Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » Дослідники історичної минувшини Переяслава

Дослідники історичної минувшини Переяслава

Висвітлено та проаналізовано наймаштабніші краєзнавчі розвідки, проведені на Переяславщині видатними археологами, зокрема, Переяслав–Хмельницького історико–етнографічного заповідника.

Переяслав–Хмельницький – одне з найдавніших слов’янських міст.

Початки історії міста губляться у глибині ХІ ст. Поряд із Києвом Переяслав був одним із визначних центрів давньоруської культури. Тут і понині збереглися чудові архітектурні пам’ятки XI–XII ст. Матеріальні пам’ятки – це невтомна праця видатних учених, істориків, археологів та музейників, які впродовж всього життя відкривали та досліджували історію рідного краю, передаючи скарби історії прийдешнім поколінням.

На жаль, матеріали краєзнавчих розвідок друкуються зрідка, а відтак виховний потенціал історії рідного краю спрацьовує недостатньо. Отже, у даному огляді зроблена спроба розкрити внесок вітчизняних істориків, краєзнавців у дослідження перлини вітчизняної культури – древнього Переяслава. Аналізуючи археологічні дослідження, проведені видатними археологами, Б.О. Рибаковим, М.К. Каргером, В.Й. Довженком, Р.О. Юрою, П.В. Алексєєвим, Ю.С. Асєєвим, П.П. Толочком, М.П. Кучерою, М.І.

Сікорським та іншими вченими можна простежити поступальний розвиток усіх земель, на які розпалася Київська Русь, спростовуючи твердження деяких істориків про те, що феодальна роздробленість Русі була виключно часом її занепаду і регресу продуктивних сил. Сільське господарство, ремесла, торгівля і містобудування в другій половині XI – першій половині ХІІІ ст. досягали більш високої організації, ніж за великокнязівської доби [1]. Це підтверджують, зокрема, знайдені тут рештки склоробної майстерні та скарб високохудожніх золотих і срібних прикрас, виготовлених місцевими майстрами. Стародавнє місто під назвою Переяслав–Руський вперше згадується в договорі князя Олега з Візантією 907 як одне з чотирьох найбільших міст Київської Русі [2,c.73].

Саме тут від 907 і 945 років згадуються переяславські купці, що їздили торгувати до Константинополя, а визначну роль ремісничої частини міста підтверджує і назва одних із трьох проїзних воріт – Кузнечі [3,c.497].

В економічному і культурному піднесенні Переяславської землі відігравали розвинуті шляхи, зростаюча продуктивність праці в землеробстві, що позитивно впливало на розвиток ремесел, торгівлі, зростання кількості міст.

В тогочасному князівстві засновувалась власна єпіскопія (до 1039 року в Переяславі перебувала руська митрополія), зводились численні цивільні і культові споруди, оборонні укріплення, вівся літопис, поширювалась освіта, особливо в середовищі торгово–ремісничого люду міст. До Переяслава запрошувались висококваліфіковані будівничі, каменотеси, художники, інші майстри, в тому числі й з європейських країн, споруджувались оздоблювались архітектурні ансамблі з каменю та мармуру, що не поступалися величчю київським, чернігівським, новгородським. Новобудови поставали переважно в давньому дитинці площею 12 га, який ще в кінці X століття був обнесений валами висотою до 12 м, в конструкцію яких входили сирцева цегляна кладка та дерев’яні зруби. З трьох воріт дитинця – Кузнечих, Княжих та Єпіскопських вели шляхи до Києва та Чернігова, на Кавказ, Причорномор’я, Поволжжя. Всі ці будівлі були зруйновані під час численних ворожих навал. Проте, археологами, архітекторами, мистецтвознавцями, краєзнавцями, зокрема, працівниками Переяслав–Хмельницького державного історичного музею було відкрито та досліджено залишки численних пам’яток переяславської архітектури та монументального мистецтва, більшість яких належить до кінця XI–XII століть.

Плани досліджених переяславських культових споруд кінця XI – початку XII століття типологічно відрізняються від планів давньоруських споруд в інших землях.

Переяславська архітектура характерна для споруд константинопольської школи та нових віянь романського стилю, що тільки торував собі шлях у країнах Західної Європи. Зовнішні впливи помітні в системі перекриттів, формі внутрішніх стовпів і ряді інших архітектурних деталей [1].

Після запровадження християнства на Русі Переяслав став центром переяславської єпархії. Тут почалося велике будівництво кам’яних споруд. З ініціативи місцевого епіскопа Єфрема збудували три церкви – Михайлівську соборну, Андріївську та Федорівську надбрамну. 1098 року Володимир Мономах на княжому дворі спорудив Успенську церкву. Археологічними розкопками встановлено розташування князівського та єпіскопського дворів, виявлено фундаменти семи церков, у тому числі Успенської, рештки кам’яної стіни, яка оточувала єпіскопський двір, залишки єпіскопських воріт (за типом Київських золотих воріт), над якими стояла церква cв. Федора [3,c.497].

Перша давньоруська цивільна споруда – єпіскопський палац, віднайдений у Переяславі 1967 року Асєєвим, Сікорським, Юрою, був багатоповерховий, мав водогін (під шиферними плитами підлоги знайдено керамічні труби), в інтер’єрі – настінні мозаїчні композиції, панелі з різнокольорових мармурових плит. Обидва входи прикрашали мармурові колони. Єпіскопська брама (залишки знайдені 1955 року Ю.С. Асєєвим, О.К. Козіним, М.І. Сікорським, Р.О. Юрою) мала дві масивні, з цегли й каменю стіни, що утворювали проїзд шириною близько 4 м. До брами прилягала вкрита свинцевими листами чотирикутна вежа оборонного призначення зі сходами до церкви і, напевне, на бойову площадку.

Поблизу князівських хоромів у північній частині дитинця 1098 року Володимир Мономах заклав кам’яну церкву святої Богородиці. Рештки її досліджені Ю.С. Асєєвим. За своїм типом вона відповідала придворній князівській церкві. Будова характерна для переяславської архітектури XI століття. Система перекриття храму базилікальна. Розмірами вона значно поступалася Михайлівському собору, але могла суперничати з ним внутрішнім оздобленням [1].

Крім дитинця, кам’яними спорудами в Переяславі забудовувався й окольний град. У 1953 році М.К. Каргером досліджено надзвичайно цікавий невеликого розміру храм Спаса, що правив за усипальню якомусь боярському родові. Це одноапсидна, базилікальна споруда. Стіни зберегли значні фрагменти фресок. На вцілілій підлозі, вистеленій зеленими та жовтими плитами полив’яної кераміки, знайдено уламки високохудожньої люстри–хороса і оригінальний підсвічник, орнаментований зображеннями звірів [4,c.33].

На землях Переяславського князівства відомі ще дві будівлі XI – початку XII століття, які за типом, будівельною технікою і формами безперечно належать до переяславської архітектури. Це Юр’єва божниця в Острі Чернігівської області – єдина з пам’яток переяславської культової архітектури, що найбільше збереглася, та Летська божниця Володимира Мономаха в Борисполі на Київщині [1].

Розвивалася на Переяславській землі й ужиткова кераміка, про це, зокрема свідчать розкопки проведені у 1963 році в м. Переяслав–Хмельницькому.

Дослідниками встановлено, що околиці міста, як і вся лівобережна смуга, не мають добрих гончарних глин, і все ж у XVI–XVIII ст. тут існувало місцеве виробництво простого посуду – горщиків, мисок, кухлів, чарок, свічників, які мали черепок сірого, рідше природного жовтувато–рожевого кольору. Під сірою керамікою розуміємо таку, що випалена у безкисневому полум’ї, у так званому відновлюючому вогні, де окис заліза стає металом, забарвлюючи черепок у сіро–сталевий колір, – такі вироби в народі називають сірими, сивими, чорними, обкуреними, обдимленими. Одначе певна частина знахідок, особливо полив’яні та мальовані миски й полумиски періоду XVII–XVIII ст., – це вироби, привезені з Правобережжя, частково з Чернігівщини та Полтавщини.

В XIX та XX ст. мешканці Переяслава користувалися мисками виготовленими в Каневі або в селі Постав–Муці на Лубенщині.

Найдавнішим серед переяславських знахідок є посуд, що відноситься до періоду Київської Русі. Це здебільшого горщики, які своєю формою, розписом та технологією виробництва аналогічні з виробами Києва та інших місцевостей Наддніпрянщини XI–XIII ст. Виявлено також багато уламків великих амфор з товстими ручками та рубцьованими шийками. Колір черепка цих імпортних предметів жовто–рожевий, але знайдено ще й верх сірої амфори так званого київського типу – невеликої з широким горлом та двома маленькими вушками.

Серед полив’яного посуду, знайденого в Переяславі, значний інтерес становить розпис великого горщика, вкритого зеленою свинцевою поливою.

Плетінковий мотив його декору аналогічний з орнаментом графіки та різьби по каменю XII–XIII ст. Також, живучість давньослов’янських традицій в кераміці Наддніпрянщини підтверджують знайдені в Переяславі глибокі миски періоду XV–XIX ст. Всі вони виконані на швидкообертовому ножному гончарському крузі і дуже близькі до мисок черняхівського та зарубинецького типів поховань. Крім ужиткового посуду, під час розкопок знайдено багато пічних кахлів.

Кахлі XVI–XVII ст. неполив’яні, мають невисокі рельєфи, прикрашені різноманітними візерунками – квітами, картушами, плетінками, мотивами народної вишивки і різьби по дереву тощо. Кахлі XVIII ст. характеризуються зовсім низьким рельєфом або гладкі, часто вкриті темно–зеленою поливою.

Орнамент не обмежується площиною однієї кахлі, а будується так, щоб пов’язуватися з орнаментом сусідньої, що взагалі властиве українським бароковим кахлям [5].

В 1955 році житель міста Переяслав–Хмельницького, копаючи погріб на своїй садибі поблизу Михайлівської церкви, натрапив на масивну кам’яну стіну. Даний об’єкт чудово зберігся. Науковими працівниками Переяслав–Хмельницького державного історичного музею було встановлено, що знахідка мала церковний характер та безсумнівно належала до ХІ ст. [6].

В 1956 році дослідження стародавньої споруди продовжували учасники Галицько–Волинської археологічної експедиції Інституту історії матеріальної культури АН СРСР на чолі з М.К. Каргером. Розкоп, закладений у північно–західній частині бастіону, показав, що насип бастіону складався з сірої землі з незначною домішкою щебеню, переважно у вигляді незначних уламків будівельних матеріалів XI ст. В результаті цих розкопок вдалося відкрити північну частину невеликої прямокутної споруди з вхідним отвором в північній стіні, визначити її розміри, а також виявити кам’яну стіну, що примикала до північно–східного кутка приміщення. На західній стороні стіни збереглися три прямокутні виступи–лопатки, з східної сторони, на місці повороту, знайдено рештки гончарської печі XVII ст. В східній частині бастіону було розкопано торцеву частину другої стіни, яку вдалося простежити на протязі 3,5 м.

В 1958 році під час розкопок храму XI ст. на площі Возз’єднання було знято частину валу бастіону, і це дало можливість розпочати дослідження споруди на більш широкій площі. Проте в 1958 році дані роботи не були завершені. В 1959 році після повного знесення бастіону дальші розкопки проводили співробітники Переяслав–Хмельницького державного історичного музею. Було виявлено чотирикутну в плані будову, що найкраще збереглася і була лише частиною комплексу кам’яних споруд. В серпні 1960 року розкопки комплексу споруд продовжила експедиція Інституту археології АН УРСР за участю Інституту теорії і історії архітектури і будівельної техніки, Відділу вивчення народної творчості та історії українського мистецтва АБiА УРСР та співробітників Переяслав–Хмельницького державного історичного музею.

Як пізніше було з’ясовано, дана знахідка являлася комплексом споруд кам’яних воріт, над якими була надбрамна церква. Це були лише припущення, проте аналогічні ворота з надбрамними церквами відомі нам і в інших давньоруських містах: Золоті ворота в Києві (1037 р.) і Володимирі–на–Клязьмі (1164 р.), Троїцька надбрамна церква в Києво–Печерській лаврі (1106 р.) та ін. Наявність такого комплексу саме в Переяславі підтверджує літопис [7].

У 1994–95 рр. археологічною експедицією Переяслав–Хмельницького державного історико–культурного заповідника здійснені дослідження на поселенні трипільскої культури, розміщеному на західній околиці м. Переяслава–Хмельницького, поблизу хут. Комуна, в урочищі Крутуха–Жолоб.  Поселення відкрите у 1969 році експедицією «Славутич» Інституту археології АН УРСР, якою досліджено невелике наземне житло. Детальним обстеженням уточнена його площа, яка складає більше 10 га (450–500х250м), та виявлено декілька залишків наземних жител. Проте планіграфія поселення залишається не визначеною, а стратиграфічна ситуація ускладнена наявністю культурних нашарувань черняхівської культури [8].

Велику роботу по виявленню, вивченню та охороні пам’яток культури Переяславської землі доби Київської Русі проводили організації українського товариства охорони пам’яток історії та культури Київської, Сумської, Харківської, Полтавської та Чернігівської областей, на території яких в XI–XIII століттях були володіння переяславських князів. Завершилась паспортизація пам’яток археології та культури за єдиною уніфікованою формою. У Київській та Харківській областях видано підготовлені за участю Товариства довідники з археології, карти–схеми розташування пам’яток історії та культури.

Підготовлені відповідні видання в Полтавській і готуються в Чернігівській та Сумській областях.

Особливо слід відзначити внесок у справу збереження, наукового дослідження та популяризації тогочасних пам’яток краєзнавців та інших активістів Переяслав–Хмельницької міської та районної організацій Товариства Київщини. Працюючи в тісному контакті з науковими співробітниками Переяслав–Хмельницького державного історичного музею, де директором був відомий краєзнавець, член Республіканського правління українського товариства охорони пам’яток історії та культури М.І. Сікорський, організації багато зробили для виявлення та всебічного вивчення неповторних пам’яток Переяславської землі. Також, членами секції пам’яток археології районної організації, яку очолював науковий працівник історичного музею Г.М. Бузян, було повністю обстежено не тільки Переяславський, а також Яготинський, Обухівський і частину Баришівського районів, підготувано та передано Інституту археології АН УРСР і правлінню обласної організації Товариства кваліфіковані наукові звіти, креслення, фотоальбоми тощо. В проведеній роботі певна заслуга належала юним охоронцям пам’яток Переяслав–Хмельницького профтехучилища №2, середньої школи №1, середніх шкіл сіл Дем’янці та Вінниці. Було зроблено спробу дослідження підземних ходів XI століття, що ведуть від Михайлівської до Успенської та Богородицької церков у районі Переяславського дитинця [1].

Наукові секції, які діяли при правлінні Переяслав–Хмельницької районної організації, не тільки виявляли численні пам’ятки історії та культури, а й дбайливо їх охороняли, пропагували, ефективно використовували в патріотичному вихованні трудящих.

Отже, історичний вклад дослідників Переяславської землі та місцевих краєзнавців неоціненний, під кутом зору дослідження історичної минувшини і потребує подальшого вивчення. Окрім того, Переяслав–Хмельницький може слугувати прикладом, як слід охороняти, зберігати і популяризувати пам’ятки історії та культури. Матеріали Переяславських експедицій дають багато нових цінних даних про те, як упродовж віків змінювалося соціально–економічне життя одного із древніх міст, Київської Русі, якими були побут та звичаї міського і сільського населення краю.

Список використаних джерел

  1. Корінний М. Спадщина переяславської землі / М.Корінний // Пам’ятникиУкраїни: (информационно методический бюллетень на украинском языке). – 1979. – №1. – С.30–32.
  2. Переяслав–Хмельницький / Укр. рад. енцикл.: Т.11. – К.: Голов. ред. УРЕ, 1963.
  3. Демидюк В.І. Переяслав–Хмельницький / В.І. Демидюк, М.І. Сікорський // Історія міст і сіл УРСР: В 26 т.: Київ. обл. – К., 1971. – С.496–515.
  4. Ференцева Ю.В. Переяслав–Хмельницький: Путівник / Ю.В. Ференцева – К.: Балтія Друк, 2004. – 72 с.
  5. Лащук Ю.П. Ужиткова кераміка з Переяслава / Ю.П. Лащук // Народна творчість та етнографія: (етнографічний відділ Переяслав–Хмельницького історичного музею). – 1965. – С.66–69.
  6. Асеев Ю.С. Памятник гражданского зодчества ХІ в. в Переяславле–Хмельницком: [Киев. обл.] / Ю.С. Асеев, М.И. Сикорский, Р.А. Юра // СА. – 1967. – №1. – С.199–214.
  7. Асєєв Ю.С. Дослідження кам’яної споруди ХІ ст. в Переяслав–Хмельницькому дитинці / Ю.С. Асєєв, О.К. Козін, М.І. Сікорський, Р.О. Юра // Вісн. Акад. буд–ва і архітектури УРСР. – 1962. –№4. – С.57–61.
  8. Бузян Г. Дослідження пізньотрипільського поселення Крутуха–Жолоб поблизу Переяслава / Г.Бузян // Переяславська земля і духовний світ людини. Збірник наукових праць. – К.: Переяслав–Хм.: Пальміра, 1998. – С.4–7.

Автор: Людмила Науменко, аспірантка, Переяслав–Хмельницький державний педагогічний університет ім. Григорія Сковороди // Гілея: науковий вісник. - 2013. - № 73. - С. 114-115.

1