Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Козацьке село Козлів

Козацьке село Козлів

Козацьке село Козлів

Заглядаючи в глибину віків, ми намагаємося знайти сліди наших далеких предків, дізнатись про іхнє тодішнє життя. В цьому нам допоможе і археологія. В 1997-98 роках експедиція інституту археології НАНУ провела розкопки на схилах Виблої Могили, а це всього декілька кілометрів від нашого села Козлів. В результаті цих розкопок були знайдені мисливські стоянки, вік котрих учені обчислили в більш ніж чотирнадцять тисячоліть. Матеріали про ті дослідження опубліковано в журналі «Археологічний альманах», №9 за 2000 рік.

Зрозуміло, то були мисливці, і навряд чи мали вони постійне поселення, але безсумнівно, що вже тоді в наших краях жили люди. Правда, тільки пізніше в епоху неоліту, землеробство змогло прив’язати їх до одного місця, та про те ніяких звісток не маємо.

Також не згадується с. Козлів і в літописах Київської Русі, хоча про деякі села Переяславщини, наприклад Дем’янці, Строкову, Велику і Малу Каратулі там написано. Але ж біля нашого села є місцевість з назвою «Селища» і всі козлівці знають, що то було давнє поселення, бо знаходили там черепки та навіть наконечники стріл. Невідомо чому і коли люди покинули те місце. Можливо їх змусили вороги, правда М. Грушевський писав в «Історії України-Руси», що: «Досліди й нововидобуті матеріали вияснили, що татарський погром Бату не зробив українського Подніпров’я пустинею…».

Село Козлів наніс на мапи України французьський інженер Гійом Левассер де Боплан. Він зробив їх у середині ХVІІст. Походження назви нашого села ми теж, на жаль, не знаємо, хоч і маємо декілька здогадок.

Та то були вже часи козацькі. Війни відбувалися мало не щороку і посланці польського короля постійно закликали охочих записуватись до війська. Можливо, тоді і з’явилися в Козлові перші козаки, бо якщо про реєстр гетьмана Михайла Дорошенка 1625 р. нам нічого невідомо, то вже в Зборівському реєстрі Війська Запорозького 1649 р. бачимо явно козлівські прізвища: Микита Козел, Прокоп Бабак, Іван Довгий, Федор Довгий, Семен Остапенко, Прокоп Сидоренко.

У село прибували і нові люди.  В книзі В. Кривошеї «Генеалогія українського козацтва. Переяславський полк» написано, що в 1684 р. в Козлові поселився праправнук гетьмана Дмитра Барабаша Яким Лаврінович. Це від нього і пішли всі теперішні Барабаші.

Напевно, після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького с. Козлів вважалося вже козацьким, та це не значить, що в нього не було власника. І якщо нам невідомо чи володів хто селом в часи Речі Посполитої до 1648 р., то вже в козацькій державі, читаємо в справах Центрального Державного Історичного Архіву України, с. Козлів належало: «полковому судді Кульзі, «потом на ратуш ішло», суддисі жені Кульчиной, переяславському полковнику Лисенку, військовому канцеляристу Саві Степановичу, полковому писарю зятю Кульги, полковнику Томарі, а з 1710 р. – полковому судді Федору Марковичу.» Також з «Генерального следствия о местностях Переяславского полка (1729-1731г.)» дізнаємось, що селом: «владели прежде до 1690 г. Марко Дмитращенко, после судия полковой Кулга…» і, крім того, там же бачимо, що тоді село Козлів налічувало 12 дворів.

Ще в одній справі ЦДІА України йдеться про звіт «упрежденной в полку Переяславском следственной комиссии» в вересні 1764 р. для розгляду суперечки козлівських козаків з яготинськими за земельні угіддя і з нього дізнаємось, що спірне поле біля Яготина козлівці «распахивали с целины» ще сорок років тому, а кількість жителів тоді в селі становила: «…в селе Козлов козаков…по ревизии 1723 года сорок девять человек состоит.» Додам,що в ті часи в одному дворі могло бути декілька хат і тому 12 дворів та сорок дев’ять козаків цілком узгоджуються.

Роки минали. Село все більше розросталося. За словами того ж В. Кривошеї, на початку XVІІІст. в Козлові поселився козак на прізвище Лой, а потім бачимо його і в реєстрі: «…1732год января 13 числа реестр сотне второй Переяславской которые на верность Ея Императорского Величества прысяге были, а именно: …Грицько Григориев Лой,..». Так і прижилися Лої в Козлові. В різних переписах їх писатимуть по вуличному то Лойко, то Лоєнко. В тому ж реєстрі бачимо і інших козлівських козаків: Барабаш, Омельченко, Третяк, Сахно, Довгий, Остапенко, Бабак, Таран, Луценко, Торба.

Тепер повернемося до звіту  «следственной комиссии», щоб назвати тих козаків, що приїздили в тій справі в Переяслав, як написано в документі: «козаки козловские, а именно: атаман Игнат Довгий, Федор Барабаш, Левко Боярка, Василь Смачный, Павло Пушкар, Грицко Шендрик, Иван Мануйленко, Кузма Коваленко, Иван Остапенко, Грицко Кулишенко, Семен Шендрик, Яков Михайленко, Грицко Позепа, Карп Ворушило, Иван Заноз, Олекса Подобний, Василь Третяк, Иван Джуленко, Семен Пластомаха, Иван Балаба, Илко Хвиц, Матвей Кравец и Яков Барабаш…» Більшість цих прізвищ ми і зараз бачимо в Козлові.

Додам, що ту суперечку комісія так і не вирішила, справа була передана на розсуд гетьмана Кирила Розумовського, а той повелів залишити все як було.

У 1765-68 рр. було проведено так  званий «румянцевский» опис України, матеріали з котрого і зокрема про с. Козлів, теж містяться в ЦДІА України. З них дізнаємось, що тоді в нашому селі було: дворів – 72, в них хат –182, людей «мужеска полу» – 533, «женского полу» – 539.Окрім вище названих прізвищ там бачимо і «Никиту, Василя, Саву и Уласа Лоенки.»

В ті часи переписи проводились досить часто. Уже в 1781 р. був зроблений опис Київського намісництва і в ньому читаємо: «Уезда Переяславского. Сотни третополковой Переяславской: в селе Козлов духовенства – 1, церковников – 1, козаков выборных – 119, козаков подпомощников – 71, посполитых владельческих – 34.» Значить, крім вільних козаків жили в селі і люди залежні. Мине небагато часу і всі вони стануть кріпаками.

Та і козаки ледве не потрапили в кабалу, бо в 1782 р. власник сусідських Леляків Григорій Іваненко в переяславському земському суді звинуватив козлівців «в ложном присвоении козачьего звания и незаконном владении землями». Козаки Петро Манойленко і Федор Далібоженко звернулись в «Киевское наместническое правление», потім справа дійшла аж до імператриці Катерини ІІ і козлівців лишили в спокої.

У XІX ст. наші односельчани  козацьке мали тільки звання, а по суті знову стали хліборобами. Правда, було ще ополчення в війну з Наполеоном і начебто козлівці теж брали в ньому участь. А потім аж за півстоліття не маємо ніяких звісток і тільки в 1859 р. в «списке населенных мест» бачимо, що в «с. Козлов – 307 дворов», мешканців «902 муж. пола» і «896 жен. пола».

На той час «уезды» вже були поділені на волості і Козлів належав до Студениківської. На жаль, наше село поступово втрачало стан одного з найзначніших на Переяславщині.

По «Подворной переписи 1900 г.» с. Козлів разом с хуторами налічувало 515 дворів і 3033 мешканців.

В 1901р. по козлівських землях пролягла залізниця. Не зразу, але багато козлівців поступово переселялися до залізничної станції.

Потім була «Третья подворно хозяйственная земская перепись 1910года», що дала такі результати: «с.Козлов с х.Белый – число описанных хозяйств – 536, население – 3195 душ.»

«Большевистская» окупація української держави принесла нашому народові багато перемін, в тому числі і «отмену сословий». Козаків не стало навіть і на папері…


Джерело: Василь Лой, корінний житель с. Козлів
1