Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » Тема дитинства у творчості Т.Г. Шевченка

Тема дитинства у творчості Т.Г. Шевченка

Тяжкі переживання дитячих років на все життя залишилися незагоєною раною в душі Тараса Шевченка. Я. Ярема саме цим пояснює, чому Т. Г. Шевченко довгий час не звертався до свого дитинства ні в поетичній творчості, ні в малярстві: «Вона [душевна рана] не дозволяла йому настільки «внутрішньо успокоїтися», щоб могти відновлювати картини свого минулого та переживати їх удруге в своїй уяві» [8, с. 10]. Його товариш Афанасьєв- Чужбинський згадував, «...як після вечора, присвяченого читанню поеми «Dziady» Міцкевича, Шевченко, йдучи по воду для чаю, співав пісню «Та нема в світі гірш нікому, як сироті молодому» - «улюблену тоді його пісню» [4, с. 91]. Можливо, знову повернутись до спогадів про своє сирітство спонукала його доля хлопчика, який працював у Чужбинського на кухні [4, с. 92].

Зі спогадів та «Щоденника» ми знаємо, що Т. Шевченко дуже любив дітей і при кожній нагоді проводив з ними свій вільний час. А. О. Ускова згадувала: «Дітей Шевченко дуже любив. Мою старшу доньку Наталію він дуже балував і завжди шукав нагоди побавитись з нею» [5, с. 239]. К. Б. Піунова розповідала про відвідини Шевченком її родини: «Тараса Григоровича особливо любили мої маленькі сестри і брати, яких, як і взагалі всіх дітей, дуже любив він. Вони його, бувало, буквально обліплять з усіх боків, і він годинами бавиться з ними, співає їм українських пісень; особливо розважав він дітей піснею, яку навчив підспівувати хором. <...> І діти найменші <...> називали його «Чеберик» або «Чок-чеберик» [5, с. 277]. Це підтверджує і запис у «Щоденнику», який митець зробив після того, як побачив на землі відбитки дитячих ніг: «Возвращаясь на огород, набрел я на тропинку, на уже засохшей грязи которой видны были отпечатки миниатюрных детских ножек. Я любовался и следил этот крошечный детский след, пока он не исчез в степной полыни вместе с тропинкой» [7, с. 50]

Перебуваючи в Орській фортеці, багато побачивши і переживши, Т. Шевченко все частіше згадує своє дитинство. Смерть матері, знущання мачухи, навчання у п'яниць-дячків, служба козачком у панських покоях - все це припало на долю Тараса. «Дитина до родичів, які її покинули, умираючи, відчуває свого роду тяжко давлений жаль за кривду, тим способом дитині невинно заподіяну, і домагається за неї спокути», - стверджує С. Балей [1, с. 60]. Я. Ярема, у свою чергу, зазначав, що «після смерті доброї матері повертається світ до осиротілої дитини цілим своїм ворожим обличчям. <...> Почуття любови до матері переливається на інші об'єкти та постаті, що гармоніюють із образом матері» [8, с. 15]. Це пояснює, чому Т. Г. Шевченко у своїй творчості звертається до теми дитинства.

Якщо переглянемо його поезію, прозу й малярство саме з цієї тематики, то зможемо уявно поділити її на дві групи:

Першу групу становлять твори, які показують сирітську долю. Це, зокрема, в поезії «Думка» («Тяжко-важко в світі жити...»), «На вічну пам'ять Котляревському», «Добро, у кого є господа...», «Ой умер старий батько...», «На Великдень, на соломі...», «І золотої, й дорогої...», поеми «Катерина», «Гайдамаки», «Тризна» та інших. Об'єднує ці твори спільний персонаж - дитина-сирота, яка повинна сама дати собі лад, заробити на життя: сирота «до світа / Встає працювати» [7, т. 1, с. 89], «и жизни труд, как сирота, он встретил рано; / Упреки злые встретил он за хлеб насущный... В сердце рану / Змея прогрызла... Детский сон / Исчез...» [7, т. 1, с. 241], «У наймах марніє» [7, т. 2, с. 160].

У прозових творах тема сирітства розкрита в повістях «Варнак», «Музыкант», «Художник», «Несчастный».

З малярської спадщини Тараса Шевченка ці мотиви є в картинах «Сирітка-хлопчик під тином ділиться милостинею із собакою» (не збереглася), «Казахські діти-жебраки», «Казахський хлопчик, який грається з кішкою», «Хлопчик-натурник». Сюди ж зарахуємо твори про сиріт-байстрюків, доля яких нічим не краща за сирітську і в більшості випадків повторює її. Це - «Лілея», «Русалка», «Відьма», «Титарівна», «Марина», «Сотник», «Петрусь», «Слепая», «Сова», «Варнак».

«Судьба байстрюка, хоча він і має матір, зближується своєю невідрадністю до долі сироти; у Шевченка поняття «сирота» й «байстрюк» майже зливаються в одно. Байстрюк для Шевченка, - зазначає С. Балей, - це сирота у вищій степені. Тому поет, почуваючи себе сиротою, ... почасти ідентифікував себе з ними» [1, с. 59].

Досліджуючи психологію творчості Тараса Шевченка, С. Задорожна зазначає, що в автора «стражденність, страдництво перенесені з площини емпіричної у площину морально-етичну, духовно-психологічну, наснажуючи основну тональність звучання образу надзвичайно щемливою, особистісною нотою - своїм страдництвом і сирітством. Долями своїх героїв поет пояснює свою власну долю, найінтимнішу духовно- психологічну суголосність маючи з образом жінки-матері» [3, с. 74].

Другу групу становлять твори, у яких передано щасливе дитинство героїв: всиновлених сиріт і байстрюків та таких, що виростали у щасливих сім'ях. Це - «Невольник», «Наймичка», «Княжна», «Царі», «У нашім раї на землі...», «І досі сниться: під горою...»,«Сон», «На панщині пшеницю жала...» (цікавим є те, що вимріяне щастя Т. Шевченко і герої його поезій бачать лише у снах), «Близнецы», «Музыкант», «Капитанша». Зображену ідилічну картину життя селянської родини Шевченко переніс і в живопис - «Селянська родина», «На пасіці».

Розвиваючи тему дитинства, найбільшу і найважливішу роль Тарас Григорович відводив матері. Переоцінити значущість материнської опіки для дитини неможливо, і саме від неї, на думку Шевченка, залежить, ким виросте її дитина. «Мати всюди неоднакова мати. Коли розумна та щира, то й діти вийдуть в люде, хоч попідтинню; а хоч і одукована, та без розуму, без серця, то й діти виростуть, як ледащо в шинку», - зазначає автор, розкриваючи образ матері в поемах «Наймичка», «Марія», повістях «Наймичка», «Музыкант», «Несчастный» [7, т. 6, с. 190].

Т. Шевченко подає різні типи материнських образів:

1) мати, яка кладе життя на олтар любові і благополуччя своєї дитини, виховує її, притримуючись народних звичаїв та законів суспільної моралі;

2) мати, яка не бере участі у житті дитини, віддавши її на виховання стороннім людям-опікунам;

3) мати, засліплена любов'ю до своєї єдиної дитини, не визнає загальноприйнятих законів виховання, у результаті чого не може дати дитині ради [6, с. 101].

До першого типу віднесемо покритку Лукію з повісті «Наймичка». Зневірена в людях, вона хотіла накласти на себе руки, але любов до сина Марка пересилила цей намір. На думку С. Балея, часте звертання митця до цього образу є проекцією Шевченкового зламаного щастя [1, с. 58]. Автор не жаліє Лукію, він звеличує її в любові до сина, це - «предмет, який в тім случаю головно [його] займає. <...> Коли Шевченко відчував тугу за матір'ю і коли у мрії материнська стать являлася йому, то мала вона, ймовірно, черти, які зближали її до постаті «Наймички», між тим як поет сам вчував себе у ролі Марка» [1, с. 61].

Другий тип уособлюють образи графинь у повістях «Варнак» і «Музыкант». Це - матері, які байдуже ставилися до своїх дітей, а їхнє виховання переклали на плечі інших - панни Магдалени (перша) та Антона Адамовича й Мар'яни Якимівни (друга): «Графиня была женщина светская, избалованная прежними успехами на поприще светской жизни, любила у себя банкеты, где, разумеется, первенствовала между провинциалками, читала итальянские и французские новеллы и больше ничего не делала. Сын вырастал хотя и под одной крышей с нею, но она его видела раз или два в день и то мимоходом» [7, т. 3, с. 130-131]; «Софья Самойловна, мать их по названию, великосветская дама. А главное - красавица. Красавица, которая конфузится, когда ее кто спросит о здравии ее детей. Для нее это все равно, что сказать: «Как вы, Софья Самойловна, подурнели». И притом, как дама светская, она после каждого бала (а их у нас в году бывает три, а в высокосный и четыре) должна отдать визиты своим гостям, а гостей, вы сами видели, сколько наехало. <... > Пока отдает визиты, смотрит - другой бал готовится, там третий. Так и год проходит. А там, если выберется время, надо и в Петербург съездить. «А то, - говорит, - между этими хохлами совсем очерствеешь»» [7, т. 3, с. 198­199].

Третій тип показано на прикладі Марії Федорівни у повісті «Несчастный». Ця жінка мала «[ум] практический или положительный» [7, т. 3, с. 247]. Вийшовши заміж за ротмістра, вона стала мачухою, у найгіршому розумінні цього слова, двом його дітям - Лізі й Колі: «дети под непосредственным блюдением Марьи Федоровны бледнели и худели» [7, т. 3, с. 148]. Зовсім іншим було її ставлення до власного сина Іпполита. Вона оберігала його, пестила, виконувала всі його забаганки і вважала зайвим винаймати для сина вчителів. Таке виховання з часом принесло свої плоди, коли навіть сама Марія Федорівна вже не мала впливу на Іпполита, «как не крепилась, однако ж не могла дослушать красноречивую повесть о похождениях своего единственного сына Ипполитушки» [7, т. 3, с. 288]. Мати змушена була сама писати прохання «о написании в рядовые сына <...> за неуважение к матери» [7, т. 3, с. 288].

Рівнозначно з матір'ю Т. Шевченко трактує і опікунів, адже від них залежить виховання дітей. Слід відзначити, що в усіх повістях, окрім «Несчастный», опікуни безмірно люблять своїх вихованців. Такими є Марта і Яким Гирло («Наймичка»), Мар'яна Якимівна й Антон Адамович («Музыкант»), Прасковія Тарасівна і Никифор Федорович («Близнецы») та Яким Туман («Капитанша»). Звернімо увагу, що діти в родини опікунів потрапляють, коли ті вже є літніми людьми, доля не дала їм власних дітей, а вихованці послані Богом як благословення за праведне життя. Порівняймо: «Я все думаю, Якиме, кому-то мы после себя добро свое оставим? Не даровал нам с тобою Господь ни дочери, ни сына. Так и помремо одиноки! <...> Да, прогневали мы милосердного Господа, не утешил Он ледачую старость нашу. Так и гробовой доской покроемся, и некому будет от души заплакать, и некому будет помянуть наши души грешные! <...> Кто же расскажет радость старой Марты и Якима, когда они увидели под перелазом дитя, окутанное старой серой свиткой, и головка прикрытая зеленым широким лопухом» («Наймичка») [7, т. 3, с. 65].Таке розгортання сюжету нагадує казки на кшталт «Снігуроньки».

Виховання в родинах опікунів разюче відрізняється від виховання в «панських покоях». Т. Шевченко показує розподіл виховних обов'язків між батьком та матір'ю, причому в такому вигляді, як вони існували у селян з давніх часів і які, на думку автора, є взірцевими, ідеальними. В обов'язки матері входило навчити дитину молитов, народних пісень, а також хатньому господарству, якщо це дівчинка. Батько ж повинен був навчити грамоті, історії за переказами або за книжками, та ще ремеслу, якщо це був хлопчик.

Саме на такому укладі наголошує Тарас Шевченко: «Я-то буду учить его письма, сколько сам, грешный разумею. А вот чтобы ты его сначала научила! <... > всему доброму! Вот что! Ты теперь у него мать, так что учи его, когда он, даст Бог, заговорит, молиться Богу. А я, посмотревши, как он будет молиться, и Письма Святого выучу. И Псалтырь ему свою святую, умираючи, передам» («Наймичка») [7, т. 3, с. 72].

В. Бельченко зазначає: «Важливим виховним чинником, на думку Шевченка, є кращі зразки народної творчості, які прищеплюють здорову народну мораль, дають знання рідної мови, культури, історії» [2, с. 12]. Саме тому до свого «Букваря южнорусского» він вніс народні думи «Про Марусю Богуславку» і «Про Олексія Поповича» та низку прислів'їв і приказок. Ідеї виховання, покладені в основу «Букваря» і подані в російських повістях Т. Г. Шевченка, є типовими для просвітницької літератури [9, с. 45].

Просвітителі у своїх творах намагались зрозуміти глибину, першопричину всього задля перебудови суспільства. Саме вони ввели в літературу нового героя - простолюдина, який виступив в образі позитивного героя і прославили його працю, мораль. У своїх повістях Тарас Шевченко наслідує просвітителів. Він подає приклади сімейного устрою різних верств - від кріпацької родини до князівської і наголошує на важливості звернення до народної моралі, на основі якої вибудовуються суспільно-національні норми виховання та поведінки.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Балей С. З психології творчости Шевченка / С. Балей. - Черкаси, 2001.
  2. Бельченко В. П. Т. Шевченко як педагог і дитячий письменник /
  3. П. Бельченко // Т. Г. Шевченко і загальнолюдські ідеали : Тези доп. та повідом. на обл. міжвуз. наук.-практ. конф. - Одеса, 1989. - Ч. 1. - С. 12-14.
  4. Задорожна С. До питання про психологію творчості Тараса Шевченка /
  5. Задорожна. - С. 70-74.
  6. Нахлік Є. Доля. ьоб. Судьба: Шевченко і польські та російські романтики / Є. Нахлік. - Л., 2003.
  7. Спогади про Тараса Шевченка. - К., 1982.
  8. Чавдаров С. Х. Педагогічні ідеї Тараса Григоровича Шевченка / С. Х. Чавдаров. - К., 1953.
  9. Шевченко Т. Повне зібрання творів: у 12 т. / Т. Шевченко. - К., 2001-2004. - Т. 1-6.
  10. Ярема Я. Дитячі переживання і творчість Шевченка: Зі становища психоаналізи / Я. Ярема. - Л., 1933.
  11. Яременко В. «Добрі жнива колись-то будуть...»: (Християнська наповненість Шевченкового «Букваря») / В. Яременко // Слово і Час. - 2004. - № 4. - С. 42.

Natalya Kuhareva, Svetlana Pryhonyuk Theme of childhood in work of Т. G. Shevchenko

In the article the comprehension of Т. is given by Shevchenko themes of childhood: orphanhood, maternity, guardianship.

The article deals with understanding T. Shevchenko childhood themes: orphans, motherhood, guardianship.

Ключові слова: дитинство, сирітська доля, образ жінки-матері, просвітницька література, сімейний устрій


Автор: Наталія Кухарєва, Світлана Пригонюк (Переяслав-Хмельницький) // Переяславіка: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: Збірник наукових статей. - 2015. - Випуск 8(10). – С. 126-132.

1