Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » Твори Т. Г. Шевченка періоду «Петербурзького Переяслава» в історико-літературних залах «Музею «заповіту» Т. Г. Шевченка»

Твори Т. Г. Шевченка періоду «Петербурзького Переяслава» в історико-літературних залах «Музею «заповіту» Т. Г. Шевченка»

У статті розглядається поема Т. Г. Шевченка «Тарасова ніч» періоду «Петербурзького Переяслава» в історико-літературному контексті та обґрунтовується доцільність її включення до Переяславського циклу літературної творчості Кобзаря.

Волею історії ім'я Тараса Шевченка ототожнено з Україною, зокрема, з Переяславом, адже, Переяславщина - вершина творчого піднесення поета, завершення дивовижного Переяславського циклу.

Ми завжди із вдячністю будемо згадувати переяславського лікаря А. О. Козачковського (1812-1889 рр.), який, захопившись «незрівнянними творами» Т. Шевченка у Петербурзі, познайомився з їх автором і запросив його приїхати до себе [15, с. 105]. На сьогоднішній день у меморіальному будинку лікаря А. Козачковського функціонує одна із найцікавіших експозицій Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» - «Музей «Заповіту» Т. Г. Шевченка».

Ще до знайомства з А. Козачковським, Т. Шевченко знав про наше місто від Євгена Гребінки, який відвідав Переяслав у 1831 р., та від Миколи Маркевича, який був тут у 1837 р. [7, с. 6].

Задовго до приїзду на Переяславщину світ побачила романтична поема Т. Шевченка «Тарасова ніч» (1838 р.), яка розповідає про історичну подію - повстання 1630 р. під проводом Тараса Федоровича (Трясила) поблизу Переяслава. Цей період творчості Т. Г. Шевченка у структурі експозиції літературно-художнього залу музею умовно називається «Петербурзький Переяслав» [10, с. 225].

У І пол. ХІХ ст. були поширені земляцтва. Зокрема, у С.-Петербурзі вихідці з України теж об'єднувалися в земляцтва - переважно літературно- театральні гуртки. Існувало і так зване «Переяславське земляцтво», до якого входили Я. Гамалія, В. Зеленський, С. Алексєєв, А. Козачковський, М. Плисов, Д. Рева та багато інших [7, с. 6].

Є. Гребінка, а згодом і М. Маркевич, які бачили й знали наш край, на радість учасникам земляцтва - В. Зеленському, С. Алексєєву, Я. Гамалії - заінтригували і самого Тараса: «А який же він, той стародавній Переяслав? Ось коли буду в Україні, то відвідаю і його» [7, с. 6].

Притягальна сила переяславського антеїзму була на нього такою ж сильнодіючою, як і на його попередника Григорія Сковороду, який називав Переяславщину своєю другою матір'ю. Переяславська історія стоїть біля першовитоків української духовної величі, а події що відбувалися тут, такі багатющі на героїко-патріотичні вчинки українців ще з часів переяславських князів Володимира Мономаха та Володимира Глібовича, справили вирішальний вплив на становлення козацького ідеалу у свідомості та художній уяві Тараса Шевченка. Саме переяславські історичні події, пов'язані з козаччиною, дали Шевченкові реальні й достовірні матеріали, які позбавляли поета необхідності щось вигадувати, міфологізувати, ідеалізувати. Не випадково вже в першому виданні «Кобзаря» (1840 р.) з восьми поетичних творів три були присвячені козацькій тематиці («Тарасова ніч», «До Основ'яненка», «Іван Підкова»).

Козацький ідеал у Шевченковому розумінні був тією спасенною, воскрешаючою силою, тим високим моральним і духовним стимулом, тим яскравим світильником духу, який, за умов кріпацтва тільки й здатен був реалізувати визвольну ідею, освітивши шлях із Малоросії - в Україну!

Поема «Тарасова ніч» (1838 р.) була першим твором, яким Т. Г. Шевченко вселив українцям віру в їхню силу, здатну громити будь-якого ворога.

Шевченкознавці в Україні не виділяють окремо літературну творчість Т. Г. Шевченка періоду «Переяславської осені Кобзаря» та «Петербурзького Переяслава». Наукові співробітники «Музею «Заповіту» Т. Г. Шевченка» НІЕЗ «Переяслав» вважають за потрібне включити до наукового обігу означені періоди літературної творчості поета, об'єднавши їх у Переяславський цикл, який охоплює періоди раннього романтизму («Петербурзький Переяслав») і цілком зрілого реалізму («Переяславська осінь Кобзаря»). Тому ми відносимо поему «Тарасова ніч» (1838 р.) до періоду «Петербурзького Переяслава» і одночасно до Переяславського циклу літературної творчості Кобзаря.

Шевченкова поема «Тарасова ніч» та перемога під Переяславом над польсько-шляхетським військом у травні 1630 р. висвітлені в експозиції «Музею «Заповіту» Т. Г. Шевченка» Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» у історико-літературному контексті, а саме, у розділі ІІ «Переяслав історичний» (зал № 1) та у розділі ІУ «Т. Г. Шевченко і Переяславщина» (літературно-художній зал № 6, присвячений «Петербурзькому Переяславу» та «Переяславському земляцтву у Петербурзі: 1838-1845 рр.») [11, с. 66].

Т. Шевченко ступив на літературне поле в епоху розквіту слов'янського романтизму, коли в Україні формувався різновид цього напряму, властивий для недержавних націй (української, білоруської, сербської, словенської та т..), тісно пов'язаний з національно-визвольними прагненнями нації, її відродженням.

Ранній Шевченко - поет-романтик. Це романтизм протесту проти існуючої дійсності, в основі якого - мрія поета про кращу долю народу й утвердження його права та права окремої людини на свободу. Прикметно, що романтичний герой раннього Шевченка - це насамперед борець за волю - Тарас Трясило («Тарасова ніч»), Підкова («Іван Підкова»), Гонта, Залізняк, Ярема («Гайдамаки»), Гамалія («Гамалія»).

На час написання поеми «Тарасова ніч» Т. Шевченко завдяки Є. Гребінці читав і «Історію Русів» (поширювалась у рукописних списках), і «Историю Малой России» Д. Бантиша-Каменського, який у розповіді про повстання Тараса Трясила мав за основне джерело ту ж саму «Історію Русів». «Казаки малороссийские, - читав поет в «Історії Русів», - соединенно с запорожскими... принуждены выбрать себе гетманом полковника корсунского Тараса Трясила, не употреблявшего после сего названия, и с ним подняли оружие против поляков оборонительное. И по сей системе, не чиня они над поляками никаких происков, собрались к городу Переяславлю и, расположив стан свой между рек Трубежа и Альты, ожидали начинаний польских. Поляки стягались со всей Малороссии, а частию и из Польши, и, собравшись в великих силах под командою коронного гетмана Конецпольского, повели атаку на стан казацкий, укрепленный обозом и артиллерией с окопами. Нападение повторяемо и всегда отбиваемо было несколько дней с великим уроном польским. Наконец, казаки, дождавшись польского праздника, панским телом называемого, который они отправляют с пальбою и пиршествами, выслали в ту же ночь ползком знатную часть пехоты своей в одну ближайшую балку и на рассвете ударили с двух сторон на стан польский, вломились в него, и, застав многих поляков полунагими, переколотили их, всех противившихся им истребили, а прочих перетопили в реке и разогнали, получив стан их со всеми запасами и артиллериею в свою добычу» [6, с. 51-52]. За цим джерелом у поемі Шевченка подано не тільки загальну канву подій, а й окремі деталі. В жодному з історичних джерел, крім «Історії Русів», немає вислову «Тарасова ніч» і Тараса Федоровича не називають Трясилом.

В основі поеми - історична подія: розгром повсталими козаками на чолі з Тарасом Федоровичем (Тарасом Трясилом, як називають його джерела, якими користувався Шевченко) 25 травня 1630 р. Під Переяславом польського війська коронного гетьмана С. Конецпольського. Поразка війська одержала назву «Тарасова ніч». Так, услід за «Історією Русів», називає перемогу козаків на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) над військом С. Конецпольського й Шевченко. «Тарас Трясило, - писав Шевченко в «приписах» (примітках) до поеми «Гайдамаки», - вирізав ляхів над Альтою; і та ніч, в котру те трапилось, зоветься Тарасова, або кровава (Бантиш-Каменський)» [8, с. 69].

Холодної петербурзької листопадової ночі 1838 р. у невеликій кімнаті свого товариша, земляка, художника Івана Сошенка над аркушем паперу схилився юнак. Перед ним лежали дві розкриті товсті книги - рукописний примірник «Історії Русів» невідомого автора та «Історія Малої Росії» Д. Бантиша-Каменського. Рука молодого поета старанно виводила заголовок нового твору - «Тарасова ніч». Тарас Шевченко, студент Петербурзької академії мистецтв, учень самого К. Брюллова, якого тут називають «Карлом Великим», - автор ще майже нікому невідомих рядків: Встає хмара з-за Лиману, А другая з поля, Зажурилась Україна - Така її доля!.. Гине слава, батьківщина, Немає де дітись. Виростають нехрещені Козацькії діти. [16, с. 86].

Геніальна уява Шевченка та відчуття історичної правди давали йому можливість реалістично відтворити події та описати місцевість, де вони відбувалися, - стародавній Переяслав, річки Трубіж та Альта: Вже не три дні, не три ночі Б'ється пан Трясило - Од Лимана до Трубайла Трупом поле крилось... Червоною гадюкою Несе Альта вісті, Щоб летіли круки з поля Ляшків-панків їсти [16, с. 87].

Згадує Шевченко ріку Альту в зв'язку з Т. Трясилом також у поемі «Гайдамаки»:

І Альта плаче: «Тяжко жити!

Я сохну, сохну... де Тарас?

Нема, не чуть...» [16, с. 156].

Педагог і просвітник Григорій Наш (Ничипір Григор'єв) висловився так про цю подію: «Переяславська перемога допомогла козакам стати твердою ногою на власній землі й оживила козацький дух» [12, с. 139].

А ось думка Михайла Грушевського, найвидатнішого нашого історика: «Трясило про польське око розігрував «московську карту» й не раз говорив, що буде підмога із Дону. Козаки в перших днях травня побудували табір між Трубежем та Альтою. Конецпольський його кілька разів атакував, але зазнав великих втрат. Його військо поступово тануло. Нарешті наступила рішуча битва» [3, c. 106]. Київський та Львівський літопис згадував: «Шляхти згинуло там більше, ніж за цілу війну пруську та шведську» [2, с. 136].

Скептично оцінює «Тарасову ніч» Д. Дорошенко в своєму «Нарисі історії України» [5, с. 222]. У курсі двотомної «Історії України» Н. Василенко-Полонської про цю битву та її наслідки згадано дуже коротко [13, с. 446]. Трохи більше говориться про те в «Історії України» І. Крип'якевича, однак він зауважує, що козацька справа від того виграла мало, а хіба що «одержала користь невелика частина запорозької повстанської старшини» [9, с. 167]. У популярній «Історії України-Русі» М. Аркаса говориться, що Трясило, на жаль, не був таким масштабним і надзвичайним діячем, стратегом, політиком, як от П. Сагайдачний, чи Б. Хмельницький, - тому його так одразу й змістили козаки [1, с. 153].

Потрібно зауважити, що ніхто з названих істориків спеціально не вивчав тему «Тарасової ночі», або «Переяславської звитяги», - тому й могли виникнути подібні поверхові оцінки події. Всі ці історичні праці з'явилися вже після Тараса Шевченка.

Шевченко не приймає почуття національної приреченості, властиве А. Метлинському, певною мірою — М. Маркевичу, М. Костомарову, ранній прозі П. Куліша; героїзм рідної історії сприймався ним як запорука майбутнього відродження України. Ґрунтовне знайомство з історією Європи (набуте під час навчання в Академії мистецтв і завдяки бібліотеці К. Брюллова) й осмислення останньої в річищі історії України (знанням якої він завдячував гуртку Є. Гребінки та його книгозбірні) підсилювали нестерпне почуття національного сорому, скорботи й пристрасного протесту проти національного й соціального поневолення - почуттів, що породжують провідні мотиви його історичних та історіософсько-політичних творів.

Тарас Григорович читав етнографічні збірники українських романтиків І. Срезневського, А. Метлинського, Є. Гребінки, О. Корсуна, П. Лукашевича, П. Білецького-Носенка та інших, твори М. Гоголя і К. Рилєєва. Значним прогресом були спроби створення історичної поеми, навіть епопеї, без якої не мислилася жодна повновартісна національна література (поема в стилі народного героїчного епосу «О Наливайку» М. Шашкевича (1834); драматична поема «Богдан» Є. Гребінки, поема М. Максимовича «Богдан Хмельницкий» (1833), ряд менших форм, де змальовано невеликі епізоди тощо). Предметом зображення в них були героїчні постаті й події рідної історії - постаті романтизовані, часом не без елемента містики в дусі З. Красінського, Ю. Словацького, А. Міцкевича або фольклорно-стилізовані [14, с. 207].

Історичні поезії Шевченка пройняті волелюбними мотивами й надихані сучасністю. Вони мали збудити національну й соціальну самосвідомість українців, протиставити їхній громадянській пасивності героїчну боротьбу предків за волю. У цьому Т. Шевченко використав досвід громадянського трактування історичної теми у творчості поетів-декабристів, передусім К. Рилєєва, українських романтиків А. Метлинського, М. Костомарова. Певний вплив на трактування поетом минулого України мали й тогочасна історіографія, й літературна традиція. Шевченків образ історичного минулого грунтувався на народних уявленнях про Запорозьку Січ і козацтво, як вони склалися в народній пам'яті, переказах, піснях і думах, і відповідав настанові поета звеличити героїчну боротьбу народу за волю. Саме думи й історичні пісні насамперед давали натхнення історичній музі поета. Тут Шевченко піднімався на високій хвилі національного відродження, яка охопила всю Слов'янщину: до минулого зверталися заради пробудження національної самоповаги, усвідомлення й утвердження себе як народу з давньою і героїчною історією. Саме для майбутнього потрібен був героїчний образ України, й не тієї, що вже ніколи не вернеться, а тієї, яка ще відродиться в душах її синів, витіснивши в непам'ять ганебний дух покори. Шевченко глибоко відчув це. Недаремно в розкішній майстерні «Карла Великого» - Брюллова перед духовним зором молодого художника Шевченка, як пізніше згадував він у «Щоденнику», «мелькали мученические тени наших бедных гетьманов. Передо мной расстилалася степь, усеянная курганами. Передо мной красовалась моя прекрасная, моя бедная Украина во всей непорочной меланхолической красоте своей. И я задумывался, я не мог отвести своих духовных очей от этой родной чарующей прелести» [17, с. 43]. Героїзм і мучеництво вільнолюбного народу й стали головними рисами Шевченкового образу України, його національного міфу, який творився поетом уже в ранній ліриці та історичних поемах.

Т. Шевченко відчував велику потребу нагадати нащадкам про Переяславську перемогу 1630 р.: «У зображенні й трактуванні минулого він ішов насамперед за народними уявленнями та фольклорною традицією. Ідеями уславлення боротьби за свободу Т. Шевченко був близьким до українського героїчного епосу. Вже ця рання невеличка поема має в підтексті революційно- визвольну спрямованість. Нагадування про звитяги минулого, поетизація національних героїв стали в «Тарасовій ночі» засобом пробудження свідомості нашого народу» [4, с. 299].

Героїчна історична минувшина - це органічна складова літературної спадщини Тараса Шевченка, надто його ранньої романтичної творчості. Тому можна стверджувати, що світ козаччини переважає в його поезії, вона чи не превалює над усією багатогранною тематикою його творів. За допомогою романтизованих поезій Тарас Шевченко будив національну свідомість українського народу, відтворював героїчні сторінки його історії, показуючи і українцям, і широкому світові «Чиї ми діти, яких батьків».

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Аркас М. Історія України-Русі / М. Аркас. - К. : Вища школа, 1990. - 424 с.
  2. Бевзо О. «Львівський літопис» і «Острозький літописець» / О. Бевзо. - К. : Наукова думка, 1971.- 389 с.
  3. Грушевський М. Історія України-Руси / М. Грушевський. - К. : Наукова думка, 1995. - Т. 8. - 856 с.
  4. Дзюба І. Довіку насущний: Світи Тараса Шевченка / І. Дзюба. - Нью-Йорк; Париж; Сидней; Торонто; Львів, 1991. - 462 с.
  5. Дорошенко Д. Нарис історії України / Д. Дорошенко. - К. : Глобус, 1992. - Т. І (до половини ХУІІ століття). - 238 с.
  6. Історія Русів. - К. : Радянський письменник, 1991. - 318 с.
  7. Коломієць О. Тарас Шевченко та Переяславське земляцтво / О. Коломієць // Вісник Переяславщини. - 2008 - № 93. - С. 6
  8. Коцюбинська М. Етюди про поетику Шевченка. Літературно-критичний нарис / М. Коцюбинська. - К., 1990. - 372 с.
  9. Крип'якевич І. Історія України / І. Крип'якевич. - Львів : Світ, 1990. - 520 с.
  10. Кухарєва Н. До історії створення Музею «Заповіту» Т. Г. Шевченка / Н. Кухарєва // Волинський музей: історія і сучасність: Наук. зб.: М-ли ІУ Всеукраїнської наук.-практ. конф., присв. 80-річчю Волинського краєзнавчого музею та 60-річчю Колодяжненського літературно-меморіального музею Лесі Українки. - Луцьк, 2009. - 542 с.
  11. Кухарєва Н. З досвіду створення експозиції Музею «Заповіту» Т. Г. Шевченка в Переяславі / Н. Кухарєва // Музейна експозиція: сучасний погляд і досвід побудови (м-ли наук.-практ. Конф.). - К. : ДАКККіМ, 2009. - 85 с.
  12. Наш Г. Історія українського народу / Г. Наш. - К. : Час, 1919. - 573 с.
  13. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2 т. / Н. Полонська- Василенко. - 3 вид. - К. : Либідь, 1995. - Т. 1. До середини ХУІІ століття. - 672 с.
  14. Приходько П. Шевченко і український романтизм 30-50-х pp. XIX ст. / П. Приходько. - К. : Вид-во АН УРСР, 1963. - 418 с.
  15. Сікорський М. На землі Переяславській / М. Сікорський, Д. Швидкий. - К. : Наукова думка, 1983. - 253 с.
  16. Шевченко Т. Зібрання творів у 6 томах / Т. Шевченко. - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 1. - 784 с.
  17. Яценко М. Українська романтична поезія 20-60-х років ХІХ 1т.. / М. Яценко // Українські поети-романтики. Поетичні твори. - К., 1987. - 296 с.

Natalya Kuhareva

The works of Taras Shevchenko period «Petersburg Pereyaslav» in historical and literary halls of Museum of Testament of T. G. Shevchenko.

In the article discusses the poem of Taras Shevchenko «Tarasova nich» by period of «Petersburg Pereyaslav» in historical and literary context, and the expediency of its inclusion in the Pereyaslav cycle of literature creativity ofpoet.

Keywords: the period of early romanticism, the period of «Petersburg Pereyaslav», Pereyaslav cycle, literary creation of Kobzar.

Ключові слова: період раннього романтизму, період «Петербурзького Переяслава», Переяславський цикл, літературна творчість Кобзаря.


Автор: Наталія Кухарєва (Переяслав-Хмельницький) // Переяславіка: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: Збірник наукових статей. - 2015. - Випуск 8(10). – С. 103-112.

1