Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » «Велика Вітчизняна війна» - міфологема, ідеологія, вічна пам'ять для України і українців

«Велика Вітчизняна війна» - міфологема, ідеологія, вічна пам'ять для України і українців

У статті аналізується походження, сутність і значення для України й українців концепту «Велика вітчизняна війна». Автор переконаний, що творення цієї міфологеми стало зручним інструментом сталінської пропаганди.

Тоталітарна ідеологія заради збереження СРСР апелювала до найглибших людських почуттів. Для України і українців, зрештою, ця війна була не «Вітчизняною», а Другою світовою і пам 'ять про неї, про великі людські та матеріальні втрати повинна бути вічною.

Навесні 2014 р. Україна стала об'єктом збройного нападу з боку Російської Федерації (РФ). Спочатку агресор загарбав Крим, потім за допомоги «п'ятої колони» утворив на сході України т.зв.

«ЛНР/ДНР». Коли ці квазідержавні терористичні утворення ось- ось мали бути знищені українськими силовиками Москва влітку 2014 року зненацька ввела свої війська на терени України і тим самим врятувала їх від остаточного знищення. На Заході (ЄС, США, Канада), це збройне протистояння називають «гібридною війною». На Північному Сході (РФ) - «громадянською війною». В Україні офіційно - «антитерористичною операцією» (АТО), неофіційно - російсько-українською війною, також набуває популярності термін «Вітчизняна війна» стосовно подій 2014-2015 рр. На нашу думку, використання цього поняття є шкідливим для України й українців. Оскільки за своїм походженням, сутністю і значенням концепт «Велика вітчизняна війна» є стовідсотковим продуктом російського імперіалізму (самодержавного і комуністичного). Щоби перемогти ворога - російський неоімперіалізм - речі треба називати своїми іменами, а не евфемізмами на кшталт «АТО» і «Вітчизняна війна».

В українській минувшині на відміну від російської не було вітчизняних війн, а було досить таки багато збройних конфліктів, у тому числі і з північно-східним сусідом. Отож, у черговій російсько-українській війні українці повинні згуртуватися, перемогти нападника і знищити хижацьку імперію. Для того щоб ці плани здійснилися, окрім потужних Збройних Сил, інноваційної економіки, надійних фінансів, високоорганізованої держави і консолідованого громадянського суспільства, треба знати власну історію та робити висновки з поразок і перемог, не наступаючи двічі на ті ж самі граблі.

Саме тому актуальність заявленої проблематики полягає у тому, щоби проаналізувати походження, сутність і значення міфологеми «Велика вітчизняна війна» для України і українців та довести, що для українського народу вона ніколи не була «вітчизняною». Ця брехлива міфологема була майстерно нав'язана комуністичними ідеологами т.зв. «братським народам» СРСР, щоб вони свідомо захищали соціалістичну Вітчизну, тоді як насправді вона була для них не батьківщиною, а Мордором (Пеклом).

З часу відновлення Української державності проблема Великої вітчизняної війни в долі України й українського народу привертала увагу багатьох вчених. Окремі аспекти даної проблематики висвітлювали такі дослідники: М. Боровик, П. Брицький, С. Грабовський, Т. Гунчак, Л. Зарічняк, А. Іржавська

В. Косик, М. Коваль, В. Король, О. Лисенко, І. Муковський, І. Патриляк, І. Перехрест, О. Перехрест та ін.

Мета даного дослідження полягає в тому, щоби на підставі комплексного аналізу історичної літератури розкрити походження, сутність і значення для України і українців міфологеми «Велика вітчизняна війна». Для досягнення поставленої мети є доцільним вирішення таких дослідницьких завдань: проаналізувати походження міфологеми «Велика вітчизняна війна», з'ясувати ідеологічну сутність цього тоталітарного концепту та визначити перспективні напрями подолання посттоталітарного і проросійського дискурсу для української політичної нації.

Термін «Велика вітчизняна війна» та його попередник «Вітчизняна війна» є суто російським винаходом, спрямованим на те, щоб у критичні, для центральної московської влади, часи об' єднати зусилля всіх співвітчизників для порятунку Вітчизни («Отечества»). Вперше, небезпека знищення Московії як державного утворення мала місце на початку ХУІІ ст. т.зв. «Смута». І лише патріотичний рух під керівництвом Мініна і Пожарського вигнав загарбників (поляків, литовців й українців), відновив цілісність держави та допоміг посісти трон новій династії - Романовим (1613-1917). На нашу думку, це була перша вітчизняна війна росіян, але чомусь тогочасні літописці до цієї назви ще не додумалися. Майже через 100 років розпочалася Північна війна (1700-1721), яка могла стати для тих же росіян вітчизняною, але Полтавська перемога (1709) Петра І розтрощила шведсько-українських військовий союз і посприяла перетворенню Московського царства в Російську імперію. Минуло ще століття і конфлікт між Францією і Росією призвів у 1812 р. до повномасштабного вторгнення Наполеона Бонапарта і захоплення ним Москви. Олександр І змушений був мобілізувати задля врятування своєї влади та перемоги чималі людські і матеріальні ресурси, а саму війну з французами вперше назвали Вітчизняною. Промайнуло чергових 100 років і цивілізований світ поринув у жахіття Першої світової (1914­1918). Багато хто з патріотів-росіян цю війну називали «Великою» і «Вітчизняною», але оскільки Російська імперія зазнала краху, а у її переможців - більшовиків були інші, більш глобальні наміри (світова комуністична революція), то, зрештою, це кровопролиття назвали імперіалістичною війною і намагалися про неї забути.

Але мрія про світове панування не полишала «світлі голови» більшовицьких лідерів. Якщо В. Ленін і Л. Троїцький зазнали невдачі на цьому шляху, то їх спільник і конкурент Й. Сталін виявився більш вдалим за попередників. Йосип Віссаріонович успішно використав реваншистські настрої суспільства переможеної Німеччини. Співпраця Москви і Берліна у військовій, економічній і політичній сферах призвела не лише до їх обопільного посилення, а й згодом до цілковитого демонтажу демократичної Ваймарської республіці та започаткуванню Третього Райху. Незважаючи на ідеологічні протиріччя, влітку 1939 року був підписаний пакт Ріббентропа-Молотова, який розкраяв Європу на сфери впливу, поставив людство на межу виживання та посприяв початку Другої світової війни (1939­1945). Кожен з тоталітарних лідерів бажав використати угоду для здійснення власних загарбницьких задумів. Якщо Адольф Алоїзович, пам'ятаючи уроки Першої світової, панічно боявся війни на два фронти, та потребував в особі Сталіна не ворога, а спільника, то Йосип Віссаріонович спочатку прагнув за допомоги збройної потуги Гітлера перетворити Європу на територію хаосу і безвладдя, а потім оголосивши себе «Визволителем» нанести колишньому союзнику удар у спину, знищити нацизм і встановити владу СРСР від Атлантики до Тихого океану. Зрештою, у боротьбі двох диктаторів А. Гітлер спочатку виявився більш спритнішим і передбачливішим, швидко здолавши Францію (найсильнішого свого ворога на континенті) і локалізувавши Велику Британію, він розгадавши задум Й. Сталіна, наказав Вермахту 22.06.1941 р. перейти у наступ на східному театрі воєнних дій. Лише величезна територія СРСР, спротив Червоної Армії, людиноненависницька сутність нацизму, геополітична обмеженість і недалекоглядність фюрера не дозволила йому перемогти свого опонента ще у 1941 р. Натомість, його візаві, переживши справжній шок від несподіваного нападу, величезних територіальних, матеріальних і людських втрат, використав весь ресурс абсолютної влади, мобілізував усі наявні резерви та заручившись підтримкою Великої Британії та США зумів не лише зупинити ворожий наступ, але й згодом перейти у контрнаступ і завершити війну у Берліні. Іронія долі чи гримаса історії? СРСР, який був одним з ініціаторів «поджигателей» війни, завоював чимало країн і територій, з часом став сам об'єктом агресії, і зрештою долучився до держав-переможців і засновників ООН.

На нашу думку, такий перебіг подій став наслідком не лише успішної, цинічно-прагматичної діяльності диктатора Й. Сталіна (на противагу А. Гітлеру), а й більшої пристосованості комуно- більшовицької ідеології (на відміну від націонал-соціалістичної) до тих чи інших викликів. Одним з них була потужна радянська інформаційно-пропагандистська кампанія, яка у свою чергу базувалася на тоталітарній міфологемі «Велика вітчизняна війна». Потрапивши у скрутне становище кремлівські ідеологи не придумали нічого кращого як використати величезний патріотичний потенціал гасел «Родина-Мать зовет!», «Отечество в опасности!» тощо і, врешті-решт, перетворили загарбницьку війну А. Гітлера та Й. Сталіна у Велику вітчизняну війну радянського народу. Зрештою пропагандистський задум спрацював добре, солдати й офіцери йшли в бій зі словами «За Родину! За Сталина!», а у свідомості переважної більшості громадян СРСР ця війна поступово набувала ознак «Великої», «Вітчизняної», «Народної» і «Священної». При цьому ми хочемо наголосити, що цей процес, який розпочався ще у 1941-1945 рр., на превеликий жаль триває з деякими видозмінами і до цього часу.

Проаналізувавши походження концепту «Велика вітчизняна війна», треба також з'ясувати його ідеологічну сутність та живучість у просторі й часі. На нашу думку, якщо царизм використовував цю ідеологему за прямим призначенням - для згуртування населення навколо влади й відбиття агресії супостата, то тоталітаризм пішов ще далі - об'єднував радянських громадян під патріотичними гаслами в ім' я захисту соціалістичної Вітчизни та спрямовував їх на захоплення територій інших держав- сусідів для покращення військово-політичної міці «Країни Рад» та «визволення» братських поневолених народів з-під капіталістичного ярма. Саме так Червона Армія визволяла у 1939­1940 рр. західних українців і білорусів, фінів, литовців, латишів, естонців і молдаван. Згодом, ситуація кардинально змінюється і вже Вермахт у 1941-1942 рр. більш-менш привітно зустрічають ті ж самі українці, білоруси, литовці, латиші, естонці, кримські татари, народи Кавказу і навіть росіяни. Пізніше, поживши під нацистами й усвідомивши людиноненависницьку природу нацизму, ці поневолені народи зрозуміли, що одного пана- рабовласника замінив інший нічим не кращий. У свою чергу, Й. Сталін вдало використав прорахунки А. Гітлера та його ганебні звершення на підвладних нацистам теренах, і розпочав потужну інформаційно-пропагандистську кампанію, одним зі складових якої був концепт «Велика вітчизняна війна».

Доречи, як свідчить вчений М. Коваль вперше поняття «Вітчизняна війна» вжито Й. Сталіним у виступі по радіо 3 липня 1941 р. згодом у його ж наказі від 7 листопада 1944 р. вперше використано термін «Велика Вітчизняна війна» [2, с. 19].

Українські дослідники І. Патриляк і М. Боровик вважають: «Історична назва Велика Вітчизняна війна радянського народу (пізніше - Радянського Союзу) існувала спершу як пропагандистська формула. її використання офіційною державною пропагандою в СРСР служило одночасно кільком цілям. Насамперед вона повинна була додатково сакралізувати війну, підкріпити патріотичний пафос, який після вторгнення Німеччини став домінуючим інструментом мобілізації населення радянської держави на відсіч ворогові. Сучасні історики відзначають також, що з допомогою подібної формули радянське керівництво намагалося провести у свідомості населення чіткий вододіл між подіями, що відбувалися до 22 червня 1941 р. (подіями, які були затьмарені численними свідченнями співучасті Радянського Союзу у роздмухуванні «світової пожежі») і, як слід було думати, цілком новою війною, що почалася з агресії Німеччини проти СРСР. Пізніше, вже після війни, провідним завданням культу Великої Вітчизняної війни стало цементування «нової історичної спільноти - радянського народу» в єдину політичну націю, в історичній свідомості якої міфології великої війни відводилася роль вузлової ланки. Використання такої формули давало змогу за умов ідеологічного протистояння часів «холодної війни» провести чіткий вододіл між СРСР, який виставлявся єдиним переможцем «фашистської чуми» і його західними союзниками. У той чи інший спосіб зусиллям державної пропаганди, під впливом сильних переживань, незабутніх подвигів рядових громадян у тій війні, за кілька повоєнних десятиліть концепт Великої вітчизняної війни був перетворений на частину масової історичної пам'яті для кількох поколінь сучасних українців. Очевидно, що у такій ролі це поняття цілком має право на життя» [5, с. 7-8].

Погоджуємося з думкою вчених І. Патриляка і М. Боровика стосовно базового наповнення ідеологеми «Велика вітчизняна війна». Насамперед, це сакралізація боротьби з ворогом, мобілізація населення, забуття і замовчування міждержавного союзу Й. Сталіна й А. Гітлера, а вже після закінчення бойових дій міфологізація минулого й творення міцного підґрунтя (теоретичного і практичного) для формування прогресивної спільноти - радянського народу. Разом з тим, гіпотеза істориків щодо подальшого функціонування в історичній пам'яті українців цієї міфологеми нами категорично не сприймається. На наше переконання, Україна і українських народ для свого поступального розвитку як європейська демократично-правова держава і політична нація потребують цілковитого перезавантаження та повної відмови від тоталітарного спадку, одним з базових складових якого є ідеологічна міфологема «Велика вітчизняна війна».

Здавалося, минуло 70 років з часу завершення кровопролиття, очевидців тих подій з кожним роком стає все менше і менше, зрештою настане та мить, коли всі вони відійдуть у вічність. То можливо не варто боротися з радянськими міфами та тоталітарною ідеологією? Варто! Україна і українці зазнали величезних людських втрат. Від січня 1941 р. до січня 1945 р. населення УРСР зменшилося з 40 млн. 967 тисяч до 27 млн. 383 тис. (на 13 млн 584 тис. осіб) [1, с. 561]. У свою чергу В. Косик оцінює загальні демографічні втрати у кількості приблизно 14,5 млн. (убиті, померлі від хвороб і голоду, евакуйовані, депортовані, мобілізовані, емігранти, втрати у природному прирості) [3, с. 455].

Загалом, безповоротні втрати українців і громадян УРСР інших національностей колишнього СРСР упродовж 1939­1945 рр. дослідниками оцінюються в межах від 8 до 10 млн. Тому для поповнення демографічних втрат воєнного періоду УРСР знадобилося більше як 19 років. Загальна довоєнна чисельність 42,9 млн. осіб було досягнуто лише у другому півріччі 1960 р. і це був один із більших негативних наслідків Другої світової війни) [4, с. 777-778].

Отже, мільйони загиблих і скалічених, зруйновані міста і села - така ціна перемоги. Тому українці повинні оберігати історичну пам'ять про події 1939-1945 рр. щоби ніколи більш не допустити повторення тих жахіть.

Завершаючи наше дослідження, хочемо наголосити на важливості подолання тоталітарного і проросійського дискурсу для подальшого розвитку Української Самостійної Соборної

Держави та української політичної нації. Концепт «Велика вітчизняна війна» був, є і буде зручним інструментом для маніпуляції людською свідомістю, спотворення історичної пам'яті й вкорінення у науково-освітянському та суспільно-політичному просторі України комуністичних догматичних міфологем і сучасних неоімперських російських концепцій. Для Москви існує нагальна потреба постійно тримати Київ у своїй геополітичній орбіті. Допоки Україна й українці будуть як на офіційному, так і на побутовому рівні урочисто святкувати старі радянські свята, у тому числі й чергові річниці т.зв. «Дня Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.», доти Українська державність й український народ перебуватимуть у сірій зоні між Європейським Союзом і Євразійським Митним Союзом, між демократією і авторитаризмом, між суверенністю і залежністю, між прогресом і регресом.

Українські вчені, освітяни, владоможці та громадянське суспільство повинні визнати на всіх рівнях, що гітлерівсько- сталінська (нацистсько-більшовицька) війна ніколи для українців не була Великою вітчизняною, а лише складовою частиною Другої світової. Всі біди і негаразди українського народу у ХХ ст. були пов'язані з фактичною відсутністю власної державності. Трагедія бездержавного українського етносу полягала в тому, що у кривавих і жахливих подіях 1939-1945 рр. він був не суб'єктом, а об'єктом міжнародної політики. Разом з тим, найсвідоміші представники українського народу були з цим не згодні і героїчна звитяжна боротьба УПА слугує тому яскравим підтвердженням. Хоча, українські повстанці зазнали поразки через несприятливі політичні та історичні умови, але їх самовіддана збройна боротьба посприяла формуванню нових борців за українську справу. Зрештою, у 1991 р. Україна мирно відновила свою державність, а у 2014-2015 рр. українські патріоти вже зі зброєю в руках відстоюють від російських агресорів і путінських найманців її соборність і суверенітет.

Отже, міфологема «Велика вітчизняна війна» є суто російським винаходом, спрямованим на те, щоби у небезпечні часи для влади (царської, імперської, більшовицької тощо) об'єднати зусилля всіх громадян («соотечественников») для порятунку Вітчизни («Отечества») від зайд-загарбників, апелюючи до найглибших людських почуттів. Але для України і українців ця гітлерівсько-сталінська війна була не «Вітчизняною», а складовою частиною Другої світової і пам'ять про яку, про великі людські та матеріальні втрати повинна бути вічною.

Джерела та література:

  1. Безсмертя. Книга Пам'яті України. 1941-1945 // За ред. І. О. Герасимова. - К.: Книга пам'яті України, 2000. - 944 с.
  2. Коваль М. В. Україна у Другій світовій і Великій вітчизняній війнах (1939-1945). - К, 1994. - 58 с.
  3. Косик В. Україна і Німеччина у Другій світовій війні. - Париж - Нью-Йорк - Львів: НТШ ім. Т. Шевченка, 1993. - 660 с.
  4. Лисенко О., Перехрест О, Перехрест І., Іржавська А. Демографічні втрати України в роки Другої світової війни // Україна в Другій світовій війні: погляд з ХХІ ст. Історичні нариси у 2 кн. - К.: Наукова думка, 2011. - Кн. 2. - С. 737-784.
  5. Патриляк І., Боровик М. Україна в роки Другої світової війни: спроба нового концептуального погляду. - Ніжин: ПП Лисенко М.М., 2010. - 590 с.

Ключові слова: Україна, українці, Велика вітчизняна війна, Друга світова війна, нацизм, комунізм, тоталітаризм.

The article analyzes the origin, nature and importance for Ukraine and Ukrainians concept «Great Patriotic War». The author believes that the creation of myths was convenient tool Stalinist propaganda. The totalitarian ideology in order to preserve the Soviet Union appealed to the deepest human emotions. For Ukraine and Ukrainians, ultimately, the war was not «domestic» and the World War ІІ and her memory of the great human and material losses must be eternal.

Keywords: Ukraine, Ukrainians, Great Patriotic War, World War II, Nazism, Communism, Totalitarism.


Автор: Юрій Фігурний (м. Київ) // «Друга світова війна: події, факти, версії»: матеріали Всеукр.наук. конф. (24 квітня 2015 р). – Переяслав-Хмельницький, 2015. – С. 28-36

1