Оборона Канівського плацдарму влітку 1941 року

З перших днів війни Канів зазнав бомбових ударів фашистської авіації, які були націлені на важливий стратегічний об'єкт - Канівський залізничний міст. В липні-серпні 1941 р. на берегах Дніпра відбулась одна з видатних битв початкового періоду війни - оборона Києва. її оборонні рубежі простягалися від Коростеня (Житомирська обл.) до Канева. Тож по Канівській землі проходив лівий фланг оборонних рубежів Києва, який обороняли дивізії 26-ї армії Південно-Західного фронту під командуванням генерала Ф. Я. Костенка, підсилені бронепоїздом № 56 (командир старший лейтенант П. К. Іщенко) і кораблями Дніпровської військової флотилії. Для ліквідації Канівського плацдарму гітлерівське командування кинуло відбірну 94-ту мотопіхотну дивізію під командуванням генерал-майора Пфейфера і танки Клейста. Незважаючи на жорстокий опір червоноармійців, 15 серпня 1941 р. командування Південно-західного напряму наказало військам відступати на лівий берег Дніпра [6, с. 50-64].

У 30-х роках ХХ століття Канів був селищем міського типу, районним центром Київської обл. УРСР; число жителів - 9 тис. Тут працювали пристань на правому березі Дніпра, МТС і паровий млин. У 7 км від міста на Чернечій горі (сучасна - Тарасова) похований Т. Г. Шевченко [8, с. 204]. Упродовж 1929-1933 років, у зв'язкуіз будівництвом залізниці, яка сполучала станції Миронівка (правий берег Дніпра) і Золотоноша (лівий берег Дніпра), в Каневі будуються залізничний вокзал і залізобетонний міст [7, с. 80]. Канівський залізничний міст був відкритий у липні 1932 р. Про цю подію писала місцева газета «Соціалістична перемога»: «Сьогодні через річку Дніпро сполучений Канів із Золотоношею залізницею, відкритий наскрізний рух через Дніпро з Канева до Золотоноши. До 1 січня 1933 р. зімкнути рейки Канева з Миронівкою!» [4, с. 62]. Влітку 41-го цей міст стає одним з найважливіших стратегічних об'єктів, який міг би забезпечити успішний наступ ворога.

22 червня 1941 р. на могилі Тараса Шевченка в Каневі було багато людей. Справжнім шоком для відвідувачів Тарасової гори стала звістка про початок війни. Із спогадів мешканки Канева Кисіль Олександри Филимонівни: «... було в музеї чимало людей. Цілий пароплав приїхав. Страшно й зараз згадувати той момент, коли оголосили, що почалася війна. Чоловік зо двісті було тоді в музеї. Як сказали - ужас, що було. Як заплакали люди, то музей загув увесь.» [2, с. 13]. Записи, залишені відвідувачами на сторінках Книги відгуків відвідувачів могили Тараса Шевченка, свідчать про готовність захищати від ворога рідну землю: «... до останньої краплі крові й останнього подиху захищати ... Батьківщину від фашистських варварів.» [13, с. 425] - запис датується 25 червня 1941 р. Мине лише місяць і в цій книзі будуть зроблені останні записи відвідувачів Тарасової гори. Нова Книга відгуків буде розпочата у квітні 1944 р., після звільнення Канева від гітлерівських загарбників.

Про оборону Канівського мосту у липні-серпні 1941 р. писав радянський дитячий письменник, а з перших днів війни - кореспондент газети «Комсомольская правда», Аркадій Гайдар у нарисі «Міст»: «Прямой и узкий, как лезвие штыка, лег через реку железный мост. И на нем высоко, между водой и небом, через каждые двадцать-тридцать метров стоят наши часовые. Вправо по берегу за камышами ... спрятан прикрывающий мост батальон пехоты. На другом берегу на горе, в кустарнике, - артиллеристы-зенитчики. По мосту к линиям боя беспрерывно движутся машины с войсками, оружием и боеприпасами. ... Протяжно воют «мессершмитты». Тяжело ревут бомбардировщики. Они бросаются на мост стаями. Их много - тридцать, сорок. ... И кажется, что уже нет силы, которая помешает им броситься вниз и швырять бомбы на самый центр моста, туда, где, прислонившись спиной к железу и сдвинув на лоб тяжелую каску, молча стоит часовой...................... Семьсот «самолетоналетов» сделал уже противник и более пяти тысяч бомб бросил за неделю в районе моста. ...» [1, с. 294, 299-300].

Ціною великих втрат в живій силі і техніці ворогові вдалося відтіснити радянські війська до Канева. У бойових донесеннях 26- ої армії командуванню Південно-західного фронту повідомлялося про гарячі бої і величезні втрати фашистів на підступах до Канева: «І-ьій танковый батальон 23-го танкового полка 12-ой танковой дивизии атаковал противника и отбросил его на Бересняги. Батальон имел 20 танков «Т-34» и четыре «Т-26», занимая район рощи 0,5 км южнее Куриловки. В 17 час. батальон получил устный приказ командира 23-го танкового полка - в 18 час. с исходного рубежа - западная окраина Козаровки - батальону совместно с пехотными частями, отошедшими за этот рубеж, атаковать противника в общем направлении: северная окраина Синявки, высота 128,7, отметка 29, отметка 5,5 с задачей подавить огневые точки и живую силу противника и обеспечить стрелковым частям восстановление первоначального положения фронта. После атаки сосредоточиться в сборном районе - восточная окраина Козаровки в готовности возвратиться в прежний район. В 18 час. 10 мин. батальон сосредоточился в Козаровке. По дороге Куриловка-Козаровка был обстрелян артиллерийским и минометным огнем из района 1,5 км, южнее Орловца. Командир батальона, оставив за себя начальника штаба и уточнив поле боя, прибыл на командный пункт командира полка, где доложил, что нашей пехоты нет, после чего командир полка, поставил задачу - атакой накоротке в направлении северной окраины Синявки, высота 128,9, отметка 29, отметка 5,5 подавить огневые точки и живую силу противника и сосредоточиться на восточной окраине Козаровки в готовности выхода на Куриловку. В 19 час. 20 мин. батальон атаковал противника в западном направлении с охватом флангов в клещи по два взвода. В 20 час 30 мин. после паузы начался интенсивный бой с пехотой противника, продолжавшийся до 24 часов. В результате атаки уничтожено: противотанковых орудий - 17, пушек 105 мм - 4, крупнокалиберных пулеметов - 11, огнеметов - 7, пулеметов - 29-30, бронированный тягач и бронемашина. К 4 час. 30 мин. батальон в составе 13 танков «Т-34» сосредоточился в Тростянце...» - з бойового донесення начальника відділу бронетанкових військ 26-ої армії полковника Лобанова в штаб Південно-західного фронту від 6 серпня 1941 р. (у донесенні вказані населені пункти Канівського району Черкаської області, розташовані на правому березі Дніпра) [14, с. 28-29].

Як згадувалося вище, для ліквідації Канівського плацдарму гітлерівське командування виділило спеціальну групу дивізій зі свого резерву під командуванням генерала Шведлера. На цьому напрямку наступали свіжі, повністю укомплектовані дев'ять дивізій, у тому числі мотодивізії СС «Вікінг». Ворог мав чітке завдання: відрізати 26-у армію від Дніпровських переправ, оточити і знищити до 12 серпня. Сили були нерівні: фашистів налічувалося 16 тис., а чисельність радянських військ не перевищувала 2 тисячі [11, с. 74-77].

Неоцінену допомогу бойовим підрозділам 26-ї армії надавав бронепоїзд № 56, який безперервно курсував уздовж лінії оборони. Бронепоїзд був у складі 56 полку 4 дивізії НКВС по охороні залізничних споруд, сформований 23 червня 1941 р. і дислокувався в м. Черкаси. 20 липня 1941 р. наказом командування Південно-західного фронту бронепоїзд переходить в розпорядження командування 26-ї армії, а з 1 серпня він захищає підступи до Канівського залізничного мосту. 14 серпня, в результаті ворожого авіанальоту, бронепоїзд було розбомблено,а особовий склад отримав наказ відходити на Лівий берег. За період боїв в районі Канева бронепоїзд знищив 30 мотоциклістів, до 700 чол. піхоти, 12 мінометів, 2 артилерійські батареї, 5 протитанкових знарядь, 5 бронетягачів, 2 бронемашини, 11 танків і один двомоторний ворожий бомбардировщик [3, арк. 19].

За заслуги перед Батьківщиною, стійкість і героїзм, проявлений при обороні стратегічної переправи через Дніпро в районі Канева, увесь екіпаж бронепоїзда № 56 нагороджено орденами і медалями, більшість - посмертно. Із нагородного листа Васиновича Петра Івановича, старшого сержанта, старшого механіка паровоза бронепоїзда 56 полку військ НКВС, 1917 р. народження: «. Умело показывая пример дисциплины, геройства, мужества и отвагу несколько раз под ураганным огнем минометов и бомб врага под ст. Бородянка 16.7.41 г., там же 27.7.41 г. 10-12-13 августа под станцией Канев выводил бронепоезд из ловушки. 8.8.41 г. В течение 13 часов организовал и поднял под ст. Канев сбитую вражескими минами бронеплощадку с ж. д. полотна. 13.8.41 г. Осколком вражеской мины тов. Васинович был ранен, но получив перевязку, не бросил паровоз и только после потери сознания был направлен в госпиталь в село Лепляво (село Канівського району Черкаської області, лівий берег Дніпра), на 3 день ушел из госпиталя, но был возвращен медработником. За отличное техническое содержание паровоза, воспитание своих подчиненых, за проявленную отвагу, героизм и мужество в борьбе с фашистами, тов. Васинович заслуживает награждения правительством Союза Советских Социалистических республик орд. Красного знамени. ... Приказом ЮЗФ 314/н от 29.12.41 г. Награжден орд. Красного знамени...» [9, арк. 1, зв.]. Командир бронепоїзду Петро Кирилович Іщенко був нагороджений орденом Леніна.

У критичні хвилини на виручку захисникам Канівського мосту поспішали бронекатери «Смоленск», «Верный», «Передовой», які з Дніпровських вод обороняли підступи до мосту. Кораблі Дніпровської військової флотилії взаємодіяли з частинами 26-ї армії генерал-лейтенанта Ф. Л. Костенка, 37-ї армії генерала О. І. Лопатіна і 38-ї армії генерал-лейтенанта Д. І. Рябишева, намагаючись створити стійку оборону на рубежах Дніпра - від Києва до Кременчука. У складі Дніпровської флотилії були монітори«Левачев» і «Флягин», канонерські човни «Передовой», «Смольный», «Кремль», «Каганович», «Трудовой», «Белоруссия», «Верный», 2 тральщика, 2 плавучі зенітні батареї, сторожевічовни та ін. Також флотилія мала у своєму складі плавучу майстерню, баржі з продовольством і запасом палива [10, с. 70].

Безперервна кривава битва за Канівський плацдарм тривала з 13 до 16 серпня 1941 р. Ворог ніс величезні втрати в живій силі і техніці, але ніщо не могло зупинити його на шляху до переправи. Тому частини Червоної армії були змушені спішно переправлятися на Лівий берег. З телеграми командування Південно-західного фронту в Ставку Верховного Головнокомандувача від 16 серпня 1941 р.: «Докладываю обстановку на Юго-Западном направлении. Юго-Западный фронт. Последние три дня противник, поддержанный сильной авиацией и танками, вел непрерывные атаки против войск 26-ой армии, обороняющих Каневский плацдарм. В итоге боев наши войска понесли значительные потери и отошли непосредственно к Каневской переправе. Чтобы избежать окончательного разгрома и сохранить кадры войск, я вынужден был 15 августа разрешить 26-ой армии оставить правый берег Днепра. Одновременно указал командующему фронтом за счет освободившихся войск усилить оборону плацдарма у Черкасс. Таким образом в течение последней недели противник на большом протяжении подошел к р. Днепр и тем самым создал угрозу форсирования реки и выхода на важнейшие для нас направления...» [14, с. 31].

Залізничний міст через Дніпро підірвали фахівці НКВС. Звичайно, такі дії дали можливість на певний час затримати ворожий наступ. Але зі знищенням мосту були кинуті напризволяще тисячі людей: поранені червоноармійці і цивільне населення, які намагалися переправитися на лівий берег Дніпра. Валки людей і техніки простягнулися від зруйнованого мосту до Пекарів (село Канівського району на Правому березі, в 7-ми км нижче Канева), вони стали легкою мішенню для ворожої авіації. Отже, ворогові вдалося захопити горбистий Правий берег, але переправитися через Дніпро було проблематично - на Лівому березі була зосереджена артилерія Червоної армії. Із спогадів канівчанина Танани Петра Федоровича (1917-2000), старшого матроса з канонерського човна «Верный», про проходження моніторів і човнів Дніпровської військової флотилії вверх по Дніпру після руйнування Канівського залізничного мосту і відходу червоноармійців на лівий берег Дніпра (мовою оригіналу): «Подходим к Пекарям враг молчит идем дальше из Княжей горы (тут і далі вказані місцеві назви гір та урочищ - авт.) пулемет прострочил (нам указания из флагмана без приказа ни вкоим случае не открывать огня). Весь зор комендоров и начальства и всех служб устремились на правый берег. Л/т Жигалов спрашивает меня где мы находимся! докладываю! ... находимся между Пекарями и Каневом - Княжа гора!.. С гос. заповедника пулемет. Молчим, терпим, вреда не приносят они палят в слепую. Шум колес кононерок, шум винтов мониторов, травля излишнего пара котлов создает в ночное время та еще на воде, можете представить себе. Враг растерял[с]я он не знает в чем дело, что за транспорт и куда он идет... Подходим к Бесарабии. Из кладбища Исковщины батарея б[ь]ет прицельно из еврейского кладбища батарея б[ъ]ет. ... Под мостами в створ буквой П прошли благополучно почти все. За мостом между старым Днепром и Бобрицкой канавой «Смольный» крепко засел на мель (перед этим днем прошел сильный дождь и из пашеной и бобрицкой канавы натаскало илу). «Смольный» создал сильный шум он хотел снятся самостоятельно но ему не удавалось. Шум услышал враг и открыл огонь из батарей по нас. Из штаба, что на нашем флагмане, а он находился наверняка на «Левачеве», приказали «Верному» помоч[ь] снять. «Верный» подошел задним ходом завели стальной трос и с силой на всю мощность рванули - «Смольный» сошел из банки. Враг огонь усиливал аж покуда мы не ушли к Григоровке (село Канівського району Черкаської області, в 30 км від Канева вверх по Дніпру). ... Хочу сказать, что полевая артил[л]ерия свое сделала, что стояла в Леплявом. Когда начали делать пристрелку вражеские батареи, то наша полевая заговорила по-своему и началась дуэль, а тем временем мы поспешно удалились...» [5, с. 69-73].

Про гарячі серпневі дні 41-го розповідає лист червоноармійця 26-ї армії Грицика Олександра Феофановича. Звертаючись до дружини і дітей, він розповідає про сильний натиск ворога і смерть товаришів, але відступати нікуди - бійці обкопалися біля самого Дніпра. Звертаючись до своїх рідних, рядовий Грицик висловлював думки бойових побратимів: «.ніколи не була такою дорогою рідна земля. Все таке рідне: Дніпро, канівські поля, напоєні кров'ю. Ворог рветься до Канева. Тільки тепер зрозумів так глибоко ціну рідного краю. Вчора німець був біля самого міста. Там ... могила Шевченка ... серце здригається, коли подумаєш, що ворог може топтати могилу поета, глумитися над нею.» [13, с. 425]. Цей лист так і не було відправлено, його знайшли лише через чверть століття, під час будівництва Канівської Гідроелектростанції.

У районі Тарасової гори фашисти з'явилися 21 серпня 1941 р. [12, с. 67]. З того часу і до 31 січня 1944 р. в Каневі господарювали окупанти.

Джерела та література:

1. Гайдар А. П. Собрание сочинений в четырех томах. Том третий // Отв. редактор Б. И. Камир. - М.: «Детская литература», 1964. - 407 с.; ил. - ШНЗ/КН-1903, А-1517.
2. За колючим дротом. Музей Тараса Шевченка в Каневі в роки німецько-фашистської окупації (1943-1944 рр.) // Упорядники: Р. В. Танана, О. В. Білокінь. - Черкаси: «Вертикаль», видавець ПП Кандич С.Г., 2008. - 104 с. - ШНЗ/КІМ-5277, Кн-83.
3. Записна книжечка машиніста бронепоїзду №56 Васиновича П. І. Із фондів Клубу-музею ветеранів війни і праці, м. Канів. - КН-290, ІН- 14. - 25 арк.
4. Зошит №3 [конспекти, нотатки, записи Сорокопуда І.І.] із вкладкою. 1968-1972. 195 с. - ШНЗ/КІМ-5207, А-3.
5. Зошит [спогади Петра Федоровича Танани] із вкладкою. 1978. 194 с. - ШНЗ/КІМ-5209. А-5.
6. Іщенко М. Є. Канівщина / М. Є. Іщенко, Л. Г. Мотов, І. І. Сорокопуд. - Дніпропетровськ: «Промінь», 1969. - 127 с.; іл.
7. Канів через плинстоліть: Путівник / Упор. Т. М. Мацієвська. - Черкаси: Брама-Україна, 2006. - 120 с.; іл.
8. Малая Советская Энциклопедия. Первое издание переработанное. Том третий. Второй полутом: Исландия - Ковалик / Главный редактор Н. Л. Мещеряков. - М.: ОГИЗ РСФСР, 1937. - 528 с. - ШНЗ/КІМ-3673, КН-15.
9. Наградной лист Васиновича П. И. Із фондів Клубу-музею ветеранів війниі праці, м. Канів - КН-295, ІН-7. - 1 арк., зв. Копія.
10. Страшевич В. Б. Участь Дніпровського загону Пінськоївійськовоїфлотилії в оборонних боях липня-вересня 1941 р. В. Б. Страшевич // Черкащина в контексті історії України. Матеріали Другої науково-краєзнавчої конференції Черкащини, присвяченої 60-річчю Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941­1945 рр. / Ред. кол.: В. М. Мельниченко (відповідальний редактор), В. М. Лазуренко, М. І. Борщ та ін. - Черкаси: «ВашДім», видавець ПП Дикий О.О., 2005. - 476 с.
11. Стрипко Т. О. Оборона Канівського плацдарму в серпні 1941 р. / Т. О. Стрипко // Велич подвигу народного: Тези матеріалів обласної науково-практичної конференції, присвяченої 50-річчю перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. - Черкаси, 1995. - 174 с.
12. Танана Р. В. Музей Кобзаря у Каневі в роки фашистської окупації // Не підлягає забуттю: нацистський окупаційний режим на Черкащині (1941-1944): збірник наукових статей, документів та спогадів / Керівник проекту О. А. Воронкіна, упорядники: В. М. Мельніченко, Т. А. Клименко, Г. М. Голиш. - Черкаси: Вертикаль, 2013. - 366 с.; іл.
13. Тарахан-Береза З. П. Святиня. Науково-документальний літопис Тарасової гори / З. П. Тарахан-Береза. - К.: Родовід, 1998. - 544 с.
14. Черкащина в період Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр. Збірник документів та матеріалів / Укладачі: П. М. Жук, П. П. Жук, С. І. Кононенко, С. І. Кривенко. - Черкаси: Брама-ІСУЕП, 2000. - 208 с.

Ключові слова: Канівський залізничний міст, бронепоїзд, Дніпровська військова флотилія, Тарасова гора.

The article deals with the defensive fightson the Kaniv bridgeheadin July-August, 1941. The little known documents from the funds of the Shevchenko's National park andthe Club-museum of the veterans of warandlabour of town of Kaniv are used in the article.

Keywords: Kanev railway bridge, armored, Dnieper Flotilla, Tarasova mountain.