Тарас Шевченко у науковій та просвітницькій діяльності Гната Стеллецького

Серед вітчизняних археологів першої половини ХХ ст. є людина, чий життєвий шлях та діяльність досі викликають неоднозначні оцінки. Мова йде про Гната Яковича Стеллецького - археолога, спелеолога, музейника та пам'яткоохоронця, у науковій та просвітницькій спадщині якого важливе місце займала творчість Тараса Шевченка.

Метою даної статті є спроба показати місце творчості Тараса Шевченка у діяльності Г.Я. Стеллецького на ниві вітчизняної археології та музеєзнавства, скориставшись у якості джерел, у першу чергу, опублікованими та неопублікованими документами з наукового архіву Інституту археології НАН України та Лубенського краєзнавчого музею.

Незважаючи на досить значний інтерес, який викликає особа Гната Стеллецького у суспільстві, кількість відомих на сьогодні публікацій, у яких висвітлена його багатогранна діяльність, не є достатньо великою. Ці публікації відображають як широту його наукових зацікавлень, так і неоднозначну оцінку його внеску у дослідження археологічної спадщини - від «подвижника» до «шкідника». Так, на думку Б.С. Ванцака та О.Б. Супруненка, «нам, сьогоднішнім, гріх було б забути «фанатичного й невтихомирного» Гната Яковича Стеллецького, який своєю діяльністю ніби завершив певний історичний цикл археолого-краєзнавчих розшуків на Лубенщині і Полтавщині Г.С. Кир'якова, Ф.І. Камінського, К.М. Скаржинської. Теперішньому часові теж, ой, як потрібні подвижники, і їм є кого брати за взірець» [4, с. 82]. Зовсім іншої думки дотримується московський дослідник, археолог Л.А. Бєляєв: «В большинстве своем члены «Старой Москвы» имели к археологии мало отношения, а те, что как будто считали себя, среди прочего, археологами, - такие, например, как И.Я. Стеллецкий, - принесли ей больше вреда, чем пользы» [3, с. 46-47].

Увесь масив публікацій про Г.Я. Стеллецького, які почали з'являтись лише на рубежі 80-90-х рр. ХХ ст., можна розділити на кілька блоків. До першого з них слід віднести практично усі праці про нього, що вийшли друком у Росії. Всі ці публікації присвячені, як правило, спробам Г.Я. Стеллецького знайти так звану «бібліотеку Івана Грозного», або його дослідженням московських підземель та інших підземних споруд на території власне Росії [1; 2; 3; 25; 26].

Друга група публікацій представлена працями вітчизняних науковців, у яких висвітлена діяльність Г.Я. Стеллецького як археолога, фундатора музейних колекцій та пам'яткоохоронці у першу чергу на території України. Сюди відносяться публікації Б. Ванцака, О. Супруненка, О. Колибенка, П. Ротача [4; 5; 9; 10; 27; 33].

До третьої групи праць про Г.Я. Стеллецького відносяться численні публікації про його дослідження на території Чигиринщини, що належать у першу чергу Н. Куксі, а також публікації Т. Нераденко, С. Сегеди, О. Сидоренка [11-17; 24; 28; 29].

Надзвичайно важливим джерелом, що дозволяє висвітлювати різнобічну діяльність Г.Я. Стеллецького на території України, є архівні документи, серед яких особливу цінність мають документи з Наукового архіву Інституту археології НАН України.

Отже, спробуємо визначити місце творчості Тараса Шевченка у діяльності Г.Я. Стеллецького з розвитку вітчизняної археології та музеєзнавства, скориставшись у якості джерел опублікованими та неопублікованими документами з Наукового архіву Інституту археології НАН України та Лубенського краєзнавчого музею.

Збереглося досить багато автобіографій Г.Я. Стеллецького. Власноручно переписану копію однієї з них, датовану 21 листопада 1923 р., надіслала з Москви у 1951 р. на прохання директора Лубенського краєзнавчого музею В. Буніної друга дружина Г.Я. Стеллецького М.М. Ісаєвич. Ця копія автобіографії, як і лист М.М. Ісаєвич до В. Буніної, датований 20 березня 1951 р., та доповідь на тему: «Кем был И.Я. Стеллецкий», прочитана на присвяченому його пам'яті засіданні, зберігаються у фондах Лубенського краєзнавчого музею (копії названих документів надав нам, на наше прохання, полтавський науковець В. Подрига, за що ми висловлюємо йому щиру подяку).

Отже, як свідчать ці документи, Гнат Якович Стеллецький народився 3 лютого (29 січня за ст. стилем) 1878 р. в с. Григорівка Олександрівського повіту Катеринославської губ. (нині - Запорізького р-ну Запорізької обл.) у духовній сім'ї. Ще у дитинстві разом з батьками переїхав у с. Балаклію Зміївського повіту Харківської губ. (нині м. Балаклія, районний центр Харківської обл.). Початкову освіту отримав у селі, середню - в Харкові, вищу - у Київській духовній академії, яку закінчив у 1905 р., захистивши дисертацію на перший учений ступінь. Після закінчення духовної академії Г.Я. Стеллецький був призначений викладачем історії та географії у російсько-арабську семінарію в Палестині. На одному кораблі з ним туди ж пливла й вихованка Лубенської жіночої гімназії та історичного відділу Одеських жіночих педагогічних курсів Ганна Супруненко - його майбутня дружина, яка мала викладати у м. Латталії російську мову [4, с. 73]. Як свідчить у своїй автобіографії Г.Я. Стеллецький, «з р. 1905 мандрував з науковою метою по Ближньому Сходові: Балканах, Єгипту, Сірії й М. Азии, при чому біля двох років прожив в Назареті та Єрусалимі, уважно студіюючи з осібна печерний світ» [34, с. 1]. Про цей же період у його житті М.М. Ісаєвич так написала у своїй доповіді: «Окончив ученье, он устремился в Палестину, как к источнику древностей, обильному многочисленными подземными тайнами. Там он произвел много исследований, отыскал таинственную крепость - пещеру Иотапаты, связанную с Иосифом Флавием, которую много ученых искали и не могли найти, пещеру Адуламы, столь же таинственную и труднодоступную.

В процессе этих работ он вполне осознал себя прирожденным археологом-подземником» [8, с. 1].

Повернувшись у 1907 р. до Росії, Г.Я. Стеллецький вступив на навчання до новоствореного Московського Археологічного Інституту, який закінчив у 1910 р. зі званням ученого археолога. У ньому ж він невдовзі став професором та дійсним членом Інституту, читав лекції по археології Сходу.

Ще у 1908 р. Г.Я. Стеллецький був прийнятий на службу до Московського архіву міністерства юстиції, де, окрім офіційних канцелярських обов'язків, займався збиранням інформації про пам'ятки старовини з території усієї Російської імперії. Одночасно, він брав участь у Археологічних з'їздах та проводив розкопки. В автобіографії він пише, що «для Чернигівського провадив розкопки по дорученню і на кошти Д.Я. Самоквасова, могильників і городища в м. Снітині на Лубенщині, у р. 1908; для Новгородського з 'їзду, по дорученню Моск. Археол. Тов-ва, на цвинтарі Київо-Софійського Собору і замку Вишневецького в м. Лубнях; для Псковського з 'їзду - який не відбувся, - дослідував Прибалтику на кошти Моск. Археол. Т-ва» [34, с. 1].

Перша світова війна негативно вплинула на проведення археологічних досліджень у європейській частині Російської імперії, однак не завадила Г.Я. Стеллецькому продовжити свої археологічно-спелеологічні розшуки в іншому регіоні. Навіть навпаки - він скористався своєю участю у ній для вивчення печерного світу Закавказзя: «На прикінці 1916 добровольцем, з науковою метою, подався до Кавказу, де Головним Управлінням завойованих країн Туреччини в Тіфлісі був запроханий на посаду археолога, з дорученням утворити археологичну експедицию в прифронтовій смузі Трапезунд - Багдад. Але встиг я пройти лише турецьку Вірменію, тримаючись слідів «Десяти тисяч» Ксенофонта: Трапезунд - Болібурт - Гепір - Ерзерум - Карс - Александрополь - Каракілісса -Мелаперт -Муш - Бітліс» [Там само].

Експедиція закінчилась на початку 1918 р., коли Г.Я. Стеллецький переїхав до Києва, де влітку того року читав лекції з археології України на курсах для вчителів середніх шкіл (очевидно, саме ці курси й називались «Українським народним університетом»). Також Г.Я. Стеллецький мав читати лекції у Київському Археологічному інституті, що розпочав свою діяльність у 1918 р., однак з невідомих причин цього не сталося. Пізніше він «зайняв посаду у Відділі охорони старовини й провадив тут розкопки печер на Звіринцю од Управління по забудованню Київа та його околиць. Тоді ж таки, сукупно з небіжчиком археологом А.Д. Ертелем, дослідував підземелля, мамутів та числені дюнові стоянки на околицях Київа» [Там само].

Дружина Г.Я. Стеллецького - Г.В. Супруненко, яка теж закінчила Московський Археологічний Інститут (1914 р.), ще у 1916 р. повернулась з Москви до Лубен, де працювала вчителькою у приватній гімназії О.М. Климової. У 1918 р. вона працювала у шкільній управі, потім завідувала дитбудинком у с. Снітин на Лубенщині, викладала на курсах ліквідації неписьменності для червоноармійців, учителювала у сільських школах [4, с. 74-75]. На початку 1920 р. до Лубен з Києва переїхав і Г.Я. Стеллецький, де очолив заснований ним же ще 1 серпня 1918 р. «Український народний музей». Цей період свого життя він так описав у своїй автобіографії: «Об 'їхав і описав усі панські руїни Лубенщини й зібрав з недобитків та недогарків досить великий для повітового міста музей. За 3' роки праці на Лубенщині за підтримкою й на кошти Соввлади, провадив розкопки замку Вишневецького, розкопки могильників, городищ, майданів і таємничого схову в с. Хелепцях. Обійшов майже усі села, в яких прочитав двадцять п 'ять лекцій на тему про історичні новини України й про місцеву старовину. Заснував по селах низку аматорських гуртків охорони старовини й занотував місценаходження дванадцяти мамутів Лубенщини. Здобуті колєкції передав по акту до ЛубнарМузею, в серпні 1923 р.» [34, с. 2].

Взагалі, лубенський період діяльності Г.Я. Стеллецького досить детально відображений у документах з НА ІА НАНУ. Це, в основному, листи, прохання та звіти про наукову роботу, надіслані Г.Я. Стеллецьким до УАН та ВУАК у період з 23.07.1921 р. по 8.08.1922 р. Навіть зважаючи на односторонній та дещо суб'єктивний характер цих документів (всі вони написані власною рукою Г.Я. Стеллецького), все ж необхідно визнати, що наявна у них інформація підтверджує надзвичайну енергійність та невгамовний характер цього дослідника, його намагання охопити пам'яткоохоронною роботою широкі верстви населення, талант популяризатора історичних знань, значний внесок у врятування багатьох історичних пам'яток та музейних цінностей.

Першим з цих документів є лист Г. Я. Стеллецького до УАН від 23 липня 1921 р., в якому він пише: «Вважаючи на командіровку, одержану мною од Академії наук у 1919 р. за для досліду й охорони старовини на Полтавщині, мушу довести до відома Академії, що за цей термін мною засновано і відчинено на Лубенщині (у Лубнях): 1) Українського історичного музея (відчинена досі «Лубенська Галерія мистецтва»), 2. чотирі філії музея, 3. центральний архив Лубенщини, 4) наукову бібліотеку, 5) Укр. Т-во охорони пам'яток старовини Лубенщини, 6) Археологично-мистецький гурток, і, вкупі з М.М. Павловим- Сільванським, 7) Комітет Науки та Культури на Лубнях і 8) філію Наукового Т-ва у Київі, що зараз при Академії Наук. Три секції - іст-філ, соц.-економ. і природнича - заклали собою перший семестр Лубенського університету. Іст.- археол. курси, під орудою Т-ва охорони, утворили екскурсію на могилу Шевченка, про наукові наслідки якої я зараз читаю цікл лекцій в Селбудинку.

Таким чином, як Київщина у 1919р., так Полтавщина у 1920 р., простудійовані мною з боку старовини наочно. На черзі - дослідування памяток старовини Білорусії й Волині, для чого гадаю скористуватися двохмісячним відпуском.

Українську ж Академію Наук прохаю взяти, як і раніш, під свою егіду мої наукові досліди і дати відповідну наукову командіровку до Білорусії й Волині» [21].

Отже, вже тут ми фіксуємо той факт, що Г.Я. Стеллецьким не тільки було засновано у складних умовах так званої Громадянської війни (фактично - багаторівневої окупації) наукове товариство, назване ним «Українське товариство охорони пам'яток старовини Лубенщини», а й організовано екскурсію на могилу Тараса Шевченка до Канева, у якій під його керівництвом взяли участь активні члени товариства та заснованих ним «Історико- археологічних курсів». Не кажучи про складне матеріальне становище населення та про небезпеку від подорожі в умовах постійних бойових дій, слід віддати належне організаторському хисту Г.Я. Стеллецького, що зумів здійснити таку екскурсію. Нагадаємо, що подібні заходи сприяли підйому національної свідомості населення і надовго залишалися у пам'яті їх учасників.

Через три дні (26 липня 1921 р.) Г.Я. Стеллецький звертається до УАН як голова Українського Товариства по дослідуванню й охороні пам'яток старовини й мистецтва на Лубнях, завідувач Лубенським музеєм, вчений археолог з таким проханням: «Додаючи при цьому звіт про діяльність Лубенських наукових установ за рр. 1920-21 щиро прохаю Академію звернути свою високу увагу й приняти під свій авторітетний протекторат цей науковий вогник життя Лубенщини, без чого, за можливим від 'їздом головних діячів, він може цілковито завмерти.

Крім того, прохаю Укр. Академію Наук допомогти мені в моєму науковому завданню: зібрати як найбільше матеріялів по археології України шляхом особистих екскурсій і роз 'їздів по її терріторії й за для цього дати мені наукову командіровку на Білорусію й Волинь.

Нарешті, прохаю Академію зглянутись на мою посилену діяльність на користь рідної історії та археології й оказати моральну підтримку, удостоївши високої чести - звання члена-кореспондента Укр. Академії Наук» [22].

До цього прохання Г.Я. Стеллецький додав «Звіт про діяльність наукових установ м. Лубень на Полтавщині», у якому зазначив, що 1 серпня 1918 р. у м. Лубнах було засновано музей, фундатором якого був вчений археолог Гнат Якович Стеллецький, який на той час перебував на службі у Вукописі. Коли на початку 1920 р. Г.Я. Стеллецький повернувся до Лубен, він очолив цей музей, який з цього моменту став осередком діяльності місцевих культурно-наукових сил: «Перш за все при музеї заснувалося «Українське Т-во охорони й дослідування памяток старовини й мистецтва на Лубнях», статута якого було затверджено без жадних перешкод. Т-во зробилось десницею музея, стягаючи до нього, безпосередньо і через своїх членів та агентів, речі й книжки зо всіх поруйнованих місцевостей та садиб повіту». Згідно зі звітом, протягом літа 1920-го р. було обстежено зруйновані чи пограбовані садиби практично усіх лубенських поміщиків, список яких Г.Я. Стеллецький наводить у звіті. У результаті в Лубнах склався досить великий як для повітового міста музей («Лубенський Український історичний музей») з такими відділами: археологічним, історичним, побутовим, галереєю образотворчого мистецтва, бібліотекою з археографічним відділом та центральним архівом Лубенщини. 1 лютого 1921 р. архів відокремився у самостійну установу, те ж саме відбулося й з бібліотекою. Однак, незабаром музей було перенесено з просторого приміщення колишньої чоловічої гімназії до менш зручного - колишнього повітового земства, хоч Г.Я. Стеллецький і намагався чинити спротив та писав клопотання до голови ВУЦВК Г.І. Петровського. Однак це не допомогло, і музей виселили, щоб розмістити в цьому приміщенні госпіталь для червоноармійців [6; 4, с. 79-80].

Незважаючи на це уже в червні 1921 р. було складено каталог музею й запрацювала «Лубенська галерія мистецтва». Ще раніше, на початку 1921 р., було відкрито міську філію музею - «Кірьяковський музей на Плютенцях», завідувачкою якого стала М.М. Ісаєвич, у майбутньому - друга дружина Г.Я. Стеллецького. Крім того, на кошти здраввідділу було відкрито окремий санітарно-освітній музей та закладено музейні філії по селах: імені Наливайка - у с. Засуллі, імені Л.О. Яновської - у с. Таранівщині, імені Д.Я. Самоквасова - у с. Хорошках.

Крім власне музейної роботи, Товариство охорони старовини вело й напружену наукову роботу. Згідно зі звітом Г.Я. Стеллецького, читались лекції у Горошині та Києві. У серпні 1920 р. разом з М.М. Павловим-Сильванським він заснував ще й «Комітета Науки та Культури на Лубнях», до складу якого увійшли «представники усіх національно-культурно-наукових організацій м. Київа і який мав засідання що суботи через тиждень» [6]. Тоді ж було засновано й Лубенську філію Українського Наукового Товариства у Києві, яка складалася із трьох секцій. Влаштовані цими секціями навесні 1921 р. тимчасові курси, на думку Г.Я. Стеллецького, стали підвалиною майбутнього Лубенського університету. Тому, «Зазначене само по собі малює досить яскравими фарбами бучний розвій наукового життя на Лубнях, не дивлячись на тяжкі зовнішні умовини, як от постійні перешкоди що до академичного пайка, або з приводу друку: Ревком побажав був надрукувати доклад Г.Я. Стеллецького про Гаркушу, та не знайшов паперу!» [Там само].

Характеризуючи розкопки на Лубенщині у 1920 та 1921 рр., Г.Я. Стеллецький пише, що вони проводились як силами учнів та слухачів різних курсів, так і «мобілізованими на воскресники мешканцями Лубень, иноді до 300 чоловіка.

За цей термін було розкопано низку курганових могил кам 'яної доби (на «Замковій Горі» над Лубнями), скитської (там же та в мгарськ. лісі) й словянської (в Снітині)» [Там само].

Уже 30 липня 1921 р., перебуваючи у Києві, Г.Я. Стеллецький пише прохання до Археологічної Комісії при УАН про «наукову командіровку за кордон», де зазначає: «Мій науковий фах - археологія. Улюблена галузь на царині останньої - спелеологія. ... Немає на світі такого старого, з сім'ї історичних, народу, котрий би не мав своїх власних памяток підземної старовини. Таким є і нарід український. Та останній є дуже молодий в порівнянню з народами старої культури Сходу» [19]. Коротко охарактеризувавши свої наукові мандрівки по країнах Сходу та Закавказзя, Г.Я. Стеллецький вказує, що їх наслідком стали лекційні курси спелеології та археології України, читані ним у різний час у різних навчальних закладах Москви, Києва та Лубен: «Та археологія України з її спелеологією - дрібниця в порівнянню з основною науковою метою, яку я собі поставив: оглянути й дослідувати печері, - штучні й натуральні, особливо доісторичних часів, - усієї земної кулі. ... Проте, Сходу мною дослідувано досить, в той час, як Захід залишається невичерпаним. Між тим, саме на Заході корінці спелеології, головним чином, у Франції. ... Ось ті мотиви, які змушують мене стати на цей тернистий шлях! ... На підставі всього вищезазначеного, щиро прохаю молоду Археологичну Комісію України, виходячи з відповідного § власного Статуту, дати мені, яко своєму членові й науковому співробітникові Української Академії Наук, трьохмісячну наукову командіровку за кордон (Франція), з послідуючим звітом.

Мушу додати, що з боку мови перешкод до наукової праці не буде, позаяк володію так мовою французською, як і есперанто» [Там само].

У верхньому лівому куті першої сторінки цього документу з НА ІА НАНУ міститься резолюція за підписом ученого секретаря Археологічної Секції В. Козловської: «На засіданні Арх. Секції 15 серпня 1921 р. було постановлено: позаяк сучасним завданням у 1^ш чергу являється студіювання українських памяток старовини, то Секція утрудняється дати закордонну командіровку Г.Я. Стеллецькому» [Там само].

Не отримавши відрядження ні до Білорусі з Волинню, ні до Франції, Г.Я. Стеллецький натомість у серпні 1921 р. здійснив розвідкову експедицію по Наддніпрянщині, й 18 вересня 1921 р. з Крилова (Новогеоргіївськ) надіслав листа до Археологічного Комітету УАН: «Маю шану повідомити, що археологична експедіція, виряжена для розвідок Укр. Акад. Наук і Київським Археологичним Інстітутом у серпні 1921 р., набула важливих наукових результатів ...». Далі Г.Я. Стеллецький стисло (7 пунктів) наводить ці результати, серед яких привертає увагу чергова згадка мамута, якого було «запаковано в 11 скринь й перевезено пароплавом до Кременчука, звідки буде переправлено у свій час до Укр. Академії Наук». Крім цього та п'яти інших відкритих мамутів, було відкрито 6 городищ (2 неолітичних - у Воронівці (Тепляківське укріплення) та в Андрусівці), 2 запорозьких коша - «Отаманський городок» та «Запорожська гулянка» (Андрусівка), 4 дюнові стоянки кам'яної доби (м. Коропівка Подорожня, Андрусівка, Пеньківка) й острів «Церковище» на Тясмині - неолітична стоянка для полювання, селище кам'яної доби з печерами в ур. «Вищепаново», під Андрусівкою; розкопано: «могилу під Новогеоргієвським, плиту на полі під с. Таборищем, мамута в Андрусівці, зазначеного острова «Церковище» й могилу з річами Б. Хмельницького під Андрусівкою». Крім цього, «читаються по містах і селах лекції про мамута й кам'яну добу, засновуються й набуваються музеї (Кременчук, Крилів, Чигирин, Олександрія). Селяне лекціями цікавляться дуже й слухають з захопленням. ... Досліди продовжуються» [20].

Наступний документ з НА ІА НАНУ, написаний рукою Г.Я. Стеллецького, - це звіт про діяльність Української наукової експедиції, датований 8 серпня 1922 р. Названа експедиція була проведена Г.Я. Стеллецьким з 1 вересня й майже до кінця грудня 1921 р. Початково вона організовувалась з обмеженою метою - «за для палеонтологичних розвідок про мамута, який одкрився випадково в с. Андрусівці на Кременчучщині». Однак, уже в Кременчуці ця розвідкова, з обмеженими завданнями, експедиція «набула характеру важливого наукового підприємства, завдяки, з одного боку, широким уповноваженням, наданим їй Кремгубнаросвітою що до організації повітових музеїв та комітетів охорони старовини, а з другого - наряду Опродкомарма про харчове утримання на місцях перебування» [7].

Згідно зі звітом Г.Я. Стеллецького, діяльність експедиції поділяється на три періоди: Крилівський (з 1 по 28 вересня 1921 р.), Чигринський з Кам'янським (жовтень-листопад 1921 р.), Суботівський з Холодним Яром (грудень 1921 р.). Під час першого з них у Крилові було влаштовано музей під назвою «Крилівський музей старовини й мистецтва», знайдено 7 мамутів в околицях, зразки кісток взято до музею, розшукано цілого кістяка мамута з Варвариної балки під Криловим, виритого під час будування залізничної гілки у 1916 р. Кістки описано й у 11 скринях, вагою 72 пуди, відправлено Дніпром до Кременчука, а звідти до Києва, до музею УАН. Також відкрито 6 городищ (з них 3 неолітичних), 6 дюнових стоянок кам'яної доби, кілька неолітичних печер, селищ та ловецьких стоянок на островах р. Тясмина, констатовано 3 запорозьких коша, за допомогою «комтруда» розкопано «могилу» над

Криловим та неолітичну стоянку на острові р. Тясмина під Андрусівкою. Про результати досліджень поінформоване місцеве громадянство у формі прилюдних лекцій у Крилові та с. Андрусівці.

Під час другого періоду експедиції спочатку, у жовтні, досліджувався Чигирин з околицями, а у листопаді - Кам'янка з околицями. Засновано «Чигиринський історичний музей імені Богдана Хмельницького», з комітетом з трьох осіб на чолі. При музеї закладено «Наукове товариство охорони пам'яток старовини й мистецтва», почесними членами якого обрано Г.Я. Стеллецького та священика О. Єримовича. До музею Г.Я. Стеллецьким доставлено з Бужина чумацький маж, палеонтологічними розвідками виявлено 5 мамутів, археологічними - 3 неолітичних стоянки та 3 неолітичних городища. У Чигирині розкопано місце палаців Б. Хмельницького та митрополита Й. Нелюбовича-Тукальського, а також підземний хід з палацу Б. Хмельницького. Під Чигирином розкопано пошкоджену «скарбошукателями» могилу енеолітичної доби. У Кам'янці описано склад книжок з бібліотек околишніх відомих панських родин, в с. Боровиці досліджено місце табору, у зв'язку з чим прочитано місцевим селянам 2 прилюдні лекції, та по одній в Чигирині й Кам'янці, з демонстрацією знахідок.

Суботівський період експедиції, що припав на безсніжний грудень, на думку Г.Я. Стеллецького, «дав найблискучійші наукові наслідки». У с. Суботові знайдено 2 мамутів (одного з них - у «Білому Яру» на гл. 1,5 аршина від поверхні), розкопано підземний хід поруч історичної кам'яної баби, досліджено маєток Б. Хмельницького, констатовано місце Шевченкового «Великого Льоху», ретельно обстежено «домовину України» - кам'яну церкву св. Іллі: «В середині оббито стіну, на якій прибито мідяну табличку, що там, мовляв, поховано тіло Хмільницького. Оказалась звичайнісінька спекуляція великим йменням; саму табличку взято до музея». Г.Я. Стеллецький вважав найголовнішим відкриттям цієї експедиції виявлення залишків загубленого «останку» Богданового: «На цвинтарі, перед олтарем Богданової церкви, стоїть два хрести, різаних з каміню і змальованих Тарасом. Під більшим з них, датованим 1799 р., розкопками одкрито в круглій ямі рештку спалених костей Богданових! Частина їх взята для демонстраціїй доказу» [Там само].

Г.Я. Стеллецький констатував також цілковиту недослідженість Холодного Яру, де ним обстежено городище з двома лініями валів, яке, на його думку, належало до кам'яної доби, але використовувалось і в скіфський час як багата грецька колонія, а за часів Юстиніана - як візантійська факторія, куди підпливали великі кораблі, «остов одного такого корабля й зараз видно в намулі озера». Великі й складні «майдани» оглянуто під сс. Косаркою та Грушівкою, а у с. Медведівці констатовано «типову неолітичну печерю».

Закінчуючи звіт, Г.Я. Стеллецький скромно відзначав: «По свойому діапазону й науковим наслідкам зазначена експедіція по Вкраїні - перша після експедіції Гільденштедта 1774 р.». Про її результати він зробив доповідь у січні 1922 р. у «Науковому Комітеті» в Харкові, а 11 березня 1922 р. опублікував у одній з харківських газет статтю під назвою «Тарас Шевченко про Богданову могилу», до якої ми повернемось пізніше. З квітня 1922 р. Г.Я. Стеллецький переніс діяльність експедиції (в одній своїй особі) на Лубенщину, де «по мандату виконкома та освіти прочитано лекції по всіх волостях, переведено силами селян чи мало розкопок і одкрито багато слідів кам 'яної доби та останки мамутів в сс: Гонцях (нові), Тарадинцях, Мгарі, Снітині, Литвяках, а всього на Вкраїні 54 мамута» [Там само].

Деякі підсумки цієї «Української наукової експедиції», на нашу думку, підбиває лист за підписом голови ВУАК академіка О. Новицького, надісланий 21 травня 1925 р. до Центрального Пролетарського Музею Лубенщини, у якому зазначено: «ВУАК просить Музей подати більш повні інформації за розкопи, переведені в останні роки Луб. Наук. Т-вом та Музеєм, бо ті відомости, що їх було подано в свій час до Кабінету Ант. та Етн. - ВУАН, далеко не задовольняють. На підставі відомостів за розкопи попередніх років ВУАК вважає за необхідне попередити, що подібні розкопи навряд чи можна санкціонувати надалі.

Разом із тим ВУАК просить поінформувати про стан археологічних дослідів у цьому році /що намічено до вивчення, хто має переводити розшуки, де саме і т.п./ і подати списки осіб, кому можна доручити ті досліди.

Насамкінець, ВУАК просить подати адресу Г. Стелецького, що переводив розкопи в Лубнях і звіту не надіслав. За відомостями ВУАК-а гр. Стелецький перебуває в Москві» [18].

Дійсно, з кінця 1923 р. Г.Я. Стеллецький знаходився вже у Москві, куди він виїхав «з метою закінчення давно розпочатих наукових праць» [34]. До Москви Г.Я. Стеллецький поїхав уже з другою дружиною - М.М. Ісаєвич, з якою він їздив у описану вище експедицію, про що вона згадує у листі до В. Буніної [23]. За спогадами його доньки (від першого шлюбу) художниці Л.Г. Григор'євої, з Г.В. Супруненко вони «розійшлися по-інтелігентному, неофіційно» [4, с. 80].

Другий московський період життя Г.Я. Стеллецького є широковідомим, однак найменш висвітленими його епізодами є дві пошукові експедиції на Україну - у 1934 та 1939 рр. Перша з них була пов'язана з пошуками срібних копалень гетьмана Мазепи, друга - від Літературного музею - називалась «Слідами Ігоря Сіверського». За свідченням М.М. Ісаєвич - учасниці названої експедиції, «В 1939 г. он совершил экспедицию от Лит. музея «По следам похода князя Игоря Северского против половцев». В отчете по экспедиции он отстаивал мысль, что цель похода Игоря была патриотическая, стремление объединить родную землю» [8, с. 2]. Крім того, у листі до В. Буніної, вона писала: «Монография «По следам Игоря Северского», в числе других рукописей хранится в ГосЛитарх. Если хотите, я Вам пришлю 4 тетради об этой экспедиции, но он писал карандашом, с многими перечеркиваниями и поправками. Архивистов не смущают никакие неудобочитаемые рукописи. Если у Ваших сотрудников будет желание и терпение разобрать эти тетради, то кое что интересное можно в них найти. Я тоже писала заметки об этой экспедиции, но чисто бытовые, т.к. на мне лежал гл. обр. быт. Есть и карта к этому вопросу» [23, с. 9]. Доля цих паперів невідома, можливо, вони були надіслані до Лубенського музею у 1951 р., а, можливо, потрапили до

Російського державного архіву літератури та мистецтва (РГАЛИ) у ф. 823. Очевидно, зацікавлення Г.Я. Стеллецького цією темою, спроби перекладу «Слова о полку Ігоревім» сучасною російською мовою були пов'язані з його близькими родинними стосунками з В. І. Стеллецьким - відомим фахівцем у цій галузі та перекладачем «Слова». М.М. Ісаєвич згадує у листі такий цікавий факт: «И.Я. пробовал переводить Слово о полку Игореве. Владея стихом, я ему помогала. Нас поразило место «растекашася мыслию по древу». ... И.Я. стал рыться в архивах и выискал, что на древнем славянском языке белка называлась «мысь». Теперь стало понятно: белкой разбегался по дереву. Потом мы обратили внимание на выражение «под трубами повиты». ... Вспомнилось, что по украински «повити» значит родить. ... гораздо естественнее в переводе сказать «Под трубами рождены», чем «Под трубами пеленаты». И.Я. заявил эти два соображения в о-ве изучения Слова о полку Игореве. Приняли к сведению с большим интересом. ... Недавно вышел в свет перевод Сл. о пол. Иг. племянника И.Я. Влад. Ив. Стеллецкого. Он использовал эти данные в своем переводе» [Там же, с. 9-10].

Наведені документи з НА ІА НАНУ та ЛКМ, у сукупності з вже опублікованими документами з Лубенського міського державного архіву, Черкаського краєзнавчого музею та Державного архіву Черкаської обл., дозволяють скласти певне уявлення про внесок Г.Я. Стеллецького у дослідження археологічних пам'яток України. Перше, що кидається в очі - це його настійливе намагання зробити якесь величезне відкриття й повідомити про нього якомога більшій кількості оточуючих, у першу чергу - людям абсолютно не підготовленим до сприйняття і правильного розуміння мети і завдань археологічних досліджень. Особливо показовим у цьому сенсі є приклад «з'ясування історичної тайни Богдана», результати якого сам Г.Я. Стеллецький вважав чи не найвищим своїм досягненням в археології України, і який було детально проаналізовано у публікаціях Н. Кукси [11-17].

Повертаємось у зв'язку з цим до статті Г.Я. Стеллецького під назвою «Тарас Шевченко про Богданову могилу». У цій досить великій за об'ємом газетній статті він зазначав: «Зараз на журливе запитання Тараса: - «де лежить останок славного Богдана?» - маємо змогу одповісти: «ось де!»

Той хрест, якого змалював Тарас, гадаючи, що під ним «останок» Богдана, має пізню дату «1799». Вже цього досить, щоб висмикнути грунт з-під народнього переказу.

Та я цим не задовольнився. Я вирішив зірвати ще одну історичну машкару і одкинуть народню легенду, на котрій базуються Шевченко з Грушевським, як негідную базу я розкопав могилу під Шевченковим хрестом!

Сталося це у листопаді 1922 р., коли вже земля промерзла майже на пів- аршина.

Власне кажучи, ніякої могили під хрестом не було: рівне місце, що поросло травою.

Проте, - кістяк оказався, - юнака років 15.

Здавалось, легенда впала, як безпідставна. Коли - ні!

Правобіч, в кінці ями, з'явилась рушена земля й цокнула кістка. Мене вдарило в серце! Я одпустив робітників, а на другий день, удосвіта, вже копався в ямі сам...

«Останок» Богдана - знайдено!

Докази - маю.

Але тут про них - немісце». ...

Слово - за нами!

Ледве не триста років «останок славного Богдана» провалявся в ганьбі, в багні...

Прийшов час той «останок» вшанувати!» [32].

Уперше у вітчизняній археологічній практиці Г.Я. Стеллецький використав комуністичні «воскресники» для проведення археологічних досліджень. Однак, одночасне використання до 300 робітників, засліплених бажанням знайти скарби Я. Вишневецького у Лубнах, неминуче перетворювало ці розкопки (при одному керівникові) у неконтрольоване розривання міського валу без будь-якої фіксації. Напіваматорський характер досліджень

Г.Я. Стеллецького, відсутність звітної документації, поверховість багатьох висновків, очевидно, слід пов'язувати у першу чергу із особливостями його своєрідної натури (чого варті хоча б зйомки в епізодичній ролі у фільмі Юлія Райзмана «Поезд идет на восток» («Мосфільм», 1947 р.), майже за рік до смерті), а також участь у епізодичних ролях у деяких інших фільмах [8, с. 5]. Разом з тим, завдяки його непосидючому та авантюрному характеру, Г.Я. Стеллецький зміг багато зробити на ниві охорони вітчизняної культурної спадщини у складних умовах громадянської війни.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Амосов А. А. Слово о великом искомом / А.А. Амосов // Стеллецкий И.Я. Мертвые книги в московском тайнике. - М.: Московский рабочий, 1993. - С.243-268.
2. Белоусова Т. От составителя / Т. Белоусова // Стеллецкий И.Я. Мертвые книги в московском тайнике. - М.: Московский рабочий, 1993. - С. 3-16.
3. Беляев Л.А. А.В. Арциховский и первые программы археологического изучения средневековой Москвы / Л.А. Беляев // Новгородские археологические чтения - 3. Материалы Международной конференции «Археология средневекового города. К 75-летию археологического изучения Новгорода». - Великий Новгород, 2011. - С. 46-57.
4. Ванцак Б. Подвижники українського музейництва: (Григорій Кир'яков, Федір Камінський, Катерина Скаржинська, Гнат Стеллецький) / Б. Ванцак, О. Супруненко. - Полтава, 1995. - 135 с.
5. Ванцак Б.С. И.Я. Стеллецкий: археолог, историк, романтик / Б.С. Ванцак // Охрана и исследование памятников археологии Полтавщины: Второй обл. науч.-практ. семинар: / Тез. докл. и сообщ. - Полтава, 1989. - С. 106-108.
6. Звіт про діяльність наукових установ м. Лубень на Полтавщині // НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, спр. 3, арк. 182-190.
7. Звіт про діяльність Української наукової експедиції від 8 серпня 1922 р. // НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, спр. 4, арк. 36-41.
8. Кем был И.Я. Стеллецкий: доклад // ЛКМ. - № 2424/1. - 5 с.
9. Колибенко О.В. Українська спадщина Гната Стеллецького / О.В. Колибенко // Історія археології: дослідники та наукові центри / Серія "Археологія і давня історія України". - Вип. 9. - К., 2012. - С. 123-130.
10. Колибенко О.В. «Шукання» Гната Стеллецького: тонка межа між «подвижником» та «шкідником» / О.В. Колибенко, О.В. Колибенко // Переяславський літопис: Збірник наукових статей. - Переяслав-Хмельницький, 2014. - Вип. 5. - С. 23-45.
11. Кукса Н. Гнат Якович Стеллецький: збирач старожитностей, колекціонер, музейник, археолог / Н. Кукса // Фундатори музейних колекцій та реалії сучасного стану розвитку музейної справи: науковий збірник за матеріалами Всеукраїнської науково-практичної конференції, присвяченої 145-річчю від дня народження М.Ф. Біляшівського та 135-річчю від дня народження Д.М. Щербаківського. - К.: ДП «НВЦ «Пріоритети», 2014. - С. 196-203.
12. Кукса Н.В. Гнат Якович Стеллецький: нотатки до портрета / Н.В. Кукса // Археологія & фортифікація Середнього Подністров'я. Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції на честь 10-річчя створення відділу старожитностей Кам'янець-Подільського державного історико- архітектурного музею-заповідника. - Кам'янець-Подільський: 1111 «Медобори- 2006», 2011. - С. 169-173.
13. Кукса Н.В. Гнат Якович Стелецький: штрихи до портрета / Н.В. Кукса // Чигиринщина: історія і сьогодення. Матеріали науково-практичної конференції 17-18 травня 2006 р. - Черкаси, 2006. - С. 110-128.
14. Кукса Н.В. Наукові досліди Гната Яковича Стеллецького по «з'ясуванню історичної тайни Богдана» в Суботові (20-ті рр. ХХ ст.) / Н.В. Кукса // Археологічний літопис Лівобережної України. - Полтава: «Археологія», 2002а. - №1. - С. 156-159.
15. Кукса Н. «Наукові» досліди Гната Яковича Стеллецького по «з'ясуванню історичної тайни Богдана» в Суботові (20-ті рр. ХХ ст.) / Н. Кукса // Нові дослідження пам'яток козацької доби в Україні. - К.: Шлях, 2002б. - Вип. 11. - С. 10-17.
16. Кукса Н. Історичні поховання XVII-XVIII ст. в Суботові / Н. Кукса // Біографічна некрополістика в контексті сучасної історичної науки (джерела та результати досліджень): Збірник праць молодих вчених та аспірантів. - Т. 9. - К., 2002в. - С. 227-241.
17. Кукса Н. Церква святого пророка Іллі в Суботові: до питання дослідження і реставрації / Н. Кукса // Археологічний літопис Лівобережної України. - Полтава: «Археологія», 2001. - № 2. - С. 134-136.
18. Лист голови ВУАК академіка О. Новицького до Центрального Пролетарського Музею Лубенщини, 21. 05. 1925 р. // НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, спр. 24, арк. 94-94 зв.
19. Лист Г.Я. Стеллецького до Археологічної Комісії при УАН, 30. 07. 1921 р. // НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, спр. 3, арк. 155-156 зв.
20. Лист Г.Я. Стеллецького до Археологічного Комітету УАН, 18. 09. 1921 р. // НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, спр. 3, арк. 224-224 зв.
21. Лист Г.Я. Стеллецького до УАН, 23. 07. 1921 р. // НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, спр. 3, арк.154-154 зв.
22. Лист Г.Я. Стеллецького до УАН, 26. 07. 1921 р. // НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, спр. 3, арк.192-192 зв.
23. Лист М. Ісаєвич до В. Буніної, 20. 03. 1951 р. // ЛКМ. - № 673/НДФ. - 12 с.
24. Нераденко Т. Археологія Чигиринщини / Тетяна Нераденко. - Черкаси, 2012. - 506 с.
25. Пересветов Р.Т. Тайны выцветших строк / Р.Т. Пересветов. - М.: Детская литература, 1970. - 287 с.
26. Протоколы заседаний XV Археологического Съезда // Труды ХV Археологического съезда в Новгороде. 1911. - М., 1914. - Т. 1. - С. 73-182.
27. Ротач П. Підземні ходіння Гната Стелецького / П. Ротач // Рядки за рядками, літа за літами. . - Полтава: «Верстка», 2005. - С. 197-202.
28. Сегеда С.П. Гетьманські могили / С.П. Сегеда. - К.: Наш час, 2010. - 440 с.
29. Сидоренко О.В. Невідомий план поховання Богдана Хмельницького / О.В. Сидоренко, А.О. Супруненко // Археологічний літопис Лівобережної України. - Полтава: «Археологія», 2001. - № 2. - С. 179.
30. Стеллецкий И.Я. Мертвые книги в московском тайнике / И.Я. Стеллецкий. - М.: Московский рабочий, 1993. - 272 с.
31. Стеллецкий И.Я. Поиски библиотеки Ивана Грозного / И.Я. Стеллецкий. - М.: «Сампо», 1999. - 400 с.
32. Стеллецький Гн. «Тарас Шевченко про Богданову могилу». Вирізка з газети // НА ІА НАНУ, ф. ВУАК, спр. 4, арк. 61.
33. Супруненко О.Б. Археологія в діяльності першого приватного музею України (Лубенський музей К.М. Скаржинської). - Київ-Полтава: «Археологія», 2000. - 392 с.: іл.
34. Curriculum vitae. Гнат Яковлевич Стеллецький. Автобіографія. 21.11.1923. Копія // ЛКМ. - № 2424/1. - 2 с.

Oleksandr Kolybenko, Mikhailo Kolybenko

Taras Shevchenko in scientific and educational activities Gnat Stelletskoho

The archeologist, cave explorer and specialist in museum management I.Y. Stelletsky has devoted to searches of library of Ivan Grozny for forty years. In article his activity in territory of Ukraine in 1918-1923 is considered, and influenced by the work of Taras Shevchenko.

Keywords: Taras Shevchenko, H.Y. Stelletsky, archaeological monuments, museum of local lore of Lubny, VUAK.

Ключові слова: Тарас Шевченко, Г.Я. Стеллецький, археологічні пам'ятки, Лубенський краєзнавчий музей, ВУАК.