Переяслав-Хмельницький колаж
місто Переяслав та Переяслав-Хмельницький район
Головна » Бібліотека » Чому Шевченко «полемізував» з Пушкіним?

Чому Шевченко «полемізував» з Пушкіним?

Молодий Тарас Шевченко роботи В. Штернберга

Свої поетичні світоглядні відповіді прихильникам імперського напряму Шевченко давав у багатьох своїх творах. А якщо конкретніше стосовно політики Петра І проти автономії України, то, наприклад, у містерії «Великий льох» читаємо:

«… Як Батурин славний

Москва вночі запалила. Чечеля убила.

І малого, і старого

в Сеймі потопила…

… Сулу в Ромні загатила

тільки старшинами козацькими…

А такими, просто козаками,

Фінляндію засіяла… Болота гатила

І славного Полуботка

в тюрмі задушила…

… Може, ще колись

заставлять москаля плодити

Бо чутка є, що цар хоче

весь світ полонити…»

Одна з символічних ворон у цій містерії говорить:

«І я люта, а все-таки того не зумію,

що москалі в Україні

з козаками діють».

У поемі «Сліпий» 1845 року є такі рядки:

«Ляхи були – усе взяли,

кров повипивали.

А москалі і світ Божий в

 путо закували».

Полеміка найславетнішого нашого українця з носіями імперської великодержавної бундючної недуги, тобто – з російським завойовницьким шовінізмом – тривала фактично все життя, починаючи з його ранньої відомої всім поеми «Катерина», яка так і починається:

«Кохайтеся, чорнобриві,

та не з москалями.

Бо москалі – чужі люде,

роблять лихо з вами».

Ці слова, до речі, в 1917 році можна було побачити на плакатах і транспарантах українських демонстрантів у наших містах. Зокрема – на прапорах української партії самостійників-революціонерів.

Але повернемося до Пушкіна. Безперечно, Шевченкові була добре відома історія з віршем Александра Пушкіна «Клеветникам России», написаного під час придушення російськими військами польського національно-визвольного повстання 1831 року. В той час, як вся передова ліберальна Європа була рішуче на боці польського визвольного руху, європейськи просвіщенний, улюблений росіянами поет, прощений за свої ранні вільнодумні твори та приятельство з декабристами і приласканий імператором Ніколаєм Павловичем, тобто Миколою І, – той самий Пушкін пише твір, в якому ганьбить і засуджує польських революціонерів та співчуваючих їм європейських республіканців, демократів. Що ж це сталося з автором сміливого твору «Вольность»?

Пушкін відчував, що передова Європа ненавидить Російську імперію як найбільшого імперіалістичного хижака. Про це говорить відомий нині літературознавець і культуролог Максим Стріха: «Пушкін мовби суперечив сам собі. Через те, що далеко відійшов від романтичних ідеалів своєї юності – свободи, рівності. Він говорить: чи зіллються всі «слов’янські струмки» у великому руському морі? Отже, така Росія здатна жити лише як імперський організм, поглинаючи інших, інакше – згине».

Це стверджує не лише М. Стріха, але й американський дослідник Е. Томпсон у своїй праці «Трубадури імперії: російська література й колоніалізм». Вірш Пушкіна викликав велике розчарування найвизначнішого польського поета Адама Міцкевича. У своїй поетичній відповіді «До приятелів-москалів» він звертається до переінакшеного Пушкіна:

«Бо плазувать душа

перед тираном стала…

…І з муки братньої –

глузує перед ним».

(Із перекладу Максима Рильського)

Князь П. В’яземський, який, до речі, приятелював із Пушкіним, записав у своєму щоденнику такі слова: «За що відроджуваній Європі любити нас? Ми ж – гальмо в рухах народів до поступового вдосконалення – морального й політичного». Подібні думки тоді висловлював і російський мислитель П. Чаадаєв у своїх «Філософських листах», які були заборонені, а сам він оголошений божевільним. Слід додати, що Пушкін мав хороші стосунки з Чаадаєвим і цінував його роздуми.

Коли Шевченко навчався в Академії мистецтв у Петербурзі в К. Брюллова, на початку 1840-х років серед петербурзьких інтелектуалів таємно поширювалася книга французького дипломата й мандрівника А. Кюстіна «Росія 1839 року», в якій розвінчувався російський самодержавний деспотизм. Все це зміцнювало переконання молодого Тараса.

На жаль, Пушкін не дожив до виходу «Кобзаря» Шевченка в 1840 році. Важко сказати, як би він поставився до поезії Шевченка – чи осудливо, чи, оцінивши його талант, доброзичливо? Відомо лише, що «Вечори на хуторі біля Диканьки» М. Гоголя він щиро привітав, як і другу його книгу «Миргород», в якій було надруковано «Тараса Бульбу». Хоча тут теж є своя суперечливість. Пушкін дуже вплинув на Гоголя. Якщо спочатку Микола Васильович планував приїхати до Києва, на запрошення М. Максимовича викладати історію в університеті, який відкрився в 1834 році, то далі Гоголь змінює плани – пише п’єсу «Ревізор», а ще далі перший том «Мертвих душ», «Петербурзькі повісті». І зрештою, зачарований генієм Пушкіна, протиставляє його (вже на початку 1850-х років) Шевченкові. Точніше – поезію «Кобзаря» – «язику великого Пушкіна». Про це свідчать спогади Г. Данилевського, взяті у О. Бодянського, який про це й розмовляв із Гоголем. Шевченко про такий факт не знав. Навпаки, знаходимо його захопливі відгуки про Гоголя в «Щоденнику» та в поетичній присвяті Гоголеві «За думою дума роєм вилітає…»

Якщо спочатку, 1840 року, «Кобзар» був прийнятий позитивно, із доброзичливою цікавістю петербурзькою публікою, то незабаром, коли Шевченко вже готував до видання поему «Гайдамаки», російські критики почали висміювати поета й українську мову взагалі, звинувачуючи її у меншовартості, в провінційній відсталості від так званих «просвіщенних» на той час літератур і мов. Вони закликали Шевченка відректися від писань українською мовою й перейти на «язик Пушкіна». Але Тарас у тих же «Гайдамаках» відповів:

«Спасибі за раду… Теплий кожух, тільки шкода – не на мене шитий. А «розумне» ваше слово – брехнею підбите!».

Особливо нападав на поезію Шевченка відомий російський літературний критик В. Бєлінський. Цей факт теж був довгі роки замовчуваним. Певний час у петербурзьких колах ходив такий літературний анекдот, чи «придебенція», як тепер називають. Якось на одному з літературно-музичних вечорів Бєлінський почав висміювати один із творів Шевченка. Кремезний Тарас підійшов до худорлявого Віссаріона – й мовби жартома підняв його та й … посадив на комод! Інтелігентне товариство засміялось і справді все обернуло на жарт, але Бєлінський образився. Тож коли Шевченка було заслано в солдати, він у листі до письменника І. Анненкова написав, що вчинив би з Шевченком так само «за пасквиль на государиню імператрицю» в поемі «Сон». Біда головна була в тім, як у Пушкіна, Бєлінського, так і в багатьох російських інтелектуалів, що вони, на жаль, розглядали Україну лише як частину Росії. Бо недобачали в ній самодостатньої окремої культурної історії.


Автор: Олег Коломієць, літературознавець

1