Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Історія » До 1000-ліття мученицької смерті князів Бориса і Гліба

До 1000-ліття мученицької смерті князів Бориса і Гліба

Храм сятих Бориса і Гліба. Фото 1930 р.

Кожного року 6 серпня православна церква молитовно згадує пам’ять мучеників благовірних князів Бориса і Гліба (1015). Борис і Гліб, в хрещенні Роман і Давид, перші за часом канонізації українські святі князі-страстотерпці, молодші сини святого рівноапостольного київського князя Володимира Святославовича, загинули в міжусобиці після його смерті від руки старшого брата Святополка. На їхню честь у ХVІІ ст. у Переяславі був заснований храм cвятих страстотерпців Бориса і Гліба. Побудований він на Заальтицькому форштадті неподалік мосту через річку Альта на перетині головних шляхів, що розгалужувалися в трьох напрямках: шлях на південь вів до русла Дніпра, на захід – до Києва, на схід – до Золотоноші.

Нині на давньому східному шляху розташовується Борисоглібська площа. Точна дата побудови храму невідома, а перша згадка про нього належить до 1721 р.: тоді Переяславський війт Лаврентій Фомович подарував храму священне Писання з присвятою. В ній, зокрема, зазначалося: «Сие Евангелие отменил рабъ Божий Благородный его милость Панъ Лаврентий Фомович Войтъ Магдезурий Переяславский до храму святих Страстотерпцев Князей Российских Бориса и Глеба за спасение души и отпущение греховъ своихъ року Божого тисяча семсот двадцать первого месяца февраля 1 числа».

Первісно церква мала два престоли. Головний престол був освячений на честь святих Бориса та Гліба. У 1777 р. навколо старої будівлі було закладено нове церковне приміщення. В 1784 р. стару церкву всередині розібрали і в 1785 р. була освячена нова споруда. Храм спорудили у вигляді хреста заввишки 40 аршинів (28,4 м) на одну наву і заснували тільки один престол. Вся церква була пофарбована білилами. У 1822, 1831, 1840, 1850, 1858, 1859 рр. приміщення ремонтувалося, але корпус залишився без змін. На церковному подвір’ї за 10 сажнів від церкви по лінії шляху, що веде на Київ, стояла окремо дерев’яна триярусна дзвіниця, зведена у ХVIII ст. На початку ХХ ст. її прибудували до церкви. Всі споруди зводились за кошти жителів Заальтицького передмістя, які переважно і складали громаду прихожан. Кількість парафіян протягом ХІХ ст. залишалась в межах семисот душ. На 1895 р. в парафії спостерігається збільшення кількості віруючих до 1061 душ, у 1902 р. – до 1510, в 1912 р. – до 1491. У 1895 р. при церкві відкривається школа грамоти для хлопчиків, яку наступного року реорганізовують у церковнопарафіяльну школу для дівчаток. Це була перша в місті школа, яка навчала дівчаток з незаможних родин. При церкві з ХІХ ст. функціонувала бібліотека духовної літератури.

Вбачаючи у функціонуванні Церкви загрозу радянській владі та бажаючи підпорядкувати розум і серця віруючих радянській ідеології, переяславські більшовицькі провідники в 1935 році спалили храм Бориса і Гліба.

На початку 1990-х рр. членами товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка на місці старого церковища був встановлений хрест.

Для чого ми згадуємо всі ці події? Найперше для того, щоби нагадати всім одну із сторінок правдивої історії, а нагадавши, – зробити з неї корисні висновки та навчитися досягати доброго і уникати злого. Добре буде тоді, коли ми відбудуємо українські храми і повернемо історичну справедливість, зло – це наша БАЙДУЖІСТЬ. Правонаступниця радянської ідеології Москва «не дремлет», вона і сьогодні вважає Україну своєю окраїнною вотчиною, Церкву нашу – своєю прислужницею, український народ – своїми рабами. Страшним наслідком імперських забагань Москви стала кровопролитна війна на сході України, скалічені долі людей, зруйновані міста і села, смерть кращих синів і дочок нашого народу, ненависть, що чорною хвилею котиться із «братньої держави». Будьмо пильними – не допустімо зло у наші душі та ніколи не забуваймо, хто ми і чиїх батьків ми діти. Святий рівноапостольний київський князь Володимир Святославович та переяславські святі страстотерпці Борис і Гліб мали серця, сповнені християнської любові і добра, але боронили свою землю від зовнішніх ворогів, дбали про незалежність держави та непорушність її земель. Святий рівноапостольний київський князь Володимир наголошує на цьому у своєму «Повчанні…», написаному більш ніж тисячу років тому для всіх поколінь і давніх, і нинішніх УКРАЇНЦІВ. Переяславці, пам’ятаймо нашу історію та будьмо гідними наших ВЕЛИКИХ ПРЕДКІВ.


Джерело: Наталя Заїка, голова міськрайонного товариства «Просвіта» ім. Тараса Шевченка, старший науковий співробітник НІЕЗ «Переяслав»
1