Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Переяслав, як свідок самодостатності держави «Україна»

Переяслав, як свідок самодостатності держави «Україна»

Пам'ятний знак на честь першої літописної згадки «Україна» і пам'ятник князю Володимиру Глібовичу

Саме з Переяславом пов’язана, перша поки що відома історичній науці згадка про Україну. Так, повідомлення літопису від 18 квітня 1187 року говорить: “У тім же поході (князів Русі, тобто Києва, Білгорода, Вишгорода, Василькова, Переяслава та фортець Поросcя на половців) розболівся Володимир Глібович (князь Переяславський) недугою тяжкою, від якої він і помер. І принесли його в Переяслав (нині місто Переяслав-Хмельницький Київської області ) на ношах, і отут преставився він, місяця квітня у вісімнадцятий день, і покладений був у церкві святого Михайла, і плакали по ньому всі переяславці. Він бо любив дружину, і золота не збирав, добра не шкодував, а усе давав дружині; був же він князь чеснотний і сильний у бою, і мужністю міцною відрізнявся, і всякими доброчестностями був сповнений. За ним же Україна много постонала”.

Ця згадка, стала беззаперечним фактом унікальності, самодостатності та спадковості Української Держави. Сам факт існування тодішнього величезного Переяславського князівства руйнує будь-які зазіхання на низькопробність та не державність України. Не є таємницею, що російська імперська пропаганда з ХІХ століття розглядала походження назви „Україна” від слова „окраїна”. Хоча, в українській та деяких інших слов‘янських мовах є слово „краина”, яке й означає власне країну.

Поява слова „Україна” вперше в 1187 році (пам’ятний знак) по відношенню до Переяславщини, тобто власне Русі, одразу ставила нерозв’язне для імперської пропаганди питання – окраїною щодо чого могла бути ця територія? Природно, не щодо Москви. Остання у ті часи була такою глухоманню, що про неї навряд чи взагалі знали на Київщині.

Значна частина Переяславського князівства була віддалена від кордонів Русі навіть більш, ніж сам Київ .

Таким чином, було б не зрозуміло, чому про князя тужили саме прикордонні землі, адже, за логікою, робити це мали жителі всього князівства. Ще більш незрозуміло, окраїною чого могли бути неодноразово згадані в літописах Чернігівська Україна, Сіверська (Новгород-Сіверська) Україна, або, тим більше, Київська Україна.

Під 1189 р. в літописі в оповіданні про князя Ростислава Берладника згадується, що він приїхав ’’в Україну Галицьку’’ (коли він в‘їхав у це князівство). В Галицько-Волинському літописі під 1213 р. є запис ’’Данило же воротився домови і їхав з братом і прияв Берестій, и Угровеськ і Верещин, Столпе, Комов і всю Україну”. Мається на увазі все князівство.

Слід відзначити, що назва Україна застосовувалося і щодо російських та білоруських земель – Рязанська Україна, Ростовська Україна, Полоцька Україна. Найбільш прийнятне пояснення цих фактів полягає в наступному.

В українській мові є слово “украяти”, тобто наділити чим-небудь, наприклад, хлібом, землею і т.д. Тому слово Україна є синонімом слова “князівство”. Принаймні, саме в такому значенні воно багаторазово вживається протягом кількох сторіч після своєї появи, коли Україна позначає “наше князівство”, “наша земля”, “країна”.

Паралель тут гранично прозора й очевидна – адже і нині по-українськи слово “країна” означає власне країну. “Українець”, відповідно, означало “земляк”, “співвітчизник”.

Водночас, якби назва України справді походила від слова „околиця”, то це слід би було безумовно сприйняти. Зрештою, існує місто Москва, назва якого за однією гіпотезою походить від „мутної, темної води”, а за іншою – від „коров‘ячого броду”.

Але просте вивчення першоджерел доводить, що специфіка вживання назви Україна в літературі XІІ-XV століть цілком прозоро свідчить про те, що в той період термін „Україна” вживався саме як синонім “князівства”, “землі”.

Тому назва Русь – це усього лише давня назва України. А Україна, відповідно, більш молода (хоча вже й не така нова) назва Русі.

Таким, чином Переяслав в силу історичних обставин безперечно виступає одним із головних доказів правонаступності державності від Русі до сучасної Української Держави. Прив’язка історичної згадки слова «Україна» по Переяслава, дає нам право говорити про вагому роль міста у формуванні української нації. З огляду на історичні реалії розвитку наших сусідів у той час, з усіх нинішніх кордонів незалежної України, Переяслав виступає доказом не «окрайності» нашої держави, а ядром, центром, колискою, похідною в решті-решт, беручи до уваги майбутні історичні події, для утворення держав білорусів та росіян.


Джерело: кандидат історичних наук, Юрій Бобровнік
1