Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Нелегке життя бурсака

Нелегке життя бурсака

Повсякденне життя студентів та учнів Переяславського колегіуму за описами Памфіла Левицького

У 60-80-х рр. XIX ст. побачили світ праці, в яких на основі справ колишнього переяславського церковного управління (консисторії), метричних та указних книг, проповідних і клірових відомостей, спогадів старожилів було здійснено історико-демографічний, краєзнавчий та статистичний аналіз даних стосовно населення міста та системи навчання у ньому. Місцеве вище духовенство саме тоді почало систематизовувати окремі відомості з демографії, освіти та церковної історії й оприлюднювати результати у виданні «Полтавские епархиальные ведомости», «Киевская старина». Найглибше ці теми були відображені у статтях єпископа Парфенія (світське ім’я – Памфіл Левицький), протоієреїв Д. Юзефовича, І. Крамаренка, М. Терлецького, священика Д. Зубкова. Цікаво описує у 1889 р. повсякденне життя переяславських студентів та учнів у XVIII ст. Памфіл Левицький (1858-1922), який у 1880-х рр. був помічником доглядача Переяславського духовного училища.

Тогочасна система виховання, як відомо, вирізнялася особливою суворістю. Шмагання різками, так звана «березова каша», була звичним способом покарання семінаристів за провину або погану успішність у навчанні, поряд з іншими методами (ударами лінійкою по руках, поклонами, стоянням на колінах або з піднятою догори важкою книгою тощо). Винуватців, як правило, періщили «сікарії» («горячители») із числа «великовозрастных – худшіх по успехам учеников».

Бурса або особливий «студентський» будинок (гуртожиток) поза Вознесенським монастирем мав вигляд восьми невеликих житлових кімнат для переважно бідних студентів, які утримувалися за церковні доходи та за кошти благодійників. Крім цього, тут були кухня та дві комори.

Заможні колегіанти жили «за батьківський кошт» на винайнятих квартирах (у будинках міщан), причому зазвичай мали за певну плату ще й інспекторів-репетиторів. Деякі колегіанти-сироти утримувалися коштом приходів, закріплених за їхніми батьками. На кожній квартирі префектом призначалися відповідальні, так звані «директор, сеньйори та інспектор». Перший із них відповідав за квартирантів; другий контролював порядок у кімнатах; третій слідкував за підготовкою вихованцями уроків.

Для спостереження над поведінкою учнів у церкві та у класах призначалися цензори: із їхньої групи обиралися найкращі за успішністю колегіанти-«аудитори», які навіть могли опитувати вихованців на уроках, якщо викладач не встигав цього зробити (оскільки клас налічував від 100 до 150 осіб). Перевіряючи рівень знань студентів, викладач і «аудитор» у журналі робили помітки таким чином: scit (знає), nescit (не знає), non tota (не усе знає), errabat (помилявся), aeger (хворий), prorsus nescit (зовсім нічого не знає), absque (без…), тобто учень сидить вдома, без чобіт.

Класні аудиторії практично не опалювались, тому під час зимових морозів учні трохи зігрівались різними гімнастичними вправами, а в бурсі обігрівали приміщення лише раз у декілька днів.

Цікаво й те, що студенти в бурсі своєрідно за римським зразком диференціювалися (в ранній період колегіуму). Вони розподілялися саме так: «… проживающіе въ нихъ (бурсі – авт.) школьники называются бурсаками. Старшіе изъ студентовъ по воле ректора управляютъ другими, неся величественное имя консуловъ … Почтенное сословіе бурсаковъ образуетъ въ маломъ виде великолепный Римъ, и консулъ управляетъ онымъ вместе съ сенатомъ. В консулы избирается старшій изъ богослововъ, а прочіе богословы и философы образуютъ сенат; риторы составляютъ ликторовъ или исполнителей приговоровъ сенатскихъ. Поэты называются целлерами или бегунами, которые употребляются на разсылки; прочіе составляютъ плебеевъ или чернъ – простой народ. Если бы консулъ сделал какое нибудь позорное дело, то сенаторы доносять о томъ ректору, и тотъ немедленно снимаетъ съ него сей величественный санъ и наказавъ, по мере вины …, обращаетъ в званіе сенатора… ». Як бачимо, помітні ознаки «маленького» студентського самоврядування. У приватному житті між вихованцями, у залежності від того, що вони вивчали, зберігалась певна субординація. Зокрема, «фарист» повинен був знімати шапку, демонструючи покірність перед «граматиком» й учнями інших старших класів, «інфиміст» – перед «синтактиком».

Харчовий раціон студентів, які проживали в бурсі, переважно складався з борщу або кулішу із пшона, який готувався на обід, оскільки за твердженням П. Лівицького вихованців не годували вранці та ввечері. Враховуючи скромність обідів, бурсаки часто іронізували: «Охъ! Охъ! Охъ! Semper горохъ, quоtidie каша – miseria наша!» Коли терпець уривався і хотілось чимось поласувати, група бурсаків під керівництвом старшого ритора або філософа ходила по дворах заможного місцевого населення. Якщо господар виявляв згоду впустити їх у двір, колегіанти починали заробляти собі на харч, наспівуючи вірші, гімни, церковні пісні, одночасно всіляко вихваляючи «доблести хозяина»; взимку (під час різдвяних свят) розігрувались духовні інтермедії та різножанрові п’єси (особливою популярністю користувалася «Максиміліана»). Задоволений і вдячний господар традиційно наливав старшим філософам і богословам по чарці горілки (існувала з цього приводу давня приказка: риторам «нельзя», філософам «можно», а богословам «должно»). Іншим, молодшим хлопцям давали пряники або пиріжки, а в торбу щедра господиня могла покласти ще і кусень сала, хліба, вареників, насіння.

Такі своєрідні студентські «походи» сприяли не лише забезпеченню учнів, але й підтримували у Переяславі атмосферу взаємодопомоги і святкового настрою. Траплялися випадки, коли студенти вищих класів йшли у далекі подорожі, під час яких наймались працювати домашніми вчителями в заможні родини, а потім після заробітків поверталися знову в колегіум.

Цікаво, що традиційно навесні 3-4 рази влаштовувалися «рекреації» або гуляння, на які ректор або префект організовував студентство. На відпочинок вони запасалися коржами, салом та іншою їжею і веселою групою прямували до р. Альти біля с. Борисівка, або ж ішли у Гояринів ліс (який належав ректору Ф. Домонтовичу) поблизу с. Чирське (цей звичай проіснував до 60-х рр. XIX ст.). За колегіантами виїздили з міста торговці, які везли на десяти возах калачі, бублики, пряники, ріжки, квашені яблука, квас та інші ласощі. Згодом приїздили викладачі з родинами та знайомими із міських жителів. Ректор розпочинав студентські гуляння першим ударом м’яча, одночасно вихованці засвідчували свою повагу йому складеними власноруч віршами, а також лунало, радісне «ура». Після цього між учнями розпочинались усілякі веселі ігри та спортивні змагання (біг, боротьба, гра в кеглі, довгу лозу, джгут, м’яч, кидали доверху надутий з горохом воловий пузир та ловили на льоту тощо). Поряд було чути семінарських музикантів, а в іншому місці співав хор, також «на зеленому паркеті» влаштовувались танці. Заможні відпочивальники скупляли ящиками солодощі та кидали «на жак» (хто упіймає). Надвечір викладачі, що відпочивали поряд зі студентами, разом поверталися додому.

Релігійне виховання й життя вихованців проходило відповідно до певних правил. Щоденно кілька студентів призначалось для читання й співу під час богослужіння у Вознесенському монастирі, також усі учні заходили «прикладываться къ мощамъ св. пр. муч. Макарія», який здавна вважався «патроном» колегіуму. (Деякий час в цьому монастирі знаходились мощі св. Макарія Токаревського, архімандрита (епохи Хмельницького) Канівського Овруцького монастиря. За життя Макарій мав дар зцілення хворих своїми молитвами). У неділю та святкові дні всі учні ходили на вранішнє богослужіння. «Заутреня» розпочиналась о 2-3-й год. ночі, тому студенти, які проживали на квартирах, боячись проспати, наймали так званих «будильников» із групи бурсаків або з парубків-міщан. Останні ходили вночі по квартирах і будили їх відчутним стуком у вікно й словесно наголошували: «Господа студенты! Пора вставать до утрени!».

Тож у повсякденному житті учні та студенти колегіуму передусім вирізнялися тим, що намагалися чітко дотримуватися правил навчального закладу, а також наслідували традиції, які передавалися тут з покоління в покоління. Незважаючи на усі труднощі повсякдення (скромність харчового раціону, вимогливість педагогів, вранішнє богослужіння, прохолоду в аудиторіях та бурсі під час зимових морозів) студентське життя було доволі насичене і по-своєму цікаве. Під час періодичних студентських гулянь підтримувався тісний зв’язок між учнями та викладацьким складом, панувала атмосфера святковості, спортивного азарту, приємного й цікавого відпочинку. Вихованці колегіуму також залишили помітний слід в житті переяславців, оскільки їхні пісні, мотиви й вислови вплинули на характер мови міських жителів. У 1862 р. колегіум із Переяслава перевели в губернську Полтаву, тут залишилася лише її колишня складова – духовне училище.

Єпископ Парфеній (Памфіл Левицький)


Джерело: В’ячеслав Лоха, кандидат історичних наук
1