Доля українських емігрантів у роки Другої Світової війни

З проголошенням державної незалежності України стало можливим відновити українську історію як діалектичний процес із притаманними йому суперечностями, досягненнями і втратами. Цей процес, на думку науковців, триває і сьогодні та характеризується переоцінкою багатьох історичних подій, зокрема і Другої світової війни [17, с. 4].

Відомо, що в роки Другої світової війни з різних причин за кордоном опинилася велика кількість української студентської молоді, громадсько-політичних діячів, науковців, письменників, діячів культури та мистецтва, журналістів, військовополонених, остарбайтерів та ін.

Актуальність теми обумовлюється відсутністю в науковій історичній літературі комплексного спеціального дослідження життя й діяльності закордонних українців цього часу.

Про необхідність введення до наукового обігу документів української діаспори, щоб по-новому підійти до історії української еміграції двадцятиліття, зазначали вчені Б. Цимбал, М. Палієнко, В. Піскун, І. Старовойтенко, Ю. Каліберда, І. Гирич та ін. [17, 12, 4, 14, 1].

1944 рік Володимир Державин називає початком нової доби соборнонаціональної еміграції (наддніпрянської і наддністрянської) [16, с. 13].

Одним із перших почав вивчати головні напрями еміграції зі Східної Галичини, Західної Волині та Західного Полісся впродовж міжвоєнного двадцятиліття Степан Качараба [5].

В. Петров у праці «Діячі української культури» звертає увагу на основну причину виїзду українців за кордон в останні роки Другої світової війни: «... утікачі з-поза залізної заслони якраз виїздили на постійну працю і вислизали з більшовицьких рук ...» [15, с. 6].

Важливою в плані вивчення долі українських емігрантів кінця Другої світової війни є дисертаційна робота Б. Цимбал «Матеріали фонду Івана Багряного як джерело вивчення громадсько-політичної діяльності української еміграції (друга половина 40-х - середина 60-х рр.)», 2008 р. [17].

До сучасних вітчизняних досліджень відносять і вступні слова діячів української діаспори - О. Коновала та А. Лисого. Так, в упорядкованому О. Коноваловим збірнику «Наша боротьба та наші позиції: Зб. матеріалів партії УРДП-УДРП в діяспорі» аналізується повоєнна українська еміграція Другої світової війни, а у вступі збірника А. Лисий обґрунтовує політичний характер еміграції з Радянського Союзу, що стала найбільшою за всю попередню історію [11, 10, с. 5].

Питання еміграції патріотичної інтелігенції, представників українських політичних кіл, наукової та професійної інтелігенції, учасників підпільного руху та бійців проти фашистських окупантів України і проти більшовизму стає центральним. Найдієздатніша, найактивніша і найсвідоміша частина українського народу поповнюють число старих емігрантів. До групи емігрантів входили і селяни, робітники, які об'єднаними зусиллями прагнули зберегти та зміцніти українство в Європі, віддавали свій досвід, енергію й життя служінню справі українського визволення. Після закінчення Другої світової війни мільйони українців з різних частин України опинилися у Західній Європі. Більшість з-поміж них - це були молоді люди, яких силою вивезли на роботу до Німеччини.

Ведучи мову про джерельне забезпечення дослідження цієї проблеми, варто звернути увагу й на праці молодих учених, що присвячені вивченню однієї із найнезахищених груп емігрантів, до якої входять остарбайтери. Так, у статті Юрія Радченка міститься характеристика умов праці остарбайтерів та зазначається, що їх могли відправити до виправного трудового і до концентраційного табору за звинуваченням у халатності під час роботи, саботажі, порушенні трудових обов'язків. Ми можемо простежити і як проходив цей процес: «... При потраплянні остарбайтера до концентраційного табору на нього чекала спершу реєстрація та проходження санітарної обробітки. При реєстрації новому в'язню видавали вінкель з особистим номером та літерою, яка ідентифікувала державне та національне походження.» [13, с. 231]. Автор у своїй роботі назвав кількісний склад працюючих в господарстві Третього Рейху: «... В серпні 1944 року офіційно працювало 7 615 970 іноземних робітників, з них 1,9 мільйонів були військовополоненими та 5,7 мільйонів - цивільними робітниками» [13, с. 230].

Доктор історичних наук, професор Віктор Король є автором найгрунтовніших досліджень про життя остарбайтерів. Науковець наголошував, що українців силоміць вивозили на роботи до Німеччини та змушували працювати по 14-15 годин на добу. У праці «Проект концепції національної пам'яті українського народу про Другу світову війну» дослідник пише: «... Купували в рейху робітника з інших окупованих територій за таку ціну, яку платили за пальто, а робітниця - жінка коштувала стільки, скільки дешеві черевики» [7, с. 27]. Зазначимо, що остарбайтери були важливою робочою силою для військової економіки Німеччини в роки Другої світової війни.

Через військово-політичні обставини в роки Другої світової війни значно зросла кількість українців у суміжних з Україною державах - Польщі, Чехословаччині, Угорщині, Румунії. Основними європейськими країнами, де в роки Другої світової війни перебувало найбільше українців були Чехословаччина, Польща, Німеччина, Австрія. Важлива інформація про ці події міститься в працях Василя Кременя, Василя Ткаченка, Олександра Каденюка, В. Голубко та ін. Вони дотримують думки, що у 1944 році значна частина українців розташувалася в Чехії, а коли стала очевидною її окупація, переселилися у західні регіони Німеччини. По закінченню війни українцям, переважно закарпатцям, котрі служили у бригаді генерала Людвіка Свободи, було надане чеське громадянство [3, 6]. Багато українців у повоєнні роки проживало у Словаччині. Це пояснюється тим, що до її території 1945 року було повернуто Пряшівщину - (етнічні українські землі). З поміж названих країн найбільше українських емігрантів оселилося у Західній Німеччині, в якій було налаштоване культурно-мистецьке, літературне життя, видавнича справа тощо.

У кінці 1945 року відбувається структуризація української еміграції. Втікачі з-під сталінського режиму дістали статус-кво. Відомо, що на той час майже 300 тисяч українців залишилися в еміграції і певний час перебували у таборах переміщених осіб, спочатку під егідою командування головного штабу експедиційних військ союзників, а потім - ООН. Вони розташовувалися на території Західної Німеччині - Мюнхені, Авгсбурзі, Берхтесгадені, Гановвері, Штутгарді, Міттенвальді, Регенсбурзі, а також на території Австрії - в Зальцбурзі, Лінці, Брегенці, Клягенфурті та ін. Як твердять автори історичних праць, розселення українців за межами материкової України спричинене унаслідок територіальних змін і є своєрідним рятуванням людей від повернення до радянського режиму [3, 9]. Період жорстокого терору, яким були сповнені будні українських емігрантів - окрема тема історії. Сергій Білокінь у передмові до книги В. Петрова «Діячі української культури» описує їх так: «На людей буквально полювали репатріаційні комісії, перевозячи їх спочатку до радянського кордону, а тоді - далі й далі, в сибірські табори. У Празі 12 травня 1945 року одночасно арештували багатьох визначних українських громадян - серед них приятелі Лесі Українки Максима Славінського (автора перекладу з Гайне «Коли розлучаються двоє», що став народною піснею), економіста Валентина Садовського та ін. ... У столиці нейтральної Австрії схопили одного з Габсбургів, що мав чималу українофільську біографію й навіть писав вірші українською мовою під псевдонімом «Василь Вишиваний» [15, с. 6]. Масові втечі з репатріаційних таборів, не бажання повертатися під комуністичний режим спричинили масовий виїзд українців на американський, австралійський континенти тощо. За свідченням Ф. Заставного, по закінченню Другої світової війни у США був ухвалений закон під назвою «Закон ДП», який дозволяв додаткову еміграцію «переміщених осіб» [2].

Отже, етнічний струс, що стався в роки Другої світової війни, особливо відчула українська спільнота Європейського континенту. Адже Друга світова війна спричинила суттєві зміни у становищі української діаспори. На думку Н. Левицької, результати цих змін були пов'язані з кардинальними геополітичними змінами в світі [9].

Не можна не назвати імена українців, які в роки Другої світової війни були «віддані на ласку чужих народів» і які спромоглися повноцінно розвиватися в еміграційних умовах. У додатку № А «Біографічна довідка про громадсько-політичних діячів української еміграції» дисертаційного дослідження Б. Цимбала виокремлюються такі визначні постаті, яких дала світові українська земля в роки Другої світової війни: Іван Багряний, Анатолій Білоцерківський, Іван Бринза, Михайло Воскобійник, Федір Гаєнко, Мар'ян Дальний, Кирило Дацько, Юрій Дивнич (Лавріненко), Іван Дубинець, Олексій Коновал, Григорій Костюк, Анатолій Лисий, Микола Француженко, Семен Підгайний, Микола Підлісний, Федір Пігідо, Микола Степаненко, Петро Шинкар та ін.

Підсумовуючи вищеозначене, можна стверджувати, що Друга світова війна стала важливим етапом в еміграції українців. Після її закінчення найбільший еміграційний потенціал зосередився у країнах Європи, які зазнали величезних людських і матеріальних втрат у період військового лихоліття, на Американському континенті тощо. Дослідження консолідації української спільноти за кордоном після Другої світової війни є перспективним та дасть можливість доповнити неповну сторінку історії України та її діаспори. Подальшого вивчення потребують документи, що висвітлюють багаторічну невтомну працю українців, які в роки Другої світової війни опинилися за межами материкової України.

Джерела та література:

1. Гирич І. Б. Архів М. Грушевського як джерело для вивчення діяльності визначних постатей українського руху (М. Грушевський, С. Єфремов, В. Липинський, М. Василенко): дис. ... канд. іст. наук: 07.00.09. / НАН України. Інститут української археографії / І. Б. Гирич. - К., 1995. - 185 арк.
2. Заставний Ф. Д. Українська діаспора: розселення українців у зарубіжних країнах / Ф. Д. Заставний. - Львів: Світ, 1992. - 172 с.
3. Каденюк О. С. Історія України: навч. посібн. / О. С. Каденюк. - К.: Кондор, 2008. - 408 с.
4. Каліберда Ю. Ю. Військова мемуаристика як джерело вивчення історії українських військових формувань 1917-1921 рр.: дис. ...іст. наук: 20.02.22. / Національна академія Оборони України / Ю. Ю. Каліберда. - К., 2009. - 183 арк.
5. Качаруба С. Еміграція з Західної України (1919-1939) / С. Качабура. - Львів: Львівський нац. унів. ім. І. Франка, 2003. - 416с.
6. Кондратюк К. Новітня історія України. 1914-2008 рр. / К. Кондратюк, Г. Боднар, В. Качмар, В. Голубко. - К.: Знання, 2011. - 536с.
7. Король В. Ю. Проект концепції національної пам'яті українського народу про Другу світову війну // Історія в школі. - 2009. - № 11. - С. 23-27.
8. Кремінь В. Україна: шлях до себе. Проблеми суспільної трансформації / В. Кремінь, В. Ткаченко. - К.: Видавничий центр «Друк», 1999.- 446 с.
9. Левицька Н. М. Історія України. Україна в світі: історія і сучасність: навч. посібн. / Н. М. Левицька. - К.: Кондор, 2011. - 418 с.
10. Лисий А. Вступ // Наша боротьба та наші позиції: зб. матеріалів партії УРДП-УДРП в діяспорі / А. Лисий. - Арлінгтон Гайтс; Х., 2005. - С. 5.
11. Наша боротьба та наші позиції: зб. матеріалів партії УРДП-УДРП в діяспорі / Упоряд. О. Коновал; Фундація імені І. Багряного. - Арлінгтон Гайс; Х.: ХІБМ, 2005. - Т. 1. - 911 с.; Т. 2. - 895 с.
12. Палієнко М. Г. Архівні центри української еміграції в Європі у 1920-х - 1940-х рр.(створення, функціонування, доля документальних колекцій): дис. ... д-ра істор. наук: 07.00.06. - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / М. Г. Палієнко ; КНУТШ. - Київ, 2008. - 468 с.
13. Радченко Ю. Остарбайтери - в'язні нацистських концтаборів (1941­1945) / Ю. Радченко // Каразінські читання (історичні науки): Матер. міжн. конф. молодих вчених. - Харків, 2007. - 356 с.
14. Старовойтенко І. М. Листування Євгена Чикаленка як історичне джерело: дис. ... канд. іст. наук: 07.00.06. / НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського / І. М. Старовойтенко. - К., 2004. - 322 арк.
15. Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ), бібл.ф. 3., № 34520. Петров В. Діячі української культури (1920­1990 рр.) жертви большевицького терору. - Київ: Воскресіння, 1992. - 80 с.
16. Центральний державний архів зарубіжної україніки (ЦДАЗУ), бібл.ф. 3., № 3333. Державин В. Три роки літературного життя на еміграції (1945-1947). - Мюнхен: Академія, 1948. - 32с.
17. Цимбал Б. О. Матеріали фонду Івана Багряного як джерело вивчення громадсько-політичної діяльності української еміграції (друга половина 40-х - середина 60-х рр. 20 ст.): дис. ... канд. іст. наук., спец. 07.00.06. - історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни / Б. О. Цимбал; КНУТШ. - Київ, 2008. - 224 л.

Ключові слова: Друга світова війна, джерелознавство, українська еміграція, діаспора.

This article analyzes the heritage of modern historians in the study of the fate of Ukrainian in times of the greatest military conflict in world history.

Keywords: World War II, source, Ukrainian emigration, diaspora.