Змалювання образу Переяслава в повісті Тараса Шевченка «Близнецы»

У національній літературознавчій науці поступово розв'язується проблема вивчення питання зображення міст у художніх творах українських письменників. Є низка фундаментальних праць, в яких аналізується проблема змалювання населених пунктів («Образи Києва в художній літературі» О. Білецького). Також вивчається українська урбаністична поезія («Місто в українській поезії» В. Коряка, «Художні моделі топосу міста в поезії вісімдесятників» В. Анісімової), проза («Урбанистическая проблема в художественной прозе Гоголя» Н. Крутікової), специфіка розвитку літературної урбаністики («Місто і література: українська візія» В. Фоменко) тощо. Проте цього недостатньо для комплексного уявлення про цілісний образ міст, створений у національному письменстві.

Немає й ґрунтовної розвідки, у якій були б проаналізовані особливості змалювання образів населених пунктів у творах Тараса Шевченка. Проте топоніміку його літературної спадщини досліджували Г. Басова («Київська топонімічна лексика у творах Т. Г. Шевченка»), М. Фененко («Топоніміка України в творчості Тараса Шевченка»), а специфіку зображення Переяслава в поезії Тараса Шевченка опрацював В. Подрига («Образ Переяслава в поезіях Тараса Шевченка»). Нез'ясованим є тлумачення образу міста в повісті митця «Близнецы». Саме тому предметом цього дослідження став образ Переяслава.

Заснування міст, на переконання Тараса Возняка, має різний характер, а тому одні з них належать до сакрального простору, пов'язаного з вищими силами, які й започаткували їх, а інші - до історичного, бо виникли під впливом діяльності людей. За часом утворення дослідник виділив три вивее населених пунктів, вважаючи, що вони поділяються «на ті, які засновувались/закладались ще у мітологічному часо-просторі, на міста, які засновувались вже в історичну епоху, і міста, які взагалі не засновувались, а неначе виростали з поселень иншого типу» [1, с. 21]. Звичайно, Переяслав піднісся над Альтою в результаті розвитку нашої країни, процесу давньоукраїнського містобудування, започаткованого Володимиром Великим, що був викликаний потребою охороняти кордони Київської Руси, зміцнювати економічний, культурний потенціал держави. Тому основним атрибутом міста став дитинець, а князь справедливо вважається його засновником.

Тисячолітня історія розвитку Переяслава, особлива архітектура, культурне життя, події знайшли своє відображення в літературних працях науковців, публіцистів, письменників різного часу. Неповторні художні образи міста створили такі визначні майстри слова, як Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, Михайло Старицький, Михайло Грушевський, Олександр Олесь, Василь Шевчук, Іван Пільгук, Володимир Коломієць, Іван Гончаренко, Олег Князенко тощо. У їхніх творах цей населений пункт зображено в певні відтинки часу. Майстри слова художньо реконструюють той його вигляд, що згодом був утрачений, наголошуючи на заснуванні в середньовічний період розвитку нашої країни.

Переяслав полюбив і пророк українського народу Тарас Шевченко, який тричі відвідував його, де не лише гостював, а також займався художньою творчістю: малював місцеві архітектурні пам'ятки, створював поезії, поеми, збирав життєвий матеріал для майбутніх творів.

З листа Тараса Шевченка до товариша Андрія Козачковського, вивееворув в Новопетровському укріпленні 16 липня 1852 року, дізнаємося, що Переяслав та його околиці глибоко запали в його душу; тому він, згадуючи проведений у ньому час, міцнів духом на чужині: «Живу, можно сказать, одним воспоминанием, да и кто им не живет! Помните ли нашу с вами прогулку в Андруши и за Днепр в Монастырище на гору? Вспомните тот чудный вечер, ту широкую панораму и посередине ее длинную, широкую фиолетовую ленту, а за лентой фиолетовой блестит, как из золота кованный, Переяславский собор. Какая чудная, торжественная тишина. Помните, мы долго не могли промолвить слова. Пока, наконец, белое, едва заметное пятнышко не запело: Та яром, яром за товаром... Чудный вечер! Чудный край. И песни дивные! Много добрых воспоминаний сохранил я о старом Переяславе и о тебе, мой искрений друже!» [5, с. 61-62]. Як переконуємося, письменник опоетизував місто, тлумачачи його центром православних традицій, незвичайним об'єктом, що милує око й заспокоює душу. Також воно бачиться осередком духовності українського народу, у якому зберігаються звичаї, плекаються мова та пісня. І, звичайно ж, це місце духовного відновлення поета, який, перебуваючи в неволі, намагався зберегти свою ідентичність, людяність, пригадуючи дні, проведені тут.

У іншому листі до Андрія Козачковського від 14 квітня 1854 року вміщено спогади Тараса Шевченка про чарівну природу поблизу Переяслава, а тому місто набуває значення земного Едему, заповітного місця, максимально наближеного до омріяного кожним православним потойбічного світу вічного життя: «Мені здається, що й раю кращого на тім світі не буде, як ті Андруші, а вам там то, може, навіть остило дивиться і на сині Трахтемировські гори. Боже мій, Господи єдиний! Чи гляну я на ті гори коли-небудь хоч одним оком?» [4, с. 78]. Передаючи власні емоції від споглядання околиць населеного пункту, майстер слова через багато років пригадував позитивні враження, протиставляючи їх своїм негативним емоціям, спричинених важкими буднями неволі.

Сприймаючи Переяслав сакральним місцем, Тарас Шевченко пильно придивлявся до архітектури. Його приваблювала передовсім церква Успіння Пресвятої Богородиці, про яку в археологічних нотатках «Переяслов» писав так: «Невозможно смотреть на нее, а не только рисовать» [6, с. 213].

Захоплювався митець і церквою Вознесіння Господнього, яка, на його думку, «великолепная снаружи и до невозможности искажена внутри возобновлениями» [6, с. 214]. Також зафіксував і враження від церкви, що побудована нібито на місці забиття князя Бориса. Однак вона не сподобалася митцеві, адже той помітив у ній «отсутствие всякого понятия о изящном, и снаружи, и внутри» [6, c. 216].

Також у записах про археологію Переяслава Тарас Шевченко закарбував побачене про численні місцеві кургани, наприклад, Трьох братів, різноманітне церковне начиння тощо.

Враження від побаченого в Переяславі, почутого про місто, жителів Тарас Шевченко зафіксував у поезії та прозі. Так, згадки про місто у віршах «Великий льох», «Якби-то ти, Богдане п'яний», «Сон» («Гори мої високії»), а також художня розповідь про перемогу козацьких військ під проводом Тараса Трясила поблизу нього («Тарасова ніч») - свідчення того, що поет намагався ще раз нагадати читачеві про історичні події, які, з одного боку, мали вирішальне значення в житті українського народу (козацькі переможні війни), а з іншого - стали на заваді його самостійного та вільного поступу (Переяславська рада), адже гальмували розвиток нашої держави, ставши першопричиною її знищення російським імперіалізмом. Тому в поетичному доробку видатного українця Переяслав змальовується у двох площинах: це місто слави і козацької звитяги, які потрібно відроджувати; осередок втрати волі, духовності, держави [2, с. 131].

Однак найбільш повно та детально Переяслав та його артефакти Тарас Шевченко змалював у повісті «Близнецы», створивши образ міста як центру культури, освіти краю, збереження православний та національних традицій. Географічне розташування поселення прозаїк чітко окреслив, зазначивши, що воно розміщене на Київській дорозі [3, с. 12], «на левом берегу Альты» [3, с. 17]. Доповнюють його місце знаходження згадки про навколишні села (Сулимівку, Підварки), природні об'єкти (Альту), земляні архітектурні об'єкти (Трибратні могили) тощо. Описуючи низку міських топосів, переважно споруд, зокрема церков, митець, услід за літописцями, бачив Переяслав центром розвитку української духовності, мистецтва, зокрема архітектури.

Проте для Тараса Шевченка Переяслав - це не лише чітко окреслений просторовий об'єкт, а й символ пам'яті нашого народу, центр зіткнення міфічного й реального. Тому він переказав легенду про забиття неподалік міста Святополком брата Гліба, а також оповів про справжню подію - перемогу козацьких військ під проводом Тараса Трясила над поляками [3, с. 17], що відбулася там же, назвавши територію кровопролиття «святым местом» [3, с. 17]. Саме події минулого надають місцевому простору незвичайного сакрального значення, адже включається в ритм вічності.

Також у повісті «Близнецы» Тарас Шевченко звернув увагу на архітектуру міста. Змальовуючи церковні споруди, він повідомив про їхніх фундаторів, події, що сталися безпосередньо біля них: «Сам же город Переяслав, как и вообще города, издали кажется в тумане, но над городом из тумана выходила белая осьмиугольная башня, увенчанная готическим зеленым куполом с золотою главою. Это соборный храм прекрасной, грациозной, полурококо, полувизантийской архитектуры, воздвигнутый знаменитым анафемой Иваном Мазепою в 1690 году. Другая же темная деревянная башня с плоской осьмиугольной крышей полуотделяется от серенького фону. Это Успенская церковь, прославленная в 1654 году принятием присяги на верность московскому царю Алексею Михайловичу гетманом Зиновием Богданом Хмельницким со старшинами и с депутатами всех сословий народа украинского» [3, с. 17]. Точність у деталях свідчить про обізнаність літератора з просторовими об'єктами населеного пункту, намагання створити якнайповніший образ Переяслава як символа національної культури, християнських традицій, що, звичайно, виводили його з розряду провінційних містечок, надавали сакрального статусу.

Святість Переяслава Тарас Шевченко увиразнив описами або згадками низки місцевих православних святинь. Він оповів про храм Благовіщення, Успенську та Покровську церкви не як обиватель, а як фахівець- мистецтвознавець. Через оповідача майстер слова звернув увагу, що коли в храмі Благовіщення «прекрасной, гармонической архитектуры» [3, с. 27] поставили новий іконостас, то «гармония архитектуры исчезла» [3, с. 27]. Також він негативно висловився про церкву Покрови, яка, на його думку, є зразком «неуклюжей и бесхарактерной архитектуры» [3, с. 27].

Проте й персонаж повісті Никифор Федорович Сокира має неабиякий естетичний смак, а також уміє сприймати прекрасне, знається на симетрії, співі тощо. Недарма автор акцентував, що герой змушений був змінювати візити до церков, адже його не влаштовувало їх оновлення: «Вместе с прекрасной, гармонической архитектурой храма (Благовіщення. - В. П.) на него действовало и пение семинаристов. Но когда поставили в храме новый иконостас, гармония архитектуры исчезла. И он стал ездить к обедне в Успенскую церковь. Но когда, возобновляя исторический памятник этот, из шести куполов уничтожили пять, экономии ради, то он стал ездить к Покрову» [3, с. 27]. Звичайно, він шукав гармонії зовнішнього світу і свого внутрішнього єства, бажаючи очиститись духовно від намулу буднів, проблем життя, що деформували душу справжнього українця в умовах покріпачення.

Тарас Шевченко в повісті «Близнецы» змалював постаті талановитих людей, місцевих жителів, а також підкреслив їхні християнські чесноти. Тому образ духовного і культурного Переяслава увиразнюється завдяки створеній галереї портретів його гостей (подружжя Сокир), жителів (Григорія Гречки, Карла Осиповича, Степана Мартиновича).

Як уже зазначалося, місцеве населення трималися православної віри, а тому було набожним. Збірний образ духовного українця-переяславця Тарас Шевченко змалював так: «На левом берегу Альты выглядывает из-за зеленых верб небольшая беленькая церковь, воздвигнутая иждивением христолюбивых граждан г. Переяслава над тем самым каменным столбом, который знаменовал место убиения невинного Глеба.» [3, с. 17]. Опріч того, що переяславці набожні, як пише Тарас Шевченко, «христолюбиві», вони виве освічені, а тому мають приватні книгозбірні, уміють грати на музичних інструментах. Таким був, наприклад, Григорій Гречка, який заповідав свою бібліотеку і музичні інструменти вихованцеві Сокирі [3, с. 22]. Останній до кінця життя перебував у процесі постійного самовдосконалення, читав та міркував над прочитаним, зростав духовно.

Як зазначалося, свідчення Тараса Шевченка про оздоблення церков Переяслава були зафіксовані ним в археологічних нотатках. Їх він виклав і на сторінках повісті «Близнецы», чим підтвердив, що й у провінційних містечках України мешканці цінують прекрасне, дбають про виховання власних естетичних смаків.

Ось що прозаїк писав про одну з ікон: «В этой церкви (Покровській. - В. П.) хранится замечательная историческая картина кисти, можно думать, Матвеева, если не иностранца какого. Картина разделена на две части: вверху - Покров Пресвятой Богородицы, а внизу - Петр Первый с императрицей Екатериной І, а вокруг их все знаменитые сподвижники его. В том числе и гетман Мазепа, и ктитор храма во всех своих регалиях» [3, с. 27]. Деталізуючи, письменник не лише залишив словесний образ предмета церковного вжитку, а й акцентував на творенні паралельного антиукраїнського простору, що сприяв виродженню духу нашого народу, який в умовах рабства мусив молитися своїм катам, визнаючи їхнє право володіти та повелівати.

Варто зауважити, що Тарас Шевченко, описуючи церкви та їх оздоблення, виділив релігійну рису нашого народу. Так, без зайвого фанатизму персонажі Никифор Федорович та Параска Тарасівна постійно («каждое воскресенье и каждый праздник» [3, с. 26]) відвідували церкви Переяслава.

Оповідаючи про перебування персонажів у храмі, літератор наголошував на силі їхньої віри, міцності переконань, роздумах над важливими питаннями часу тощо. Це не фанатики, затуркані православними ідеологемами, а високо розвинені особистості, які мають власну життєву позицію, а головне - уміють мислити. Так, наприклад, Никифор Федорович, перебуваючи в церкві з дружиною, оповідав їй про того чи іншого історичного діяча, зображеного на іконах, а вона аргументовано акцентувала на тих чи інших моментах, ставлячи під сумнів його порядність: «Иногда рассказывал с такими подробностями про Даниловича (Олександра Меншикова. - В. П.) и разрушенный им Батурин, что Прасковья Тарасовна наивно спрашивала мужа: «За что ж она (Богородиця. - В.П.) его покрывает?»» [3, с. 27]. Наївність Параски Тарасівни, на якій наголосив Тарас Шевченко, - це типове здивування досвідченої й мудрої жінки, щиросердної українки, яка не могла зрозуміти, чому палій Батурина, вбивця ні в чому не повинних людей змальований на іконі.

Попри те, що Тарас Шевченко створив реалістичний образ Переяслава, деталізувавши описами церков та обрядового начиння, усе ж для нього це місто святе, й бачиться осередком відновлення розтрачених духовних сил, натхнення. Недарма насамкінець твору його справжні риси ретушовано. Натомість створено узагальнено-символічний образ Божого граду, включеного в безмежний простір вічного Всесвіту: «Далеко, очень далеко от моей милой, моей прекрасной, моей бедной родины люблю иногда, глядя на широкую безлюдную степь, перенестись мыслию на берег широкого Днепра и сесть где- нибудь, хоть, например, в Трахтемирове, под тенью развесистой вербы, смотреть на позолоченную закатом солнца панораму, а на темном фоне этой широкой панорамы, как алмазы, горят переяславские храмы Божии, и один из них ярче всех сверкает своею золотою головою. Это собор, воздвигнутый Мазепою...» [3, с. 109]. Письменник, увиразнивши образ міста згадками та описами багатої церковної архітектури, обрядового начиння, звернув увагу на його незвичайність, а тому вірив, що поневолені переяславці, вірні православним традиціям, зможуть витримати роки нищення української духовності, скинути пута рабства.

Продовжуючи створювати образ Переяслава, Тарас Шевченко детально і реалістично змалював природний ареал. Наприклад, неодноразово увиразнив місто типовими пейзажами з виразно національним колоритом: «На левом берегу Альты выглядывает из-за зеленых верб небольшая беленькая церковь.» [3, с. 17]; «За оградою церкви до самого города расстилается равнина, засеянная житом и пшеницею и густо уставленная историческими могилами.» [3, с. 17];

«Далеко за городом синеют высокие днепровские горы» [3, с. 17]. Вражає натуралістичністю й опис нічного міста: «Ужин был подан на ганке, и к концу его показалась из-за темного Переяслава полная красавица луна... Картина была так хороша, что только в немом благоговении можно было созерцать ее» [3, с. 26]. Такий підхід до створення образу населеного пункту - новаторський, адже майстер слова намагався сполучити його справжню та вигадану історію воєдино, посилити сакральне значення, змалювати осердям земного раю, що структурується хутором Сокири, селами Підварками, Трахтемировим, а також прибережними луками Альти, численними могилами, полями тощо.

Принагідно варто відмітити, що в повісті створено й образ Переяславщини за допомогою паралеьного показу двох взаємопов'язаних притаманних нашому народові стилів життя: хутірського (хутір Сокири), містечкового (Переяслав).

Тому, відтворюючи життя українців кінця ХУІІІ - першої половини ХІХ століття, Тарас Шевченко звернув увагу на типовий для нашого народу природний ареал життя - хутір, образ якого створив у аналізованому творі. Виселок Никифора Федоровича літератор змалював так: «Побережье Альты оставил он за собою ради домашней скотины и выкашивал тучные луга толокою. В липовой же роще и леваде, прилегавшей к самому хутору, он решился возобновить отцовскую пасику...» [3, с. 24]. Уже цього короткого опису достатньо, щоб зрозуміти задум письменника. Саме змальованим він підкреслив важливу рису характеру українців - індивідуалізм, що відрізняє наш народ від росіян.

Усамітнення Никифора Сокири виправдовується його бажанням 177ивее в злагоді з власними духовними потребами, адже занурення у внутрішній світ задля самовдосконалення - єдина й важлива потреба справжнього українця, шлях до духовного розвитку. Тому персонаж чимало часу проводив у роздумах на пасіці, читав не лише богослужбові книги, давні козацькі літописи, українську літературу свого часу, а й Вергілія, Гомера, Давида в оригіналі [3, с. 25].

Отже, Тарас Шевченко в повісті «Близнецы» створив реалістичний та символічний образи Переяслава, увиразнивши просторовими об' єктами (Київський шлях, Трибратні могили, церкви), топонімами, гідронімами (Переяслав, Андруші, Підварки, Альта). Тому місто бачиться ним центром православної культури та освіти краю, збереження національних традицій, осередком розвитку духу українського народу. Для Тараса Шевченка Переяслав - це не лише чітко окреслений просторовий об'єкт, а й символ історичної пам'яті нашого народу, місце зіткнення сакрального та профанного. Місто - узагальнено-символічний образ Божого граду, включеного в безмежний простір вічного Всесвіту, у якому чи поблизу особистість може відновити розтрачені моральні сили. Святість Переяслава прозаїк увиразнив описами православних святинь.

ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА

1. Возняк Тарас. Феномен міста / Тарас Возняк. - Львів : Бібліотека журналу «Ї», 2009. - 334 с.
2. Подрига В. Образ Переяслава в поезіях Тараса Шевченка / В. Подрига // Збірник наукових статей ІІІ Всеукраїнських Шевченківських читань. - Переяслав-Хмельницький, 2011. - С. 128-132.
3. Шевченко Тарас. Близнецы / Тарас Шевченко // Шевченко Тарас. Зібрання творів : У 6 т. - К. : Наукова думка, 2001. - Т. 4. - С. 11-119.
4. Шевченко Тарас. Лист до А.О. Козачковського, 14 апреля 1854 р. / Тарас Шевченко // Шевченко Тарас. Зібрання творів : У 6 т. - К. : Наукова думка, 2001. - Т. 6. - С. 78-79.
5. Шевченко Тарас. Лист до А. О. Козачковського, 16 июля 1852 р. / Тарас Шевченко // Шевченко Тарас. Зібрання творів : У 6 т. - К. : Наукова думка, 2001. - Т. 6. - С. 60-62.
6. Шевченко Тарас. Переяслов [археологічні нотатки] / Тарас Шевченко // Шевченко Тарас. Зібрання творів : У 6 т. - К. : Наукова думка, 2001. - Т. 5. - С. 213-216.

Volodymyr Podryha

Image depiction of Pereyaslav in the Tale of Taras Shevchenko «Twins»

This article discusses features of the depiction of the image of the Treaty in the story of Taras Shevchenko "Twins". It is necessary, that the novelist has created realistic and symbolic images of the city, making more expressive spatial objects, toponyms, names, of hydronyms. The story Pereyaslav - dimensional object, a symbol of historical memory of our nation, generalized symbolic image of God.

Keywords: Taras Shevchenko, Pereyaslav, image, story, and character.

Ключові слова: Тарас Шевченко, Переяслав, образ, повість, символ.