Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Перша письмова згадка назви «Україна» (1187 р.)

Перша письмова згадка назви «Україна» (1187 р.)

За словами авторитетного українського дослідника Сергія Шелухіна, походження слова «країна», «вкраїна», «Україна» втрачається в пітьмі античних століть.  Всі три назви «Країна, Вкраїна і Україна» можна зустріти в Іпатієвському літописі і набуло широкого вжитку серед українського народу в його живій і письмовій мові. У Іпатієвськой літописі під 1187 роком читаємо - Україна; під 1189 р. - Україна, а в Єрмолаєвському списку - Країна; під 1213 р. - Україна; під 1268 р. - Україняне; під 1280 р. – Вкраїна.

Отже, перша згадка в літописі назви «Україна» пов’язане зі смертю переяславського князя Володимира Глібовича, який проявив себе наполегливим оборонцем не тільки Переяславщини, а й Київщини, Чернігівщини і українських земель взагалі від нападів половців. Таким чином, перша згадка назви «Україна» у Київському літописі відноситься до Південної Русі, тобто до Київщини, Переяславщини і Чернігівщини. В цій самій літописі під 1189 р. названо «Україну Галичську». «У не менш важливому джерелі – Галицько-Волинському літописі (під 1213 р.) відмічається, що коли галицько-волинський князь Данило Романович зі своїм військом звільнив і приєднав до своєї держави «Брестій, Угровеськ, Верещин, Столпе, Комів і усю Україну». Україною тут літописець назвав північно-західні землі Галичини й Волині». Під 1279 р. Галицько-Волинський літописець повідомляє, що галицький князь Лев Данилович, здійснив похід на Західний Буг, відвоював у Польщі українські землі. Отже, назва «Україна» застосовується і відносно Волинської землі.

Вважаючи усі три назви (Країна, Вкраїна та Україна) синонімами, які мають одне слов’янське і українське походження, С. Шелухін виділяє їх загальне коріння «кра». Зважаючи на те, що київський літописець вніс на початок своєї хроніки  довідки із грецької хроніки Георгія Амартола в перекладі на слов’яно-українську мову, С. Шелухін вважає старослов’янське «кра» перекладом слова tmhma, що означає «відрізок», «шматок», «відрізаний шматок землі». Цей корінь можливо зустріти в українських словах «краяти», «кравець», на російській «кроить», словенському krajat, чеською krajeti. Отже, С. Шелухін тлумачить поняття «Україна» як «окрема, тобто відрізана земля», роблячи наголос, що ця назва має бойове походження, тобто свідчить про те, що нашим пращурам потрібно було відвойовувати землю у ворога – загарбника.

Іншої думки відносно походження назви «Україна» дотримується І.О. Мішина,  Л.М. Жарова і О.О. Міхєєв. Вони тлумачать слово «Україна», яке згадується близько 1185 у Іпатієвському літопису, як позначення «степового порубіжжя», бувші південні території Київської Русі.


1