] // Українська правда історична правда, 5 грудня 2017 - Режим доступу: http://www. istpravda. com. ua/articles/2016/06/28/149119/;

[34]  Хенрікссон Г. «У жилах багатьох шведів тече українська кров... » / Г. Хенрікссон [Електронний ресурс] //Голос України, 29 травня 2012 - Режим доступу: http://siver.com.ua/forum/58-628-1;

[35]  Кривошея В.В. Генеалогія українського козацтва: Переяславський полк. / В.В. Кривошея - К.: Стилос, 2004. - С. 104, 214, 297.

[36]  Хенрікссон Г. «У жилах багатьох шведів тече українська кров... » / Г. Хенрікссон [Електронний ресурс] // Голос України, 29 травня 2012 - Режим доступу: http://siver.com.ua/forum/58-628-1; Хенрікссон Г. З України до Швеції: доля полонених козаків під час Північної війни / Г. Хенрікссон [Електронний ресурс] // Українська правда історична правда, 5 грудня 2017 - Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2016/06/28/149119/;

[37] Гнатюк В. Мировичі. Старшинський рід з Переяслава. / В. Гнатюк // Людина і світ. - 1998. - №3. [Електронний    ресурс]                           //                             -                     Режим           доступу: https://risu.org.ua/ua/library/periodicals/lis/lis_1998/lis_98_3/37317/- С. 10-14.

[38]  Хенрікссон Г. «У жилах багатьох шведів тече українська кров... » / Г. Хенрікссон [Електронний ресурс] // Голос України, 29 травня 2012 - Режим доступу: http://siver.com.ua/forum/58-628-1; Хенрікссон Г. З України до Швеції: доля полонених козаків під час Північної війни / Г. Хенрікссон [Електронний ресурс] // Українська правда історична правда, 5 грудня 2017 - Режим доступу: http://www.istpravda.com.ua/articles/2016/06/28/149119/; Хенрікссон Г. Українські козаки - військовополонені в Швеції під час Великої Північної війни / Г. Хенрікссон // Науковий семінар, 26 квітня 2016 р.

[39] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К. : Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 163.

[40] Верства у XVIII ст. становила близько 1 км.

[41] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К. : Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 164.

[42] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3.

[43] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К.: Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 166; Письма и бумаги императора Петра Великого. - Т.К. - М.-Л.: Изд. АН СССР - 1952. - С. 936.

[44] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3.

[45] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3.

[46] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К.: Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С.168.

[47] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К.: Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 170.

[48]  Укріплення робили із в'язанок хмизу зміцнюючи дротом, а потім з міцних в'язанок будували фашинні загородження. Такі в'язанки використовувалися, щоб засипати виїмки чи рови. Зокрема, в середньовіччі фашинами засипали захисні рови укріплень.

[49] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3.

[50] Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп, Войцеховичей XVII - XVIII вв. - К., 1884. - С. 5.

[51]   Бантыш-Каменский Д. Н. История Малой России от избрания Мазепы до уничтожения Гетманства /Д.Н. Бантыш-Каменский - Ч.3 - М., 1830. [Електронний ресурс] // - Режим доступу: https://runivers.ru/lib/book4342/53042/- С. 141.

[52]ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3 зв.

[53] Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп, Войцеховичей XVII - XVIII вв. - К., 1884. - С. 6.

[54]ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3 зв.

[55] Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп, Войцеховичей XVII - XVIII вв. - К., 1884. - С. 83.

[56]  Сулима Л. М. Сулими: спадщина предків: Науково-історична публіцистика. (У двох томах) Т. I / Л. М. Сулима - К.: Фенікс. - 2013. - С. 173.

[57]  20. Радакова О. Українські козаки на Ладожськім каналі / О. Радакова [Електронний ресурс] // «Записки наукового товариства ім. Шевченка», Т. 12, 1896. - Режим досmупу:http://shron1.chtyvo.org.ua/Radakova_Olena/Ukrainski_kozaky_na_Ladozhskim_kanali.pdf - С. 5-6.

[58] Гуржій О. І. Гетьманська Україна / О. І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К.: Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 176.

[59]ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3 зв.

[60] ІР ЦНБУВУ. - Ф. I. - Спр. 64344 - 1758 р. Відомість Переяславського полку про походи за участю козаків з моменту «возз'єднання» України з Росією. - Арк. 3 зв.

[61]   Іваненко А. О. Участь Переяславського полку у воєнних кампаніях Російської імперії / О. Іваненко // Гілея науковий вісник. Збірник наукових праць. Історичні науки - К., 2011. - Вип. 52. - С. 280.

[62] Енгель Й.-Х. Історія України та українських козаків /Ін-т укр. археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАН України, Східний ін.-т українознавства ім. Ковальських, Центр укр. студій ім. Д.І. Багалія Харківського нац. ун-ту ім. В.Н. Каразіна. [Заг. ред., вступ. ст.

  1. В. Кравченка; упоряд. Т. О. Чугуя]. - Харків: Факт, 2014. - С. 412.

[63] Курукин И.В. Персидский поход Петра Великого. Низовой корпус на берегах Каспия (1722-1735). / И.В. Курукин [Електронний ресурс] - М., 2010. - Режим доступу: https://www. litmir. me/br/?b =199290&p=1 - С. 33.

[64]  Дневник Николая Ханенко (1719-1723 и 1754 г.) // КС. - 1896. - № 7 - 8 -С. 151 - 196. [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://iht.univ.kiev.ua/library/kievskaya_starina/kievskaya_starina_1896_7-8.pdf. - С. 184.

[65] Кривошея І. І. Мілітарна мандрівка: бунчукове товариство в Сулацькому поході (1725-1727 рр.) в дзеркалі щоденника генерального підскарбія Якова Марковича /І.І. Кривошея [Електронний ресурс] -Режим доступу:http://shron1.chtyvo.org.ua/Kryvosheia_П/Militama_mandrivka_bunchukove_tovarystvo_v_Sulats komu_pokhodi_17251727_v_dzerkali_schodennyka_hener.pdf; Курукин И.В. Персидский поход Петра Великого. Низовой корпус на берегах Каспия (1722-1735). /И.В. Курукин [Електронний ресурс] - М., 2010. - Режим доступу: https://www.litmir.me/br/?b=199290&p=1 - С. 46.

[66] Географічно провінція Гілян розташовувалась на південно-західному узбережжі Каспійського моря й входила до остану Ірану, підпорядковуючись Персії.

[67] ІР ЦНБУВУ - Ф. I. - Спр. 54337. Ревізька книга Переяславського полку 1726року. - 634 арк. - Арк. 319; Центральний Державний історичний архів України у м. Київ - Ф.51 - Оп.3. - Спр.1593. - Арк. 1.

[68] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К.: Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 99.

[69] Гуржій О.І. Гетьманська Україна / О.І. Гуржій, Т.В. Чухліб - К.: Альтернативи - 1999. - Т. 8 - С. 99.

[70]  Маркович Я.А. Дневные записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича / Я.А. Маркович [Електронний ресурс] - М.: Изд. Готье, 1859 - Ч. 1. - Режим доступу: http://www.nibuMev.ua/elfond/Dnevnye_zapiski_Jakova_Markovicha_ch1/Dnevnye_zapiski_Jakova_Marko vicha%20_ch1.pdf - С. 71, 73, 84, 97-99.

[71] Кривошея І.І. Мілітарна мандрівка: бунчукове товариство в Сулацькому поході (1725-1727 рр.) в дзеркалі щоденника генерального підскарбія Якова Марковича /І.І. Кривошея [Електронний ресурс] - Режим доступу: http://shron1.chtyvo.org.ua/Kryvosheia_II/Militarna_mandrivka_bunchukove_tovarystvo_v_Sulatskomu_pokhodi_17251727_v_dzerkali_schodennyka_hener.pdf.;

Маркович Я.А. Дневные записки Малороссийского подскарбия генерального Якова Марковича /Я.А. Маркович [Електронний ресурс] - М. : Изд. Готье, 1859 - Ч. 1. - Режим доступу: http://www.nibu.kiev.ua/elfond/Dnevnye_zapiski_Jakova_Markovicha_ch1/Dnevnye_zapiski_Jakov a_Markovicha%20_ch1.pdf - С. 208-209.

[72] Курукин И.В. Персидский поход Петра Великого. Низовой корпус на берегах Каспия (1722-1735). / И.В. Курукин [Електронний ресурс] - М., 2010. - Режим доступу: https://www.litmir.me/br/?b =199290&p=1 - С. 55.

[73] Курукин И.В. Персидский поход Петра Великого. Низовой корпус на берегах Каспия (1722-1735). / И.В. Курукин [Електронний ресурс] - М., 2010. - Режим доступу: https://www.litmir.me/br/?b =199290&p=1 - С. 33.

[74]   Іваненко А.О. Участь Переяславського полку у воєнних кампаніях Російської імперії / А.О. Іваненко //Гілея науковий вісник. Збірник наукових праць. Історичні науки - К., 2011. - Вип. 52. - С. 280.

[75] Курукин И.В. Персидский поход Петра Великого. Низовой корпус на берегах Каспия (1722-1735). / И.В. Курукин [Електронний ресурс] - М., 2010. - Режим доступу: https://www.litmir.me/br/?b =199290&p=1 - С. 58.

[76] Курукин И.В. Персидский поход Петра Великого. Низовой корпус на берегах Каспия (1722-1735). / И.В. Курукин [Електронний ресурс] - М., 2010. - Режим доступу: https://www.litmir.me/br/?b =199290&p=1 - С. 58.

[77] Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп, Войцеховичей XVII - XVIII вв. - К., 1884. - С. 46.

[78] Сулимовский архив. Фамильные бумаги Сулим, Скоруп, Войцеховичей XVII - XVIII вв. - К., 1884. - С. 47.

[79]ІР ЦНБУВУ - Ф. I. - Спр. 54337. Ревізька книга Переяславського полку 1726року. - Арк. 1-634.


Автор: В'ячеслав Лоха (Переяслав-Хмельницький) // Фактор простору в історичних дослідженнях: Матеріали Всеукраїнської наукової конференції, 23 травня 2019 р. - Переяслав-Хмельницький. - С. 81-94

1