Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Переяславу надано Магдебурзьке право (1585 р.)

Переяславу надано Магдебурзьке право (1585 р.)

Поразка Московського царства у Лівонській війні дала змогу Речі Посполитій колонізувати територію Середнього Подніпров’я на Лівобережній Україні, на якій згодом було відроджено місто Переяслав і засновано міста Лубни та Пирятин.

Першим на Лівобережній Україні отримало магдебурзьке право місто Переяслав. У 1585 р. король Стефан Баторій видав привілей київському воєводі Костянтину Острозькому, яким жалував “в панстве нашом на Украине, за Днепром городище, местце пустое, называемое Переяславль” і дозволяв “замок збудувати, места и села людьми осаживати … яко тем всем людям з ласки нашей надаем право Немецкое называемое Майдебурское”. На початку грамоти зроблено наголос на головних причинах необхідної колонізації, зокрема першою з них виступають часті напади від татар. Для запобігання розоренню південних територій Речі Посполитої Стефан Баторій у привілеї зазначав, що “на Украине при границе земель простороних досить немало месць пустых, а к будуванию замъков и осаженью людьми пристойных ….есмо тамтые места пустые будоваты, людьми осаживати, от наездов неприятельских панством и подданимъ нашимъ за помочью божою оборону чинити”. Другою причиною виступає необхідність економічного розвитку даного регіону з якого державна скарбниця не отримує доходів.

У 1592 р. князь Сигізмунд ІІІ на ім’я князя Олександра Вишневецького, старості черкаському, канівському, любецькому і корсунському, видає привілей на заснування міста Лубни у “врочыщу Любне, … на власной маетности своей вечистой … для убезпечения и заслоны панств коронных подлуг прав посполитых тверджу замок потребне будует и место садит и закладает … и право Майдоборское и вольность мейскую надаем”. Як і в привілеї для міста Переяслав тут також повторюються основні причини заснування міста – захист від татар і необхідність економічного розвитку регіону. У цих і наступних грамотах особливо наголошувалося на необхідності освоєння значних масивів території. Так, новозаснованим містам жалувалися прилеглі до них території “з грунты вшелякими, з городищами, селещами, з реками, водами, боры, лесы, пущи, дубравами, с польми, з ловы звериными, рыбными и вшелякими пожитками”. Усім жителям вищезазначених міст надавалися пільги у сплаті податків і відбуванні повинностей на 30 років.

Магдебурзьке право (jus theutonicum magdeburgense - феодальне міське право німецького міста Магдебург. Склалося в 13 столітті з різних джерел, у тому числі з привілеїв, даних архієпископом Віхманом міському патриціату (1188), Саксонського зерцала, постановлених суду шеффенов Магдебурга і інших. Серед записів М. п. найбільш відомі "Саксонськіий Вейхбільд" ("Sachsisches Weichbildrecht 1300") і "Право, повідомлене шеффенамі м. Герліцу в 1304". М. п. носило універсальний характер, тобто трактувало різні види правовідносин: діяльність міської влади, судна, його компетенцію і порядок судочинства, питання земельної власності "в межах міста", порушення володіння, захвату рухомого майна, встановлювало покарання за різні види злочинів і так далі, особливе місце займали норми, що регулювали торгівлю і ремесла, діяльність цехів і купецьких гільдій, порядок оподаткування.

М. п. являлося юридичним закріпленням успіхів городян в боротьбі з феодалами за самостійність. Воно надавало місту право на самоврядування і власний суд, право земельної власності і звільнення від більшої частини феодальних повинностей. М. п. було сприйнято (рецепіровано) багатьма містами Східної Німеччини (Галле, Дрезден і іншими), Східної Пруссії (так зване кульмінське або хелмнінське право), Силезії, Чехії, Угорщини, Польщі і Литви (з 14 століття), а потім перейшло у Галіцию і Білорусію (з 16 століття), де його інколи називали німецьким правом.

По сталій практиці верховним тлумачем М. п. і вищою апеляційною інстанцією для судів, що застосовували його, був суд Магдебурга. У Пруссії вищою судовою інстанцією для міст М. п. став суд в Хелмно (з 1251), потім в Торуні (з 1466). Польський король Казимир III в 1365 заснував верховний апеляційний суд в Кракові, заборонивши звернення до суду Магдебурга. М. п. діяло до 18—19 століть, хоча значення його постійно зменшувалося.


1