Голокост на Переяславщині: без права на забуття

Вступивши у ХХІ століття, Україна послідовно вирішує проблеми національно-культурного відродження. Формування суверенної державності, консолідація нації не лише як поліетнічної, а насамперед політичної спільноти, актуалізують необхідність наукових досліджень, які б розкрили причини, перебіг і наслідки конфліктів минулого, відокремили міфи та стереотипи, що склалися у суспільній свідомості, від реальних фактів, об'єктивно проаналізували минуле заради майбутнього суспільного прогресу.

Складовою частиною нацистського «нового порядку» в Україні стало тотальне знищення єврейського населення. Реалізація ідеологічного підґрунтя нацизму - доктрини расистського антисемітизму - спричинила, зрештою, істотні диспропорції в етнічному складі населення повоєнної України, втрати нею свого значного інтелектуального, соціокультурного, генетичного потенціалу [1. с. 12].

Оголосивши євреїв своїми расовими та політичними супротивниками, німецькі окупанти прагнули скористатися пропагандистськими й ментальними стереотипами, негативними наслідками діяльності сталінського тоталітарного режиму, сформувати на цій основі колабораціонізм, як масове соціально-політичне явище, й використати представників інших етнічних груп для здійснення своїх расистських планів. Незважаючи на екстремальні умови нацистського окупаційного режиму, зазнаючи геноциду, український народ не став сліпим знаряддям в руках окупантів. Поряд з неспростовними фактами участі частини українців, росіян, білорусів, поляків у реалізації планів нацистів щодо знищення єврейського народу України, значна кількість громадян, ризикуючи життям, рятувала співвітчизників [2. с. 32].

Предметом дослідження є масове вбивство німецько- фашистськими загарбниками і поліцаями єврейського населення Переяслава.

Об'єктом дослідження є архівні дані, публікації в пресі, свідчення очевидців.

Основною метою роботи є комплексне дослідження історичної проблематики Голокосту на території Переяславщини.

Завдання дослідження:

• показати долю єврейського народу Переяславщини під час Другої світової війни;
• розкрити роль українців у збереженні життя окремим євреям;
• дослідити використання архівних документів та свідчень очевидців щодо розкриття Голокосту єврейського народу.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють період вересень 1941-1943 рр. Нижня хронологічна межа обумовлена початком окупації Переяславщини, а верхня - її закінченням, що узгоджується із загальноприйнятою у вітчизняній історіографії періодизацією Другої світової війни та окупації України.

Територіальні рамки дослідження. Опрацьовані автором матеріали стосуються міста Переяслава станом на 1941 та 1943 роки, на території якого геноцид щодо євреїв набув широких масштабів.

В останні п'ять років (1991-1995) в Україні, в умовах розбудови суверенної держави, з'явились перші наукові розвідки проблеми нацистського геноциду щодо українського єврейства. У цих працях дана проблема здебільшого досліджується по окремих регіонах України. Так праця С. Єлісаветського присвячена трагічній долі євреїв Бердичева, котрі майже всі були знищені нацистами восени 1941 року. Дослідження Я. Хонігсмана висвітлює всі етапи історії загибелі єврейської громади Львова: гетто, Янівський табір, депортація у табори смерті. Праці Ю. Ляховицького розкривають нацистський геноцид щодо харківських євреїв. У книзі «Євреї Переяславщини» автор Ц. Гехтман показує та висвітлює Переяславський Голокост. Всі ці дослідження базуються на архівних матеріалах.

Останнім часом в українській історичній науці появились перші наукові розвідки в яких аналізуються загальні питання Голокосту, пропонуються нові концептуальні підходи, погляди на взаємини між єврейським та українським населенням під час окупації, на єврейський рух опору тощо. Але всі публікації, наукові розвідки, дослідження є тільки початком у вивченні даної проблеми. У нашій розвідці ми хочемо висвітлити питання знищення євреїв на Переяславщині під час Другої Світової війни, яке повністю не досліджене.

Кількість євреїв, які проживали в довоєнному Переяславі наразі невідома. В 1928-1929 роках багато їх виїхало в Київ та Америку. Вважаємо, що на початок Другої світової війни в місті проживало не менше трьох тисяч євреїв.

Ще до війни, починаючи з 30.01.1933 року, Третій рейх розпочав реалізацію плану «завершального розв'язання єврейського питання в Європі», метою якого було легальним шляхом очистити германський життєвий простір від євреїв, яких на той час в Європі нараховувалося близько 11 млн.

Не перелічити фактів і характеру знищення фашистами і поліцаями єврейського населення України в роки Другої світової війни. Все було спрямоване на одне - знищення єврейської нації.

Німецько-фашистські загарбники зайняли Переяслав 16 вересня 1941 року.

Евакуюватися з міста було дуже важко. Цьому сприяло його погане розташування: далеко від пристані - 12 км і особливо від залізниці - 28 км. Крім того, серед населення не велась роз'яснювальна робота, а старі люди - віруючі боялися померти в дорозі і бути похованими не за єврейським звичаєм. Деяким єврейським сім'ям все-таки вдалося евакуюватися. Це сім'ї Хасі Фальковської, Ніни Канупер та Ольги Гальперін [3, с. 5].

Політика Голокосту на території Переяславщини здійснювалась у двох формах: силами ЗК 4а, ЗК 4б, 401-го поліцейського батальйону, 8-го полку 1-ої мотопіхотної бригади СС, польової жандармерії, поліції безпеки та СД і місцевої поліції. Службові повноваження на проведення акцій знищення євреїв мали виключно керівники німецьких каральних органів. Українська допоміжна поліція та органи місцевого управління виконували технічні функції. Розпочався важкий трагічний період окупації для жителів села, особливо це стосувалося жителів єврейської національності. Фашисти ретельно збирали буквально всі дані про єврейське населення Переяславщини, зокрема: місце проживання, хто власник будинку, звідкіль і коли прибув умісто, з якого часу живе за останньою адресою, національність, місце роботи, місце і рік народження, родинний стан, фах, професія, працездатність, стать, належність до партії чи комсомолу.

В окупованому Переяславі 4 жовтня гітлерівцями була проведена акція по масовому розстрілу євреїв: здебільшого жертвами були літні люди, жінки, діти та інваліди. Вона тривала декілька днів. В акті комісії від 27 вересня 1943 року написано: «Облавою гестапо було підібрано все населення: чоловіки, жінки та діти єврейської національності. Вони повинні були захопити з собою найцінніші речі особистого вжитку: взуття, одяг, і йти в двір колишньої фабрики. Коли їх було зібрано понад 600 чоловік, головорізи вирішили познущатися над своїми нещасними жертвами, що дивилися на них переляканими очима, не знаючи, що з ними буде зараз, через декілька хвилин. Цих людей примушували танцювати, співати, плигати, бити один одного, лягати ниць до землі і знову вставати. Велику частину побили до крові, відібрали найкращі речі і загальною колоною відправили за місто до глиновища, що біля кладовища, по дорозі на село Карань І ось тут був вчинений розстріл, небувале в історії жорстоке знущання над всіма людьми. Розстріляли спочатку чоловіків і жінок, дітей кидали живими в ями і неглибоко загортали землею, так що на другий день виступала кров. Хто лишився з єврейського населення не спійманий облавою в наступні дні, в міру їх виявлення, були також знищені в кількості біля 200 осіб на тому самому місці» [4].

У Переяслав-Хмельницькому міському архіві зберігається фото загальної могили розстріляних у жовтні 1941 року.

19 травня 1943 року була проведена чергова акція по масовому розстрілу євреїв. Були розстріляні вісім жінок - єврейок, які мали шлюб з українцями і у яких зосталися малі діти: Песя Бухановська, Гана Ваценко, Катерина Бутнік, Броніслава Керліх (Поліщук), Полдіна Сердюк: а також вчитель математики Семен Ісайович Хабад та бабуся Цив'я-Доба Вольківна Куцовська, яка жила в селі Дениси у своєї дочки. Ця бабуся приїхала з Києва і була дружиною Арона Мусійовича Куцовського. В селі Демя'нці був вбитий і Волько Ізраїльович Астрахан [5]. Неправдоподібно стислий термін підготовки і проведення небувалої за масштабами страти величезної кількості міських жителів, переважно жінок, старих і дітей, став можливим завдяки тому, що вся акція від початку до кінця була спланована й розрахована до деталей заздалегідь.

Перебуваючи на тимчасово окупованій фашистами Переяславщині, декілька жінок встигли втекти від облави. Спочатку переховувалися у своїх знайомих, а потім пішли по селах аж до Черкаської області. Це Ганна Григорівна Фінкельштейн - вчителька молодших класів, Ліза Вольківна Полінкер та Поліна Янкелівна Карлінська - робітниці.

Роза Ісаківна Просянікова, на той час молода дівчина- дев'ятикласниця, так розповідала про себе. «Життя мого покоління поділилося на дві основні віхи: до війни і після. Довоєнне життя обірвалося трагічним ранком 22 червня 1941 року. В наше місто фашисти увірвалися в перші місяці війни. Все населення виганяли на роботи. В перший день нас побили шомполами так, що мати сказала мені: «Якщо так буде повторюватися, хай мене краще розстріляють». Нещасна. Вона ще не знала, що це станеться на початку жовтня, а точніше 4-го числа. Я була у подруги. А коли дізналася, що євреїв погнали до мосту через Альту, намагалася наздогнати натовп. Від розстрілу мене врятував вчитель хімії Яків Федорович Білошицький. Вихопив з натовпу і переконав, що ніхто нікуди євреїв вивозити і не думає. Він наказав сховатися на єврейському кладовищі, де зараз музей просто неба. Туди мені Галина Карман і Надя Майборода приносили їжу. Згодом опинилась в Німеччині в концтаборі Равенсбрюк. 30 квітня 1945 року Радянська Армія мене звільнила з табору Нойбрандербург. Повернувшись додому, дізналась про трагічну долю рятівника Я. Ф. Білошицького. Він загинув у Бухенвальді, куди потрапив через донос за зв'язок з підпіллям».

87-річна Меланія Феофанівна Василенко згадує про директора єврейської школи № 3 Естер Аронівну Дікінштейн: «Як керівник школи, як людина Естер Аронівна була справедливою, чуйною до людей. З першого дня війни її призвав райком партії на роботу по евакуації. Вона всю себе віддавала роботі. Організовувала евакуацію з району тисячі голів худоби з колгоспів, МТС, транспорт, тощо. Всіх і все евакуювала, а себе не встигла, бо не думала про себе. І ніхто про неї не подбав. Так і залишилася тут під час окупації. Де вже переховувалася, невідомо, тільки навесні 1942 року серед розстріляних німцями людей одна з учениць її школи (Палочка Надя) впізнала Естер Аронівну. Так закінчилося життя славної і доброї людини» [6, с. 56].

Численні дані свідчать, що євреї Переяславщини, стосовно яких проводилась політика геноциду, не були покірною жертвою нацистів. Опір знаходив свій вияв у пасивній, активній та неорганізованій формах. Невиконання розпоряджень окупантів, втечі були характерною реакцією євреїв, які протестували проти дій режиму. Ці форми опору не мали політичної основи, не пов' язувалися з певною ідеологію і спрямовувались переважно на порятунок, збереження людської гідності. Участь місцевого населення у допомозі євреям була мотивована принципами загальнолюдської моралі. Рятували, переховували не носіїв певної ідеології, а сусідів по соціуму й ареалу проживання. Ці дії кваліфіковано як окремий вид громадянського опору, спрямований на збереження принципів загальнолюдської моралі [6].

На численних прикладах було з'ясовано, що місцеве населення не залишилося мовчазним свідком безчинств, які здійснювались окупантами. За будь-яку форму допомоги євреям з боку місцевого населення карателі застосовували проти нього жорстокі репресії. Незважаючи на це, факти участі місцевого населення у порятунку співгромадян були непоодинокими. Після масових розстрілів у Переяславі ще залишалися євреї, які не з' явилися на збірний пункт. Багато хто з них був у змішаних шлюбах, і їх рятували неєврейські родичі. Хтось намагався сховатися за допомогою сусідів, знайомих, діставали документи на інше ім'я. Лінецька Оксана Андріівна (1910-2000), врятувала 15-річного сусідського хлопця Іцика Булкіна, давши йому ім'я Володимир та своє дівоче прізвище. Після повернення додому він залишив це ім'я собі назавжди.

Коломієць Ганна Юхимівна (1900-1983) та її донька Коломієць (Бурчик) Галина Василівна (1928 р.н.) проживали в селі Стовп'яги. В 1943 році під час розстрілу жінок-єврейок, які мали шлюб з українцями, переховували після страти їхніх матерів чотирьох дітей: Галю, Льоню, Любу та Ларису.

Сім'я Бабчунів: Наталія Федотівна (1901-2003), Олександр Костянтинович та їх син Федір Олександрович (1929-2005), які проживали в селі Пристроми Переяславського району переховували Ревекку Янкелівну Сапір та її малолітніх доньок Валю та Люду. На превеликий жаль, матір врятувати не вдалося. Вона загинула в 1942 році, а дівчатка вижили.

Клавдія Павлівна Попова в жовтні 1941 року врятувала подружжя Лінецьких. Весь цей час, поки тривала окупація

Переяслава, Ісаак та Берта Лінецькі переховувалися по черзі у своїх друзів. Їсти їм возив син Попових - Василь [7, c. 14].

Особливостями Голокосту на Переяславщині була відсутність стихійних погромів; високий рівень «ефективності» проведених репресивних заходів у перші місяці окупації; відсутність гетто і таборів праці, ліквідація евакуйованих євреїв; застосування різних методів знищення людей [8, c. 22].

Після визволення Переяслава точних підрахунків жертв геноциду не проводилося, але ми вважаємо, що не менше 1000­1500 чоловік було знищено під час масових розстрілів в жовтні 1941-го, червні 1942-го та травні 1943-го років. Наслідки Катастрофи українського єврейства були вражаючі: єврейська громада Переяславщини була майже вся знищена, живими залишились тільки ті, хто встиг евакуюватися до окупації і ті, кого врятувало місцеве населення. Разом з сотнями тисяч українських євреїв загинув величезний пласт культури єврейського народу, культури Переяславщини.

Джерела та література:

1. Алтухова О. Трагічна річниця: Масове знищення євреїв в 1942 р. в обл. / О. Алтухова // Шалом Алейхем. - 2002. - № 11. - С. 24.
2. Гончаренко О. Голокост як історична подія і проблеми теорії громадянського суспільства / О. Гончаренко // Формування громадянської компетентності учнівської молоді. Відкриття європейського року громадянської освіти в Україні: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції 8-9 лютого 2005 р. - Харків: ХОНМІБО, 2005. - С. 134.
3. Гехтман Ц. Євреї Переяславщини / Ц. Гехтман. - К.: ТОВ «АТОПОЛ.», 2010. - С. 183.
4. ДАКО, ф. 5634, оп. № 1, спр. № 1892, арк. 154.
5. ДАКО, ф. 5678. оп. № 3, спр. № 1894, арк. 131.
6. ДАКО, ф. 5634. оп. № 1, спр. № 1881, арк. 181.
7. Книга Пам'яті України. 1941-1945: Наук.-публіцист. видання / Гол. редколегія І. О. Герасимов, заст. голови І. Т. Муковський, П. П. Панченко, відп. секретар Р. Г. Вишневський. - К.: Пошуково- видавниче агентство «Книга Пам'яті України», 2000. - С. 179.
8. Махун С. Скорботна річниця: Про трагедію Бабиного Яру / С. Махун. - К. 1999. - С. 87.

Ключові слова: Голокост, Переяславщина, трагедія, євреї.

In this paper, we propose a vision of Holocaust history, historic places and events that have symbolic importance for the history of the town of Pereyaslav-Khmelnitsky. Shows the fate of the Jewish people in these difficult years.

Keywords: Babi Yar, the Holocaust, Pereyaslav, the tragedy of the Jews.