Переяслав у малюнках Тараса Шевченка

Переяслав залишив світлі спогади в пам'яті Тараса Шевченка. Для нього місто належало до грона знакових історичних місць, де відбулися доленосні для України події. Перебуваючи тут, митець змалював історичні пам'ятки часів козаччини, написав поеми «Наймичка» (13.11.1845 р.), «Кавказ» (18.11.1845 р.), посвяту Шафарикові до поеми «Єретик» (22.11.1845 р.), «Заповіт» (25.12.1845 р.). Друг поета лікар А. Козачковський, мешканець Переяслава, познайомившись з митцем у Петербурзі, у 1841 році, згодом запрошував його до себе гості, але приїзд Т. Шевченка до міста був пов'язаний із завданням Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (скорочено — Київська археографічна комісія). Вона була створена, у Києві, у 1843 р. при канцелярії київського, подільського й волинського генерал-губернатора Д. Бібікова з метою збирання і вивчення документальних матеріалів, народних переказів, а згодом і археологічних пам'яток. Вже влітку 1845 року Шевченко виконував завдання комісії, хоч юридично дійсним членом її став лише 10 грудня 1845 року. Працюючи, митець не обмежувався виконанням доручень, а вивчав усе, що стосувалося історії і культури народу, його життя і побуту. Робота надавала йому можливість займатися улюбленою справою. Цікаво, що завдання, поставлені Археографічною комісією, перегукувались з програмою альбому «Живописної України»^[1]: показати «виды, по историческим воспоминаниям примечательные: храмы, укрепления, курганы и все, что время пощадило».

Можливо згодом, види Переяслава могли увійти до одного з випусків альбому. Велика любов до історичних пам'яток, до історії взагалі, посприяла тому, що Т. Шевченко з запалом віддався роботі в комісії.

Влітку 1845року, під час подорожі Київщиною та Полтавщиною Тарас Шевченко заносив олівцем і аквареллю види місцевостей в альбом, що в шевченкознавстві отримав назву «Альбому 1845 року» (зберігається у Відділі рукопису Інституту літератури у Києві). Він є одним з п'яти відомих на сьогодні альбомів Шевченка. Фабричний, з білого ватманського паперу, оправлений коричневим картоном, містить не тільки пейзажі, але й ескізи, начерки, етюди селянських подвір'їв, записи народних пісень (пісні «Чи я тобі не казала», «Шапувалко - чорна галко»). Саме в ньому були виконані чотири малюнки Переяслава. Всі вони створені протягом 10-20 серпня 1845 року. На сьогодні твори мають не лише мистецьке значення, але і незрівнянну історично-археологічну цінність. Розглянемо твори в такій послідовності, як вони ідуть в альбомі.

«Камяний хрест Святого Бориса». На малюнку зображений кам'яний хрест, що стоїть у церкві, спорудженої на околиці Переяслова, на місці вбивства 1015 р. Князя Бориса за велінням його старшого брата Святопока. Борис та Гліб - є першими християнськими святими Київської Русі. В повісті «Близнецы» знаходимо такий опис: «На левом берегу Альты выглядывает из-за зеленых верб небольшая беленькая церковь, воздвигнутая иждивением христолюбивых граждан г. Переяслава над тем самым каменным столбом, который знаменовал место убиения невинного Глеба» [3, с. 17] (автор помилково назвав вбитого князя Бориса Глібом). В «Археологічних нотатках» читаємо вже критичне сприйняття згаданої церкви: «На месте, где по преданию убит князь Борис, построена недавно церковь (отсутствие всякого понятия о изящном, и снаружи, и внутри)...» [4, с. 216]. Таке враження від Борисоглібської церкви змусило Шевченка не малювати культову споруду, а зобразити лише кам'яний хрест, причому детально не вимальовуючи інтер'єр церкви, іконостас, біля якого він стоїть (мабуть вони також не складали історичної цінності). На хресті він ретельно виписує висічений текст: «Сей крестъ здЪ на мЪстЪ семъ убіенно святаго страстотерпца Христова Бориса великого князя російськаго, водрузи Григорій Бутовичъ протопопъ переяславскій споспЬшествовалъ во ономъ Селивана Кириловича Билого, головы стрЪлецкого, лЪта отъ сотворенія міра 7171 отъ Р. Х. 1661 маія 2 дня» (в автографі Т. Шевченка дати написані старослав'янськими літерами). На аркуші праворуч митець записав чорнилом текст, що викарбуваний на звороті хреста: «а д"Ьлалъ кре [стъ] сей / Харько безпа [льчій] / мельникъ с [ът]ова / рищемъ сво[имъ] / Мар[ты]омъ» (у дужках - літери, що не прочитуються)». Для малюнку характерні риси, притаманні більшості робіт Альбому 1845 року: певна «незакінченість» твору, його описовість, використання лише двох фарб - блакитної і сепії. Тарас Шевченко фіксує усе те, що побачив у натурі. Точно відтворивши хрест, художник створив документально правдиве зображення історичної пам'ятки, що зберігає пам' ять про жорстоку минувшину - тут відбулися братовбивчі події часів Київської Русі. Це один з трьох відомих малюнків Т. Шевченка, що зображують інтер'єр (інші твори - «Внутрішній вигляд Софіївського собору», 1846 р., «Собор Почаївської лаври. Внутрішній вигляд», 1847 р.). Аркуш був вирізаний з альбому (можливо самим Шевченком) і лише 1989 року встановлена належність до нього. Авторська позначка аквареллю «4» у лівому нижньому куті аркуша дає підстави припускати, що малюнок був вилучений автором із наміром приєднати його до інших полтавських краєвидів, також позначених подібними номерами. Разом із ними малюнок був серед багатьох інших, що знаходилися у майстерні Шевченка в Академії мистецтв. Після смерті митця акварель «Камяний хрест Святого Бориса» була передана на збереження А. Козачковському, а зараз зберігається в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві.

«Михайлівська церква в Переяславі». В ХІ ст. на цій території стояв Михайлівський собор (зруйнований під час навали хана Батия 1239 року), у 1646-1666 роках тут збудовано Михайлівську церкву, пошкоджену пожежею 1734 року, і згодом відновлену. Дзвіницю, келії і трапезну об'єднано 1745 року в одну споруду [7, с. 229]. В «Археологічних нотатках» поет записав: «...церковь С. Михаила, по преданию бывший монастырь, построенный каким- то князем черниговским Михаилом. Ни снаружи, ни внутри не осталось никаких признаков ее древности, окроме колокольни и при ней трапезы, где теперь помещается уездное казначейство» [4, с. 214]. На першому плані митець зобразив більш цікаву, на його погляд, трапезну церкву, об'єднану з келіями і дзвіницею. Ліворуч від неї високий пагорб - це частина оборонного валу, насипаного 1709 року. На дальньому плані видно гранчасту апсиду Михайлівської церкви. Первісну кам'яну баню цієї церкви 1823 року замінено на дерев'яну, яку досить точно намалював Шевченко. Зображуючи трапезну, художник зразу без всяких роздумів і шукань, знайшов потрібну точку огляду і так само зразу закомпонував її на аркуші. Хоча пам'ятка і займає майже всю площу, але ми можемо скласти уявлення про навколишній простір: за церквою на значну відстань розтилається рівнина, лише вдалині видніються хати, а за ними вже ліс. Малюнок просякнутий спокоєм, тишею, спостереженням. Це виражено в домінуванні прямих ліній, великих площин одного тону. В композиції привалює вільний, нічим не заповнений простір - такий, який був в натурі. Немає домальованих дерев для створення «картинності» - повноцінного складного пейзажу. Легкість рисунка, прозорість акварелі, швидкість виконання - все це зберігає враження безпосередності сприйняття. Виконуючи акварель на відкритому повітрі, на пленері, Т. Шевченко пориває з умовним академічним стилем і стає на шлях реалізму.

«Вознесенський собор у Переяславі». На аркуші ліворуч внизу чорнилом напис рукою Шевченка: «Вознесенский собор в Переяславе (построенный Гетьманом Мазепою. 17 в.)». Ансамбль Вознесенського монастиря сформувався протягом ХУІІ-ХУІІІ ст. Окрім собору, збудованого коштом гетьмана Івана Мазепи в 1695-1700 у стилі українського бароко, він включав приміщення колегії та бурси, дзвіницю, будинок архієрея і торгові ряди. Митець змалював внутрішній двір монастиря, в центрі якого - Вознесенський собор, що виступає домінантою у композиції малюнка. Ліворуч від собору, на першому плані, - капличка з підземним ходом, за нею вдалині - в'їздна брама. Праворуч за деревами видно верхній ярус дзвіниці, збудованої 1770-1776 роках [6, с. 698]. У центрі композиції - собор, що зображений з кращого ракурсу, з усією виразністю складних архітектурних форм, з бароковими фронтонами і ліпленням навколо вікон. Виразність твору будується на поєднання теплого і холодного тонів, використанні заливки. Сепією і синім кольором художник ділить композицію на перший і другий плани. Обрана точка огляду дала змогу художнику показати не лише церкву, але і частину ансамблю монастиря, розташування будівель на території.

Вознесенський собор згадується в поезії «Сон» («Гори мої високії» 1847р.): «Собор Мазепин сяє, біліє», а в листі до А. Козачковського Тарас Шевченко описує переяславську панораму, де «за лентой фиолетовой блестит, как из золота кованный Переяславский собор. Какая-то чудная, торжественная тишина» [5, с. 61-62]. В «Археологічних нотатках» митець так характеризує споруду: «Бывший монастырь, ныне Соборная церковь во имя Вознесения Господня, построенная 1701 года гетманом Мазепою, великолепная снаружи и до невозможности искажена внутри возобновлениями. В ризнице хранится удивительное по работе Евангелие, приношение гетмана Мазепы» [4, с. 214]. На засланні Т. Шевченко згадував собор (у повісті «Близнецы») як щось незвичайне, споруду оригінальної і складної архітектури, в якій поєдналося багато стилей: «...над городом из тумана выходила белая осьмиугольная башня, увенчанная готическим зеленым куполом с золотою главою. Это соборный храм прекрасной, грациозной, полурококо, полувизантийской архитектуры, воздвигнутый знаменитым анафемой Иваном Мазепою в 1690 году» [3, с. 17]. Вознесенський собор у поезії і повісті згадується як домінанта міста, що височіє над простором і завжди сяє золотою банею. Збудований І. Мазепою, він наче уособлює надію на українську державність, є її символом, мрією. Храм відтворений у малярстві, поезії, прозі, наукових нотатках і листуванні - згадується найчастіше з усіх інших.

«В Переяславі. Церква Покрови». На аркуші ліворуч напис Шевченка: «В Переяславе / церков Покрова построєна 1709 / полковником Мировичем». Покровську церкву, споруджену коштом переяславського полковника Івана Мировича в 1704-1709 роках, Тарас Шевченко змалював з перебудованими після пожежі банями та добудованою 1837 році до західного притвору дерев'яною дзвіницею. В повісті «Близнецы» він дав власну оцінку пам'ятці: «Церковь во имя Покрова, неуклюжей и бесхарактерной архитектуры, воздвигнутая в знамение взятия Азова П[етром] П[ервым] полковником т. рессомум Мировичем, другом и соучастником проклинаемого Ивана Мазепы» [3, с. 27].

На малюнку зображена Старокиївська вулиця з хатами і перехожими. Головний об'єкт - Покровський храм - видніється вдалині, але завдяки витягнутим формам і вдало обраної точки зору увага зосереджується саме на ньому. Т. Шевченко спробував візуально збільшити центральну баню храму, домалювавши олівцем баню грушевидної, «української» форми. «Компактна» архітектура церкви з приділами з кожного боку, бароковими фронтонами є прикладом наслідування козацьких дерев'яних церков. Чергування великих і малих архітектурних об'ємів споруди підкреслена освітленням. Виразність композиції складає розташування з боків аркуша хат, між якими утворюється прорив вглибину, де височіє собор. Такий композиційний прийом Тарас Шевченко часто застосовував у творах («В Решетилівці», «Хата над водою»). Три людські постаті, зображені на вулиці, оживляють краєвид. Ліворуч виділяється темна характерна єврейська постать (за статистичними даними на початку 1860-х років кількість єврейського населення майже дорівнювала українському, і художник відмітив цю особливість). Між хатами освітлена калюжа, що займає цілу вулицю з виразним силуетом свиней на тлі блискучої води. З акварелі постає не лише вид церкви, а й певні подробиці життя навколо неї. Обравши такий сюжет для зображення, Шевченко, можливо, хотів показати типове для міста явище. Разом з тим, воно надає пікантну мальовничу аналогію до знаменитої миргородської калюжі, описаної Гоголем. Перед нами простий, невигаданий пейзаж, не компонований у майстерні, а взятий з реального життя, без прикрас.

У середині ХІХ століття Переяслав більш нагадував село, ніж місто. За офіційними відомостями, переважаючим типом житлового будинку в кінці цього століття був будинок з солом'яною стріхою і без підлоги, незначна частина - з дерев'яною покрівлею, ще менше - з залізним дахом. Серед кам'яних споруд переважали церкви. Історичні дані цілком відповідають зображенню на папері. З акварелі постає провінційне містечко, типове для всієї України ХІХ століття.

Акварелі створюють певний образ Переяслава, в якому «как алмазы, горят переяславские храмы Божии» («Близнецы»). Дійсно, на той час у місті налічувалось тринадцять церков і один монастир. Т. Шевченко намалював ті, що мали історичне значення, привертали увагу архітектурою. Одна пам'ятка Переяслава залишилась не змальованою. Але він подає її опис в «Археологічних нотатках» і пояснює чому вона не знайшла відображення у фарбах: «В цитадели древней крепости, или в вышнем городе, церковь Успения Пресвятыя Богородицы. Та самая, в которой присягал Богдан Хмельницкий на верность московскому царю, сгорела, и на том месте в 1760 году построена новая по образцу древней, деревянная о девяти византийских куполах с крещатыми окнами во фронтонах. А при Феодосии преосвященном Переяславском в 1825 году возобновлена; внутренность осталась в прежнем виде, а наружность, к сожалению, до варварства искажена. Невозможно смотреть на нее, а не только рисовать» [3, с. 213].

Оглядаючи ще раз всі акварелі разом, можна підсумувати, що в альбомі створені пейзажі в яких немає ідеалізації, натомість започатковується тенденція до правдивого трактування краєвиду, відкриття в ньому не надуманої, а дійсної краси. В малюнках провідним є архітектурний мотив. Споруди для Т. Шевченка були живими свідками гіркого і славного минулого. Необхідність виконувати акварелі швидко, зумовила особливий метод їх створення. Художник точною лінією малював ліплення, архітектурні деталі, деякі дрібниці, і фарбою позначав перший і другий плани, надавав спорудам об'єму, а навколишньому середовищу - відчуття простору і повітря. Він із справжньою майстерністю користувався тоновими можливостями живопису. Художник досягнув виразності вільним і широким мазком, заливкою акварелі, що передавали форму архітектурних об'ємів, підкреслювали їх своєрідність. Застосування лише двох кольорів, відсутність контрастів передають щемливий сум історичного минулого Переяслава.

Роздивляючись акварелі, розуміємо, що їх лише умовно можна назвати пейзажами, тому що пейзаж - це більше, ніж вид. Пейзажне зображення передбачає образне «прочитання» природи. Цей жанр вимагає не лише спостережливості і високого рівня майстерності, але й іншого типу мислення, більш узагальненого світобачення. Тарас Шевченко мав таке бачення, але був обмежений вимогами Археографічної комісії, тому його твори - це замальовки архітектурних пам'яток, перш за все «види споруд».

Малюнки створені в 1845 році відносять Тараса Григоровича Шевченка до кращих рисувальників. Вони становлять надзвичайно цінну частину українського пейзажного живопису, який у 1830-1840-х роках тільки зароджувався як самостійний жанр. Твори поєднують достовірність і живу спостережливість художника, показують реальний стан пам'ятки. Виконання акварелей з натури, відсутність ідеалізації, прикрашання наближають малюнки до реалістичного мистецтва. Подорож Т. Г. Шевченка до Переяслава хоч і ускладнилась хворобою, але була надзвичайно щасливою і вдалою як для поетичної так і малярської творчості. Переяслав залишив «много _обрих воспоминаний», і запам'ятався настільки, що в далеких казахських степах, на засланні поставав у пам'яті.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

Жур П. В. Дума про огонь / П. В. Жур . - К. : Дніпро,1985. - 434 с.
Руденко О. І. Альбом 1845 року. / О. І. Руденко // В літопис шани і любові : збірник наукових праць [упоряд. : Л. Д. Зінчук, В. О. Судак]. - К. : Вид-во при Київ. Ун-ті,1989. - С. 144-146.
Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 12 т. [редкол. : М. Г. Жулинський та ін.] - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 4. - 600 с.
Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 12 т. [редкол. : М. Г. Жулинський та ін.] - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 5. - 496 с.
Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 12 т. [редкол. : М. Г. Жулинський та ін.] - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 6. - 632 с.
Шевченківська енциклопедія: в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка [редкол. : М. Г. Жулинський та ін.]. - К., 2012. - Т. 1. - 744 с.
Шевченківська енциклопедія: в 6 т. / НАН України, Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка [редкол. : М. Г. Жулинський та ін.]. - К., 2013. - Т. 4. - 808 с.
Шовкопляс Г. М. За покликом серця : Пам'ятки історії та культури в житті і творчості Т. Г. Шевченка / Г. М. Шовкопляс, І. Г. Шовкопляс. - К. : Наукова думка, 1990. - 167 с.

Kozul'ko A.

Pereyaslav in the pictures of the Taras Shevchenko

The article examines the pictures of T. Shevchenko created in Pereyaslav. Given artistic characteristics, as well as descriptions of sights depicted compound by T. Shevchenko.

Keywords: the landscape, a church, a monument of architecture, watercolor, history.

Ключеві слова: пейзаж, церква, пам 'ятка архітектури, акварель, історія.

^[1] В 1844 році Шевченко видав перший випуск «Живописної України» і збирався працювати над другим, плануючи створити періодичне видання.