Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Переяславське князівство

Переяславське князівство

Переяславське князівство як один з трьох осередків давньої Руської землі склалося ще до розподілу її між синами Ярослава Мудрого. На відміну від більшості князівств Переяславське в XII — першій половині XIII ст. фактично не мало політичної самостійності й перебувало у повній залежності від Києва. Як правило, у Переяславі сиділи князі, які мали посісти київський стіл або ж одержували це місто у вигляді компенсації за відмову від претензій на Київ. Тому в окремі періоди, з волі великих київських князів, переяславські князі мінялися частіше, ніж посадники якогось порубіжного містечка.

Залежність Переяславського князівства від Києва зумовлювалася, головним чином, його географічним положенням. На заході й півночі межі Переяславської землі проходили по Дніпру, Корані, Десні, Острі, на північному сході — по верхів'ях Удаю, Сули, Хоролу і Псла. Крайній переяславський пункт на північному заході — Остерський городок — стояв при впадінні в Десну Остра. На сході переяславські землі межували зі Степом, де повновладними господарями були кочові народи. Київські князі заселяли й зміцнювали південні й східні рубежі Київської та Переяславської земель, в результаті чого виник цілий ряд оборонних ліній, зокрема Посульська. Від верхів'я Сули до її гирла відомо 18 давньоруських городищ, які були розташовані вздовж її правого берега на відстані близько 10 км одне від одного. Вісім з них ототожнюються з містами, що згадуються у літописах та інших писемних джерелах, а саме: Ромни, Глинськ, Синець, Кснятин, Лубни, Лукомль, Жовнін, Воїнь.

Поодинокі слов'янські поселення знаходилися і за Сулою: Переволочна — у гирлі Ворскли, Лтава — на Ворсклі, Хорол — на однойменній річці, Донець — на Сіверському Дінці, які з'явилися тут уже в XII ст., коли руські дружини досягли значних успіхів у боротьбі з половцями. Слід зауважити, що жодна з давньоруських земель не зазнавала стількох нападів і спустошень, як Переяславська.

Як і на півдні Київської землі, на Переяславському степовому прикордонні осідали тюркомовні племена: торки, берендеї, турпеї. До наших днів на Переяславщині збереглися назви, які свідчать про проживання тут чорних клобуків. Це села Велика і Мала Каратуль (те саме, що й каракалпаки — чорні шапки), р. Корань тощо. На дніпровському побережжі Переяславщини жили турпеї, а в городках на Трубежі — Бронькняжі й Баручі — торки. Бронькняж був розташований на північно-західній околиці сучасного с. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Київської області, на правому березі Трубежа. Збереглися залишки городища і великого посаду на високому корінному березі. Баруч знаходився на місці сучасної Баришівки Київської області. Залишки городища збереглися до наших днів.

Центр землі, Переяслав, був вигідно розташований — неподалік від Дніпра, при впадінні р. Альти у Трубіж. Згадуваний вже на перших сторінках літопису, він у XII — першій половині XIII ст. перетворився на одне з найбільших південноруських міст, став першокласною фортецею, яка відіграла визначну роль у боротьбі Русі з кочовиками. Крім невеликого, але сильно укріпленого дитинця, що займав підвищення між річками Альтою і Трубежем, Переяслав мав велике передмістя, обнесене потужною оборонною стіною завдовжки близько 3,5 км. Половці, які часто нападали на Переяславську землю, жодного разу не змогли оволодіти її стольним містом.

На схід і південний схід від Переяслава, починаючи від заплави Дніпра, були споруджені високі земляні вали. Перший — «великий вал» — перерізав дорогу на сучасну Золотоношу і тягнувся до сучасного с. Строкова, а далі — до р. Супою, другий — «малий вал» — проходив паралельно першому на відстані близько 10 км і також повертав у напрямку р. Супою. Ці вали згадуються у літописі під 1095 p., коли половецькі хани Ітларь і Кітан прийшли до Володимира Мономаха просити миру, а також 1149 p., коли Юрій Долгорукий рушив на Київ. «И стоя 3 дни у Стрякве, а четверый день поиде от Стрякве мимо городъ, по зори, исполцився, и ста межи валома».

Переяслав був важливим церковним центром, на що вказують не тільки літописні повідомлення, а й залишки фундаментів численних культових споруд. У першій половині XII ст. переяславська єпископія включала до свого складу Переяславську і Смоленську землі. Єпископський замок-палац поруч з Михайлівською церквою свідчить про неабияке багатство переяславської єпархії. Археологічні дослідження у поєднанні з літописними даними відтворюють Переяслав як значний економічний центр Русі з високорозвинутим ремеслом і торгівлею.

Навколо Переяслава розташовувалися князівські феодальні двори, села й замки. Літопис називає серед них княжий красний двір, села Стряків, Куднове, Мажево, Янчине, м. Устя. Останнє знаходилось у гирлі Трубежа і займало невелике підвищення на його правому березі. Устя відігравало роль дніпровської пристані Переяслава, а також сторожової застави на Зарубському броді через Дніпро.

На північно-західному кордоні Переяславської землі стояла відома фортеця Остерський городок, однаково важлива як для Києва, так і для Чернігова. У XII ст. Остерський городок відігравав помітну роль у боротьбі претендентів за Київ. 1152 р. Ізяслав Мстиславич, щоб позбавити своїх супротивників сильної фортеці, зруйнував укріплення Остерського городка, він утратив свое стратегічне значення аж до кінця XII ст., коли 1195 р. Всеволод Суздальський направив туди свого тіуна Гюрю для відбудови укріплень і церкви.

На Трубежі літопис згадує фортеці Баруч і Бронькняж, на Удаї — міста Прилуки, Переволока, Полкостень. Найбільше міст Переяславської землі розтапювувалося на Сулі, яка служила південно-східним кордоном давньої Русі. За своїм характером це були насамперед фортеці, але деякі з них (Лубни, Жовнін, Воїнь та ін.) мали важливе значення і як великі торговельно-ремісничі осередки.

Очевидно, і всі міста-фортеці Посульської оборонної лінії мали аналогічну структуру і відрізнялися тільки деталями.

Про характер міст, що виникли у XII ст., таких як Лутава, Голтав, Хорол, сказати щось певне важко, оскільки вони недостатньо досліджені археологами. Можна тільки твердити, що їх поява пов'язувалася з успіхом наступальної антиполовецької боротьби.

Як і на півдні Київської землі, на переяславському степовому порубіжжі осідали тюркомовні племена: торки, берендеї, турпеї. 

До наших днів на Переяславщині збереглися назви, які свідчать про проживання тут чорних клобуків. Це назви сіл Велика і Мала Каратуль (те ж саме, що і каракалпаки — чорні шапки), р. Корань та ін. На Дніпровсьому узбережжі Переяславщини жили турпеї, а в містечках на Трубежі — Бронькняжі і Баручі — тор- ки. Бронькняж знаходився на північно-західній околиці сучасного м. Пристроми Переяслав-Хмельницького району Ки-ївської області, на правому корінному березі Трубежа. Збереглись залишки городища і великого посада. Баруч знаходився на місці сучасної Баришівки Київської області. Залишки городища збереглись і нині.

Міста Переяславського князівства

Лтава

Перша письмова згадка про літописну Лтаву (сучасне м. Полтава) знайдена на сторінках Іпатіївського літопису 1174 р. Там згадується про існування річки "Лтава" або "Олтава". Сіверський князь Ігор Святославич розгромив половців і, йшовши вздогін за ними, перейшов річку "Лтаву". Пам'ятник першій згадці про Полтаву

Але місто виникло значно раніше за час згадки про нього у літописі. Археологічні дослідження простежили безперервне проживання людей у Полтаві аж до рубежу VIII—IX ст.

У VII—XIII ст. н. е. на цій території проживали слов'янські племена "сіверян".

Засноване сіверянами у IX ст. укріплене першопоселення на Івановій горі поклало початок розвитку давньоруського граду Х—ХІІІ ст.

Топонімічні відголоски віддалених епох знайшли відображення й в особливостях назви міста, яка поступово змінювалася: Лтава — Олтава — Полтава. Найбільш розповсюдженими є кілька версій. Дослідники вбачають можливі значення цієї назви як похідні від слов'янських слів "огорожа", "огороджене тином місце", пов'язують із давньоруською традицією найменування поселень за ім'ям найближчої водної артерії — струмка Лтави — правої притоки Ворскли. Краєвид річки Сіверський Донець

У ХІ—XIIІ ст. Полтава відігравала важливу роль на порубіжжі між Руссю і Диким Полем кочовиків.

Під час монгольської навали (початок ХІІІ ст.) місто було зруйновано і довго не згадувалося в письмових джерелах. Лише в   ХV ст. воно з'явилася вже в сучасній назві — Полтава.

Донець

Слов'янське поселення Донець знаходилося на правому бере зі річки Уди, що впадає до р. Сіверський Донець. Місто Донець згадується в Іпатіївському літописі, коли мова йде про втечу князя Ігоря з половецького полону в 1185 р.

Під час походу в 1120 р. Ярослава Володимировича на Дон було звільнено від кочовиків величезні території і почалося їхнє заселення. А оскільки до цього часу були сформовані великі військові підрозділи (не менше  30 тис. чоловік), то новими землями наділялися воєначальники і їх дружинники. До цього часу і відноситься заснування міста Донець. Швидше за все, в ці місця прийшло від сотні до декількох сотень дружинників з сім'ями і челяддю на чолі з воєводою. Для поселенців в кількості більше 100 чоловік місця на Донецькому городищі було замало, хоча на перших порах захисні зміцнення швидше могли спорудити на невеликому майдані. Для існування містафортеці тут були всі необхідні умови: рельєф, що забезпечує будівництво захисних споруд, близькі джерела води, будівельні  матеріали і палива (ліси). Зо середження ремісничого виробництва і торгівлі визначалося близькістю міста до основних торгівельних шляхів. Спалене печенігами Донецьке городище, хоча і невелике за площею, але зручне, було давно відоме і переважне. Городище на березі    р. Уд можна було використовувати як сторожовий пост з гарнізоном 20—30 дружинників на дорозі північпівдень. Мимо цих місць проходили дороги в західному напрямі по правому берегу Уд убік Переяславля і Києва, по лівому берегу Уд у бік Чернігова і НовгородСіверського, в східному напрямі уподовж Уд і Сіверського Донця на Дон.

Місто Донець проіснувало ледве більше 100 років і було спалене монголотатарами. В 1239—1241 рр. Донець не відкрив воріт і не скорився ворогам, за що був вщент знищений лавами Батия.Гавань міста Воїня в гирлі Сули. Діорама О. В. Казанського

Лубни

Лубни (нині місто Полтавської області обласного значення і центр району) розташовані на крутому правому березі долини р. Сула.

Місто засноване Великим князем Київським Володимиром Святославичем у 988 р. як одна з фортець Посульської оборонної лінії для захисту південних кордонів Київської Русі від степових нападників. Місто Воїнь в гирлі Сули

Вперше під назвою Лубно згадується в Іпатіївському літописі у 1107 р. Спочатку це була невелика дерев'яна (луб'яна) фортеця над Сулою (в районі урочища "Верхній Вал").

Наприкинці ХІІ ст. місто захопили половці, а у 1239 р. зруйнувала татаромонгольська орда, але, завдяки багатій природі — лісам, болотам, рікам (Сула, Вільшанка, Луб'янка, Кам'яний потік та ін.) — населення не було повністю винищене і місто продовжувало існувати.Церква Пантелеймона. Прилуки, Чернігівська область.

Воїнь

Розміщене у гирлі р. Сули місто, упродовж майже трьох століть, стояло на сторожі південних рубежів Русі. Місто, площею 28 га, поділялося на дитинець і посад. Дитинець був оточений могутньою стіною, що складалася із поставлених в ряд зрубів, засипаних землею. Над городнями знаходились заборола, а під валом проходив глибокий рів. Воїнь мав укріплену гавань, куди заходили торгові судна, що проходили по Дніпру. Значну частину жителів міста складали воїни. Населення займалось також ремеслом (тут виявлено ковальські, слюсарні, деревообробні та інші інструменти), торгівлею (під час розкопок знайдено багато привізних предметів) і сільським господарством (про це свідчать сільськогосподарські знаряддя та остеологічні рештки). Вірогідно, і всі інші міста Посульської оборонної лінії мали аналогічну структуру і різнились лише в деталях.

Прилуки

Прилуки (нині місто Чернігівської області обласного значення, районний центр) розташовані на берегах р. Удай.

Місто згадане у 1085 р. в "Повчанні" князя Володимира Мономаха своїм дітям та в Іпатіївському літописі за   1092 р., як містофортеця, що захищало кордони Київської Русі від набігів половецьких орд з боку Дикого Степу. Берег р. Удай. Чернігівська область

З другої половини ХІІ ст. Прилуки в складі Переяславського князівства.

Місто розташоване біля Удайської луки — там, де річка робить крутий вигин. Такий крутий вигин на річці зветься лука.

Назва міста могла бути утворена від одного з двох дуже схожих слів. Слово "прилук" означає "край закруту, коліно"; слово "прилука" ("прилучатися") в словнику Грінченка тлумачиться як "приєднання".

Проте, в цьому словнику є й інше значення слова прилука — "поляна серед лісів". Найвірогідніше, що в основі назви лежить лука, прилука — "закрут".

Прилуки були зруйновані половцями у 1092 р., але знову відродилися та проіснували до 1239 р., коли знову і вже надовго були винищені монголами хана Батия.



1