Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » Переяславські Андруші у творчій спадщині Т. Шевченка та Д. Косарика

Переяславські Андруші у творчій спадщині Т. Шевченка та Д. Косарика

У статті мова іде про одне із сіл Переяслав-Хмельницького району Київської області, яке разом із сс. В 'юнища, Циблі, Григорівка, Комарівка, Монастирище, Трахтемрів та іншими було затоплене під час створення Канівського водосховища, а саме Андруші. У цьому селі побували у свій час письменник, поет, митець Т. Г. Шевченко, літературознавець та науковець Д. М. Косарик які у своїй творчості приділили йому увагу, адже сьогодні дослідити історію та традиційну культуру цього села вже не можливо.

Територія на якій розміщувалося село Андруші була річищем старого Дніпра. Воно виникло на одній із річкових терас, поміж численними його розгалуженнями: Річище, Старик, Джерело, Озеро. В основі походження назви села очевидно лежить чоловіче ім'я Андрій (Андруша). Ще до 1959 р. у центрі села стояв кам'яний пам'ятник із зазначенням року смерті (1634) козака Якима Андрущенка, а в Реєстрах Війська Запорозького 1649 р. у 6-й сотні Переяславського полку записаний козак Пилип Андрушко. У другій половині ХУШ ст. серед віковічного дубового гаю було збудовано архієрейську дачу: кам'яний будинок на п'ять кімнат з теплою домовою церквою, корпус для архієрейського хору та інші споруди. Мальовничий куточок Середньої Наддніпрянщини не залишився поза увагою Тараса Шевченка.

Знайомство ж Т. Шевченка із давніми козацькими селами Андруші, В'юнища, Козинці, Трахтемирів і Монастирок відбулося ще у далекому 1845 р. У той час, будучи співробітником Київської археографічної комісії, створеної в 1843 р. для виявлення, опрацювання і публікації історичних документів і старожитностей, збирання відомостей і фіксації пам'яток старовини, а також здійснення археологічних розкопок приїхав у Переяслав. Останній раз художник побував у місті, у 1859 р. після заслання. Тут він зупинився у свого друга, лікаря А. Й. Козачаковського. Виконуючи завдання археографічної комісії Тарас Шевченко замалював архітектурні пам'ятки Переяслава, описав його дитинець, кургани та вали навколо нього, звернув увагу на мистецькі та сакральні речі: чаші, хрести, Євангелії, що перебували у церквах міста та у бібліотеці колишнього колегіуму (зокрема, описав і відоме Пересопницьке Євангеліє 1556 року, подароване гетьманом І. Мазепою Переяславському Вознесенському кафедральному собору в 1701 р.) [8, c. 215]. У його малярській спадщині цього періоду відображено переяславські наддніпрянські села Андруші та В'юнища. В альбомі Т. Шевченка на одному малюнку зображено андрушівську дерев'яну церкву 1768 р. із сільським краєвидом, а на другому - хату. Ось як про цю хату згадує колишній мешканець цього села В. А. Чубук-Подольський. «На прикінці хочеться сказати де що і про другий малюнок Шевченка «Андруші», де змальовано хату. Це стара попівська хата, на старій частині села Андрушів «Староселиці». Вона змальована од берега. Прибудова по середині це - комірчина, темна без вікон; входити до неї можна було тільки з хати. В середині хата була не мазана. Стіни її були зроблені з добре виструганого соснового дерева, і тільки мились водою, як треба було. Входів хата мала два. Чистий - з ганку такого ж розміру й виду як і комірчина, тільки замість зовнішньої стіни на боках спереду стояли парні колони, здвоєні внизу. З ганку входили до сіней, де стояла «кабиця» рід каміна схоже з селянським «бовдуром» (куди виходить дим з печи). З сіней ліворуч було дві чистих кімнати, а перед комірчиною і третя вузенька, з одним вікном.

До кухні вів ще ход знадвору, через пристроєні невеличкі сінці. Ця частина хати мала долівку, а та чиста - підлогу з широченних соснових солених дощок. Кухня мала велику піч, яка своїм устям «комином» виходила сюда, а вся вона містилась у спальні. В кухні між піччю і стіною був невеличкий полик, а над ним теж невеличкі нари (на консолях).

В цій хаті пройшло моє дитинство. Тут жили мої батьки аж до 1909-1910 років і тому все це збереглось у моїй пам'яті дуже добре. За часів Шевченка тут жив ще з 1824 року священик села Андрушів протоієрей Никита Михновський.

Хата була обсажена акаціями і грушами з невеличкими плодами, але дуже ароматичними й смачними. До хати прилягав великий город, що виходив у берег, звідкиля й малював її Шевченко. Коли частину «Староселиці» заливало водою, наша хата стояла на сухому і тільки в 1845 році вода була в хаті. Під час весняної повіді наш човен стояв у дворі і до церкви (батько мій був дяком в Андрушах (майже 50 років)) та й усюди ми їздили човном» [2, арк. 6, 6 зв.]. Спогади В. Чубука-Подольського про цю хату підтверджуються і у словах колишньої жительки цього села Н. Г. Моспан: «... Шевченко побував в Андрушах і отож розписав, шо які ж вони гарні. І тут він багато картин намалював: «Верби в Андрушах» і церкву, і дякова хата. Дякова хата там стояла. Я знаю вона стояла аж од шевченкових років....... І так вона недалеко од церкви була. Там жив дяк, а як дяка не було, так поселили якогось андрушанина там. І там вони жили вже аж до самого ГЕСу. Хатка там була і я знаю так, не дуже велика. Голуб'ятничок був. Ту хату, отож, Шевченко намалював. Ото - дякова хата. І вона стояла до, до самого ГЕСу. Розибрали вже її як ........................виселяли........ І гай отой ше ж він малював. І Панські ті Купальні. Ну, вобшем, оце таке. <...> [5].

За словами дослідника шевченківської спадщини В. Яцюка: «Окрім згаданих, пойменованих самим Шевченком акварелей, у його альбомі знаходяться ще кілька малюнків та замальовок, які, хоча й здогадно, також пов'язують із Переяславщиною. Це, передовсім, акварель «Хата над Дніпром» (можливо, в Андрушах) та етюд «Хата на Переяславщині»» [14, с. 201-205; 13]. Віра Мельник, яка народилась в Андрушах, вважає, що саме хату на «Староселиці», а так називався куток, де було розміщено залишки середньовічного села, і зображено на малюнку. За переказом у ній, зупинявся поет [8, c. 216]. Відомо, що Т. Шевченко, перебуваючи на Переяславщині, намалював не тільки цілий ряд своїх малюнків у Андрушах та В'юнищах, а й написав «І мертвим, і живим», «Холодний яр», «Давидові псалми», «Минають дні, минають ночі», «Три літа», «Маленькій Мар'яні». Переписуючись із своїм другом А. Козачковським, в одному з листів із заслання до нього Шевченко писав: «Друже мій милостивий! Як получиш сіє нехитросноє посланіє моє, то вибери хороший погодній день та повели запрягти у бричку коні, та возьми посади коло себе жіночку свою і діточок своїх невеличких, і поїдьте собі з Богом у Андруші, погуляйте собі гарненько у архієрейському гаї, та гуляючи попід дубами та вербами, згадай той день, як колись перед вечором ми з тобою в Андрушах гуляли... Мені тепер здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як тії Андруші» [12, с. 78].

Враження поета від перебування у цих наддніпрянських селах, які потім занепали, (а у ХХ ст. були затоплені Канівським водосховищем) залишилися на все життя.

Що зумовило зацікавленість Д. Косарика саме селом Андруші - нам не відомо. Та навряд чи це було пов'язано саме із затопленням села, більш вірогідною видається думка про те, що це можливо було пов'язано з відзначенням у 1959 р. 100-річчя останнього приїзду Тараса Шевченка на Україну та майбутнім 100-річчям з дня його смерті у 1961 р. Побіжно це підтверджується в одному із абзаців його роботи «Історія села Андруші (стислий, короткий нарис)», що зберігається у рукописних фондах ІМФЕ ім. М. Т. Рильського, де вказано, що у 1957-1959 рр. у цьому селі побували М. Рильський, В. Касьян, К. Гуслистий, І. Козловський та ін. [1, арк. 23 зв.]. Науковцем також був підготовлений історико-етнографічний нарис «Село Андруші» [3].

Необхідно зазначити, що Д. Косарик не тільки побував у цьому селі з експедиційними відрядженнями, а й проживав певний час, спілкуючись із місцевими мешканцями. За спогадами андрушівчан, квартирувався він у Доброскока Івана Савича, спостерігав за життям селян, відвідував весілля з метою фіксації обрядів, записував спогади старожилів. Кагарлицька Галина Федорівна - колишній бібліотекар, людина, яка допомагала науковцю оформляти матеріали (про що є свідчення у кінці нарису), згадує, що Дмитро Михайлович любив дивитися, як вони з матір'ю молотили ціпами жито. Помічником у написанні, крім Г. Ф. Кагарлицької, був учень місцевої школи Петро Македон [6].

Про велику любов науковця, письменника до Кобзаря та його творчості, свідчать слова В. П. Мельник (уродженки с. Андруші): «Він дуже любив та замилувався тими дітьми, що цитували поезію Шевченка. Так, Козорізу Миколі за це, навіть, посприяв у влаштуванні його в столиці, допомігши зі вступом на навчання» [6]. Окрім того, у складі інших експедицій Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології Д. Косарик здійснював поїздки і в села, що підлягали затопленню під час будівництва Кременчуцької ГЕС у Полтавській області.

Біографічні відомості про Дмитра Михайловича Косарика (1904-1992) - українського письменника, літературознавця, кандидата філологічних наук з 1945 р., члена Спілки письменників України засвідчують, що народився він у селянській родині в с. Фидрівці (тепер с. Федорівка Глобинського р-ну, Полтавської обл.). У 1918 р. закінчив початкову школу і чотири роки працював у Фидрівському волосному ревкомі, а потім у волосному виконкомі. Згодом навчався у Мерчанській агрошколі, а у 1923-1926 рр. на Вищих педагогічних курсах ім. Г. С. Сковороди у Харкові. Належав до літературної організації «Плуг». Тут у Харкові, у 1923 р. у газеті «Селянська правда» він надрукував перший вірш «Комунари на жнивах». Після закінчення педагогічних курсів у 1926 р. працював у Рокитнянській садово-городній профшколі. З 1929 р. Дмитро Косарик служив у Червоній Армії, був секретарем Київського літературного об'єднання Червоної Армії і Флоту (ЛОЧАФ). Екстерном навчався в Київському інституті народної освіти. З 1931 року працював у редакції газети «Червона Армія», одночасно вчився в аспірантурі при кафедрі літератури Харківського державного університету, яку закінчив навесні 1934 р. У довоєнний період і в післявоєнні роки працював у Академії наук УРСР, у 1938-1952 рр. - старшим науковим працівником в Інституті літератури ім. Тараса Шевченка, у 1955-1963 рр. - в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології. Під час Другої світової війни був на фронті як військовий кореспондент [11, с. 272; 9].

Д. М. Косарик є автором прозових творів про революційні події 1905 р. («Пожари», 1937 р.), перетворення на селі («Партизанський колодязь», 1932 р.), ліричних повістей «Син-колос», «Добром зігріте серце», про життя відомих поетів, письменників на Україні - О. Пушкіна (1937 р.), О. Кобилянської (1959 р.), Т. Шевченка (1961 р.), М. Горького, грузина Д. Гурамішвілі, що свідчить також, що він займався дослідженням українсько-російських та українсько- грузинських творчих зв'язків діячів культури. З-під пера письменника вийшло 20 творів. Більшість його робіт виходили великими тиражами, серед яких і робота «Шевченківські місця на Україні» (К, 1956., 15 тис. пр.). Окрім цієї він опублікував ще низку праць про Т. Шевченка, в яких розкрив хронологічну послідовність його подорожей Україною, уточнив низку дат і фактів спілкування українського поета з російськими революціонерами-демократами [10, c. 11]. Про його творчість писали Н. Рибак, П. Приходько, О. Килимник, М. Рильський та ін.

Зібраний матеріал дав можливість Д. Косарику, як уже згадувалося, підготувати короткий та розширений варіанти нарису про село Андруші. Підготувавши до друку частину монографії про історію села в дореволюційний час він занотував: «здав начальству ..........  на вічне читання, бо мало віри про надрукування його в академії» [4; 6]. І дійсно обидві роботи так і не побачили світ.

У своїй роботі, Д. Косарик розглядає історію зародження самого поселення та його розвиток від найдавніших часів до 50-х років ХХ ст., включаючи і археологічні матеріали знайдені на території села. У нарисах він вживає багато місцевих топонімів та ойконімів, що робить їх важливими для краєзнавчих досліджень Переяславщини. У процесі етнографічних експедицій у село він приділив значну увагу традиційній культурі українців, зокрема андрушан, їх поселенню, житлу, забудові вулиць, господарській діяльності, ремеслам та промислам, повсякденній та святковій їжі, традиційному одягу, сімейному та громадському побуту.

Не оминув у своїх напрацюваннях Д. Косарик і відомих постатей, що проживали чи побували в Андрушах. Про приїзд Т. Шевченка у село та зроблені ним тут малюнки, він пише: «Цю церкву після її перебудови в 1840 р. змалював Тарас Григорович Шевченко під час свого перебування в Андрушах у серпні 1845 р. Цей малюнок, а також другий малюнок андрушівського сільського краєвиду виставлені тепер у всіх Шевченківських музеях (у Києві, Каневі, в Форту Шевченка, в селі Шевченковому), а також виставлений цей малюнок на Шевченківському стенді в андрушівському клубі.

Приїзд Т. Г. Шевченка в кріпацьке село Андруші у 1845 р. є одною з найсвітліших сторінок у минулій історії села. Про перебування поета і художника в Андрушах ісують легенди і перекази які передаються з покоління в покоління уже більше ста років. Люди пам'ятають всі місця, де тут ходив великий син українського народу, де він зупинявся, де малював труд андрушан, андрушівські оселі та красу природи. В останній раз був в Андрушах Т. Г. Шевченко 12 червня 1859 р. коли він повернувся із заслання і прибув сюди на берег Дніпра. На березі Дніпра вночі великий поет, громадянин варив рибу разом з андрушівськими та козинськими рибалками, розпитував у їх про їхню долю, говорив про майбутню боротьбу народу за свою свободу, співав з ними вольнолюбивих пісень. А на ранок 13 червня козинські рибалки, які були козаками і не робили панщини перевезли свого улюбленого чоловіка аж у Прохорівку.

Найбільшою патріотичною гордістю андрушан є те, що великий син українського народу, геніальний поет, художник, революціонер-демократ побувавши кілька раз в цьому селі...» [3].

Розглядаючи види господарської діяльності місцевих селян автор зазначає, що хліборобство в Андрушах було зовсім мало розвинене. Це пов'язане із тим, що землі тут було мало, до того ж була не урожайною, чорнозем тут зовсім був відсутній, скрізь лежав пісок та й той не рівно, а кучугурами і горбами, що пересувалися вітрами. «В Андрушах до самого жовтня 1917 року не з'явилось не лише парової молотарки, а навіть кінної тут не знали. Хліб жали переважно серпом, щоб зберегти солому для околоту на стріхи, а врожай молотили в клунях, на токах, ціпами. Трохи більше тут було розвинуте скотарство на лугах і в якійсь мірі було розвинуте побутове, традиційне, переважно для домашніх потреб рибальство на озерах і річищах».

Автор зазначав, що місцеві жителі у тваринництві використовують терміни, які мають старослов'янске походження, з часів Київської Русі, як то: стіло, стіла, стілувати, табун (синонім череди), згін (синонім отари, ватаги), дзгонар (синонім чабана). Це свідчило про те, що скотарство тут було поширене ще в ті часи [3]. У радянський період, у селі існували загони для відгодівлі худоби, яку по Дніпру привозили з інших областей України.

Свинарство, вівчарство як і птахівництво розвивалося інтенсивніше в Андрушах, у порівнянні з іншими селами, зокрема степовими. Близкість заплави Дніпра, велика кількість малих і великих озер, боліт, лугів давала можливість годувати свиней, овець та багато водоплаваючої птиці: качок, гусей. За розповідями андрушан, господині ранком випускали всю птицю в плавні, а вечором забирали до дому. В більшості, все це продавалося на Переяславському базарі.

До основної і найдавнішої діяльності андрушан належало і рибальство. Для риболовлі місцеві жителі використовували удочки, в' ятері (ятер), підсаки, сторожки, а також і сітки. Ятері були двох видів: крилач, який мав одне або два крила та паровиця, у якого було одне крило та два кулі по краях. Ловили рибу також кімлею та волоком-мулявником. Особливо багато риби ловили у ямах, на весні, після розливів Дніпра.

Мисливство, як таке, фактично до 1917 року в Андрушах не було розвинуте, хоча поряд був Дніпро та ліси в яких водилися і дикі качки, гуси, кабани та ін.

Серед домашніх промислів, що були розвинені в цьому наддніпрянському селі Д. Косарик виділяє ткацтво полотна, зазначаючи, що «всі тутешні ткалі майстерно і високохудожньо з великим терпінням і довготривалою професійною витримкою уміють ткати мережені кольорові рушники і скатерті» [3]. Не менш важливим було ткання ряден, кодрів, ліжників, зрідка килимів і вироблення сукна із овечої вовни.

Велика кількість лози, що росла на берегах Дніпра та вплив ринку, дала можливість розвинутися і лозоплетінню. Серед майстрів цього промислу у селі виділявся О. Моспан, який вмів вилітати з лози: кобзу для ловіння риби, вершу, корзину, верейку, козубок, кошолку та кошики з рогозу [3].

Гончарство в Андрушах не розвивалося, так як не було відповідної глини, а та що була, використовувалася в основному для мазання хат та долівки. Тому глечики, горщики та інші керамічні вироби андрушани купували на Переяславському базарі у канівських гончарів. Так само і бондарські вироби: бочки, бочонки, діжки та ін.

На присадибних ділянках жителів цього села, за словами автора, росли: картопля, цибуля, часник, горох, капуста, огірки, гарбузи, помідори, буряки, соняшник, мак, редька, а також приправи до страв: кріп, петрушка, перець. Це свідчить про те, що всі ці овочі були давно відомі та загальновживані в українському селі.

Поширеним в андрушан було садівництво. Його розвиток очевидно стимулювало існування в Андрушах монастирського, архієрейського саду. Звідси місцеві жителі для своїх садів брали саджанці яблук: «Білий налив», «Червонобокі», «Антонівка», «Пепенка» та ін. У садках росли також вишні, черешні, абрикоси, різні види слив та груш - баргамети, дулі, груші-жниварки, баби-груші. Хоч садівництво було примітивної форми, але давало можливість продавати фрукти у Переяславі на базарі, а також сушений терен, вишні. Все це говорить про те, що до 1917 року в селі розвивалося дрібнотоварне виробництво.

Як у кожному українському селі, тут, біля селянських осель, завжди росло багато традиційних квітів: любисток, холодна та кучерява м'ята, троянда, жоржина, рожа, красоля, півники, півонії, матіоли, чорнобривці, гвоздики, дзвоники, кручені паничі, сон-трава та бузок.

Досліджуючи громадський побут села Андрушів Д. Косарик відзначає, що селом у ХІХ ст. керували «обрані» староста та писар, які час від часу скликали односельчан «на сход» і вирішували назрілі проблеми. Тут досить тривалий час існували найпростіші форми колективної праці як то супряга та толока, що трималися на звичаєвій традиції. Зазвичай, у супрягу об'єднувалися два господарі переважно на один сезон для виконання певної роботи. Місцева андрушівська особливість толоки була в тому, що вона застосовувалася найчастіше у двох випадках, коли будували хату та в дореволюційний час молотили врожай кінною або паровою машиною [3]. Толока ж була поширена у селах і в післявоєнний час, особливо при будівництві хат.

Чимало уваги автор історико-етнографічного дослідження приділив вечорницям у цьому селі, їх проведенню, чим займалися на них, зазначаючи, що з часом змінювалося і відношення у молоді до таких форм проведення часу. У післяреволюційний період як і в будь-якому іншому селі молодь вечорами збиралася у місцевих клубах.

Відсутність можливості заробити гроші на місці у селі або в Переяславі, заставляла «андрушівську молодь парубків і дівчат кожної весни на початку травня сідали на дуби (човни) і пливти вниз по Дніпру поспішаючи в Каховку на 9 травня, на весняний людський ярмарок. Там вони розходилися по Херсонських і Таврійських землях на заробітки, аж до Покрови або Кузьми- Дем'яна [3].

Розглядаючи рівень освітченості місцевих жителів Д. Косарик зазначає, що школи в селі не було до 90-х років ХІХ ст., не було також ні бібліотеки, ні медпункту, ні лікарні. Значна частина населення у дореволюційний період була не грамотна. Тільки за роки радянської влади всі діти мали можливість закінчити школу та іти далі навчатися в училища, технікуми, інститути [1]. Не оминув автор у своїй розповіді і народну медицину, яка ґрунтувалася на віковічному досвіді, готуванні ліків із цілющих трав, квітів, коренів рослин, а також вірувань, замовлянь тощо.

Отже, с. Андруші, що були на Переяславщині до 1970 року, справили неабиякий вплив на творчість Тараса Шевченка та Дмитра Косарика. Сьогодні це село, затоплене водами Канівського водосховища, залишилося лише на малюнках та у матеріалах дослідження науковця. Навіть у відомій, фундаментальній роботі «Історія міст і сіл УРСР. Київська обл.» (К. 1971) [7] вказаний населений пункт як село у Переяслав-Хмельницькому р-ні не згадується, про нього відсутня інформація. Тому-то і важливою є робота Д. Косарика, присвячена одному із таких сіл Середньої Наддніпрянщини, адже разом із виселенням ми втратили автохтонну мову, фольклор, історію, звичаї та культуру. Вона, на наш погляд потребує відповідного опрацювання та публікації.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

  1. Архівні наукові фонди рукописів та фонозаписів ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, ф. 14-5, од. зб., 247. Д. Косарик. Історія села Андруші (стислий, короткий нарис). 24 арк.
  2. АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, ф. 14-3. Збірники. Од. зб. 257. Чубук-Подільський В. А. Історико-краєзнавчі матеріали з Переяславщини. 12 акр.
  3. АНФРФ ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, ф. 14-5 Од. зб. 200. Косарик Д. Історико-етнографічний нарис «Село Андруші», написаний під час експедиції в Київську обл., Переяслав-Хмельницький р-н, с. Андруші. Рукопис. 1958 р. 288 арк.
  4. Фонди НІЕЗ «Переяслав» - Інвентарна група «Рукописні документи». - Шифр «Р».
  5. Записано Т. Нагайком у 2010 р. Моспан Наталії Григорівни 1928 р. н.
  6. Зубер С. Село Андруші в архівній спадщині Дмитра Косарика / С. Зубер. - Рукопис. - 15 с.
  7. Історія міст і сіл УРСР. Київська обл. - К., 1971.
  8. Мельник В. Музей Шевченкового «Заповіту» / В. Мельник // Пам'ять століть. - 2008. - № 1-2. - С. 214-219.
  9. Письменники Радянської України. Бібліографічний довідник / Уклав О. Петровський. - К. : Рад. Письменник, 1966. - 799 с.
  10. Українська літературна енциклопедія. В 5 т. / Редкол. : І. О. Дзеверін (відп.Ред.) та ін. - К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1995. - 496 с.
  11. Українська радянська енциклопедія. / Гол. ред. колег. М. П. Бажан (гол. редактор). - К. : Голов. ред. Української радянської енциклопедії, 1962. - 576 с.
  12. Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 12 т. / Т. Шевченко. - К. : Наукова думка, 2003. - Т. 6. - С. 78.
  13. Шевченко Тарас. Альбом 1845 року. - К. : Наукова думка, 2000. - 16 арк.
  14. Яцюк В. Шевченко малює Переяславщину / В. Яцюк // Пам'ять століть. - 2008. - № 1-2. - С. 201-205.

Viktor Tkachenko

Andrushi of Pereyaslav in the creative heritage of T. Shevchenko and D. Kosaryk

The article is devoted to Andrushi which was one of the villages of Pereyaslav-Khmelnitsky district of Kyiv region, flooded as the villages Vjunishya, Tsybli, Grygorjivka, Komarivka, Monastyrysche, Trachtemyriv and others during the creating of the Kaniv storage pond. The writer, poet, artist T. G. Shevchenko, literary critic and the scientist D. M. Kosaryk visited this village in due time and paid attention to the village, but nowadays it is impossible already to research the history and traditional culture of this populated point.

Keywords: D. Kosaryk, T. Shevchenko, Andryshi, studies, flooding.

Ключові слова: Д. Косарик, Т. Шевченко, Андруші, нарис, затоплення.


Автор: Віктор Ткаченко (Переяслав-Хмельницький) // Переяславіка: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»: Збірник наукових статей. - 2015. - Випуск 8(10). – С. 200-211.

1