Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » Колекція вітряних млинів НІЕЗ «Переяслав»

Колекція вітряних млинів НІЕЗ «Переяслав»

Колекція вітряних млинів НІЕЗ «Переяслав»

У статті характеризується колекція вітряних млинів Музею народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».

На околиці древнього міста Переяслава-Хмельницького розташувалося невелике старовинне українське село - Музей народної архітектури та побуту Середньої Наддніпрянщини 2-ї пол. XIX ст. На околиці штучно створеного села, на підвищенні, як це було в давні часи, мальовничо скупчилися крилаті велетні - вітряки.

Донедавна важко було уявити традиційне українське село без вітряків. З часом нові механізовані млинарські механізми витіснили вітряні млини з ужитку, залишивши лише небагатьох з них, як музейні експонати.

Колекція вітряних млинів музею-скансена в Переяславі є однією з найбільших в Україні і нараховує 15 одиниць. Представлені вітряки різних областей нашої держави - Київської, Черкаської, Полтавської, Чернігівської, Сумської, Харківської. У своїй єдності вони являють велике розмаїття конструктивних типів, стилів, прийомів народного будівництва, розмірів, форм, художніх деталей.

Незважаючи на відмінність походження, всі вітряні млини музейної колекції єднає спільна доля. Збудовані вони протягом 2-ї пол. XIX - поч. XX ст. заможними селянами чи сільськими громадами для власних потреб. У 30-х рр. минулого століття були відібрані у своїх власників і передані колгоспам, де їх і виявили у занедбаному стані працівники музею. Всі ці вітряки були вилучені зі своїх рідних місць, перевезені у розібраному вигляді до Переяслава і майстерно відновлені реставраторами та науковцями музею. Суворо дотримуючись принципів відбору, переміщення і відновлення млинів, музейні працівники зберегли у незмінному вигляді їх своєрідний вигляд та документальну точність, майстерно вписали споруди у ландшафт змодельованого села.

Заходи по виявленню, перевезенню, реставрації вітряних млинів тривали майже двадцять років. Перший вітряк з’явився у музейній колекції в 1962 р., а останній був перевезений у 1980 р. Ці унікальні пам’ятки народної будівельної техніки були виявлені та збережені завдяки невтомній роботі фундатора чисельних переяславських музеїв Героя України М. І. Сікорського та його колег-сподвижників.

Млини, що представлені в музеї, є типовими зразками вітчизняних традиційних круп’яно-борошномельних закладів XIX поч. XX ст., з їх окремими специфічними регіональними рисами. Тому вони, з одного боку, уособлюють місцеві особливості млинобудування різних регіонів України, а з іншого - демонструють загальні тенденції зернопереробної техніки, характерні для всієї країни загалом. Концентрація в музеї значної кількості вітряних млинів різних видів, типів, конструкцій у порівняно вузьких хронологічних та широких територіальних межах дозволяє узагальнити досвід вітряного млинарства окремих місцевостей України і порівняти його з розвитком інших різновидів млинів (водяних, парових, ручних), яких музейна колекція млинарської техніки теж має чималу кількість.

Вітряні млини являють собою самостійне, експозиційно єдине утворення і є одним з чотирьох розділів! Музею народної архітектури та побуту. Разом з цим, віт ряки просторово зв’язані з усіма пам’ятками архітектури музею і оточуючим їх ландшафтом. При цьому, штучно створене середовище достатньо правдиве, рівноцінне первинному оточенню вітряків. Так, вітряні млини в музеї розташовані відповідно до свого композиційного і функціонального значення, а також топографічних умов місцевості. Стоять музейні вітряки поодиноко, групами або ж утворюють цілі ансамблі в різному поєднанні типів, стилів, пропорцій, розмірів. Кожний, хто хоч раз побував у музеї, знає, яке це незабутнє видовище. Головна увага в ході екскурсії приділяється найбільш типовим та яскравим вітрякам. Інші ж, періодично виринаючи з оточуючої їх зелені, милують око відвідувачів.

Перевезені в музей вітряки представлені двома видами - стрижневі “стовповики” та шатрові “голландки”. Тринадцять вітряних млинів музейної колекції стрижневої конструкції. У них за вітром обертався весь корпус будівлі. Інші два вітряки - “голландки”. Це вітряні млини, у яких повертається навколо осі лише верхня частина споруди, так звана “шапочка” з крилами. Незалежно від відмінностей будівельної конструкції, мелючий механізм у всіх вітряків однаковий. Через корпус проходить горизонтальний вал, на якому кріпляться крила. На вал в середині споруди падіте велике зубчасте колесо. Воно приводить у рух жорна, точніше, верхній жорновий камінь, а нижній при цьому лишається нерухомим. Над жорновим поставом розміщується дерев’яний ківш для засипання зерна, а внизу - ящик для готового борошна.

Чотири вітряки музейної колекції з сіл Переяслав-Хмельницького району Київської області Мазінок, Горбанів, Ковалина, Виповзок [7, 9, 12, 13]. У цих млинів багато спільного: всі вони побудовані наприкінці XIX ст. місцевими майстрами на кошти заможних селян. Розташовувалися на підвищеннях за селом. Всі ці вітряки стовпової конструкції, чотиригранні, двоповерхові (за винятком горбанівського, одноповерхового), стіни каркасні, ошальовані вертикально дошками. Основа у вітряків теж однакова - міцний зрубний колодязь або ж “стілець”. Особливо ретельно майстри поставилися до спорудження колодязя ковалинського вітряка - розмістили його на цегляному фундаменті і тим самим забезпечили ще більшу стійкість всієї конструкції. Всі згадані вітряки мають один жорновий постав, який приводився в рух за допомогою чотирьох крил. Більш складний мелючий потав у вітряка з с. Мазінок [7]. У ньому, крім пари жо] для виготовлення борошна, встановлено ще й цільну дерев’яну ступу з чотирма товкачами для виготовлення крупи. Відмінною у всіх спорудах є покрівля. Так, “мазінський вітряк” критий бляхою, “горбанівський” - соломою, а “ковалинський” і “виповзський” - горизонтальними дошками. Форми дахів вітряків теж несхожі. Два з них мають трисхилі дахи, один - двоскатний, останній - у вигляді овального гребня. Архітектурних оздоб ці млини не мають. Лише “ковалинський” вітряк па чільній стороні першого поверху має галерейку, а на другому поверсі - двері з піддашком [12]. Краса цих господарських споруд полягає в простоті та зручності.

Окрасою колекції є вітряк з с. Крисине Богодухівського району Харківської області. Збудований у 2-й пол. XIX ст. на кошти сільської громади. Стрижневий, чотиригранний, двоповерховий, шестикрилий, на один постав.

Споруда з добірного лісу, вертикально шальована дошками [1]. Вертикальна обшивка зрубу мала одночасно практичне та естетичне значення - підвищувала обтічність будівлі та ілюзорно збільшувала справжню висоту споруди. Цікаву конструкцію має дах двосхилий, фігурно ломаний, критий бляхою. Підтримують його різьблені дерев’яні консолі (балясини), надаючи архітектурі будівлі стійкості, міцності, рівноваги і гармонії. Такі самі консолі підтримують фігурний піддашок над вхідними дверима першого поверху чільної або фасадної сторони (фасадною у вітряках вважається сторона протилежна стіні з крилами). Двері фігурні “в ялинку”, набрані з дощок, нахилених до центральної частини дверей. На чільній стороні другого поверху єдине вікно - велике, майже як хатнє - явище рідкісне для млинобудування.

 вітряні млини у музеї Переяслава

1. Вітряк із с. Крисине, Богодухівського р-ну, Харківської обл.; 2. с. Виповзки Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської обл.; 3. Вітряк із с. Недобоївці, Хотинського р-ну, Чернівецької обл.; 4. с. Горбані, Переяслав-Хмельницького р-ну, Київської обл.; 5. Вітряк із с. Васютинці, Чорнобаївського р-ну, Черкаської обл.; 6. Вітряк із с. Довжик, Липово-Долинського р-ну, Сумської обл.; 7. Вітряк із с. Мірна, Бородянського р-ну. Київської обл.; 8. с. Ярославець, Кролевецький р-н, Сумська обл.; 9. с. Попівка, Хорольського р-ну, Полтавської обл.; 10. Реставрація вітряного млина, с. Виповзки, Переяслав-Хмельницького р-ну. Київської обл.


Низ даху, піддашка, а також верхня частина вікна прикрашені ажурним фризом. Ці деталі оздоби вказують на піклування майстра про зовнішній вигляд будівлі.

Захоплює довершеністю і стрункістю пропорцій вітряк із с. Мірча Бородянського району Київської області, збудований наприкінці XIX ст. на кошти заможного селянина. Вітряк стовпової конструкції, двоповерховий, чотиригранний, чотирикрилий, з однією парою жорен [11]. Унікальність цього млина - в наявності пристрою для питлювання або просіювання борошна. В музейній колекції це єдиний млин з просіювачем. Як правило, вітряні млини рідко оснащувалися такими механізмами.

Вітряк з с. Васютинці Чорнобаївського району Черкаської області - типовий вітряний млин цього регіону. Побудований в кінці XIX ст. сім’єю заможного селянина. Вітряк чотиригранний, двоповерховий. Вся конструкція тримається на восьмигранному, дубовому, глибоко закопаному в землю стовпі. Стіни будівлі каркасні, покриті тонкими дошками - шалівкою. Млиновий вал приводився в рух за допомогою восьми раменних крил [15]. З художньої точки зору, крила - найкрасивіша, оригінальна, властива лише вітрякам частина конструкції. Тому, чим більшою була їх кількість, тим привабливішим вважався вітряк. Хоча для технічних характеристик закладу, кількість крил суттєвого значення не мала.

Вітряні млини Чернігівщини в музейній колекції представлені двома будівлями - один з с. Галиця Ніжинського району, інший - с. Ліски Менського району. Це типові споруди для місцевостей, багатих на деревину. Однак єдиною спільною рисою цих двох вітряків є зрубний характер стін. Стіни “галицького” вітряка складені з тесаних плашок-брусків, а ліського - обтесаних осинових кругляків [4, 8]. В іншому між спорудами чимало відмінностей. Так, “галицький” вітряк стрижневий, чотиригранний, одноповерховий, дах трисхилий критий бляхою, а ліський - шатровий, восьмикутний, триповерховий, дах восьмисхилий, раніше критий соломою, нині залізом. Незважаючи на значну відмінність у розмірах, обидва млини мають лише по одній парі жорен. Розгадка криється у різній продуктивності млинів. Засвідченням мірошників вітрякас. Ліски М.І. Прищепи та А.А. Дудки, цим закладом при середньому вітрі перемелювалося до трьох центнерів зерна за годину. Вітряк з с. Галиця, за повідомленням мірошника Д.С. Парубця, за добу переробляв близько ЗО пудів збіжжя [4,8]. Цікавою особливістю “ліського” вітряка був розбірний характер конструкції. Млин цей кілька разів продавався, демонтувався і перевозився в іншу місцевість. Незважаючи на багатство будівельного матеріалу, зовнішній вигляд вітряків Чернігівщини скромний. Споруди відрізняються монументальністю, міцністю і надійністю конструкції, стійкістю до руйнації, не містять ніяких декоративних прикрас.

Зачаровує своєю простотою вітряк з с. Полівка Хороль-ського району Полтавської області. Він одноповерховий, шестикрилий, стовпової конструкції, на один постав, вертикально шальований дошками. Збудований на поч. XX ст. на кошти братів-середняків. На чільній стороні споруди ганок з дахом. Покрівля двосхила бляшана [6].

Цікавий вітряк із с. Недобоївці Хотинського району Чернівецької області. Він нагадує за формою гриб - верхній другий поверх у нього нависає над нижнім. Збудований у сер. XIX ст. сільською громадою [2]. За типом конструкції вітряк стовповий. Стіни каркасні, вертикально шальовані дошками. Вхід у млині із піддашком і

“баранцем” - невеликим коловоротом для піднімання мішків із зерном на балкончик. Покритий вітряк дранкою Як брати-близнюки, виглядають два вітряки з с. Рудяки і с. Кийлів Бориспільського району Київської області. Обидва стовпового типу, одноповерхові, чотирі крилі, на один постав. Стіни каркасні, вертикально шальовані дошками. Дахи двосхилі, у першого - критий дошками, у другого - бляхою. По фасаду “кийлівського” вітряка розмі щена крита галерейка на зразок лоджії, яку підтримують два стовпці [3, 10]. Інших декоративних прикрас немає. Художні принади цих вітряків полягають головним чином в гармонійному поєднанні простих архітектурних форм, в струнких пропорціях складових частин, міцності конструкції і граційності при незначній висоті будівель.

Є в музейній колекції і вітряки з Сумщини. Один із с. Довжик Липово-Долинського району, інший - із с. Яро-славець Кролевецького району. Обидва двоповерхові, на один постав, виконані з добірної деревини, тільки перший стовпової конструкції, а другий - шатрової. Збудовані на поч. XX ст. заможними селянами. Конструкція стін вітряків каркасна, в шули. Обшивка стін в одному випадку вертикальна (“ярославецький” вітряк), в іншому - горизонтальна закидка із дубових пластин. Оригінальною є форма вітряка с. Ярославець восьмигранна, майже кругла, з нахилом стін у середину, звужена доверху [5, 14].

Цікаві й дахи обох вітряків - двоскатні, з ломаними фронтонами, криті дошками. Привертає увагу той факт, що вітряк із с. Довжик перебудований з одноповерхового у двоповерховий. Причому у новій споруді спеціально підкреслено двоповерховість горизонтальними дошками. Інші елементи архітектурних прикрас відсутні. Вже сама незвичність форм і пропорцій будівель привертає увагу.

Таким чином, всі зібрані у музейній колекції вітряні млини, при загальній для них типовості для народного млинобудування України і тих регіонів, де вони побутували, зокрема, виділяються своєю яскраво вираженою індивідуальністю, своєрідністю архітектурно-конструктивних форм, самобутністю декорування. Все ж, основні технічні параметри, продуктивність, розташування, соціальний статус власників всіх цих вітряних млинів мало чим відрізняються.

 

  1. НІЕЗ “Переяслав”. Фонди. Книга “Пам’ятки архітектури”, інв. № ПА-25 (вітряк с. Крисине, богодухівський р-н, Харківська обл.).
  2. Там само, ПА-26 (вітряк с. Недобоївці, Хотинський р-н, Чернівецька обл.).
  3. Там само, ГІА-33 (вітряк с. Кийлів, Бориспільський р-н, Київська обл.).
  4. Там само ПА-34 (вітряк с. Галиця, Ніжинський р-н, Чернігівська обл.).
  5. Там само, ПА-37 (вітряк с. Ярославець, Кролевецький р-н, Сумська обл.)
  6. Там само, ПА-38 (вітрик с. Попівка, Хорольський р-н, Полтавська обл.)
  7. Там само, ПА-39 (вітряк с. Мазінки, Переяслав-Хм. р-н, Київська обл.).
  8. Там само, ПА-40 (вітряк с. Ліски, Менський р-н. Чернігівська обл.).
  9. Там само, ПА-41 (вітряк с. Горбані, Переяслав-Хм. р-н, Київська обл.).
  10. Там само, ПА-42 (вітряк с. Рудяки, Бориспільський р-н, Київська обл.).
  11. Там само, ПА-43 (вітряк с. Мірча, Бородянський р-н, Київська обл.).
  12. Там само, ПА-44 (вітряк с. Ковалин, Переяслав-Хм. р-н, Київська обл.).
  13. Там само, ПА-45 (вітряк с. Виповзки, Переяслав-Хм. р-н, Київська обл.).
  14. Там само, ПА-46 (вітряк с. Довжик, Липово-Долинський р-н, Сумська обл.).
  15. Там само, ПА-47 (вітряк с. Васютинніі, Чорнобаївський р-н, Черкаська обл.).

Автор: Жам Олена М., Козій Ганна І.

1