Евакуація сільськогосподарської техніки Циблівської машинно-тракторної станції Переяславського району Київської області в роки німецько-фашистської окупації (1941-1943 рр.)

Напередодні війни 1941-1945 рр. 76 колгоспів Переяславського р-ну Київської обл. обслуговувало три машинно-тракторні станції (МТС): Циблівська, Переяславська. Студениківська.

Циблівська МТС була організована у 1935 р., розташовувалася в с. Хоцьки Переяславського р-ну. Зі спогадів бригадира Циблівської МТС Федора Павловича Мисюри відомо, що 1936 р. у Циблівській МТС було 30 тракторів ЧТЗ, 8 комбайнів «Комунар» і 2 комбайни «Сталінець», 18 молотарок [4]. Напередодні війни технічний парк Циблівської МТС значно зріс. Вже нараховувалося 60 тракторів, 20 комбайнів, 22 молотарки, 9 автомашин. МТС була повністю обладнана всім необхідним для проведення капітального ремонту тракторів і сільськогосподарських машин. У свою чергу, своєчасний ремонт техніки забезпечував успішне виконання сільськогосподарських робіт. У цей час Циблівська МТС обслуговувала 19 колгоспів Переяславського р-ну, працівники станції постійно перевиконували план робіт, обслуговуючи територію площею 19 532 га: удобрювали поля, піднімали пари, орали на зяб. Циблівська МТС мала великий штат працівників, який включав: директора, двох заступників, старшого агронома, 6 дільничних агрономів, 4 механіки, 20 комбайнерів, 22 машиністів, 120 трактористів, поділених на 14 тракторних бригад. Основу тракторного парку складали трактори ЧТЗ і комбайни «Комунар» [3].

3 липня 1941 р. в країні оголошена евакуація до глибокого тилу країни установ та колгоспного майна. В Переяславському р-ні до повномасштабної евакуації приступили наприкінці серпня 1941 р. Евакуації сільськогосподарської техніки МТС із сіл Переяславського р-ну передував форсований збір і обмолот врожаю зернових культур. Урожайність зернових у 1941 р. у районі видалася порівняно високою (25-30 ц з га). Комбайнери працювали, не покладаючи рук, збираючи врожай з площі до 40 га за один робочий день. Збір урожаю зернових продовжувався в Переяславському р-ні до останніх днів відходу Червоної армії. Свідок тих подій, завідуючий Переяславським райземвідділом Ю.М. Остріцький пригадував: «З перших днів косовиці мусили прискореними темпами збирати і молотити зернові. Колгоспники працювали на полі в умовах періодичного, а іноді і систематичного обстрілу авіації ворога. Причому, здебільшого ворожа авіація скидала бомби на сільськогосподарську техніку, зокрема, комбайни» [1]. Директор Циблівської МТС І.І. Гринець пригадував, що комбайни працювали безперебійно в надзвичайно складних умовах, не зупиняючи роботу навіть під час нальотів фашистської авіації. Навіть коли загарбники вийшли до Дніпра в районі Канева-Ржищева і знаходилися за 10-12 км від лінії фронту, працівники МТС продовжували роботи на території прифронтової полоси. Серед них: Назар Кондас, Олександр Баран, Борис Шинкаренко [3].

Із наближенням фашистської армії постало питання про підготовку евакуації. Відповідальним за проведення евакуації с/г техніки всіх МТС Переяславського р-ну було призначено керівника Київського обласного земельного відділу тов. Соколова. На 27 серпня 1941 р. призначене засідання бюро Переяславського райкому партії на якому були розглянуті питання евакуації. На засіданні бюро керівники МТС Переяславського р-ну отримали завдання рушати в Білгород. Місцем збору учасників евакуації призначене с. Пологи-Яненки Переяславського р-ну, на збір відводилось два дні - 28-30 серпня 1941 р. [3].

Із трьох машинно-тракторних станцій Переяславського р-ну більш-менш успішною була лише евакуація Циблівської МТС. Чимало важливої інформації про евакуацію Циблівської МТС отримуємо зі спогадів старшого механіка, а з 1944 р. - директора Циблівської МТС І.І. Гринця: «З початком війни МТС збирала хліб нормально, як це потрібно було. Всі комбайни, трактори працювали безперебійно. Ще в мирних умовах керівництвом МТС був заготовлений резерв трактористів у кількості 48 чоловік: 10 з них - за рахунок навчання жінок без відриву від виробництва, а решта, 38 чоловік, пройшли стаціонарні курси по підготовці трактористів. У перший день після нападу фашистів 93 робітники Циблівської МТС були покликані до армії. З них: 63 трактористи (зі 120), 18 комбайнерів (із 20), 12 машиністів (із 22). Всі мобілізовані особи були направлені до спеціальних підрозділів у якості шоферів і танкістів. Тих, хто пішов воювати, замінили робітники з числа резерву - 48 осіб, переважно, жінки й пенсіонери з колишніх працівників МТС. На них було покладене складне та відповідальне завдання - забезпечити збір урожаю. Ще до початку офіційної евакуації керівництво Циблівської МТС розпочало підготовчі роботи: були своєчасно запаковані в ящики запасні частини до техніки, необхідні для поточного ремонту в дорозі, відібрані найкращі станки, устаткування, інструменти, перевірені і відремонтовані сільськогосподарські машини, кінні вози. Для евакуації Циблівської МТС було відібрано 74 особи із числа бригадирів, трактористів, механіків, комбайнерів, серед яких 17 - жінки [3]. Бригадир Циблівської МТС Ф.П. Місюра також докладно описав, як проходила підготовка до евакуації Циблівської МТС: «Незважаючи на початок війни, МТС продовжувала працювати до 29 серпня 1941 р. За цей період встигли скосити колоскові й деяку частину обмолотити. Залишилось незібраним переважно просо. 29-30 серпня 1941 р.

було оголошено про евакуацію на Схід. Для евакуації МТС спеціально відібрали людей, переважно дівчат. У моїй бригаді були майже всі дівчата [4].

Місцем збору тракторного парку Циблівської МТС було визначена Оскальчена Дібровка на околиці с. Пологів-Яненок. 1 вересня виїхали по маршруту через с. Жорнокльови, м. Драбів, м. Пирятин, м. Лохвицю, м. Гадяч, с. Веприк, с. Петрівку, м. Охтирку, с. Гайворону до м. Бєлгорода (Росія). В м. Лохвиці Полтавської обл. сталася вимушена кількаденна зупинка, пов' язана із ремонтом і заправкою техніки. Тут до працівників Циблівської МТС приєднався ешелон із Яготинської МТС. Вранці 10 вересня колона виїхала з м. Лохвиці, взявши з собою запас пального 17 тонн. Рухалися повільно: в цей час йшли великі дощі і на дорогах утворилася багнюка, по 55 км в день, через кожні 150 км робили зупинку. У районі м. Лохвиці колона мало не потрапили в оточення, а в м. Гадячі Полтавської обл. - зазнала сильного бомбардування. Далі маршрут пролягав через мм. Шебекіно та Новий Оскол Бєлгородської обл. до м. Острогоржська Воронезької обл. Міст через Малий Дінець, - згадував Ф.М. Місюра, - «.був поганеньким і не витримав би наших тракторів, тому повернули на м. Харків, але в дорозі з' ясувалося, що місто вже зайняли окупанти. Доїхали до с. Малої Таволжанки, переправились через Малий Дінець і вирушили на м. Острогоржськ. Через Дон переправилися поромом (хоча був і міст, але ним не користувалися, щоб не пошкодити). Усього на лівий берег Дону 30 жовтня 1941 р. було переправлено 29 тракторів ХТЗ і 10 тракторів «Універсалів», 39 автомашин і 43 особи. Чимало сільськогосподарської техніки (16 тракторів, 14 моторів, що підходили до вантажних автомобілів) дорогою були передані частинам Червоної армії, а працівники, які їх обслуговували, - мобілізовані на службу» [3]. Коли ешелон стояв у м. Острогоржську Воронезької обл., 15 осіб (відомі прізвища - Ващенко, Ніколаєнко, Балагута, Войцик) вирішили повернутися додому. У цей час серед учасників евакуації пройшла чутка, що зі Сходу на Радянський Союз нападатиме Японія і для тих, хто переправився через Дон, уже не буде жодної можливості повернутися до України. Більшість осіб, що залишили евакуаційний ешелон, примкнули до лав відступаючої Червоної Армії. Лише одиницям вдалось пробратися в рідні краї, серед них - Ніколаєнко і Войцик. На жаль, невідомо, як склалася їхня подальша доля.

Переправившись через Дон, 14 грудня 1941 р. прибули до м. Хренового Новоусманського р-ну Воронезької обл. Тут пробули до початку весни. За зиму при 35-40-градусному морозі було відремонтовано трактори. Жили в тракторних будках. Дирекція місцевого кінного заводу надала приміщення для ремонту, де був встановлений токарний станок, за відсутності двигуна станок приводили в рух руками таким чином: мотор від трактора ХТЗ був встановлений шпильками донизу, в маховик і колінвал закладали рукоятку, на маховик надівали пас для трансмісії. Катастрофічно не вистачало комплектуючих. Тому весною 1942 р. була направлена автомашина назад до м. Острогоржська, де були раніше закопані в ящиках мотори до комбайнів «Сталінець», «У-5». Частина з цих моторів була передана місцевій МТС, а два були повернуті при реевакуації до с. Хоцьок). До початку весняних польових робіт у 1942 р. тракторний парк був повністю відремонтований і включений до складу тракторного парку Семеново-Олександрівської МТС.

При Семеново-Олександрівській МТС працівники Циблівської МТС працювали до 7 липня 1942 р. У зв'язку із наближенням лінії фронту до Дону був отриманий наказ про подальшу евакуацію вглиб країни за маршрутом: Хреново- Талове-Новохоперськ-Балашово. Кінцевий пункт призначення - Безимянський р-н Саратовської обл.

14 серпня 1942 р. приступили до роботи в Кіровській МТС Безимянського р-ну. (об'єднаний парк Циблівської і Кіровської МТС нараховував 151 трактор). Основне населення Безимянського р-ну складали колгоспники, евакуйовані з Чернігівської та Ворошиловградської обл., а також переселенці з м. Києва і навіть м. Москви. У Безимянському р-ні працювали до завершення польових робіт, із початком заморозків 6 листопада 1942 р. приступили до ремонту техніки своєї і Кіровської МТС.

Під час роботи в Безимянському р-ні працівники Циблівської МТС показали високі результати роботи. Ф.П. Місюра пригадував: «Керівник політвідділу Кіровської МТС відмітив, що люди, відірвані від сім' ї й домівки, зробили більше, ніж Хреновська МТС». Під час перебування у Безимянському р-ні спеціалісти Циблівської МТС організували курси трактористів, лише Ф.П. Місюра підготував 30 молодих спеціалістів із місцевих [4].

22 вересня 1943 р. Переяславський р-н був звільнений від окупації. Були підведені підсумки втрат, заподіяних окупантами сільському господарству району. Збитки, нанесені МТС Переяславського р-ну склали 4 млн. крб. [2].

На початку весни 1944 р. повернулися з евакуації працівники Циблівської МТС. Директор Циблівської МТС І.І. Гринець згадував: «31 грудня 1943 р. нами було одержано наказ про реевакуацію Циблівської МТС до звільнених районів України. 7 січня виїхали в Україну з залізничної станції в Безимянському р-ні Саратовської обл., зберігши повністю тракторний парк, всіх евакуйованих (46 осіб) і навіть із приростом - за час евакуації народилося 6 дітей. 22 лютого ми приїхали на станцію «Переяславську» в повному складі тракторів, станків, устаткування» [3]. Бригадир Циблівської МТС Ф.П. Мисюра згадував: «Восени 1943 р. жили в очікуванні звістки про реевакуацію. Добиралися до Переяславської станції 4 місяці (з грудня 1943 р. до березня 1944 р.). Лише в Харкові стояли 16 діб. Під Каневом ще гриміли гармати, як ми вже були вдома. Робота переяславчан за Волгою була високо оцінена керівництвом. Під час евакуації відзначилися: Кириченко Павло Ничипорович (бригадир 1-ї тракторної бригади), Кузьменко Василь Михайлович (бригадир 5-ї тракторної бригади), трактористки - Одинець Маруся, Мазур Ганна, Рибак Тетяна» [4].

У Музеї хліба НІЕЗ «Переяслав» експонується трактор ХТЗ 15/30 (інв. №ПХІМ-3566), на якому Т.Ф. Рибак у вересні 1941 р. виїхала з с. Хоцьок Переяславського р-ну в евакуацію до Саратовської обл. і повернулася назад у березні 1944 р., пройшовши своїм ходом 2 800 км. Після повернення на Переяславщину трактор працював до 1949 р. У 1962 р. був переданий до Переяслав-Хмельницького державного історичного музею, а в 1984 р. - до Музею хліба. У 1982 р. Т.Ф. Рибак передала до музею знаряддя для ремонту техніки, які були з нею в евакуації: ключі гайкові (інв. №Е-2924, Е-2925), долото (інв. №Е-2923), плоскогубці (інв. №Е-2926), молоток (інв. №Е- 2927). Свої знаряддя для ремонту техніки передали й інші працівники Циблівської МТС, які були в евакуації. Г.І. Дегтяр, колишній бригадир тракторної бригади, передав кусачки (інв. №Е-3594) і молоток (інв. №Е-3593). Колишній механік Циблівської МТС А.К. Федоренко передав: молоток (інв. №Е- 3602), розвідний ключ (інв. №Е-3603), плоскогубці (інв. №Е- 3604), зубило (інв. №Е-3605), ключ гайковий (інв. №Е-3606), щуп (інв. №В-700) [5].

Таким чином, евакуація с/г техніки із території Переяславського р-ну багато в чому виявилася невдалою. Із трьох МТС, що діяли в Переяславському р-ні на початку війни, вдало пройшла евакуація лише Циблівської МТС. Історія евакуації Переяславської та Студениківської МТС буде висвітлена в подальших наших дослідженнях.

Джерела та література:

1. Гак Д.В. Стенограма спогадів завідуючого Переяслав-Хмельницького райземвідділу (старшого агронома Циблівської МТС) Остріцького Юрія Миколайовича від 20.07.1946 р. // Особистий архів М.І. Жама.
2. Ліщук Н.Н. Стенограма спогадів Голови Переяслав-Хмельницького Райвиконкому тов. Батрака Петра Івановича від 19.07.1946 р. // Особистий архів М.І. Жама.
3. Гак Д.В., Ліщук Н.Н. Стенограма спогадів директора Циблівської МТС Гринця Івана Івановича від 9.07.1946 р. // Особистий архів М.І. Жама.
4. Гак Д.В., Ліщук Н.Н. Стенограма спогадів бригадира тракторної бригади Циблівської МТС Місюри Федора Павловича від 9.07.1946 р. // Особистий архів М.І. Жама.
5. НІЕЗ «Переяслав». Фонди. Облікова документація. Інвентарні групи «ПХІМ», «Е», «В».

Ключові слова: сільськогосподарська техніка, машинно- тракторна станція, Переяславський район, окупація, евакуація, колгосп, тракторна бригада.

The article discusses the history of the evacuation of agricultural machinery machine-tractor stations of Pereyaslav district, Kyiv region in the years of Nazi occupation (1941-1943). Attention is paid to the issues of preparation for evacuation, the phases of its implementation and the re-evacuation.

Keywords: agricultural machinery, machine-tractor station, Pereyaslav region, occupation, evacuation, farm, tractor brigade.