Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » Поема «Кавказ». Тарас Шевченко

Поема «Кавказ». Тарас Шевченко

За горами гори, хмарою повиті, 
Засіяні горем, кровію политі.
	Споконвіку Прометея
	Там орел карає,
	Що день божий добрі ребра
	Й серце розбиває.
	Розбиває, та не вип'є
	Живущої крові,—
	Воно знову оживає
	І сміється знову.
	Не вмирає душа наша,
	Не вмирає воля.
	І неситий не виоре
	На дні моря поле.
	Не скує душі живої
	І слова живого.
	Не понесе слави бога,
	Великого бога.

Не нам на прю з тобою стати!
Не нам діла твої судить!
Нам тільки плакать, плакать, плакать
І хліб насущний замісить
Кровавим потом і сльозами.
Кати знущаються над нами,
А правда наша п'яна спить.
Коли вона прокинеться?
Коли одпочити
Ляжеш, боже, утомлений?
І нам даси жити!
Ми віруєм твоїй силі
І духу живому.
Встане правда! встане воля!
І тобі одному
Помоляться всі язики
Вовіки і віки.
А поки що течуть ріки,
Кровавії ріки!

За горами гори, хмарою повиті, 
Засіяні горем, кровію политі.
	Отам-то милостивії ми
	Ненагодовану і голу
	Застукали сердешну волю
	Та й цькуємо. Лягло костьми
	Людей муштрованих чимало.
	А сльоз, а крові? напоїть
	Всіх імператорів би стало
	З дітьми і внуками, втопить
	В сльозах удов'їх. А дівочих, 
	Пролитих тайно серед ночі!
	А матерніх гарячих сльоз!
	А батькових, старих, кровавих,
	Не ріки — море розлилось, 
	Огненне море! Слава! слава! 
	Хортам, і гончим, і псарям,
	І нашим батюшкам-царям
		Слава!
	І вам слава, сині гори, 
	Кригою окуті.
	І вам, лицарі великі,
	Богом не забуті. 
	Борітеся — поборете,
	Вам бог помагає!
	За вас правда, за вас слава
	І воля святая!

Чурек і сакля — все твоє;
Воно не прошене, не дане,
Ніхто й не возьме за своє,
Не поведе тебе в кайданах.
А в нас!.. На те письменні ми,
Читаєм божії глаголи!..
І од глибокої тюрми
Та до високого престола —
Усі ми в золоті і голі.
До нас в науку! ми навчим,
Почому хліб і сіль почім!
Ми християне; храми, школи,
Усе добро, сам бог у нас!
Нам тілько сакля очі коле:
Чого вона стоїть у вас,
Не нами дана; чом ми вам
Чурек же ваш та вам не кинем,
Як тій собаці! чом ви нам
Платить за сонце не повинні! —
Та й тілько ж то! ми не погане, 
Ми настоящі християне,
Ми малим ситі!.. А зате!
Якби ви з нами подружили.
Багато б дечому навчились!
У нас же й світа, як на те —
Одна Сибір неісходима,
А тюрмі а люду!.. Що й лічить!
Од молдаванина до фінна
На всіх язиках все мовчить,
Бо благоденствує!
У нас Святую біблію читає
Святий чернець і научає,
Що цар якийсь-то свині пас
Та дружню жінку взяв до себе, 
А друга вбив. Тепер на небі.
От бачите, які у нас
Сидять на небі! Ви ще темні,
Святим хрестом не просвіщенні,
У нас навчіться!.. В нас дери,
	Дери та дай,
	І просто в рай,
Хоч і рідню всю забери!
У нас! чого-то ми не вмієм?
І зорі лічим, гречку сієм,
Французів лаєм. Продаєм
Або у карти програєм 
Людей... не негрів... а таких
Таки хрещених... но простих.
Ми не гішпани; крий нас, боже,
Щоб крадене перекупать,
Як ті жиди. Ми по закону!..
	По закону апостола 
	Ви любите брата!
	Суєслови, лицемєри,
	Господом прокляті.
	Ви любите на братові
	Шкуру, а не душу!
	Та й лупите по закону:
	Дочці на кожушок, 
	Байстрюкові на придане,
	Жінці на патинки.
	Собі ж на те, що не знають
	Ні діти, ні жінка!

За кого ж ти розіп'явся,
Христе, сине божий?
За нас добрих, чи за слово 
Істини... чи, може,
Щоб ми з тебе насміялись?
Воно ж так і сталось. 

Храми, каплиці, і ікони,
І ставники, і мірри дим,
І перед образом твоїм 
Неутомленниє поклони.
За кражу, за войну, за кров,
Щоб братню кров пролити, просять
І потім в дар тобі приносять
З пожару вкрадений покров!!
	Просвітились! та ще й хочем
	Других просвітити,
	Сонце правди показати
	Сліпим, бачиш, дітям!..
	Все покажем! тілько дайте 
	Себе в руки взяти.
	Як і тюрми муровати,
	Кайдани кувати,
	Як і носить!.. і як плести
	Кнути узловаті,—
	Всьому навчим; тілько дайте
	Свої сині гори
	Остатнії... бо вже взяли
	І поле, і море.

І тебе загнали, мій друже єдиний,
Мій Якове добрий! Не за Україну,
А за її ката, довелось пролить
Кров добру, не чорну. Довелось запить
З московської чаші московську отруту!
О друже мій добрий! друже незабутий!
Живою душею в Украйні витай,
Літай з козаками понад берегами,
Розриті могили в степу назирай.
Заплач з козаками дрібними сльозами
І мене з неволі в степу виглядай.

	А поки що мої думи,
	Моє люте горе
	Сіятиму,— нехай ростуть
	Та з вітром говорять.
	Вітер тихий з України
	Понесе з росою —
	Мої думи аж до тебе...
	Братньою сльозою
	Ти їх, друже, привітаєш,
	Тихо прочитаєш...
	І могили, степи, море,
	І мене згадаєш.

[18 ноября 1845, в Переяславі]


1