Образ «вовчиці» у творчості Тараса Шевченка та Івана Багряного

У 2014 році Україна, як і все світове співтовариство відзначила 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка - відомого українського художника, поета, письменника. Проте його вшанування продовжується ще в 2015. Авторами зосереджено увагу на творах Тараса Шевченка «Великий льох» та Івана Багряного «Летіли лелеки». Два різних автори, дві різні людини, хоча доля у них багато в чому була схожою. Як відомо, Т. Шевченко багато років провів поза межами України, чи то в Петербурзі, чи то в засланні, відбуваючи військову повинність. Його біографія відоміша за життєвий шлях І. Багряного. Про останнього знаємо, що він український поет і прозаїк, який проживав у Німеччині. Справжнє прізвище - Лозов'ягін, народився на Сумщині, у 1907 році, навчався в Київському художньому інституті. У 1932 році, як і багато інших представників української інтелігенції, репресований. У 1945-му емігрував до Західної Європи, де відновив літературну діяльність, зосередившись переважно на написанні прози. Довгий час І. Багряний був активним громадським діячем української діаспори, обіймаючи посаду заступника голови Української народної республіки в еміграції.

Перші його твори з'явилися ще у 1926 році. Проте нам більше відомі романи «Тигролови» та «Сад Гетсиманський», у яких автор описав радянську репресивну машину 1930 років. До еміграції І. Багряний видав збірки віршів «До меж заказних», історичний роман у віршах «Скелька», поеми «Монголія» і «Аве Марія». Уже будучи за кордоном поет написав і видав збірку поезій «Золотий бумеранг», памфлет «Чому я не хочу повертатися до СРСР?» та ін.

Помер Іван Багряний у Німеччині в 1963 році, похований у Новому Ульмі.

У 1992 році йому посмертно було присвоєно звання лауреата Національної премії ім. Т. Шевченка. У 1996 році Фундація ім. І. Багряного (США, м. Детройт), Спілка письменників України спільно зі Всеукраїнським товариством ім. Т. Шевченка «Просвіта» заснували щорічну премію ім. І. Багряного за визначний внесок у розбудову державної Незалежності України [2].

Як відомо, творчість Т. Шевченка вже багато років вивчається, досліджується. Шевченкіана є досить великою і багатогранною, як і художньо- літературна спадщина поета. Тому і його твір «Великий льох» більш відомий читачам, дослідникам Шевченка, ніж «Летіли лелеки» Багряного.

Так, поема (містерія) «Великий льох» присвячена по суті, і якщо глибше проаналізувати її зміст, українському козацтву. За визначенням науковців, містерія - різновид романтичної алегорично-симолічної поеми, для якої характерні поєднання фантастичного з реальним, таємничість, символіка, філософічність і тяжіння до драматизації. Місце її написання точно невідоме, хоча і позначено: Миргород, 1845. Водночас твір «Летіли лелеки» у вигляді віршованої казки, як відомо, написаний у 1958 році, у м. Новий Ульм для дітей.

Та нас цікавлять саме образи цього твору. Перш за все, це лелека (чорногуз, бузьок), який в Україні є шанованою птахою, приносить діток, його гніздо заборонялося руйнувати і т. д. За українськими легендами, ці птахи приносять весну. Напевно, ці лелеки були своєрідними зв'язковими між Україною і чужиною, адже сам автор, пишучи рядки даного твору, перебував за кордоном.

Другий образ - це Павлик, малий хлопчик, з яким дружили лелеки. Він має рушницю і шаблю-сестрицю, лук і стріли, якими обіцяє захищати їх від ворогів. У своїй суті це і є образ козака-захисника України. Про це ж ідеться і у Т. Шевченка, про козаків, яких вбивали, нищили; про Запорізьку Січ, про Богдана Хмельницького.

Події у творі Тараса Шевченка висвітлюються за розповідями трьох душ неприкаяних, ворон та кобзарів, які співають про лиху долю.

У віршованій казці І. Багряного окрім згаданих образів лелек та Павлика, можна виділити ще два образи: України та Африки, а також вовчиці.

Так, у Т. Шевченка у «Великому льосі», образ «вовчиці» тісно пов'язують із імператрицею Катериною ІІ, яка зруйнувала Січ. Саме про неї веде мову одна з неприкаяних душ, розповідаючи за що її не пропускають на той світ: «...А в галері / Князі, і всі сили, / Воєводи... і межі ними / Цариця сиділа. / Я глянула, усміхнулась. / та й духу не стало! / Й мати вмерла, в одній ямі / Обох поховали! / От за що, мої сестриці, / Я тепер караюсь, / За що мене на митарство / Й досі не пускають. / Чи я знала, ще сповита, / Що тая цариця - / Лютий ворог України, / Голодна вовчиця!../ [3, с. 305-306]. У творі згадується і Петро І, який дав наказ зруйнувати гетьманську столицю Івана Мазепи - Батурин. Ось як про ці події розповідає інша душа і за що вона страждає: «А мене, мої сестрички, / За те не впустили, / Що цареві московському / Коня напоїла / В Батурині, як він їхав / В Москву із Полтави. / Я була ще недолітком, / Як Батурин славний / Москва вночі запалила, / Чечеля убила, / І малого, і старого / В Сейму потопила /. / І за що мене карають, / Я й сама не знаю! / Мабуть, за те, що всякому / Служила, годила./ Що цареві московському / Коня напоїла!.. [3, с. 303, 305]. У містерії автор розповідає також про тих, хто прислужується російському царизму і розриває Богданову могилу, у пошуках його скарбу, а по суті це є їхні діти, які розривають Україну, нищать її. Навіть якщо відійти від обох творів і провести аналогію із сьогоднішньою ситуацією в Україні, зокрема, на Сході, то знайдемо багато чого спільного у поведінці людей. Заігрування з Росією, зруйновані міста і села нашої країни цілком відображають події минулого, викладені у поемі Тараса Шевченка.

Спробуємо провести аналогію з твором І. Багряного «Летіли лелеки», у другій частині якого лелеки повертаються з вирію і в'ють гніздечко «Осьде на тополі, / Близько біля хати, / В Павлика на дворі» [1, с. 135]. Незабаром з'явилися на світ малі лелечата, яких береже Павлик. Саме на ньому акцентує автор: «В нього лук і стріли, / Шабелька при боці.../ Отакі бувають / Козаки- молодці! / Записавсь одразу / В козаки завзяті, / Щоб ніхто не скривдив / Малі лелечата» [1, с. 136]. Варто сказати, що саме із таким образом асоціювалися козаки-запорожці - завзяті, хоробрі захисники дітей та жінок від неволі. І ось тут з'являються «вовки-сіроманці», щоб знищити гніздо, лелечу родину. Загалом образ вовка присутній у багатьох жанрах українського фольклору. Особливо він поширений у народних казках. Ось як їх появу подає І. Багаряний: «... прийшли уранці / Вовки-сіроманці: «Де тут є пташата - / малі лелечата?...» / Батько, мати в полі - / Нічого не бачать. / Плачуть малі діти - / Лелечата плачуть. / Стали розбишаки / Гніздо руйнувати, / Гніздо руйнувати, / Діток забирати. / Не чують лелеки, / У полі гуляють, / Діточкам маленьким / Гостинці збирають» [1, с. 136]. Як бачимо, ворог приходить зненацька, ранком, коли дорослих лелек немає вдома, немає кому захистити малих лелечат, гніздо, їхній дім. На наш погляд, тут прослідковується аналогія із зруйнуванням беззахисного Батурина, коли московські війська за наказом Петра І та під керівництвом Меншикова винищили все населення, не шкодуючи ні немовляти, а ні старої людини, а саме місто спалили. Всі ці події відбулися після поразки козацького війська під Полтавою у 1709 році.

Після батуринської трагедії, козацтво не відчуло тих негативних змін у правах українського населення, які проводилися російськими царями; з певних причин не звертало уваги на утиски Запорізької Січі, як оплоту вольностей, звитяги та місця, де гуртувалися незадоволені політикою Російської імперії щодо України.

В Івана Багряного зовсім по-іншому розвертається сюжет: «Як узяв тут Павлик / Та як стрельнув з лука! / Та й улучив вовка / Поміж самі вуха! / А тую вовчицю - / В саму потилицю! / А тії вовчата - / Поміж оченята: / «Не ходіть забирать лелечат!» [1, с. 136]. Таким чином, бачимо, що Павлик захистив малих птахів від зграї вовків, чого не змогли зробити козаки - захистити Україну від імперської неволі.

І ось далі у І. Багряного на перший план виступають образи України та Африки, куди козак-молодець Павлик попадає разом із лелеками. Птахи взяли його у далеку мандрівку «за море гуляти», «у далекій вирій». Тут він пізнає різних звірів, порівнює природу Африки та тужить за Україною, що відбивається у його словах: «Ні, немає в світі краще, / Як на Україні» [1, с.138]. Використовуючи прийом контрасту автор показує не радість, а розчарування хлопчика «...Так оце та Африка?! / Так оце той вирій?!..» і має можливість порівняти красу своєї рідної землі із цією країною. В його душі утверджується істина « .Бо немає краще, як на Україні!»

В останній частині твору «Великий льох» мова іде про те, що розривають Богданову могилу у пошуках скарбів, подарунків, які йому дарували, та не знаходять їх. «Ще сонце спить, пташки мовчать, / А коло льоху вже проснулись / І заходилися копать. / Копають день, копають два, / На третій насилу / Докопалися до муру / Та трохи спочили. / Поставили караули.» І яким же було їхнє здивування, коли нічого не знайшли: «... Що нічого, бачиш, взяти, / А він же трудився! / І день і ніч побивався / Та в дурні й убрався.» [3, с. 315, 316]. Досить промовистими про жадібність до «тридцяти срібляків» є наступні рядки твору: «Москалики що заздріли, / То все очухрали. / Могили вже розривають / Та грошей шукають, / Льохи твої (Богдана Хмельницького - В. Т.) розкопують / Та тебе ж і лають» [3. с. 317-318]. У той же час у творі «Летіли лелеки» малий Павлик привозить із Африки всім подарунки: мамі - квіти, татові - «кремінь для кресала», «.малій Натусі - / Пір'ячко від струсі.», песикові - мила, «а лелеки дружно / Лагодять хатину, / Ще й нову будують - / Дбають цілу днину ..», бо «немає краще, / Як на Україні» [1, с. 139].

Отже, на наш погляд, у творах «Великий льох» та «Летіли лелеки», що написані у різні часи та для різних аудиторій, можна знайти багато спільного. Зокрема, це образ «вовчиці», яка намагалася зруйнувати гніздо (дім) козака та лелече, а в сутності саму Україну, про що так багато писав великий Кобзар.

Варто зазначити, що вірш-казка Івана Багряного також є глибоко філософською та символічною. Як у творі Тараса Шевченка образи трьох ворон, так і «вовчиці» у казці уособлюють зло для України. Останній також присутній і у Шевченка.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Багряний І. Летіли лелеки / І. Багряний // Неопалима купина. - 1993. - № 1. - С. 135-139.
2. Олефіренко С. М. Універсальний літературний словник-довідник / С. М., Олефіренко, В. В. Олефіренко. - Донецьк, 2008. - 432 с.
3. Шевченко Т. Г. Кобзар / Т. Г. Шевченко. - К. , 2008. - 800 с. : іл.

Mariya Yuriichuk, Viktor Tkachenko

The Image of «She-Wolf» in the Works of Taras Shevchenko and Ivan Bahryanyi

The works of Taras Shevchenko «Velykyi Loh» («Great cellar») and Ivan Bahryanyi «Letily Leleky» («The Storks were Flying») are analyzed and compared in the article. The authors of the investigation consider them quite similar, though their genre is different.

Keywords: T. Shevchenko, I. Bahryanyi, «Velykyi Loh» («Great cellar»), «Letily Leleky» («The Storks were Flying»), wolves, crows.

Ключові слова: Т. Шевченко, І. Багряний, «Великий льох», «Летіли лелеки», вовки, ворони.