Єпископи Переяславля Руського ХІ-ХІІІ ст.

Важко сказати, коли саме проникло християнство у межі древнього Переяславського князівства і як прищеплювалося та поширювалося. Той факт, що прийняття християнства після визнання його св. Володимиром панівною релігією в своїй державі не тільки не викликало спротиву жителів Переяславського князівства, а й утвердилося тут без особливих зусиль проповідників, без сумніву, свідчить, що ця релігія здавна була відомою, переважно для міського та торгівельно-промислового класу населення. Це цілком природно, адже жвава торгівля з Тавридою та Візантією познайомили придніпровських мешканців з початками християнської віри.

Так, із житій св. Стефана Сурозького та св. Георгія Амастридського ми дізнаємося, що у VIII ст. серед русів уже було багато християн. Костянтин Багрянородний розповідає, що значна кількість русів хрестилася за правління візантійського імператора Василя Македонянина (2 пол. ІХ ст.) і тоді ж узяли собі єпископа. Дослідники під час археологічних розкопок і в наш час виявляють бронзові ікони, хрести-енколпіони, медальйони, які відносяться до більш раннього періоду, ніж хрещення Русі (988 р.). Усе це дало підстави російському історику І. Срезневському зауважити: «І до 988 року були на Русі християни... і за княгині Ольги, і за Аскольда і Діра, і навіть раніше».

М. Максимович зазначає: «Населення тут було вельми густим, і служба Божа майже повсюди здавна правилася у заснованих тут князями і народом християнських православних храмах».

Спочатку Переяславське князівство в церковному відношенні залежало від Києва. Але дуже швидко, щоправда, на короткий відрізок часу, Переяслав став стольним городом митрополії Руської. Незаперечним є той факт, що двоє перших історично відомих руських митрополитів - Леон та Іоанн - носили титул «Київський і Переяславський» і жили в Переяславі. Після перенесення митрополичої кафедри з Переяслава до Києва у Переяславі була запроваджена єпископія. Можна припустити, що це трапилося у той час, коли Переяслав виокремився у самостійне князівство, тобто на поч. 2 пол. ХІ ст. Це тим більше вірогідно, що державна влада в древній Русі заради свого зміцнення та укріплення завжди намагалася опиратися на авторитет влади духовної.

У ХІ ст. Переяслав уже був обнесений кам'яною стіною з міцними воротами. У місті знаходилися такі кам'яні церкви: 1) Воздвиження Чесного Хреста Господня, побудована в 1008 р. св. Володимиром, 2) церква св. Архангела Михаїла - кафедральний собор переяславських єпископів, будівництво якого розпочате князем В. Мономахом і завершене св. Єфремом, 3) надбрамна церква св. Феодора і 4) церква св. Андрія біля міських воріт, побудована св. Єфремом, 5) церква Успіння Пресв. Богородиці, побудована в 1098 р. В. Мономахом на «княжому дворі». У Переяславі знаходилася також церква св. Іоанна з монастирем і міцною в'язницею при ньому. У найближчих околицях Переяслава були розміщені монастирі св. Савви, Різдва Пресв. Богородиці та свв. мчч. Бориса і Гліба.

Із часу утвердження в Переяславі окремої єпископії і до поч. 2 пол. ХІІІ ст. переяславську кафедру посідало цілий ряд єпископів. На жаль, установити з повною історичною достовірністю спадкову послідовність єпископів переяславських ХІ-ХІІІ ст.

неможливо. Одні дослідники обмежують список переяславських єпископів у даний часовий проміжок десятьма особами, інші доводять їх численність до дванадцяти, чотирнадцяти і навіть до вісімнадцяти осіб.

Наводимо найбільш вірогідний з точки зору історичної достовірності послідовний ряд єпископів переяславських з ХІ до поч. 2 пол. ХІІІ ст.

За припущеннями деяких дослідників, першим єпископом переяславським був Леонтій (Леон), часом поставлення якого на переяславську кафедру був період з 1054 по 1061 рр. Остання згадка про цього владику датується 1149 р. [1, с. 100]. Очоливши переяславську єпархію, Леонтій розгорнув бурхливу діяльність на північному сході князівства, проповідуючи християнство і викриваючи «сонмище идолослужителей». Загинув під час повстання смердів під керівництвом волхвів у 1071 р. Остання згадка про цього владику датується 1149 р. [1, с. 102].

Достовірні дані про церковну організацію Переяслава з'являються лише у 1072 р. Літописець, описуючи урочистості 20 травня 1072 р. у Вишгороді з приводу перенесення мощів свв. Бориса і Гліба, після переліку князів та митрополитів згадує серед багатьох духовних осіб єпископа Петра переяславського і Миколая - ігумена переяславського [3, с. 121]. Однак переяславські синодики вказують на те, що першим єпископом усе ж був не Петро, а Миколай [2, с. 112].

Св. Симеон, єпископ Володимирський у «Посланії до чорноризця печерського Полікарпа» пише: «З печерського монастиря багато поставлені в єпископи. Миколай і Єфрем у Переяславі». Так як цей лист датований не пізніше 1225 р., і в ньому говориться майже виключно про перших ієрархів древніх руських єпархій, до того ж, одразу за Миколаєм згадується Єфрем, котрий став безпосереднім наступником переяславського єпископа Петра, який посідав кафедру в 1072 р., можна визначити, що Миколай і був першим переяславським єпископом, яким вважають його і синодики переяславські. Іншого єпископа переяславського з ім' ям Миколай у ХІ-ХІІІ ст. ми не зустрічаємо. Роки перебування його на кафедрі невідомі, але, без сумніву, він посідав її до 1072 р.

Про єпископа Петра відомо, що він як переяславський єпископ був присутній у числі інших ієрархів при перенесенні мощів свв. мчч. Бориса і Гліба 20 травня 1072 р. зі старої дерев'яної церкви до відбудованого київським князем Ізяславом дерев'яного храму у Вишгороді. Дати висвячення Петра на єпископа переяславського і його смерті невідомі.

Св. Єфрем був улюбленим домоправителем київського князя Ізяслава Ярославича. До сьогодні точно не визначено його походження, невідомо, що примусило його змінити блискуче становище улюбленця князя на сповнене труднощів життя смиренного ченця Києво-Печерської обителі. До монастиря св. Єфрем був прийнятий ще прп. Антонієм, основоположником чернечого життя у Русі.

Чернечий постриг св. Єфрема був причиною великого гніву на монахів і на самого прп. Антонія князя Ізяслава, який мав намір навіть повністю зруйнувати Києво-Печерську обитель. Гнів князя примусив прп. Антонія та монахів тимчасово залишити Київ. Вірогідно, з цієї ж причини св. Єфрем оселився в одному з монастирів Константинополя. Під час свого перебування у Візантії св. Єфрем за дорученням прп. Феодосія списав для нього «устав студійський» і надіслав йому біля 1063 р.

Єпископом переяславським св. Єфрем став не раніше 1072 р., бо тоді кафедру ще посідав Петро, і не пізніше 1089 р., так як тоді св. Єфрем уже святительствував у Переяславі. Про діяльність св. Єфрема як єпископа переяславського у літописі записано так: «Въ лето 1089 священа бысть церковь св. Михаила Переяславльская Ефремом митрополитом тоя церкви, юже бе создал велику сущу, бе бо преже в Переяславли митрополия, и пристрои ю великою пристроею, украсивъ ю всякою красотою, церковными сосуды. Бе бо тогда многа здания воздвиже: докончивъ церковь св. Михаила, заложи церковь на воротехъ городнихъ во имя святого мученика Феодора, и после св. Андрея у церкве отъ воротъ и строенье баньное каменно, сего же не бысть преже въ Руси; и градъ бе заложи каменъ, отъ церкви святого мученика Феодора и украси градъ Переяславльский здании церковными и прочими зданьи» [3, с. 137].

Св. Єфрем як колишній боярин і головний домоправитель князя, міг бути людиною заможною, отже, мав кошти на вищезгадані будівлі. Своїми зусиллями на користь громадськості св. Єфрем заслужив пошану і вдячність сучасників, а тому він, будучи наступником митрополитів за місцем кафедри, міг користуватися і користувався почесним титулом митрополита.

Ще раз згадує літопис про св. Єфрема під 1091 р., коли він був присутній при перенесенні мощів прп. Феодосія Печерського. Літописні сказання називають св. Єфрема «скопцем», що було тоді і в Русі, і в Греції звичним явищем.

Роки висвячення св. Єфрема на Переяславську єпископію та рік його смерті невідомі. Мощі св. Єфрема знаходяться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври, пам'ять його святкується 28 січня (10 лютого).

Про єпископа Симеона І відомо лише, що він перебував на Переяславській кафедрі під час князювання в Переяславі Володимира Мономаха і будував разом із князем церкву Успіння Пресв. Богородиці у Смоленську [5, с. 146].

Єпископ Лазар був висвячений на єпископа переяславського у 1105 р. (можливо, він був ігуменом Київського Видубицького монастиря). У 1115 р. він брав участь у перенесенні мощів свв. мчч. Бориса і Гліба з дерев'яного до новозбудованого кам'яного храму. 7 вересня 1117 р. єпископ Лазар помер у Переяславі [3, с. 185, 199, 202]. Літописні сказання називають єпископа Лазаря «блаженним».

Єпископ Сильвестр висвячений на кафедру біля 1119 р. був ігуменом Київського Видубицького монастиря. У літописі знаходимо тільки коротку згадку про смерть єпископа Сильвестра 12 квітня 1125 р., у Великий Четвер (1, с. 101). Єпископа Сильвестра літописи також називають «блаженним».

Єпископ Іоанн управляв Переяславською єпархією у 1123-1126 рр. Під час його перебування на кафедрі внаслідок землетрусу у Переяславі був зруйнований кам'яний храм св. Михаїла, збудований св. Єфремом.

Дата висвячення на єпископську кафедру Марка (Маркелла) невідома. Він призначений єпископом переяславським князем Ярополком Володимировичем у 1128 р. Був ігуменом Переяславського монастиря св. Іоанна. Роком його смерті літопис називає 1134 р.

Єпископ Макарій посідав кафедру з 1134 по 1141 рр.

Єпископ Євфимій був поставлений на кафедру у 1141 р.

У 1146 р. у Переяславі княжив Ізяслав Мстиславич. Після смерті київського князя Всеволода Ольговича кияни запросили Ізяслава на княжіння в Києві. Ізяслав отримав благословення на переїзд до Києва єпископа Євфимія після молитви в соборному храмі св. Михаїла.

У 1147 р. переяславський єпископ Євфимій брав участь у соборі руських єпископів, які обрали митрополитом Русі Климента Смолятича без згоди Константинопольського патріарха. У тому ж році він постриг у ченці київського князя Ігоря Ольговича, який був захоплений у полон Ізяславом Мстиславичем і знаходився спочатку у Видубицькому монастирі, а потім у в'язниці при Переяславському монастирі св. Іоанна. У 1149 р. Ізяслав Мстиславич готувався воювати зі своїм дядьком князем Юрієм Долгоруким. Після богослужіння в храмі св. Михайла Євфимій просить Ізяслава помиритися з дядьком і не проливати невинної крові. Князь не дослухався до прохання єпископа.

Рік смерті єпископа Євфимія невідомий. Остання згадка про цього владику датується 1149 р. [1, с. 102].

Після Євфимія у списках переяславських єпископів іде Василій, який нібито був хіротонісаний на паству в 1157 р., однак у синодиках про нього немає ніяких згадок. Взагалі 2 пол. ХІІ ст. не містить точних даних про церковне життя Переяслава, який переживав, як і Київ, період політичної депресії, викликаної загостренням міжусобної князівської боротьби за владу та посиленням центробіжних тенденцій в економічному розвитку Русі [1, с. 102].

Наступного переяславського єпископа - Феодора - згадує під 1168 р. разом із митрополитом київським Костянтином ІІ і чернігівським єпископом Антонієм Никонівський літопис [4, с. 136].

Антоній згадується у літописах під 1168 р. як присутній у сані єпископа переяславського в числі інших руських ієрархів на соборі в Києві, який зібрався для вирішення питання про те, коли можна не дотримуватися посту в середу і п'ятницю. Єпископ переяславський Антоній дотримувався думки, що слід дотримуватися посту в ці дні тижня, на які б свята вони не припадали, крім свят Різдва Христового і Богоявлення.

Про єпископа Павла відомо тільки те, що в 1198 р. він був призначений на єпископство в Переяславі князем Володимиро-Суздальським Всеволодом ІІІ Юрієвичем, який у той час управляв Переяславським князівством за посередництва свого сина Костянтина Всеволодовича. Рік його смерті невідомий.

Після відходу з Переяслава останнього переяславського князя Святослава Всеволодовича у 1223 р., за дорученням чернігівського князя Михаїла Всеволодовича містом управляв у духовному та громадському відношеннях переяславський єпископ Симеон.

У 1239 р. після погрому північно-східної Русі татари рушили на південну Русь. Страшним ураганом пройшли вони по лівому боці Дніпра, через землі Переяславські. Переяслав, який відмовив татарам у покірності, був узятий приступом 2 серпня 1239 р., церква св. Михаїла пограбована та зруйнована татарами, місто спалене, більшість жителів потрапило в полон, і сам єпископ переяславський Симеон був убитий.

Руська православна церква шанує переяславського єпископа Симеона як священомученика. Мощі св. Симеона знаходяться під спудом у Дальніх печерах Києво-Печерської лаври.

У 1261 р. за князювання Олександра Невського з дозволу і на прохання татарського хана Берке, брата Батия, у Великому Сараї, столичному місті Кипчацької Золотої Орди, митрополитом Кирилом ІІІ була утворена Сарайська або Сарська єпархія.

У 1269 р. до Сарайської єпархії після одного зі страшних татарських погромів і спустошень була приєднана і древня єпархія Переяславська. Другий єпископ Сарайський, Феогност, хіротонісаний у 1269 р., почав іменуватися «Переяславським і Сарайським» і до 1279 р. мав свою кафедру в Переяславі.

У 1279 р. єпископ Феогност переносить кафедру до Сараю. Переяславська кафедра була закрита і увійшла значною мірою до складу Київської єпархії, а єпископи Сарайські після рукоположення від'їжджали вже не до Переяслава, а до міста Сарай.

Церковна влада єпископа та його кліру відігравала важливу роль у суспільно- політичному житті Переяславського князівства. Управління єпархією, сфера ідеології, суд, дипломатична та культурно-просвітницька діяльність - ось головні напрямки участі церковних діячів у житті суспільства. Аналіз структури церковного управління переяславської єпископії показує, що її адміністративний устрій відповідав світській владі, а система управління нагадувала систему князівської влади.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Корінний М. Переяславська земля. Х - перша половина ХІІІ століття / М. Корінний. - К.: Наукова думка, 1992. - С. 101.
2. Максимович М. О древней епархии Переяславской / М. Максимович // Собрание сочинений. - К., 1876. - Т. І. - С. 112.
3. Повесть временных лет. - Ч. 1. - М., Л.: Изд. АН СССР, 1950. - С. 137.
4. Никоновская летопись // Полное собрание русских летописей. - СПб., 1862. - Т. 9.
5. Щапов Я. Древнерусские княжеские уставы XI-XV вв. / Я. Щапов. - М.: Наука, 1976.

Kalinovich Olena
Bishops of Pereyaslav Ruskiy of XI-XIII centuries
The article deals with the list of Pereyaslav's bishops of XI-XIII centuries and their role in social, cultural and political life of that time town.
Key words: christianity, principality, bishop, church management, city, department, chronicle, monastery.