Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » Вірші української молоді періоду 1941-1945 років: до питання сублімації стресу у творчість

Вірші української молоді періоду 1941-1945 років: до питання сублімації стресу у творчість

У статті автором розглядаються літературний доробок творчої молоді у період 1941-1945 років. Перебуваючи під впливом стресу, спричиненого звісткою про війну, нею написані вірші, у яких за допомогою засобів образності (епітетів, метафор), відповідного добору лексики, передали свою та народну ненависть до ворога, закликали до боротьби.

Період 1941-1945 років у національному письменстві ще мало вивчений, тому поза увагою літературознавців залишається низка імен творчої молоді, талант якої формувався в добу перемін. Тоді вона ставала на боротьбу з ворогом (Петро Артеменко), перебувала на примусових роботах (Петро Ротач, Герась Соколенко), співпрацювала з загарбниками (Ол. Колганов), намагаючись культурно самоствердитись в умовах нацистського поневолення нашої країни.

Звичайно, варто говорити й про радянське рабство, у якому розпочинали свою творчість ці початківці, однак покоління 1920-х, вже не сприймало своє буття як невільництво, адже було виховане в дусі покори владі, мало риси радянської людини, яка забула про питомо національне, зростала на партійних ідеологемах, готуючись самовіддано та безмовно працювати, дбати про примарне майбутнє й щастя поневолених народів світу. І мало хто з них упродовж життя вивільнявся від накинутих стереотипів мислення, а ще менше тих, хто ставав супроти тоталітарної системи, жертвуючи особистим щастям, а навіть і життям.

Усі вище названі літератори (перелік можна продовжувати сотнями імен) як митці формувалися наприкінці 1930-х років, коли сталінський терор увійшов у завершальну фазу. Саме тоді вони публікували вірші в районних та обласних газетах. З початком подій Другої світової війни в Україні їхня творчість не припинилася. Потяг до прекрасного не згас і тоді, коли нацисти окупували їхні рідні місцевості (Полтавщину (Петро Артеменко, Ол. Колганов), Чернігівщину (Петро Ротач), Волинь (Герась Соколенко)), і тоді, коли перебували далеко за межами батьківщини (Петро Ротач, Герась Соколенко).

Поруч Петра Ротача, Герася Соколенка та багатьох інших початківців на примусових роботах в Німеччині трудилася юнь, для якої віршування стало розрадою в житті, адже потяг до творчості розпочався не в переддень випробувань, а в тяжких умовах неволі. Скажімо, переяславки Галина Коржик, Варвара Грицан створювали «наївні» вірші упродовж 1943-1945 років на чужині, куди були вивезені як остарбайтери.

З'ясовуючи мотиви творчості літераторів-початківців, варто враховувати їхній психоемоційний стан, адже в умовах порушення природного способу буття, небезпеки, потерпаючи від безчинств окупантів, уболіваючи за рідних, Україну, вони наважувалася писати вірші, що є свідченням не лише потягу до творчості, успадкованого від предків, а й процесу сублімації в римовані рядки приховуваних у підсвідомому емоцій, почуттів, спричинених неволею, важким матеріальним становищем, голодуванням, насиллям, скрутними умовами праці тощо.

Проблему сублімації у творчість тривоги, травмуючих подій життя, невирішених конфліктів, негативних емоцій, болючих почуттів, спогадів обґрунтував психоаналітик З.Фройд у праці «Вступ до психоаналізу». Саме через призму його ідей і варто розглядати віршовану спадщину молодих літераторів 1941­1945 років.

Талановитим поетом був Петро Артеменко, який народився 2 травня 1918 року в с. Губське Лубенського району на Полтавщині. Після закінчення Ніжинського педагогічного інституту 1938 року викладав українську мову та літературу в Лубенському учительському інституті. Саме в цей час він писав поезію, краєзнавчі нариси, брав участь у літературному житті Лубен тощо.

Війна стала стресором для цього митця, спричинивши нервову реакцію. Його сильна та вольова натура, зазнаючи негативного впливу зовнішньої події, мобілізувала приховану енергію воїна, спричинила активність. Він через хворобу не зміг воювати на фронті, а був учасником підпільної боротьби на Лубенщині, займався переважно агітаційною роботою серед селян, «писав листівки, вірші» [11, с. 6]. Шквал емоцій, що переповняли літератора, свідчать про стрес, який знайшов утілення у вірші «Смерть ворогам!», створеному під впливом звістки про напад нацистської Німеччини на батьківщину.

Саме цей твір засвідчує, що Петро Артеменко перебував у шоковому стані на момент його написання. Свою та народну лють, ненависть до ворога він передав за допомогою окличних речень: «Великий гнів мого народу / фашистських гадів спопелить! / Хто посягає на свободу - / Тому не жить!... / - Хто сіє вітер - бурю жне!» [1, с. 113]. У процитованих рядках криється віра літератора в перемогу співвітчизників над ворогом, а також вербально закодовано концепт «смерть» окупанта, увиразнений мовними кліше («спопелить», «не жить», «бурю жне»).

В образно-емоційних словосполученнях «фашистських гадів», «фашистів міднолобих», «собачими смертями» виявляється напружений психоемоційний стан митця, негативне ставлення до окупанта.

Проте злоба не засліпила Петра Артеменка. Його свідомість була ясна, він чітко уявляв криваву та не безнадійну, ситуацію, вірив у перемогу свого народу, закликав земляків ставати до бою: «А ми вперед, на бій за щастя! / А ми - незламна грізна рать. / Нас кличе правда до побіди, / І нас - нікому не зламать!» [1, с. 113]. З цією вірою він потрапив у поле зору гестапо, був заарештований, а 5 квітня 1942 року розстріляний.

По-іншому склалася доля Ол. Колганова (псевдонім Олесь Сульський; дати народження та смерті невідомі), який брав участь у літературному житті Лубен другої половини 1930-х років, а після завоювання міста німецькою армією став співробітником газети, за що в післявоєнні роки був репресований.

Звичайно, як і кожний громадянин, він зазнав стресу від звістки про напад нацистської Німеччини на рідний край.

У його вірші «Хвилі народного гніву», написаному одразу після вторгнення інтервента на територію батьківщини, наслідки цієї реакції організму виявляються в мовних зворотах, інкрустованих лайливою лексикою («То знай, падлюко!»), ідіомах («зірвався з цепу (Гітлер. - В.П.)») [3]. У творі немає натяку на переляк автора, в ньому передано обурення, лють, зневагу до окупанта.

Юнак вірив у перемогу свого народу, тому зазначив: «Не знесуть наруги / Орлині люди на моїй землі» [3]; й додавав, що полчища Гітлера, як і війська Наполеона на початку ХІХ століття, будуть розгромлені. Звичайно, Ол. Колганов, як і Петро Артеменко, притуплював відчуття душевного болю, спричиненого реальними подіями, бажанням протиборства, уявною перемогою, й у такий спосіб намагався позбутися наслідків стресу.

В'язнем окупантів став волинський юнак Герась Соколенко, який народився на межі 1910-1920 років. Як зізнається в поезії «Матері», брав участь у діяльності українського руху опору ворогам («Ти узнаєш, що син твій, поет, / Взяв меча і пішов у повстанці» [10, с. 5]). Дивом урятувавшись від розстрілу завдяки старанням Уласа Самчука [5, с. 3], співпрацював з ОУН, однак був вивезений на примусові роботи до Німеччини, де кілька років трудився на цегельному заводі. Найімовірніше, життя молодого митця обірвалося наприкінці 1944 року.

Мешкаючи в період окупації на Волині, а також у тяжких умовах чужини, Герась Соколенко писав оригінальні вірші, частину з яких Леонід Полтава вмістив у збірку «Твори поета невідомої долі», що побачила світ коштом небайдужих українців США 1981 року.

Переборюючи труднощі життя, долаючи прояви стресів, а їх було чимало, негативні емоції та відчуття (передовсім смуток, ненависть, лють, безпорадність, страх, втому) поет перетворював у образи і мотиви творів, щоб внутрішнім ідеальним (уявним) протистояти зовнішньому жорстокому буденному (реальному), а також компенсувати недоотримані почуття любові, кохання, щастя.

Не вдаючись до аналізу всіх поезій, зазначимо, що в них жорстокі реалії тогодення простежуються нечітко («Ти (мати. - В.П.) заплачеш...» [10, с. 5], «...спогадів сліди / Про братів замучених» [10, с. 6]), проте бурхливий ритм часу представлено виразними художніми образами мечів, ракет, потягів, уявного бою, коней, співу повстанців («Забринять ніжнотонно мечі...», «жар огнистих ракет...» [10, с. 5], «гримочуть поїзди» [10, с. 6], «Буде бій грозовий...» [10, с. 9], «І скачуть коні змилені» [10, с. 10], «Бадьорий спів лунає / Повстанців молодих» [10, с. 13]). Також образ стресу народу поет зумів передати в узагальненому висловлюванні: «І зітхне у сльозах Україна» [10, с. 5]. Дистанціюючись від жорстокої дійсності, він використав прийом героїко-ліричної тональності, яким увиразнив запал повстанців, їх молодецтво, віру в перемогу народу; ужив засіб пісенності з її життєстверджуючим оптимізмом; створив мотив любові, описи природи, що є ознаками сублімованого психоемоційного стану, спричиненого стресорами.

У вірші «Рум'яним шовком на дубах...» Герась Соколенко змалював образ щасливого закоханого ліричного героя (зі значною долею вірогідності варто говорити про автообраз), який тремтить від «щастя і кохання» [10, с. 24]. Звичайно, літератор, мешкаючи в робітничому баракові, існуючи впроголодь, тяжко працюючи на заводі, перетворив супутників дистресу (відчуття голоду, тривалої втоми) в оптимістичні художні образи (щасливого юнака, уявної коханої, чарівної природи з ознаками українського ландшафту (дуби, верби, акації)), викликаючи в ліричного героя, а через співпереживання його радості, й у себе, позитивні емоції, що свідчать про еустрес (приємний стрес). Читаючи цю поезію, не віриться, що вона написана остарбайтером.

Особливо виразно стресовий стан самотнього ліричного героя, який міркував над сутужним життям, розкривається в поезії «Синь очей під шовковими віями...». Автор майстерно передав момент психоемоційного напруження юнака зі зболеною душею. Мешкаючи на чужині, він намагається позбутися потрясіння, що настав від спогадів про кохану, не в спілкуванні з повіями чи алкоголі, а в згадках про матір та дитинство: «Буде в серці гроза, мов у кратері, / Та ні слова про це не скажу. / Над портретом любимої матері / Одинокий всю ніч просижу. / Нагадаю дитинства привітного / Неповторну далеку весну...» [10, с. 25]. Згадка про найдорожчу людину, минуле допомогли перебороти смуток, подолати важкий психоемоційний стан ліричного героя, який, задумавшись, врешті-решт заспокоївся у сні.

На чужині опинився й не менш талановитий юнак Петро Ротач (псевдонім П. Самотній). Він народився 24 січня 1925 року в с. Слобідка Талалаївського району Чернігівської області. Після закінчення школи кілька місяців працював у редакції районної газети. У 1942 році примусово вивезений на працю до Німеччини, де в нелегких умовах продовжив писати вірші. Згодом навчався в Полтавському педагогічному інституті, працював учителем, старшим викладачем вузу тощо. Упродовж багатьох десятиліть він формувався як учений-енциклопедист, фольклорист, краєзнавець, письменник. Помер видатний українець 13 червня 2007 року в Полтаві, де й похований.

Для віршів Петра Ротача 1941-1945 років притаманна мінорна тональність, спричинена не дійсністю, що зумовила стреси, а способом їхнього сприйняття, хліборобським типом свідомості, для носія якого війна, відірваність від рідного краю - катастрофа. Принагідно зазначимо: свідомість Герася Соколенка характеризується мілітарною складовою, що визначила активний супротив ворогові, тому його поезії переважно оптимістичні; у них особливе місце займають військові (мечі, ракети), чоловічі (коні) символи, об'єкти сили, потужності (потяг). Петро Ротач - нащадок хліборобів, тому в його творах наявні типові образи макроструктури сільського простору (село, сад), результатів праці рільників (груші, сливи, дині), об'єктів господарства (клуні).

У віршах «Незабутнє», «Сільське» автор сумує за загиблим товаришем, пригадуючи «бризки крові на стіні» [6], дядьком, який помер у «... в'язниці над Псьлом», закатований окупантами [8]. Скупі повідомлення про реалії того жорстокого часу - образне втілення справжніх стресорів, що спричинили потрясіння в молодого митця, назавжди закарбувавшись у пам'яті та згодом сублімувавшись у віршовані рядки. Наслідки цього психоемоційного стану такі глибокі, що літератор нагадує про них за допомогою художніх засобів: епітетом («Штики сріблисті») характеризує знаряддя вбивства [6], метафорою («І садочок по ньому тепер / Сум снує...» [8]) акцентує на порушенні типового способу буття рільників, єдності людини праці та природи.

Мешкаючи на чужині, Петро Ротач мріяв про повернення до рідного села, тому в поезії охудожнив почуття любові до України, малої батьківщини. Дистанціюватись від сутужної реальності, зняти внутрішню напругу допомагав прийом спогадів, який літератор застосував у поезії, зазначивши, що ліричний герой, повертаючись подумки в дитинство, юність, ще не втратив надії на визволення. Однак він - мало дієвий, нічого не робить для свого порятунку, а лише чекає на слушний час.

Як і в поезії Герася Соколенка, у творах Петра Ротача чимало місця відведено змалюванню природи, передовсім українських садів. Створюючи їх художні образи, він позбувався проявів стресу, відновлював розтрачені сили, міцнів духом.

У віршах «Озовіться, гей!», «Сон» поет використав прийом сну, що свідчить про намагання втекти від реальності, тобто стресорів. Тому однією з прикметних рис художнього доробку Петра Ротача є дуальність зображення, завдяки якій сприймання жорстокого буття чужини збалансовується з баченням життя в рідному краї. Завдяки цьому прийому йому вдалося подолати стреси.

В аналізованих творах Герася Соколенка, Петра Ротача не створено цілісного образу підневільного життя на чужині, не опрацьовано мотиву брутального, зверхнього поводження німецьких роботодавців з українськими працівниками, зокрема й ними. Юнаки-митці мужньо трималися в несприятливих умовах, не нарікали на холод, голод, виснажливу працю, навіть здійснили спроби втекти з неволі.

Лише стреси зумовили в них потребу створити образи паралельних світів - чужини й рідного краю, - опрацювати мотив ностальгії за батьківщиною, рідними, розкрити болі й тривоги ліричних героїв, що мають чимало спільного з поетами.

Звільняючись з-під впливу стресу, Герась Соколенко виділив мовлене оптимістично-патріотичною тональністю, наділив ліричних героїв рішучістю, бойовим запалом. Поет самозаспокоювався, створюючи колискову, відтворюючи спогади про матір, кохану, природу рідного краю.

Натомість Петро Ротач надто болісно сприймав випробування долі. Увиразнивши вірші песимістичними та мінорними нотками, що свідчать про перебування в безвихідній ситуації, глибокому дистресі (негативному стресі), подолати який він намагався спогадами про минуле життя в рідному краї, згадками про природу. З огляду на зазначене, варто визнати, що поезія Петра Ротача значно стресогенніша, чим Герася Соколенка.

Літературна творчість переяславок Галини Коржик, Варвари Грицан - свідчення втілення вражень, почуттів, думок, що може бути визнана зразком «наївного» віршування. Не маючи належної фахової підготовки, не знаючи законів версифікації, орієнтуючись за фольклорні пісенні зразки, власний смак, юнки написали низку творів, в яких за допомогою прийому римування оповіли про перебування на примусових роботах у Німеччині, важку працю, тугу за рідним краєм, любов до України, сподівання на визволення тощо.

Першопричиною такої діяльності стали стресори: неволя, чужина, жорстоке поводження роботодавців з працівницями, несмачна їжа, відірваність від рідного краю тощо. Щоб позбутися негативних психоемоційних наслідків стресів, дівчата сублімували їх у творчість, в якій знайшли відображення потрясіння. Так, у вірші Галини Коржик «Туга в серці» опрацьовано мотив суму за Україною, селом, батьками, що є наслідком стресора відірваності авторки від свого краю, батьків, перевтоми від надмірної праці, фізичного й психічного виснаження [4, с. 428]. З твору у твір вона переносить думки про горьоване життя в рабстві, тяжку працю, безправність. Сподіваючись на закінчення неволі, повернення додому, юнка зазначила, що повинна коритись, бо така її доля, а також терпляче чекає, продовжуючи ненависну працю очищення каналів від намулу.

Звичайно, для вільнолюбної українки ні умови праці, ні ставлення господарів, ні несмачна їжа не спричиняли стільки душевних страждань (стресів), як неволя. Ось що про це пише Галина Коржик у творі «Думки про минуле»: «Але найдужче я страдаю / Тому, що не дома, / Бо нам на чужині / Нещаслива доля» [4, с. 429]. Для неї розрадою та звільненням від впливу стресу ставали листи з дому, а також спогади про минулі роки життя в селі, коли вона з подругами проводила вільний час у веселощах: «Я бачу хату ту веселу, / Де гулянка була... / Як діждемо неділі, Який же радісний той день! / Танцюємо, гуляєм, / співаємо пісень» [4, с. 429]. Авторка, перебуваючи під впливом еустресу, спричиненого звісткою про звільнення, створила вірш «Воля», у якому вустами ліричної героїні висловила сердечну радість: «Стрепенулась як пташка, / Крилами махну, / І на повні груди / Я тепер зітхну. / Діждала я щастя, / Більше не бажаю, / Бо я тепер вільно / Себе почуваю... Як радісно в серці, Що й не передати, / Коли ми зачули: / «Тут руські солдати»» [4, с. 431].

Варвара Грицан залишила віршовані твори, у яких описала події, що сталися під час перебування в Німеччині на важких роботах. Основну увагу вона зосередила на таких стресорах: виснажлива праця, голодування найманих працівниць, які часто хворіли та падали від перевтоми. Стрес від побачених мук травмованої подруги знайшов своє втілення у рядках твору «Півроку в неволі». Самостійно даючи раду недужій, лірична героїня (авторка) зізнається в тому, що перебуває в стані напруги, адже їй «...так тяжко, дуже тяжко / Дивитись на муку...» подруги, за яку дуже «журилась» [2, с. 449]. У творі чітко окреслено й стресовий стан хворої, яка «... дуже тяжко / крізь сльози стогнала...» [2, с. 449].

Варто відмітити, що й психологічний стан невільниць був не кращий: вони перебували в постійному страхові за власне життя, здоров' я. Голодуючи, дівчата намагалися взяти потай з комори моркву, капусту. Також іноді прокрадалися в місто, сподіваючись придбати їжу. Проте це зробити було вкрай важко, а за такі дії можна було поплатитися позбавленням волі. У творі «Канцер» Варвара Грицан оповіла про перебування дівчат у місті. Унаслідок стресу, спричиненого небезпекою покарання, юнки намагалися руховою активністю позбутися його, тому авторка зазначила: «Біжимо - аж жарко» [2, с. 453]. Але справжнє потрясіння чекало їх тоді, коли німець покарав за порушення порядку ув'язненням: «Що було там - не питайте. / З початку голосили... Матінок своїх гукали, / Плакали, співали. / Дуже жаль було терпіти, / Бо даром попали» [2, с. 453]. Зазнаючи постійних стресів, героїні віршів Варвари Грицан звільнялися від негативної енергії плачем.

У творах Галина Коржик, Варвари Грицан утілено реальне бачення життя українських остарбайтерів у Німеччині, акцентовано на недолі дівчат, стресах, спричинених голодуванням, тяжкою працею, безправністю, відірваністю від рідного краю, батьків. Увага авторок зосереджена й на їх щасливому минулому, що було не лише тлом для показу сутужного життя на чужині, а й способом позбавлення стресу.

Отже, віршована творчість української молоді 1941-1945 років засвідчила, що в ній знайшли відображення потрясіння їхнього життя у вигляді художніх образів та мотивів. Для Петра Артеменка, Ол. Колганова, Герася Соколенка, Петра Ротача, Галини Коржик, Варвари Грицан війна стала найбільшим стресором, що змінила їхні долі. Петро Артеменко, Ол. Колганов, перебуваючи під впливом стресу, спричиненого звісткою про війну, написали вірші, у яких за допомогою засобів образності (епітетів, метафор), відповідного добору лексики, передали свою та народну ненависть до ворога, закликали до боротьби. Перебуваючи на чужині Герась Соколенко, Петро Ротач, Галина Коржик, Варвара Грицан втілили у віршах приховувані в підсвідомому емоції, почуття, спричинені стресорами (голодуванням, небезпекою, нелегкою працею, безправністю, відірваністю від батьківщини та рідних).

Джерела та література:

  1. Артеменко П. Поезії. / П. Артеменко - К.: Молодь, 1973. - 116 с.
  2. Грицан (Комісарик) В. Альбом на згадку подрузі-сестриці Марусі Василівній / В. Грицан (Комісарик) // Джерела пам'яті: історико- краєзнавчий альманах. - Переяслав-Хмельницький, 2010. - Вип. 2. - С. 448-456.
  3. Колганов Ол. Хвилі народного гніву / Ол. Колганов // Червона Лубенщина: газета. - Лубни, 1941. - 28 червня. - С. 1.
  4. Коржик Г. Із життя в Німеччині / Г. Коржик // Джерела пам'яті: історико-краєзнавчий альманах. - Переяслав-Хмельницький, 2010. - Вип. 2. - С. 427-431.
  5. Лехтер В. Життєпис Герася Соколенка / В. Лехтер // Соколенко Герась. Твори поета невідомої долі. - Нью-Йорк; Філадельфія: АДУК-ООЧСУ 1981. - С. 3-4.
  6. Ротач П. Незабутнє / П. Ротач // Пробоєм. - 1943. - Кн. 1. - С. 2.
  7. Ротач П. Озвіться, гей! / П. Ротач // Пробоєм. - 1943. - Кн. 3. - С. 132.
  8. Ротач П. Сільське / П. Ротач // Пробоєм. - 1943. - Кн. 1. - С. 3.
  9. Ротач П. Сон / П. Самотній // Пробоєм. - 1943. - Кн. 4. - С. 193.
  10. Соколенко Г. Твори поета невідомої долі / Г. Соколенко. - Нью- Йорк; Філадельфія: АДУК-ООЧСУ, 1981. - 38 с.
  11. Ющенко О. Шляхами полум'яної юності / О. Ющенко // Артеменко Петро. Поезії. - К.: Молодь, 1973. - С. 5-11.

Ключові слова: творча молодь, вірші, війна,окупація.

The article deals with the literary heritage of creative youth for the period 1941-1945. Under the influence of stress caused by the news about the war, wrote poetry, which with the help of imagery (epithets, metaphors), selection of appropriate vocabulary, and gave his people's hatred of the enemy, called to fight.

Keywords: creative young people, poetry, war, occupation.


Автор: Володимир Подрига (м. Полтава) // «Друга світова війна: події, факти, версії»: матеріали Всеукр.наук. конф. (24 квітня 2015 р). – Переяслав-Хмельницький, 2015. – С. 100-109

1