Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » «Много добрых воспоминаний сохранил я о старом Переяслове»

«Много добрых воспоминаний сохранил я о старом Переяслове»

Тарас Шевченко дуже любив наш прадавній край, багатий природою, історією, пам’ятками, щирими, гостинними людьми.

Ще в молоді роки у Петербурзі, вивчаючи „Історію Русів”, Тарас Шевченко сторінка за сторінкою відкривав для себе історію України, історію древнього Переяслава, де героїчне і трагічне переплелося.

Переяслав особливо приваблював  поета, бо тут жив його щирий друг, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський (1812-1889). До Козачковського Шевченко приїздив у Переяслав  чотири рази: влітку і восени 1845 року і двічі в 1859 році. Знайомство А.О. Козачковського і Т.Г. Шевченка відбулося у Петербурзі в 1841 році, коли поет навчався в Академії мистецтв, а Козачковський після закінчення Медико-хірургічної академії працював на кораблях Балтійського флоту. На Козачковського справили глибоке враження вірші поета, вміщені в альманасі «Ластівка». «Неподражаемые стихи», – так висловив молодий лікар своє захоплення.

Спільний їхній приятель Василь Зеленський влаштував знайомство Т. Шевченка й А. Козачковського. «Вечером, – пригадував лікар, – вошел ко мне с земляком моим незнакомый господин, приветствовав меня следующими словами: «Дай бог здравствовать! Оце той самий Тарас, що ви хотіли з ним познайомитись». Беседа наша продолжалась далеко за полночь, вращаясь около произведений и главного их предмета – дорогой обоим нам Украины… Думы его в это время производили на меня глубокое впечатление, и его душа, добрая, простая, не могла не отозваться полным искренним сочувствием». Вони стали щирими приятелями.

Андрій Козачковський декілька разів запрошував Т.Г. Шевченка до себе в гості, і поет подовгу гостював у нього. Т. Шевченко присвятив другові  чудове послання «А. О. Козачковському», написане в другій половині 1847 року в Орській фортеці, де є  такі рядки:

А може, ще добро побачу?
А, може, лихо переплачу?
Води Дніпрової нап’юсь,
На  тебе, друже, подивлюсь.
І, може, в  тихій  твоїй хаті
Я буду знову розмовляти
З тобою, друже мій…

Так добре, як у А.О. Козачковського в Переяславі,  Т.Г. Шевченко не почувався ніде. Йому тут завжди були раді, щиро вітали і охоче приймали. У Переяславі Т. Шевченко ходив на ярмарки, слухав співи кобзарів та лірників, спілкувався з людьми, читав їм свої вірші, малював. „Много добрых воспоминаний сохранил я о старом Переяслове”, – ці теплі слова напише Т.Г. Шевченко в листі до А.О. Козачковського із заслання. Про місто,  пам’ятки Переяслава Т.Г. Шевченко залишив багато спогадів, описів у своїх творах: повісті „Близнецы”, „Археологічних нотатках”, повісті „Художник”, у листуванні, поезіях, малюнках.

Тарас Шевченко вперше приїхав до Переяслава в серпні 1845 року за завданням Київської Археографічної комісії. За свідченням сучасників, Переяслав того часу «уездный городишко, и притом из плохих… нет ни мостовой, ни извозчиков». Глухе повітове місто Полтавської губернії було бідне, запущене, з кривими вузькими вулицями, більшість будинків під солом’яними стріхами. Кам’яниць налічувалося всього десятків зо два, церков 13 та всього одна школа на 9 тисяч населення.

Т. Шевченко замалював архітектурні пам’ятки Переяслава. Збереглися його малюнки „Вознесенський собор у Переяславі”, „Михайлівська церква”, „Покровська церква”, „Андруші” (два малюнки під цією назвою), „В’юнища”, „Хрест  (1661 року) на місці вбивства князя Бориса”.

Про Вознесенський собор Шевченко згадує на сторінках повісті «Близнецы»: «…Над городом из тумана выходила белая осьмиугольная башня, увенчанная готическим зеленым куполом с золотою главою. Этот соборный храм прекрасной, грациозной, полурококо, полувизантийской архитектуры, воздвигнут знаменитым анафемой Иваном Мазепою…» Зображення цієї прекрасної споруди знаходиться в альбомі Тараса Шевченка,  а в «Археологічних нотатках» поет записав, що соборна церква – «великолепная снаружи и до невозможности искажена внутри возобновлениями».

Зберігся малюнок Покровської церкви, збудованої у 1704-1709 рр. переяславським полковником Іваном Мировичем. Покровську церкву згадує Т. Шевченко на сторінках своєї повісті «Близнецы», а на малюнку залишає напис: «Церковь Покрова, построеная 1709 полковником Мировичем». Зовнішній архітектурний образ церкви Покрови Пресв. Богородиці в Переяславі викликав критичні зауваження, хоча мальована картинна композиція (запрестольна ікона), що зберігалася в храмі, викликала захоплення: «Церковь во имя Покрова – неуклюжей и бесхарактерной архитектуры, воздвигнута в знамение взятия Азова полковником переяславским Мировичем, другом и соучастником проклинаемого Ивана Мазепы. В этой церкви хранится замечательная историческая картина, кисти, должно думать, Матвеева, если не иностранца какого. Картина разделена на две части: вверху Покров Пресвятыя Богородицы, а внизу Петр І с Екатериной І, а вокруг их все знаменитые сподвижники его, в том числе и Мазепа, и ктитор храма во всех своих регалиях».

Щодо Михайлівської церкви в «Археологічних нотатках» Т. Шевченко зауважив, що вона споруджена «…каким-то князем черниговским Михаилом. Ни снаружи, ни внутри не осталось никаких признаков ее древности,  кроме колокольни и при ней трапезы, где теперь помещается уездное казначейство».

Перебуваючи в Борисівці, Шевченко змалював  кам’яний хрест, поставлений на місці убивства князя Бориса. Напис на хресті художник відтворив у малюнку. Праворуч від зображення – написаний рукою митця  майже затертий текст; по  верхній його частині – напис, що повторює висічений на тильній стороні хреста: «а делал  крест сей  Харько безпалчій мельник с товарищем своім Мартином». Церква і хрест збереглися донині.

Серед пам’яток, описаних Т.Г. Шевченком в „Археологічних нотатках”,  – древній дитинець Переяслава (за висловом поета, „цитадель”) з валами, спорудженими Великим князем Володимиром Святославовичем; Михайлівська церква XVIIІ ст., збудована на місці Михайлівського собору ХІ ст., зруйнованого монголо-татарами в 1239 році; Вознесенський собор, збудований в 1695–1700 рр.; Покровська церква; Успенська церква 1760 року, збудована на місці тієї церкви, в якій у 1654 році Б. Хмельницький присягав на вірність московському царю.

Шевченко був одним з перших дослідників археологічних пам’яток Переяславщини. Він вивчає і описує кургани та вали поблизу Переяслава, називаючи кургани могилами і відносячи до козацького періоду: “Вибла могила”, “Богданова могила”, “Три брати”. У місті на той час ще зберігалися численні кургани на давньоруських могильниках. Курганів було так багато, що, за висловом Т.Г. Шевченка, „здається, все місто на могилах збудоване”.

Як художник, мистецтвознавець Т.Г. Шевченко звертає увагу і описує унікальні мистецькі  речі, церковні атрибути: чаші, хрести, Євангелія в срібних карбованих окладах (серед них Пересопницьке євангеліє 1556 року, подароване гетьманом Мазепою Переяславському єпископському престолу при єпископі Захарії Корніловичу в 1701 році). Т.Г. Шевченка цікавили також пам’ятки околиць Переяслава, навколишніх сіл, пов’язаних з героїчним минулим нашого краю. Він відвідав середньовічні козацькі наддніпрянські села Андруші, В’юнища, Козинці та задніпрянські села Трахтемирів і Монастирок.

У селі Андруші Т.Г. Шевченко замалював дерев’яну церкву 1768 року та вербу і хату на Староселиці, в якій, за народним переказом, поет зупинявся.  У листі до А. О. Козачковського із заслання поет напише: „Мені тепер здається, що й раю кращого не буде на тім світі, як ті Андруші”.

У селі В’юнище Т.Г. Шевченко замалював сільський будинок (є думка, що то будинок збіднілого поміщика Степана Ничипоровича Самойлова, в якого жив Т.Г. Шевченко під час ремонту будинку А.О. Козачковського в Переяславі). Пізніше, на засланні, всі ці враження поета виллються у чудові рядки поезії:

Гори мої високії,
Не так і високі,
Як хороші, хорошії,
Блакитні здалека.

З Переяслава старого,
З Виблої могили,
Ще старішої…

…Вечернє сонечко гай золотило,
Дніпро і поле золотом крило,
Собор Мазепин сяє, біліє,
Батька Богдана могила мріє,
Київським шляхом верби похилі
Трибратні давні могили вкрили.
З Трубайлом Альта меж осокою
Зійшлись, з’єднались,
мов брат з сестрою.

Т.Г. Шевченко “Сон”
(Гори мої високії…)

19 серпня 1845 року А.О. Козачковський влаштував  у своєму будинку на честь приїзду Т.Г. Шевченка  урочистий вечір. Гості зібралися у вітальні. На вечорі Т.Г. Шевченко читав свої поезії, співав пісні, і всі були в захопленні від поета. Переяславський лікар М. Г. Штерн захоплено вигукнув: “Батько! Оце батько!” З цього вечора, як згадує у своїх спогадах А.О. Козачковський, Тараса Шевченка всі стали називати „батьком”.

У жовтні того ж 1845 року Т.Г. Шевченко знову у Переяславі. Переяславська осінь – пора найвищого творчого піднесення поета. У цей час він пише в Переяславі поеми: „Наймичка” – 13 листопада, „Кавказ” – 18 листопада, присвята до поеми „Єретик” – 22 листопада; у В’юнищах: „І мертвим і живим…” – 14 грудня, „Холодний яр” – 17 грудня, „Давидові псалми” – 19 грудня, „Маленькій Мар’яні” – 20 грудня, „Минають дні, минають ночі…” – 21 грудня,  „Три літа” – 22 грудня, в ніч з 24 на 25 грудня в Переяславі – вірш „Як умру,  то поховайте”  („Заповіт”).

Наприкінці грудня у В’юнищах поет тяжко захворів. Стривожений С.Н. Самойлов 24 грудня привіз хворого до лікаря А.О. Козачковського у Переяслав. У будинку А.О. Козачковського, в маленькій кімнаті, в ніч з 24 на 25 грудня Т.Г. Шевченко пише вірш, який пізніше був названий “Заповітом” і якому судилося безсмертя:

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій.

Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Будинок, в якому жила сім’я А. Козачковського, збудований його батьком Осипом Козачковським у 1820 році і зберігся з невеликими змінами до наших днів. 18 квітня 2008 р. у меморіальному будинку А. Козачковського відкрито Музей Заповіту Т. Г. Шевченка, який став важливим центром популяризації творчості Великого Кобзаря, його заповітів, виховання молоді на засадах патріотизму.

Ідеї, думки, вся творчість Шевченкового генія стали тим живим феноменом, який далі розвивається вже в свідомості українського суспільства. Тому й сьогодні актуально звучать безсмертні Шевченкові слова:

Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.


Джерело: Наталія Кухарєва, завідувачка Музею Заповіту Т. Г. Шевченка НІЕЗ «Переяслав» / Вісник Переяславщини
1